03.11.2025 Справа №607/8420/25 Провадження №2/607/3007/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретарів судового засідання Кочмар С.М., Козак О.Є., представника позивача - адвоката Созанської Т.І., представника відповідача - адвоката Фльорківа О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНЛАЙН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНЛАЙН» звернулось в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №1901/0808/71-224 від 27.08.2008, прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 110 041,08 грн.
В обґрунтування вимог позивач вказав, що 27 серпня 2008 року між ПАТ «Комерційний банк «Дельта», в якості Кредитора, та громадянином України ОСОБА_1 , в якості Позичальника, укладений кредитний договір №1901/0808/71-224, за умовами якого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 35 000 доларів США, зі сплатою 11,9% річних з кінцевим терміном повернення до 27 серпня 2038 року включно. Банк зобов'язання свої виконав в повному обсязі.
23.07.2020 року між ПАТ “Дельта Банк» та ТОВ «ФК «ФІНЛАЙН» укладено договір №2294/К про відступлення прав вимоги за кредитними та іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. за реєстровим №862, за яким, в тому числі, до ТОВ “ФК “ФІНЛАЙН» перейшло: право вимоги Кредитора за кредитним договором №1901/0808/71-224 від 27.08.2008 року, укладений з гр. ОСОБА_1 ; право Іпотекодержателя за договором іпотеки від 27.08.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевичем О.О. за реєстровим №3880, Іпотекодавець - ОСОБА_1 .
Згідно додатку №2 до договору про відступлення права вимоги, ТОВ «ФК «ФІНЛАЙН» набуто право вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 в наступному розмірі: - Заборгованість за основним боргом - 11 795,89 дол.США,; - Заборгованість за відсотками - 199,50 дол.США
Загальна сума заборгованості по договору склала 11 995,39 дол.США, що еквівалентно 333 229,54 грн. згідно офіційного курсу НБУ станом на 23.07.2020.
Станом на 23.04.2025 у Позичальника наявна прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 2 650,41 доларів США, у зв'язку з чим позивач звернувся до Суду за захистом своїх прав. Оскільки Позивач не має валютної ліцензії на отримання коштів в іноземній валюті, тому з відповідача повинна бути стягнута прострочена сума заборгованості в національній валюті за офіційним курсом НБУ на дату звернення до суду.
22.05.2025 Судом зареєстрований відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача, який мотивований тим, що позов до задоволення не підлягає, оскільки як вбачається із позовної заяви, Позивач просить суд стягнути з Відповідача прострочену заборгованість за відсотками за кредитним договором № 1901/0808/71- 224 від 27.08.2008 р. у розмірі 110 041,08 грн.
Позивач стверджує, що на підставі договору №2294/К про відступлення прав вимоги, укладеним 23 липня 2020 р із ПАТ «Дельта Банк», Позивач набув, зокрема, право вимоги кредитора за кредитним договором № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р.
Як вбачається із змісту договору №2294/К про відступлення прав вимоги від 23.07.2020 р.), копія якого додана до позовної заяви, за цим договором ПАТ «Дельта Банк» відступає, а новий кредитор - ТОВ «ФК «ФІНЛАЙН», набуває права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього Договору (п.1 Договору).
Згідно витягу з Додатку № 2 до договору №2294/К про відступлення прав вимоги від 23.07.2020 р., копія якого додана до позовної заяви, на момент відступлення права вимоги розмір зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 1901/0808/71- 224 від 27.08.2008 р. складав 11795,89 дол.США заборгованості по тілу кредиту, та 199,50 дол. США заборгованості за нарахованими процентами за кредитом.
Як вбачається із обґрунтування позовної заяви та доданих до неї документів, за період з 23.07.2020 р. по 22.04.2025 р. Відповідачем сплачено Позивачу кошти в розмірі 4370,26 дол.США для погашення заборгованості за кредитним договором № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р.
Таким чином, враховуючи розмір права вимоги за кредитним договором № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р., набутого Позивачем за договором №2294/К про відступлення прав вимоги від 23.07.2020 р., який складає 11995,39 дол.США, та розмір сплачених Відповідачем коштів - 4273,63 дол.США, залишок заборгованості за кредитним договором № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р. складає 7721,76 дол.США.
При цьому, з урахуванням черговості спрямування коштів на виконання зобов'язань за кредитним договором, встановленої пунктом 3.5. кредитного договору № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р., такий залишок заборгованості за кредитним договором в розмірі 7721,76 дол.США є основною заборгованістю (тілом кредиту).
Нарахування Позивачем, який, за його власним твердженням, не має валютної ліцензії на отримання коштів в іноземній валюті, відсотків понад обсяг, набутий за договором №2294/К про відступлення прав вимоги від 23.07.2020 р. та визначений у Додатку № 2 до цього договору, є безпідставним.
При цьому з доданих до позовної заяви та виконаних одноосібно Позивачем довідки про стан заборгованості та виписки по рахунку процентів за період 23.07.2020 - 22.04.2025 не можливо встановити періоди нарахування відсотків за користування кредитом, розміри відсоткової ставки, за якою нараховано відсотки за користування кредитом, тощо, а тому відповідач вважає, що такі докази не відповідають встановленим процесуальним законом вимогам щодо належності, достатності та достовірності доказів.
Окрім того, в серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, котрим банк просив в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р. у розмірі 283 116,17 грн, з яких тіло кредиту - 264 355,29 грн, відсотки - 18 760,88 грн, звернути стягнення на предмет договору іпотеки № 1901/0808/71-224- Z-1 від 27.08.2008 р., а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.03.2026 р. в справі №607/15069/15-ц позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором № 1901/0808/71- 224 від 27.08.2008 р. в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ, що станом на 25.11.2015 року становить 295762,28 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 04.07.2016 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.03.2026 р. в справі №607/15069/15 скасовано, постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в повному обсязі.
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2018 р. касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково, рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04.07.2016 р. змінено у частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, в іншій частині рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04.07.2016 залишено без змін.
Таким чином, ПАТ «Дельта Банк», як кредитор за кредитним договором №1901/0808/71-224 від 27.08.2008 та іпотекодержатель за договором іпотеки №1901/0808/71-224-Z-1 від 27.08.2008, скористалося своїм правом вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.
З урахуванням наведених обставин справи та правових позицій Верховного Суду, зверненням до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ «Дельта Банк», як кредитор, на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Відтак, нарахування Позивачем відсотків за кредитним договором № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 за будь-які періоди після односторонньої зміни кредитором строку користування кредитом є безпідставним та суперечить закону, і позовна вимога про стягнення таких нарахованих відсотків задоволенню не підлягає.
Окрім того, представник відповідача заявив про застосування строків позовної давності, так як за умовами кредитного договору № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р. Відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів щомісяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Таким чином, враховуючи що, Позивачем заявлено до стягнення відсотки за період з 23.07.2020 по 22.04.2025, а з позовом до суду Банк звернувся 24.04.2025, Позивачем пропущений встановлений законом трирічний строк для звернення до суду з вимогою про стягнення відсотків, нарахованих за період з 23.07.2020 по 24.04.2022, що є самостійною підставою для відмови Позивачу у позові в цій частині.
04.06.2025 Судом зареєстрована відповідь на відзив, подана представником позивача, в якій представник зазначає, що твердження Відповідача, що залишок заборгованості за кредитним договором становить 7721,76 дол.США, суперечить п.3.5 Кредитного договору, за умовами якого кошти, що спрямовуються Позичальником на виконання зобов'язань за цим договором, вносяться з додержанням ним наступної черговості - в першу чергу на сплату процентів та комісій, потім на погашення (повернення) кредиту, потім на сплату нарахованої неустойки, потім на відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов цього договору.
При наявності простроченої заборгованості за цим договором кошти, що спрямовуються Позичальником на виконання зобов'язань за цим договором, зараховуються з додержанням наступної черговості: на погашення простроченої заборгованості за процентами, на погашення простроченої заборгованості за комісіями, на погашення простроченої заборгованості за кредитом. Після виконання Позичальником прострочених зобов'язань, передбачених цим абзацом п.3.5 даного договору, кошти, що спрямовуються Позичальником на виконання зобов'язань за цим договором, зараховуються з додержанням черговості, передбаченої першим абзацом цього пункту договору. Таким чином, пунктом 3.5. Кредитного договору №1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р., встановлено черговість погашення заборгованості, а саме: 1) Сплата процентів та комісії; 2) Погашення кредиту (основного боргу); 3) Неустойка та інші збитки.
Отже, твердження та розрахунки Відповідача щодо того, що всі сплачені ним кошти за весь період обслуговування боргу в ТОВ «ФК «ФІНЛАЙН» повинні були спрямовані на погашення основного боргу є хибними, і такими що вводять в оману Суд.
Окрім того, відповідно до п.2 Договору №2294/К від 23.07.2020, до ТОВ «ФК «ФІНЛАЙН» як Нового Кредитора перейшли всі права та обов'язки Кредитора за Основними договорами, в тому числі право кредитора, визначене п.3.2 Кредитного договору в частині нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами.
Стосовно посилання відповідача на судову практику про звернення стягнення на предмет іпотеки, як підставу для зупинення нарахування відсотків, зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки не є тотожним з достроковим поверненням боргу за кредитним договором. Рішення про стягнення боргу з відповідача жодною з судових інстанцій не приймалося, а тому Позивач має повне право на стягнення боргу в судовому порядку. Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки це лише спосіб реалізації застави, а не припинення основного зобов'язання, що підтверджується судовою практикою в аналогічних справах (постанова ВС від 20.11.2019 року у справі №310/5265/15-ц, Постанова ВС від 24.03.2021 у справі №750/2196/15-ц), яка стверджує, що «наявність рішення про звернення стягнення не є підставою для припинення нарахування відсотків, якщо зобов'язання ще не виконано».
Також, щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, зазначає, що строк позовної давності відповідно до п.19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
10.06.2025 Судом зареєстровані заперечення на відповідь на відзив, подані представником відповідача, які мотивовані тим, що заперечення і мотиви незгоди Позивача із обґрунтуванням Відповідачем заперечень проти задоволення позовних вимог, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають закону.
Як зазначалося у відзиві на позов, відповідно до п. 2 Договору №2294/К про відступлення прав вимоги, укладеним 23 липня 2020 р із ПАТ «Дельта Банк», за яким Позивач набув, зокрема, право вимоги кредитора за кредитним договором №1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р., за цим договором новий кредитор набуває усі права за основними договорами, включаючи, зокрема, права вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку № 2 до цього Договору.
Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний в Додатку № 2 до цього Договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.
Таким чином, обсяг права вимоги, набутого Позивачем за договором №2294/К про відступлення прав вимоги від 23.07.2020 р., обмежувався розміром права вимоги, встановленим у Додатку № 2 до Договору. Згідно витягу з Додатку № 2 до договору №2294/К про відступлення прав вимоги від 23.07.2020 р. розмір зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р. складав 11795,89 дол.США заборгованості по тілу кредиту, та 199,50 дол. США заборгованості за нарахованими процентами за кредитом.
Відтак, за вказаним договором №2294/К про відступлення прав вимоги від 23.07.2020 р. Позивачем набуто право вимоги за кредитним договором № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р. в розмірі 11795,89 дол.США заборгованості по тілу кредиту та 199,50 дол. США заборгованості за нарахованими процентами за кредитом. Нарахування Позивачем відсотків понад обсяг, набутий за договором №2294/К про відступлення прав вимоги від 23.07.2020 р. та визначений у Додатку № 2 до цього договору, є безпідставним та не відповідає умовам договору №2294/К про відступлення прав вимоги від 23.07.2020.
Окрім того, відповідно до правових висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, на які посилався Відповідач у відзиві на позов, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
А відмова у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки не спростовує ту обставину, що банк скористався своїм правом вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна, і на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом тощо.
Враховуючи наведене, вважає, що Позивачем у відповіді на відзив не спростовано доводи та міркування Відповідача, якими Відповідачем обґрунтовано власні заперечення проти задоволення позовних вимог. За наведених обставин вважає, що у задоволенні позовних вимог Позивача слід відмовити.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні, щодо позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив. Просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, встановив наступні обставини.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи суспільних інтересах. Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 27 серпня 2008 року між ПАТ «Комерційний банк «Дельта», в якості Кредитора, та громадянином України ОСОБА_1 , в якості Позичальника, (надалі - Відповідач) укладений кредитний договір №1901/0808/71-224, за умовами якого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 35 000 доларів США, зі сплатою 11,9% річних з кінцевим терміном повернення до 27 серпня 2038 року включно.
Пунктом 3.5. Кредитного договору №1901/0808/71-224 від 27.08.2008, встановлено черговість погашення заборгованості, а саме: 1) Сплата процентів та комісії; 2) Погашення кредиту (основного боргу); 3) Неустойка та інші збитки. В разі наявності простроченої заборгованості, кошти спрямовуються в наступній черговості: 1) Погашення прострочених процентів; 2) Погашення простроченої заборгованості за комісіями; 3) Погашення простроченої заборгованості за кредитом (основний борг).
23.07.2020 між ПАТ “Дельта Банк» та ТОВ «ФК «ФІНЛАЙН» укладено договір №2294/К про відступлення прав вимоги за кредитними та іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. за реєстровим №862, за яким, в тому числі, до ТОВ “ФК “ФІНЛАЙН» перейшло:
- право вимоги Кредитора за кредитним договором №1901/0808/71-224 від 27.08.2008, укладений з гр. ОСОБА_1 (надалі - Відповідач, Позичальник);
- право Іпотекодержателя за договором іпотеки від 27.08.2008, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевичем О.О. за реєстровим №3880, Іпотекодавець - ОСОБА_1 .
Згідно Витягу з Додатку №2 до договору про відступлення права вимоги, ТОВ «ФК «ФІНЛАЙН» набуто право вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 в наступному розмірі: заборгованість за основним боргом - 11 795,89 дол.США; заборгованість за відсотками - 199,50 дол.США.
14.03.2024 року Кредитором була направлена на адресу Позичальника досудова вимога №13/1 від13.03.2025, яка була вручена Позичальнику згідно трекінгу Укрпошти 20.03.2025 року. У досудовій вимозі Кредитор надав термін протягом 30 днів з дня вручення вимоги погасити прострочену заборгованість за кредитним договором, яка виконана Позичальником не була.
Станом на 23.04.2025 у Позичальника наявна прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 2 650,41 доларів США. Зазначена прострочена заборгованість на даний час є не погашеною та наявною в обліку ТОВ «ФК «ФІНЛАЙН», що підтверджується виписками по особовому рахунку ОСОБА_1 (рахунок НОМЕР_1 ).
В ході розгляду справи, Судом було встановлено, що в серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, котрим банк просив в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором № 1901/0808/71-224 від 27.08.2008 р. у розмірі 283 116,17 грн, з яких тіло кредиту - 264 355,29 грн, відсотки - 18 760,88 грн, звернути стягнення на предмет договору іпотеки № 1901/0808/71-224- Z-1 від 27.08.2008 р., а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.03.2026 р. в справі №607/15069/15-ц позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором № 1901/0808/71- 224 від 27.08.2008 р. в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ, що станом на 25.11.2015 року становить 295762,28 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 04.07.2016 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.03.2026 р. в справі №607/15069/15 скасовано, постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в повному обсязі.
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2018 р. касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково, рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04.07.2016 р. змінено у частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, в іншій частині рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04.07.2016 р. залишено без змін.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягаєзадоволенню, виходячи з наступних підстав.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається із матеріалів справи 27 серпня 2008 року між ПАТ «Комерційний банк «Дельта», в якості Кредитора, та громадянином України ОСОБА_1 , в якості Позичальника, (надалі - Відповідач) укладений кредитний договір №1901/0808/71-224.
Вказана обставина визнається сторонами та не підлягає доказуванню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В силу вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Щодо тверджень представника відповідача, щодо неправомірності нарахування позивачем відсотків за кредитом, після відступлення права вимоги, Суд зазначає наступне.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Судом встановлено, що 23.07.2020 між ПАТ “Дельта Банк» та ТОВ «ФК «ФІНЛАЙН» укладено договір №2294/К про відступлення прав вимоги за кредитними та іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. за реєстровим №862.
Згідно п.2 Договору, за цим Договором Новий кредитор, в день настання Відкладальної обставини відповідно до пункту 16-1 цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржниками зобов'язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку N«2 до цього Договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених Основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3,0% річних), право вимагати передачі, предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань за Основними договорами, право вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна Боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із Боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство Боржників, виконавчих проваджень щодо Боржників, в тому числі щодо майна Боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувану в погашення боргу після укладення цього Договору, права вимоги за мировими угодами із Боржниками, договорами з арбітражними керуючими Боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів Боржників тощо. Розмір Прав вимоги, які, переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку №2 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів.
Пунктом 3.5. Кредитного договору №1901/0808/71-224 від 27.08.2008, встановлено черговість погашення заборгованості, а саме: в першу чергу на сплату процентів та комісій, потім на погашення (повернення) кредиту, потім на сплату нарахованої неустойки, потім на відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов цього договору.
Тож, беручи до уваги наведене, Суд приходить до висновку, що позивач вправі нараховувати проценти за кредитним договором, строк якого не завершився.
Окрім того доводи представника відповідача про те, що ТОВ «ФК «ФІНЛАЙН» не може мати права вимоги за спірним договором купівлі-продажу, оскільки підприємство не отримало у встановленому законом порядку ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України №15-93 «Про систему валютного реагування та валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі - Декрет). Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Відповідно до статті 5 Декрету, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету. З огляду на це, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного Банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями). Водночас, відповідно до пункту 1.3 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 08 лютого 2010 року № 49, використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.
Суд дійшов висновку, що укладення договору відступлення права вимоги не підпадає під ознаки здійснення валютної операції, оскільки за вказаним договором передавалась не заборгованість, предметом якої є валютні цінності, а право вимоги такої заборгованості з третьої особи, тобто, відбулось відступлення права вимоги, а не переведення валютного боргу. Подібний висновок щодо правової природи спірного договору викладений в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №522/18180/15-ц, від 23.09.2019 р. у справі № 757/40858/17-ц.
Щодо тверджень представника відповідача, що строк кредитування було змінено, у зв'язку із пред'явленням Банком позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, Суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (№ 14-10цс18)).
Згідно правової позиції викладеної в Постанові КЦС ВС від 24.10.2024 №752/8103/13-ц (61-6892св23), в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів
Тож, пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до автоматичного припинення основного зобов'язання, оскільки це два різні процеси: один стосується звернення стягнення на заставне майно, а інший - погашення самого боргу. Строк кредитування змінюється відповідно до умов договору або рішення суду, а не автоматично внаслідок подання позову.
Тому, Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, про те, що строк кредитування був змінений, у зв'язку із представленням позивачем вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки дані обставини не знайшли свого логічного підтвердження при розгляді справи.
Щодо тверджень представника відповідача про застосування строків позовної давності, Суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
У відповідності до частини першої статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
При цьому, відповідно до ч.ч.2,3 ст. 264 ЦК України - позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Проте, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п. 19 Перехідних положень ЦК України), загальний строк позовної давності в три роки продовжено та позивачем не пропущено, так як позивачем заявлено позовні вимоги у квітні 2025 року про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, строк позовної давності не пропущений.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3028 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 512, 514, 516-518, 526, 527, 530, 610, 611, 1048, 1049, 1054, 1077-1078, 1082 ЦК України, ст.ст.12, 13, 19, 76, 81, 133, 137, 141, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНЛАЙН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНЛАЙН» прострочену заборгованість за відсотками за Кредитним договором №1901/0808/71-224 від 27.08.2008 у розмірі 110041 (Сто десять тисяч сорок одну) гривню 08 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНЛАЙН» 3028 (Три тисячі двадцять вісім) гривень сплаченого судового збору.
Копію рішення суду направити сторонам по справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Реквізити учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНЛАЙН», адреса місця знаходження: вул. Саксаганського, 119, оф.28, м. Київ, код ЄДРПОУ 43324088.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич