Дата документу 03.11.2025 Справа № 334/2014/25
ЄУН 334/2014/25 Головуючий у І інстанції: Бредіхін Ю.Ю.
Провадження № 22-ц/807/1727/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
03 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Гончар М.С.,
Кухаря С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на заочне рішення Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 02 липня 2025 року у справі за позовом Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми державної соціальної допомоги,-
У березні 2025 року Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми державної соціальної допомоги.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на обліку в Управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (далі - Управління) перебувала особова справа ОСОБА_1 (далі - Відповідач), отримувача допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
08.11.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2017 № 509 (зі змінами та доповненнями) (далі - Порядок №509), довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Пунктом 2 Порядку №509 передбачено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік за формою згідно додатком 1 до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
З метою обліку внутрішньо переміщених осіб орган соціального захисту населення на підставі отриманої електронної справи включає інформацію про таких осіб до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
В абзаці 18 пункту 2 Порядку №509 (в редакції, чинній на момент виникнення обставин) визначено, що на отримання довідки мають право особи, які після введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану перемістилися з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії та яка визначена в переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204 “Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми “єПідтримка» (далі - територія адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії).
На підставі заяви про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідачу видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.11.2022 року №2303-5002304605.
Після отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, 08.11.2022 відповідач подав до Управління заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеної особи на своє ім'я.
На підставі заяви відповідача від 08.11.2022 року та наданих документів їй призначено державну допомогу з 01.11.2022 року у розмірі 2000,00 грн. щомісяця, як пенсіонеру.
14.01.2023 року відповідач самостійно через «Дію» знявся з обліку як ВПО, проте не подав заяву на припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.
У пункті 9 Порядку №332 встановлено, що Список внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, за формою згідно з додатком 2 формується органами соціального захисту населення на підставі поданих заяв після проведення перевірки інформації та подається державному підприємству «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики».
За технічної можливості централізоване нарахування допомоги внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі сформованого Мінцифри переліку, сформованого органами соціального захисту населення списку внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, та заяв, поданих через Портал Дія.
Відповідно до пункту 10 Порядку №332, державне підприємство “Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики» на підставі списків, отриманих від Мінцифри, включає інформацію про внутрішньо переміщених осіб, які подали заяву для виплати допомоги, до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та щомісяця до 2, 12 і 22 числа формує Реєстри внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку через АТ “Ощадбанк» на банківський рахунок (за стандартом ІВАN) у банку, в якому відкрито рахунок одержувача.
Встановлення статусу внутрішньо переміщеної особи та видача довідки про взяття на облік відбувається на підставі заяви у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, а призначення та виплата допомоги оформлюється на підставі окремої заяви у Єдиній інформаційній системі соціальної сфери.
Через вищезазначені обставини, Управління не мало технічної можливості відстежувати у режимі реального часу всіх громадян, які знімаються з обліку у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та не подають заяву про припинення виплати допомоги на проживання ВПО.
У березня 2023 року спеціалістами Управління встановлено, що відповідач 14.01.2023 знятий з обліку за заявою у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, а допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам продовжував отримувати по лютий 2023 року включно. Виплата допомоги була зупинена, та на підставі пункту 11 Порядку 332 проведений розрахунок неправомірно отриманих відповідачем сум допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 2 000 грн.
На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача суму надмірно сплачених коштів.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2025 року та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, Департамент зазначає, що у березні 2023 року Управлінням проведено вибіркову перевірку правомірності призначення допомоги і виявлено, що згідно з отриманою інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, було встановлено, що відповідач була знята з обліку 14.01.2023 року (про що свідчить скріншот довідки з історією руху по РНОКПП ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Водночас відповідач продовжувала отримувати кошти допомоги по лютий 2023 року включно, у зв'язку з чим виникла переплата у розмірі 2000,00 грн.
На думку апелянта, позивачем доведено відсутність підстав для отримання відповідачем державної соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання. Відповідачка знала про обставини, що можуть вплинути на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та не повідомила Управління про них, внаслідок чого неправомірно отримала надміру виплачену допомогу, що є зловживання з її боку.
Учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність розрахункової помилки зі сторони позивача та не встановив недобросовісності з боку відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 08.11.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
На підставі заяви відповідача від 08.11.2022 року та наданих документів їй призначено державну допомогу з 01.11.2022 року у розмірі 2000,00 грн. щомісяця, як пенсіонеру.
14.01.2023 року ОСОБА_1 самостійно знялась з обліку як ВПО.
У березні 2023 року спеціалістами Управління встановлено, що відповідач 14.01.2023 року знята з обліку за заявою у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Також, за положеннями ст.1212, 1213 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, у статті 1215 ЦК України встановлено як загальне правило (поверненню не підлягає допомога, яка виплачена юридичною особою добровільно), так і виключення з нього - відсутність розрахункової помилки зі сторони платника та недобросовісність з боку набувача. Наявність хоча б однієї з таких підстав виключає можливість застосування загального правила.
Так, суд першої інстанції правильно зазначив, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).
Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначає Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою КМУ від 20.03.2022 №332 (далі - Порядок).
Так, п. 2 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.
Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).
Відповідно до абз.1-3 п.3 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 року включно, надається починаючи з березня 2022 року, для осіб з інвалідністю та дітей у розмірі 3000 грн. щомісячно, для інших осіб у розмірі 2000 грн.
Крім того, за змістом п.6,8,10 Порядку №322 визначено, що для отримання допомоги внутрішньо переміщена особа заповнює заяву, яка формується засобами Порталу Дія. Заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 може бути також подана до органу соціального захисту населення, уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг. Допомога призначається органом соціального захисту населення протягом десяти робочих днів з дати надходження заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. За наявності у сформованих Мінцифри переліках внутрішньо переміщених осіб всієї необхідної інформації для призначення і виплати допомоги орган соціального захисту населення забезпечує призначення такої допомоги за відповідний період. У разі відсутності у зазначених переліках необхідної інформації або некоректності її викладення орган соціального захисту населення за наявності засобів зв'язку інформує внутрішньо переміщену особу, включену до сформованого Мінцифри переліку, про надання такою особою необхідної інформації для призначення допомоги за відповідні періоди, а у разі невключення інформації про особу до переліку така особа додатково подає інформацію, збережену на носіях, що підтверджує факт подання заяви засобами Порталу Дія.
Перевірка відомостей, зазначених внутрішньо переміщеною особою в заяві, проводиться органами соціального захисту населення, уповноваженою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг під час формування та подання заяви засобами Порталу Дія.
У разі виявлення помилки у персональних даних одержувача, даних номера банківського рахунка (за стандартом IBAN) або категорії одержувача (працездатна особа, дитина, особа з інвалідністю) орган соціального захисту населення проводить коригування відповідної інформації та здійснює перерахунок розміру допомоги (з урахуванням раніше виплачених сум допомоги). Державне підприємство "Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики" на підставі списків, отриманих від органів соціального захисту населення або централізованого нарахування допомоги внутрішньо переміщеним особам відповідно до абзацу другого пункту 9 цього Порядку, щомісяця до 2, 12 і 22 числа формує Реєстри внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку через АТ "Ощадбанк" на банківський рахунок (за стандартом IBAN) у банку, в якому відкрито рахунок одержувача.
Пунктом 11 Порядку передбачено, що у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, саме сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначені положення закону, грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч.5 ст.12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов'язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зловживанням або недобросовісністю з боку набувача соціальної допомоги в розумінні норм цивільного законодавства, зокрема, Порядку №332, є подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо.
Матеріали справи не містять належних доказів наявності навмисного подання саме відповідачем недостовірних відомостей чи приховання відомостей, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру, натомість суду першої інстанції правильно звернув увагу на те, що призначення, нарахування та виплата допомоги здійснювалась управлінням соціального захисту населення за територіальністю фактичного проживання відповідачки з використанням дискреційних повноважень під час прийняття відповідного рішення.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, вони не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 26 квітня 2018 року у справі «CAKAREVIC v.CROATIA» суд звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії», у справі «Трґо проти Хорватії» ).
Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вказані доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 03 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: