Справа № 608/1523/25Головуючий у 1-й інстанції Яковець Н. В.
Провадження № 22-ц/817/1051/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
23 жовтня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
за участі секретаря - Панькевич Т.І.
без участі сторін, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 608/1523/25, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року, ухваленого суддею Яковець Н.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання ,-
В липні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.
В позовній заяві позивач вказав, що 29 травня 2023 року Чортківським районним судом у справі № 608/1630/22 було прийнято рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 87 681,75 грн матеріальної шкоди (збитків), завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 15 492,40 грн понесених судових витрат по справі. 07.08.2023 рішення суду набрало законної сили. 21.08.2023 року на виконання рішення суду було видано два виконавчих листи: за № 608/1630/22 від 21.08.2023 року про стягнення з відповідача в користь позивача 87 681,75 грн матеріальної шкоди (збитків), завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та за № 608/1630/22 від 21.08.2023 року про стягнення з відповідача в користь позивача 15 492,40 грн понесених судових витрат по справі, які було передано для примусового виконання приватному виконавцю Снігуру О. Ю.
31.08.2023 року приватним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчого провадження № 72653741 та № 72661535. 31.08.2023 року, постановою про об'єднання виконавчих проваджень вказані виконавчі провадження були об'єднані в одне ВП № 72661545. По зведеному ВП № 72661545 відповідач повинен був сплатити в користь ОСОБА_2 кошти в загальній сумі 103 174,15 грн. Однак, станом на 01.07.2025 року кошти у вказаному розмірі сплачено не було. Тому позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь 24 007,28 гривень, з яких: 18 814,46 гривень - інфляційні втрати за період з 01.09.2023 по 31.05.2025 включно; 5192,82 гривень - три відсотки річних за період з 01.09.2023 по 30.06.2025 включно, а також понесені судові витрати по справі.
Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 24 007 (двадцять чотири тисячі сім) гривень 28 копійок, з яких:
- 18 814 (вісімнадцять тисяч вісімсот чотирнадцять) гривень 46 копійок інфляційних нарахувань за період з 01.09.2023 по 31.05.2025 включно;
- 5 192 (п'ять тисяч сто дев'яносто дві) гривні 82 копійки - три відсотки річних за період з 01.09.2023 по 30.06.2025 включно.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 , понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень та 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок сплаченого судового збору.
Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільської області, що розташоване за адресою: м. Тернопіль, бульвар Шевченка, 39, повернути із спеціального фонду Державного бюджету України позивачу ОСОБА_2 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви в розмірі 1211,20 гривень згідно квитанції АТ «Таскомбанк» № 8646-9052-3272-4802 від 10.07.2025, що становить 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник ОСОБА_1 зазначив, що у спірних правовідносинах нарахування інфляційних втрат і трьох відсотків річних є неправомірним, оскільки згідно з положеннями пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідач звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
При цьому, зазначає, що навіть якщо виходити з можливості застосування статті 625 Цивільного кодексу України до таких відносин, розрахунок позивача є методологічно помилковим і завищеним, оскільки не враховані часткові платежі на користь стягувана виконавчому провадженні: а саме у 2023 - 3 185,42 грн, у 2024 - 5 927,28 грн, у 2025 - 2 654,54 грн, усього 11 767,24 грн, які зменшують базу нарахувань із відповідних дат платежів.
Щодо стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, то вказує, що такі витрати є явно неспівмірними з предметом спору та фактичним обсягом виконаних робіт адвоката позивача. У даній справі не проводилися судові засідання з дослідженням доказів, оскільки відповідач визнав позов і справа була вирішена в підготовчому засіданні. За таких обставин покладення на нього витрат у сумі 5 000 грн суперечить принципам розумності, співмірності та справедливості.
Відзиву на апеляційну скаргу до Тернопільського апеляційного суду не надходило.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. Разом з тим в апеляційній скарзі вказав, що розгляд справи проводити у його відсутності. Вимоги апеляційної скарги підтримує та просить задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п.2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 визначеного судовим рішенням його грошового зобов'язання перед ОСОБА_2 , у останнього виникло право на отримання інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відтак, суд прийшов до переконання про наявність підстав для задоволення вимог позивача шляхом стягнення в його користь із відповідача грошових коштів в сумі 24 007,28 гривень, з яких:
-18 814,46 гривень за період з 01.09.2023 по 31.05.2025 включно;
-5 192,82 гривні - три відсотки річних за період з 01.09.2023 по 30.06.2025 включно.
Колегія суддів повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не може, виходячи з такого.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Відповідно до змісту цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.
Аналіз зазначених норм, дає підстави дійти висновку про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку із стягненням матеріальної шкоди, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Правовий аналіз норм статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін та не звільняє боржника від цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.
Такий правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
У справі, яка переглядається судом встановлено, що рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 29 травня 2023 року у справі № 608/1630/22 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 87681,75 грн. матеріальної шкоди (збитків) завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 15 492,40 грн. понесених судових витрат по справі.
Рішення набрало законної сили 07 серпня 2023 року.
Згідно даних приватного виконавця Снігура О. Ю. з ОСОБА_1 в користь позивача стягнуто: у 2023 році - 3 185,42 грн., у 2024 році - 5 927,28 грн., у 2025 році - 2 654,54 грн.
Станом на 01.07.2025 року рішення суду в повному обсязі не виконано, відповідач ОСОБА_1 коштів у вказаному розмірі не сплатив.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь інфляційні втрати за порушення виконання грошового зобов'язання за період з 01.09.2023 по 31.05.2025 включно у розмірі 18 814, 46 грн та 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання за період з 01.09.2023 по 30.06.2025 включно у розмірі 5 192,82 грн, на підтвердження чого надав відповідний розрахунок заборгованості, який суд вважав вірним.
Однак, перевіривши розрахунки позивача з урахуванням принципу диспозитивності, у межах вказаного позивачем періоду, колегія суддів виходить з того, що на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню з ОСОБА_1 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення, починаючи з 01.09.2023 по 30.06.2025 та з 01.09.2023 по 31.05.2025, виходячи з розрахунку:
- період прострочення 3%:01.09.2023 - 30.06.2025;
- кількість днів прострочення 668 днів;
сума заборгованості: 99 988,73 грн, за період з 01.09.2023 по 31.12.2023 ( 103 174,15 - 3 185,42 = 99 988, 73 грн) 94 061,45 за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 (99 988, 73 - 5 927,28 = 94 061,45 грн); 91 406,91 грн за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 ( 94 061,45 грн - 2 654,54 = 91 406,91 грн);
- сукупний індекс інфляції за період вересень 2023 року - грудень 2023 року - 102,523%, за січень 2024 року - грудень 2024 року - 111,980%, за січень 2025 року - травень 2025 року - 105,620%
- сума 3% річних :99 988,73 х3/100/365х122 за період 01.09.2023 по 31.12.2023 = 1002,63 грн + 94 061,45 х3/100/366х366 за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 =2821,84 + 91 406,91 грн х3/100/365х18001.01.2025 по 30.06.2025 = 1352,32 грн
Таким чином, загальний розмір 3% річних за період з 01.09.2023 року по 30.06.2025 року становить 5 176,79 грн (1002,63+2821,84+1352,32 =5176, 79 грн.
- інфляційні нарахування: 99 988, 73 грн (сума боргу) за період з 01.09.2023 по 31.12.2023 х 102,523%(сукупний індекс інфляції) /100% - 99 988, 73 (сума боргу) = 2522,91 грн; 94 061,45 (сума боргу) за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 х 111,980 % (сукупний індекс інфляції) /100% - 94 061,45 (сума боргу) = 11 268,75 грн; 91 406,91 грн за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 х 105,620 % (сукупний індекс інфляції) /100% - 91 406,91 грн (сума боргу) = 5137,03 грн .
Отже, сума інфляційних втрат за період з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2025 року становить 18 928,69 (2522,91 грн + 11 268,75 грн + 5137,03 = 18 928,69 грн). Разом із тим, оскільки ОСОБА_2 заявив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 18 814,46 грн, з урахуванням принципу диспозитивності, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув інфляційні втрати в межах заявлених позовних вимог на суму 18 814,46 грн, тому рішення суду першої інстанції в цій частині щодо суми інфляційних втрат зміні не підлягає.
Разом з тим, сума 3% річних за період з 01 вересня 2023 року по 30 червня 2025 року складає 5 176,79 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року слід змінити, зменшивши суму стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних з 5192,82 грн до 5 176,79 грн.
Посилання заявника ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, як на підставу звільнення відповідача від відповідальності, є помилковим з огляду на таке.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі №320/8618/15-ц).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Колегія суддів звертає увагу, що підставою для виникнення грошових зобов'язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 , слугує не договір позики/кредитний договір, який між сторонами не укладався, а рішення суду, яким з відповідача стягнуто на користь позивача матеріальну шкоду (збитки) завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку із невиконанням якого ОСОБА_1 завдано позивачу збитків.
Таким чином, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення про стягнення шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, а не за кредитним договором чи договором позики.
Отже, колегія суддів виснує, що до спірних правовідносин, які не пов'язані із наданням позики чи кредиту, вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосуванню не підлягають.
Також, не заслуговують на увагу доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, що судом не враховано часткові платежі на користь стягувача у виконавчому провадженні на суму 11 767,24, оскільки правильність зазначеного розрахунку перевірена апеляційним судом, та з якого вбачається, що позивачем при розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат було враховано зазначені платежі за період з 01.09.2023 по 31.12.2023 в розмірі 3185,42 грн, з 01.01.2024 по 31.12.2024 в розмірі 5927,28 грн та з 01.01.2025 по 30.06.2025 в розмірі 2654,54 грн, а загалом 11 767,24 грн. Відповідачем контрозрахунку надано не було, а тому колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за період з 01 вересня 2023 року по 30 червня 2025 року три відсотки річних в сумі 5 176,79 грн та з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2025 року інфляційних втрат в межах заявлених позовних вимог в сумі 18 814, 46 грн.
Щодо доводів відповідача про безпідставне стягнення з нього витрат на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000 грн, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Відповідно до правової позиції, висловленої об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що представником позивача - адвокатом Дядиком Я.Б. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору про надання правничої допомоги від 19 червня 2025 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Дядиком Я.Б.; ордер на надання правничої допомоги серії ВО №1106608 від 10.07.2024, акт прийому-передачі наданих послуг від 10 липня 2025 року; з якого вбачається, що загальна вартість наданих послуг становить 5000 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера № 17 від 10.07.2025.
Таким чином, витрати представника позивача на професійну правничу (правову) допомогу у Чортківському районному суді Тернопільської області підтверджені належними та допустимими доказами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, що від відповідача ОСОБА_1 надійшло заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн та просив суд зменшити їх розмір до 1000 грн, враховуючи співмірність витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи критерії співмірності із складністю справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, затраченого часу на виконання наведених робіт у зазначеному акті про надання юридичної допомоги адвокатом та значимості таких дій у справі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року слід змінити, зменшивши стягнення 3% річних з 5 192,82 грн до 5176,79 грн. В решті - рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року змінити, зменшивши суму стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних з 5192,82 грн до 5176,79 грн.
В решті - рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення виготовлений 30 жовтня 2025 року.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
О.З. Костів