№ 207/1591/25
№ 2/207/1029/25
25 вересня 2025 року м. Кам'янське
Південний районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючого судді Юрченко І.М.,
при секретарі Сівачук А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам'янське цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У березні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 1301499 від 13 лютого 2024 року у розмірі 155624 (сто п'ятдесят п'ять тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 98 коп., сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп., та витрати на професійну правничу допомогу 5000 грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 13 лютого 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 1301499, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору.
За покликанням позивача даний кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі.
22.10.2024 року ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали договір факторингу № 22102024. Згідно вищевказаного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ СЕЛФІ КРЕДИТ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1301499 від 13 лютого 2024 року.
Однак, відповідач належним чином умов кредитного договору не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість, яка становить 155624 (сто п'ятдесят п'ять тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 98 коп. з яких: 24999,98 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 118125 грн. 00 коп. - заборгованість за відсотками.
Банк виконав свої зобов'язання за договором, надавши відповідачу кредит. Відповідач належним чином не виконував передбачені договором зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість. Тому, посилаючись на зазначені обставини, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором та судові витрати.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтвердив та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Заяву про слухання справи за його відсутністю не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином - у відповідності до вимог ч. 6, п. 2 ч. 7, ч. 11 ст. 128, ч. 9, 10 ст. 130 ЦПК України, судовими повістками про виклик та через оголошення на сайті.
Відповідно до ст.280 ЦПК судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів. Представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечував.
Враховуючи вищенаведене і прийняття судом ухвали про заочний розгляд справи, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено, що 13 лютого 2024 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 через інформаційно-телекомунікаційну систему було укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» №1301499 від 13 лютого 2024 року.
Як вбачається з договору, ним визначено, що ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» надає відповідачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
На підтвердження факту перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 25 000 грн на картку маска-картки № НОМЕР_1 позивачем надано лист за вих. № 20250207-114 від 07.02.2025 ТОВ «Пейтек» (арк. с. 28).
22.10.2024 року ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали договір факторингу № 22102024. Згідно вищевказаного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ СЕЛФІ КРЕДИТ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1301499 від 13 лютого 2024 року.
31 березня 2025 року було задоволено клопотання позивача та витребувано докази з АТ «Райффайзен Банк».
На виконання вищевказаної ухвали з АТ «Райффайзен Банк» надійшла інформація, що на ім'я ОСОБА_1 в Банку не емітовано картку № НОМЕР_1 (арк. с. 74).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Кожна заявлена обставина має бути підтверджена належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77- ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено вище, AT «Райффайзен Банк» листом за вих. №81-15-9/4465-БТ від 10.04.2025 повідомило, що в Банку не емітовано картку № НОМЕР_1 .
Отже, позивачем не доведено факту надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, оскільки картка № НОМЕР_1 не емітована відповідачу та за ним не обслуговується.
Лист за вих. № 20250207-114 від 07.02.2025 ТОВ «Пейтек» про переказ коштів суд відхиляє як докази, оскільки він не містять відмітки банку про здійснення банківської операції та не є належними достовірними доказами підтвердження заявленої позивачем обставини щодо грошового переказу кредитних коштів 13.02.2024 первісним кредитодавцем позичальнику.
Суд наголошує на тому, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18 та від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що ним були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав. Більш за це, надана на ухвалу суду про витребування доказів інформація підтвердила той факт, що банком взагалі не емітовано картку № НОМЕР_1 , на яку як стверджує позивач було зараховано кредитні кошти. Отже, позивачем не доведено факту надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, оскільки картка № НОМЕР_1 не емітована відповідачу та за ним не обслуговується.
Суд зазначає, що обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Враховуючи, що позивачем не доведена обставина передання кредитних коштів позичальнику, що свідчить і про відсутність обов'язку відповідача повертати ці кошти як первісному кредитодавцю, так і новому кредитору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки в позові відмовлено, то в відповідності до ст. 141 ЦПК України, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 258, 259, 263-265, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Південним районним судом міста Кам'янського за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І.М. Юрченко