Справа № 461/271/25 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/811/901/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
03 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду міста Львова від 11 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про відшкодування шкоди, -
14.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, в якому просив стягнути з відповідача 1054,74 грн майнової шкоди, 3000 грн моральної шкоди, 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1211,20 грн судового збору.
Позов обґрунтовував тим, що рішенням Франківського районного суду від 22.11.2024 року у справі № 380/14346/24 його адміністративний позов до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання неправомірними дій задоволено, визнано неправомірними дії Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради в частині пред'явлення до примусового виконання постанови серії РАП № 2364381608 від 24.04.2024 року. Зазначеним рішенням суду встановлено, що внаслідок неправомірних дій відповідача, пов'язаних з неправомірним пред'явленням до виконання постанови серії РАП № 2364381608 від 24.04.2024 року до набрання законної сили рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 про її скасування, приватним виконавцем Білецьким Ігорем Миновичем винесено постанови від 21.06.2024 року про відкриття виконавчого провадження № 75369480, про стягнення з нього ( ОСОБА_1 ) адміністративного штрафу в розмірі 600 грн, про стягнення витрат виконавчого провадження на загальну суму 394,74 грн, про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 60,00 грн та про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на його банківські рахунки в АТ «Кредобанк», АКБ «Банк Львів» та АТ «Універсалбанк» на суму 1054,74 грн. Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача, приватним виконавцем його було внесено до Єдиного реєстру боржників, що унеможливило в період з 21.06.2024 року по 10.07.2024 року здійснювати реєстраційні дії з рухомим та нерухомим майном, зокрема укладати договори купівлі-продажу такого майна.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Стягнуто з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 054, 74 грн.
Стягнуто з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 3000 грн.
Стягнуто з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Стягнуто з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 1 211, 20 грн судового збору.
Рішення суду оскаржив Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради.
Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому діями відповідача моральних страждань. Задовольняючи позов ОСОБА_1 районний суд не врахував, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяння шкоди. Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач має довести, яких саме втрат немайнового характеру (моральну шкоду) він зазнав, та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність позивачем зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову. Вважає, що позивач у даній справі не довів належними доказами заподіяння йому моральної шкоди, яка згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала, зокрема у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна, приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки, тому сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обгрунтування пред'явлених позовних вимог.
Крім того, зазначає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, які підлягають стягненню з відповідача в користь позивача, є неспівмірними зі складністю даної справи, тривалістю її розгляду та наданими адвокатом послугами. Вважає, що розмір зазначених відповідачем витрат на правову допомогу не відповідає критерію реальності, співмірності, а також розумності їхнього розміру.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статей ст.ст. 76,77,78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Судом встановлено, що 24.04.2024 року інспектором з паркування сектору контролю майданчиків для платного паркування відділу інспекторів з паркування управління безпеки Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Діденком М.А. винесено постанову серія РАП №2364381608, якою притягнено ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ № 1342 від 03.12.2009 року.
13.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, в якому просив скасувати постанову серії РАП №2364381608 від 24.04.2024 року (справа № 380/14346/24).
19.06.2024 року, до набрання законної сили рішенням у справі № 380/14346/24, Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради звернувся до приватного виконавця Білецького І.М. з заявою про прийняття до примусового виконання постанови серії РАП2364381608 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 600 грн.
21.06.2024 року приватним виконавцем Виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. відкрито виконавче провадження №75369480 з примусового виконання постанови серії РАП2364381608 від 24.04.2024 року про стягнення з ОСОБА_1 адміністративного штрафу в розмірі 600,00 грн.
21.06.2024 року приватним виконавцем Виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. у ВП №75369480 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму мінімальних витрат - 394,74 грн.
21.06.2024 року приватним виконавцем Виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 60,00 грн.
21.06.2024 року приватним виконавцем Виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. у ВП №75369480 винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на банківські рахунки ОСОБА_1 в АТ «Кредобанк» на суму 1054,74 грн, АКБ «Банк Львів» на суму 1054,74 грн та в АТ «Універсалбанк» на суму 1054,74 грн.
Рішенням Франківського районного суду від 22.11.2024 року у справі № 380/14346/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання неправомірними дій задоволено, визнано неправомірними дії Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради в частині пред'явлення до примусового виконання постанови серії РАП № 2364381608 від 24.04.2024 року.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт заподіяння йому неправомірними діями Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради матеріальної та моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях, пов'язаних з незаконними діями відповідача щодо пред'явлення до примусового виконання постанови серії РАП № 2364381608 від 24.04.2024 року про стягнення з нього 1054,74 грн до набрання законної сили рішенням у справі № 380/14346/24 за позовом ОСОБА_1 про скасування вищезазначеної постанови, а також враховано, що позивач змушений був докладати додаткових зусиль для поновлення своїх прав шляхом звернення до суду з позовом про визнання неправомірними дій органу державної влади.
З таким висновком районного суду колегія суддів погоджується.
Однак, визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню в користь позивача, суд першої інстанції не в повній мірі врахував висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішеннях у справі «Перна проти Італії» (Perna v.Italy) від 25 липня 2001 року (п. 54) та у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року (п. 76), відповідно до яких визнання судом порушення права особи саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію (в т.ч. як відшкодування моральної шкоди) за шкоду, завдану особі, а також положення ст. 23 ЦПК України, характер завданої шкоди, глибину душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості.
Відтак, розмір моральної шкоди, визначений судом слід змінити, зменшивши таку до 1 000 грн, що буде достатньою та справедливою сатисфакцією порушеного права позивача.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та стягнення з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради в користь позивача 1520 грн витрат на правничу допомогу, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
При цьому, доводи апеляційної скарги щодо відсутності належних доказів на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів вважає безпідставними, оскільки звертаючись до суду з клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивач надав договір про надання юридичних (адвокатських послуг) № 1/01 від 13 січня 2025 року, укладений між ним та Адвокатським об'єднанням «Де Лекс», акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання юридичних (адвокатських послуг) № 1/01 від 13 січня 2025 року на суму 3000 грн та платіжну інструкцію № МК11-НР1В-ЗЕС1-8ССМ від 13 січня 2025 року на суму 3000 грн, якими підтверджується оплата наданих йому на підставі договору послуг та їх вартість.
З наведених мотивів, рішення суду в частині розміру моральної шкоди та розміру витрат на професійну правничу допомогу слід змінити.
Стягнути з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 1000 грн моральної шкоди та1520 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради задоволити частково.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 11 лютого 2025 року в частині розміру моральної шкоди та розміру витрат на професійну правничу допомогу змінити.
Стягнути з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
Стягнути з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1520 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра