Справа № 447/3204/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/846/25 Доповідач: ОСОБА_2
27 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 12 серпня 2025 року, -
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 , -
встановила:
цим вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сваричів, Рожнятівського району, Івано-Франківської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч.1 ст. 366 КК України до штрафу у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4250 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строком на один рік.
Відповідно до положень ч.5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 від покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України на підставі п.3 ч.1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Вирішено питання з процесуальними витратами та речовими доказами.
Згідно вироку суду, ОСОБА_6 перебуваючи відповідно до контракту, укладеного із КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Новороздільської міської ради від 08 червня 2011 року (надалі - Контракт) та розпорядження міського голови м. Новий Розділ №133 від 08 червня 2011 року, на посаді керуючого КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Новороздільської міської ради, будучи службовою особою, до повноважень якого належить: поточне (оперативне) керівництво підприємством, організація його виробничо-господарської, соціально-побутової та іншої діяльності, виконання покладених на підприємство завдань, передбачених законодавством (п. 2.1. Контракту); в межах своєї компетенції видання наказів та інших актів (п. 2.6. Контракту); самостійне вирішення питань діяльності підприємства (6.3. статуту підприємства), 28 серпня 2015 року, перебуваючи на своєму робочому місці за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, наказав паспортистці КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_9 , внести в бланк довідки про місце реєстрації особи неправдиві відомості про відсутність зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_3 , знаючи, що за відповідною адресою зареєстрований колишній власник квартири ОСОБА_10 та його дочка ОСОБА_11 , після чого, складену довідку із зазначеними неправдивими відомостями за №1287 від 28 серпня 2015 року підписав у графі «начальник ЖЕК№», та видав керівнику ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_12 .
Таким чином, ОСОБА_6 як службова особа склав, видав завідомо неправдивий офіційний документ, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 366 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 покликається на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Акцентує, що суд аналізуючи показання потерпілого ОСОБА_10 не звернув увагу на те, що останній відчужив (продав) квартиру Товариству з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_3 », та згідно умовам договору купівлі-продажу зобов'язався її звільнити та передати усі документи.
Також зазначає, що суд не врахував формального визначення потерпілого у даному провадженні, оскільки жодні права ОСОБА_10 не порушено видачею «довідки», а з його пояснень, наданих суду, він відразу виселився після укладення договору купівлі- продажу, повністю звільнив квартиру, віддав ключі.
Наголошує, що свідок ОСОБА_13 додатково пояснив, що жодних прав зареєстрованих у квартирі осіб не порушено, оскільки реєстрація осіб у квартирі, яка відчужується власником, не може бути відмовою у вчиненні нотаріальної дії - посвідченні договору.
Вважає, що довідка не спричинила і не могла спричини жодних правових наслідків для ОСОБА_10 .
Звертає увагу, що даний висновок додатково підкріплюється рішенням ІНФОРМАЦІЯ_4 у справі № 447/1501/16-ц, яке постановою ІНФОРМАЦІЯ_5 залишено без змін.
Окрім цього акцентує, що суд не врахував показань ОСОБА_12 , на присутність якого в момент його ( ОСОБА_6 ) наказу паспортистці КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_9 внести в бланк довідки про місце реєстрації особи неправдиві відомості про відсутність зареєстрованих осіб, вказувала остання, про те, що « ОСОБА_6 вказівок не давав».
Суд жодним чином не обґрунтував чому не бере до уваги пояснень ОСОБА_12 та надає перевагу поясненням ОСОБА_9 .
Наголошує, що суд першої інстанції, зазначаючи у вироку, що «свідкові було відомо, що довідка не відповідає даним відомостям поквартирної картотеки Ф-16», не надав належної оцінки доводам сторони захисту про те, що зазначена картотека зберігалась у кабінеті паспортистки ОСОБА_9 , яка мала до неї вільний доступ, що свідчить про можливість внесення змін до саме цією особою.
Також вважає, що судом беззастережно прийнято обставини щодо будинкової книги, відповідно до якої станом на 1999 рік ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були зареєстровані, хоча потерпілий ОСОБА_10 після продажу квартири 28.12.1994 року 05.05.1999 оформив нову будинкову книгу у ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі дубліката свідоцтва про право власності від 25 жовтня 1994 року.
Щодо висновку експерта № СЕ-19/114-23/9448-ПЧ від 01 червня 2023 року, акцентує, що такий доказ є недопустимим, оскільки зразки підписів були отримані дізнавачем із матеріалів іншого кримінального провадження №12015140250000962 на вимогу в порядку ч.2 ст. 93 КПК України, що суперечить положенням ч.ч.1, 2 ст. 245 КПК України. Відібрання зразків для експертизи можливе лише за ухвалою слідчого судді або за його дорученням спеціалістом, а також за процедурою тимчасового доступу до речей і документів (ст. 160-166 КПК України). Відповідне клопотання та ухвала суду у матеріалах провадження відсутні.
Крім цього, звертає увагу, що суд не перевірив обставин, що станом на 28 серпня 2015 року КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 не було органом реєстрації та не мало повноважень видавати довідки про реєстрацію місця проживання. Це підприємство не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не уповноважене законом виконувати публічно-правові функції, зокрема вести облік зареєстрованих осіб.
Покликається на те, що стороною обвинувачення не надано доказів затвердження типової форми такої довідки. Натомість документи, надані представником власника квартири - ТзОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_12 , підтверджують достовірність відомостей, викладених у спірній довідці. Дані з довідки повністю збігаються з інформацією, зазначеною у будинковій книзі, технічному паспорті та договорі купівлі-продажу квартири.
Зазначає, що суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, характеризується лише прямим умислом. Однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази мотиву чи мети вчинення злочину, тоді як в обвинувальному акті формально зазначено «діючи умисно».
Вважає, що надані стороною обвинувачення докази є неналежними та недопустимими, а їх сукупність не дає підстав для висновку поза розумним сумнівом про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.
Просить скасувати вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 12 серпня 2025 року і закрити кримінальне провадження №12017140250000039 за ч.1 ст. 366 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та виступ його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, та просять вирок суду скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України, думку прокурора про її заперечення та залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За правилами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів вважає, що вказані вимоги закону судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 були дотримані.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, а саме у службовому підробленні, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, ретельно дослідженими й перевіреними в судовому засіданні, яким дана у відповідності до вимог ст. 94 КПК України об'єктивна оцінка і правильно покладеними місцевим судом в основу обвинувального вироку.
Доводи апелянта про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та його невинуватість є безпідставними, оскільки вони спростовуються рядом доказів, які визнані судом достовірними і належними, а саме, показаннями допитаного в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_10 про те, що на початку осені 2015 року періодично перебував за кордоном, а після повернення виявив, що у належній йому квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , зі слів сусідів, встановлено невідомою особою сигналізацією. У зв'язку з цим він звернувся до правоохоронних органів із заявою про незаконне захоплення зазначеного житла, після чого з'ясував, що сигналізацію встановив ОСОБА_12 . Також пояснив, що у 1995 році в міській раді між ним та директором підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_3 » був укладений договір купівлі-продажу квартири за вказаною адресою. За умовами договору покупець повинен був протягом 2-3 тижнів перерахувати певну суму коштів. Після підписання договору він не передавав покупцеві будинкову книгу, натомість передав ключі від квартири та забрав свої речі. Разом з тим, грошові кошти за продану квартиру йому так і не були перераховані, а через півроку його мати зверталася до дружини ОСОБА_12 з проханням повернути або ключі, або гроші і у відповідь остання віддала ключі, зазначивши, що примірник договору купівлі-продажу ОСОБА_12 поверне після того, як приїде з-за кордону. Крім цього, потерпілий зазначив, що після укладення договору у квартирі проживав брат ОСОБА_12 . На момент укладення договору, тобто у 1995 році, за адресою: АДРЕСА_4 , проживав лише він сам. Станом же на 2015 рік у зазначеній квартирі були зареєстровані він і його донька, якій 15 липня 2015 року виповнилося 18 років. Упродовж 2015 року він ( ОСОБА_10 ) оформляв довідки для отримання субсидії на оплату комунальних послуг за цією адресою, що підтверджує його фактичне володіння та користування квартирою.
Показаннями свідка ОСОБА_14 - матері потерпілого ОСОБА_10 , яка у судовому засіданні повідомила, що у 2015 році їй зателефонувала паспортистка з ЖЕКу та попросила терміново прийти, оскільки інша паспортистка - ОСОБА_9 видала ОСОБА_12 довідку, згідно з якою у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , ніхто не проживає. Разом з тим, вона ( ОСОБА_14 ) повідомила начальнику ЖЕКу ОСОБА_6 , що у зазначеній квартирі зареєстровані особи, однак той відповів, що «яку довідку хотів, таку і видав». Також наголосила, що зазначена квартира отримана нею під час роботи на комбінаті і на той час належала її синові - ОСОБА_10 та його доньці (онуці) ОСОБА_15 .
Показаннями свідка ОСОБА_9 , яка працювала на посаді паспортистки в КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 2001 по 2015 рік, про те, що обвинувачений ОСОБА_6 був її керівником і приблизно у серпні-вересні 2015 року до неї підійшов ОСОБА_12 з проханням виписати довідку, згідно з якою у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , ніхто не зареєстрований. При цьому ОСОБА_12 показав їй будинкову книгу, яка, за її словами, була незаповненою. Наголосила, що разом з іншою старшою паспортисткою відмовилися видавати довідку, оскільки в квартирі фактично були зареєстровані мешканці, на той час проживали три особи: ОСОБА_10 , його донька та її бабуся. Окрім цього зазначила, що в подальшому, ОСОБА_12 пішов до директора ЖЕКу ОСОБА_6 і останній, в присутності паспортистки ОСОБА_16 , наказав їй ( ОСОБА_9 ) скласти текст довідки, починаючи диктувати дані з будинкової книги. В свою чергу, вона попередила, що не буде підписувати довідку, на що обвинувачений ОСОБА_6 відповів, що сам її підпише, а довідку необхідно видати «за місцем вимоги». При цьому, бланк довідки вже містив проставлену печатку. Також зазначила, що їй було відомо, що зміст довідки не відповідає даним поквартирної картотеки Ф-16 (форма обліку зареєстрованих осіб). В подальшому, вона заповнила довідку і таку забрав обвинувачений ОСОБА_6 .
Показання потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_9 і ОСОБА_16 абсолютно узгоджуються між собою та, зокрема, з протоколами проведення слідчих експериментів із свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_16 від 11 травня 2023 року з фототаблицями та відеозаписами на дисках, проведених поблизу та всередині КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з метою перевірки та уточнення відомостей заповнення та підписання довідки про відсутність зареєстрованих осіб по АДРЕСА_4 .
Крім цього, вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненому підтверджується проаналізованими місцевим судом письмовими доказами, а саме, протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 11 липня 2017 року, відповідно до якого у нотаріуса ОСОБА_17 вилучено копії документів на 14 аркушах із матеріалів нотаріальної справи щодо укладення договору купівлі-продажу, серед яких - довідка №1287 на одному аркуші.
Згідно з протоколом тимчасового доступу від 25 лютого 2019 року, у ІНФОРМАЦІЯ_6 вилучено копії документів: заяви ОСОБА_10 від 20 вересня 1994 року, довідки про склад сім'ї від 30 вересня 1994 року, свідоцтва про право власності від 25 жовтня 1994 року, довідки-характеристики ОСОБА_10 від 25 жовтня 1994 року, договору купівлі-продажу, замовлення на реєстрацію договору, довідки КФ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », замовлення на видачу дубліката свідоцтва від 05 травня 1999 року, наказу на його видачу від 28 квітня 1999 року та дублікату свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , виданого на ім'я ОСОБА_10 , довідки про склад сім'ї ОСОБА_10 , виданої станом на 28 квітня 1999 року.
Також, протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 15 червня 2022 року, відповідно до якого у ІНФОРМАЦІЯ_7 вилучено дві картки по будинкового складу квартири АДРЕСА_3 - форма 16 і форма 17.
Згідно з протоколом тимчасового доступу від 23 червня 2022 року, у нотаріуса ОСОБА_17 вилучено оригінал довідки №1287, виданої КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 28 серпня 2015 року, яка стала підставою для вчинення нотаріальної дії - укладення договору купівлі-продажу спірної квартири.
Крім цього, відповідно до протоколу тимчасового доступу від 08 серпня 2023 року, у КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Новороздільської міської ради Львівської області службовими особами надано копію Статуту підприємства, що підтверджує його правовий статус і компетенцію службових осіб під час видачі довідок.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що підставою для внесення відомостей до ЄРДР стала заява ОСОБА_10 від 16 січня 2017 року, адресована начальнику Миколаївського ВП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області, про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 190, 358 КК України, оскільки належну йому квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , було двічі відчужено власником ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_12 , зокрема, на підставі підробленої довідки про відсутність зареєстрованих осіб у квартирі, тоді як він та його донька були там зареєстровані.
Факт реєстрації потерпілого ОСОБА_10 та його доньки ОСОБА_18 у вказаній квартирі підтверджується: будинковою книгою по АДРЕСА_4 , згідно з якою станом на 1999 рік за цією адресою зареєстровані ОСОБА_10 (1974 р.н.) та ОСОБА_11 (1997 р.н.); довідками форми 16 та 17, отриманими у ІНФОРМАЦІЯ_7 , відповідно до яких за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані: ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , а також внук ОСОБА_19 ; відомостями ІНФОРМАЦІЯ_8 від 23 червня 2022 року, згідно з якими за цією адресою зареєстровані ОСОБА_10 , ОСОБА_20 та ОСОБА_19 .
Належність квартири потерпілому ОСОБА_10 до відчуження підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи ІНФОРМАЦІЯ_9 , зокрема: свідоцтвом про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , виданим 25 жовтня 1994 року; довідкою-характеристикою від 23 грудня 1994 року, виданою ІНФОРМАЦІЯ_10 ; наказом генерального директора Роздільського ДГХП « ІНФОРМАЦІЯ_11 » №272-а від 28 квітня 1999 року «Про видачу дубліката свідоцтва на квартиру»; свідоцтвом про право власності від 28 квітня 1999 року, виданим ОСОБА_10 ; довідкою про склад сім'ї від 29 квітня 1999 року, згідно з якою у квартирі був зареєстрований власник ОСОБА_10 .
Окрім цього, у матеріалах справи наявна оригінальна довідка №1287 від 28 серпня 2015 року, видана КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Новороздільської міської ради на адресу ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », підписана в графі «Начальник ЖЕК №» ОСОБА_6 і скріплена печаткою підприємства, за змістом якої за адресою АДРЕСА_4 «ніхто не зареєстрований».
Згідно з висновком експерта ІНФОРМАЦІЯ_13 №СЕ-19/114-23/9448-ПЧ від 01 червня 2023 року, проведеним на підставі постанови дізнавача від 16 травня 2023 року, підпис у графі “Начальник ЖЕК №» виконаний ОСОБА_6 , а рукописний текст у довідці виконано ОСОБА_9 - паспортисткою КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Факт роботи ОСОБА_9 на відповідній посаді у вказаний період підтверджується довідкою КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 19 лютого 2019 року №130, згідно з якою у паспортному бюро у 2014-2016 рр. ОСОБА_21 (старший паспортист) та ОСОБА_9 (паспортист).
Правовий статус та повноваження ОСОБА_6 як керуючого КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » підтверджуються: статутом підприємства, затвердженим рішенням сесії ІНФОРМАЦІЯ_7 №362 від 26.10.2005, відповідно до якого керуючий підприємства самостійно вирішує питання його діяльності (п. 6.3.); контрактом від 08 червня 2011 року, укладеним між міським головою м. Новий Розділ ОСОБА_22 та ОСОБА_6 , згідно з яким керівник здійснює оперативне керівництво підприємством, має право видавати накази та інші акти в межах своєї компетенції; розпорядженням міського голови №133 від 08 червня 2011 року «Про призначення ОСОБА_6 на посаду керуючого КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а також подальшими розпорядженнями №50-к від 08 червня 2012 року, №73-к від 27 серпня 2012 року, №16-к від 28 січня 2013 року, №55-к від 25 березня 2015 року, якими неодноразово продовжувався термін дії контракту, зокрема до 31 серпня 2015 включно.
Також, місцевим судом досліджено та проаналізовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 вересня 2015 року, згідно з якою право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстроване за ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 16 червня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу; договір купівлі-продажу від 10 вересня 2015 року, за яким ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » в особі директора ОСОБА_12 відчужило квартиру ОСОБА_23 , посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_17 ; лист приватного нотаріуса ОСОБА_17 від 24 лютого 2022 року №23/01-16, яким підтверджено наявність у неї вказаного договору та копії довідки №1287 від 28 серпня 2015 року; довідку ІНФОРМАЦІЯ_14 від 19 вересня 2023 року, згідно з якою ОСОБА_10 отримував субсидію за адресою: АДРЕСА_4 у період з 01 вересня 2015 року по 30 квітня 2017 року; довідку ІНФОРМАЦІЯ_7 від 08 грудня 2020 року №7188, якою підтверджується реєстрація ОСОБА_10 та членів його сім'ї за цією адресою.
Будь-яких підстав не довіряти зазначеним вище і наведеним у вироку доказам, колегія суддів не вбачає, оскільки вони не викликають сумнівів у їх достовірності та допустимості і відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Безпідставними колегія суддів вважає покликання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 щодо недопустимості як доказу висновку експерта № СЕ-19/114-23/9448-ПЧ від 01 червня 2023 року, у зв'язку з тим, що дізнавач отримав документи і зразки підписів обвинуваченого ОСОБА_6 з матеріалів іншого кримінального, виходячи з наступного.
Так, порядок відібрання зразків з речей і документів встановлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (ст.ст. 160-166 КПК України).
Процедура отримання вільних зразків почерку та підпису з документів для експертного дослідження передбачає складання клопотання про тимчасовий доступ, погодження з прокурором та звернення до суду для його розгляду. Однак відповідна ухвала слідчого судді та саме клопотання про тимчасовий доступ в матеріалах кримінального провадження відсутні.
Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначена почеркознавча експертиза призначена і проведена з використанням добровільно наданих обвинуваченим ОСОБА_6 зразків підпису та почерку, здобутих у кримінальному провадженні № 12017140250000039 від 16 січня 2017 року.
При цьому, норми ч.2 ст. 93 КПК України наділяють сторону обвинувачення повноваженнями збирати докази шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, тощо.
Наведене, на переконання колегії суддів, не суперечить положенням ст. 245 КПК України, як помилково вважає апелянт, так як ця норма передбачає альтернативний механізм отримання зразків для проведення експертизи і застосовується у разі, коли такі не вдається отримати в добровільному порядку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в якості порівняльного матеріалу досліджено зразки почерку і підпису ОСОБА_6 в корінці повістки про виклик від 12 травня 2023 року; в електрофотокопії паспорта громадянина України для виїзду закордон та посвідчення водія; в протоколі допиту свідка від 12 травня 2023 року; в трьох корінцях повістки про виклик від 15 травня 2023 року; в протоколі додаткового допиту свідка від 16 травня 2023 року; в постанові про отримання зразків підпису та почерку для експертизи від 15 травня 2023 року; в протоколі отримання зразків для експертизи від 15 травня 2023 року і всі перелічені документи здобуто в ході досудового розслідування у даному кримінальному провадженні безпосередньо перед призначенням та проведенням згаданої експертизи, а вказане обвинуваченим ОСОБА_6 у апеляційній скарзі кримінальне провадження №12015140250000962 - розглянуто судом ще 07 квітня 2016 року.
Крім цього, за правилами ч.1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок такого порушення.
Однак, оспорюючи висновок почеркознавчої експертизи апелянт не вказує, які конкретно права і свободи обвинуваченого було порушено в ході проведення експертного дослідження, у чому полягає істотність кожного з цих порушень та в який саме спосіб експерт допустив такі і, як вірно зазначено у вироку суду, сторона захисту не заявляла клопотань про призначення повторної почеркознавчої експертизи чи про виклик експерта в судове засідання.
Не знайшли свого підтвердження і доводи апелянта щодо недоведеності мотиву чи мети вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 злочину.
Так, колегія суддів вважає за доцільне наголосити, що кримінальне право розрізняє умисел, мотив і мету вчинення кримінальних правопорушень, де умисел є усвідомленням особою суспільної небезпеки діяння та бажання або свідоме припускання її настання. Натомість мотив є внутрішнім спонуканням особи, що визначає зміст дій людини, як передумова до вчинення протиправного діяння, а мета є уявленням про бажаний чи очікуваний результат, до якого спрямована діяльність людини.
Відтак, на переконання колегії суддів, формулювання про умисність дій обвинуваченого ОСОБА_6 вказує на усвідомлення ним протиправності своїх дій до складення та видачі завідомо неправдивої довідки.
Щодо аргументів апелянта про мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, то пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення, яке визнано судом першої інстанції доведеним, не містись вказівки на будь-який мотив чи мету, що також не інкримінувались органом досудового розслідування. Немає таких кваліфікуючих ознак і в диспозиції ч.1 ст. 366 КК України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що всупереч доводам апеляційної скарги, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, згідно з якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинене обвинуваченим ОСОБА_6 злочинне діяння, а відтак, безпідставними є доводи останнього щодо відсутності складу кримінального правопорушення, виходячи при цьому з об'єктивно встановлених обставин подій.
Отже, досудове розслідування та судовий розгляд були проведені належним чином з дотриманням вимог КПК України, докази по справі зібрані у законний спосіб. Надавши перевагу одним доказам перед іншими, суд мотивував у вироку свої висновки.
Що стосується призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, то колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, відсутність пом'якшуючих і обтяжуючих покарання обставин, призначив таке за ч.1 ст. 366 КК України, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, та підставно звільнив останнього від його відбування згідно п.3 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України, - у зв'язку із закінченням строку давності.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 12 серпня 2025 року відносно ОСОБА_6 - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4