Справа № 484/6071/25
Провадження №2-н/484/868/25
про відмову у видачі судового наказу
03.11.2025 м. Первомайськ
Суддя Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області Коваленко Н.А., розглянувши заяву ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості
установила:
заявник ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення боргу за спожиту електричну енергію в сумі 3000,00 грн.
Розглянувши заяву про видачу судового наказу та додані до неї матеріали, приходжу до висновку про необхідність відмовити у видачі судового наказу з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (ч. 3 ст. 19 ЦПК України).
Так, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Згідно з вимогами ч. 1, п.п. 3 ч. 3 ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. До заяви про видачу судового наказу додається копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.
У відповідності до роз'яснень п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» №14 від 23.12.2011, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги.
Згідно частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Так, згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно із пунктом 1.2.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила), постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та укладається в установленому цими Правилами порядку. Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому та малому не побутовому споживачу, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312, договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на вебсайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Положеннями п. 2 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (надалі - Постанова) визначено, що укладання договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідним постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.
За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Разом з тим, всупереч вищевказаним вимогам, заявником до поданої заяви про видачу судового наказу не додано договору, укладеного з боржником в письмовій (в тому числі електронній) формі, у відповідності до вимог п. 3 ч. 3 ст. 163 ЦПК України.
Також в справі відсутні заява-приєднання споживача до договору постачання електричної енергії.
Надана суду довідка про спожиту та оплачену послугу електропостачання, яку заявник використовує як доказ на підтвердження факту приєднання споживача до договору, складена в односторонньому порядку без участі споживача і не може безспірно доводити фактичне отримання послуг споживачем. Квитанції про фактичну оплату споживачем виставлених заявником рахунків за надані послуги в матеріалах справи також відсутні.
Частиною 6 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.
Відповідно до частини 3 статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов'язаний, зокрема, сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів, дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії та умов укладених договорів.
Пунктом 84 частини першої статті 1 цього Закону визначено значення термінів. Споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.
Відповідно до пункту 6 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
Згідно із частиною 4 статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
В силу положень статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 6 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно пунктів 1 та 11 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна).
Виходячи з наведених положень закону саме власник або уповноважена ним особа має право та зобов'язаний укладати договори щодо постачання електричної енергії до його об'єкту нерухомого майна, а отже є особою, відповідальною за порушення умов таких договорів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 березня2019 року у справі № 477/146/17 (провадження № 61-32408св18) та від 09 грудня 2024 року у справі № 333/115/20 (провадження № 61-17281св23).
Тобто саме споживач електричної енергії, яким є власник (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує електричну енергію для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про постачання електричної енергії, має сплатити вартість спожитої електричної енергії.
Надана заявником суду довідка Кам'яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області від 15.10.2025 року №229 про те, що боржник ОСОБА_1 проживає в будинку АДРЕСА_1 , не свідчить про те, що боржник є власником вказаного житлового будинку і споживачем електричної енергії та саме він має сплатити вартість спожитої електричної енергії.
Отже, правовідносини, зазначені у поданій заяві, не ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі, що не може бути предметом розгляду в порядку наказного провадження, а додані до неї письмові документи не можуть безспірно підтвердити наведені в заяві доводи, а, отже, слугувати доказом виникнення та порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Відповідно до п.п. 1, 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог ст. 163 цього Кодексу та з поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
За таких обставин, проаналізувавши подану заяву про видачу судового наказу, та додані до неї документи, констатую про відмову у видачі судового наказу.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 160-165, 352-355 ЦПК України, -
постановила:
У видачі судового наказу за заявою ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 - відмовити.
У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Н. А. Коваленко