Справа № 449/1017/25
"29" жовтня 2025 р. м. Перемишляни
Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Савчака А.В.,
секретаря судових засідань Подусівської Л.В.,
представника позивачки Тимошика І.Я.,
представників відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Переми-ляни справу за позовом ОСОБА_6 до Перемишлянської міської ради, третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно
Позивачка звернулась до суду з даним позовом та просить визнати за нею право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - незавершену будівництвом добудову квартири АДРЕСА_1 площею 7,.8кв.м. на санвузол 6.7кв.м.
Ухвалою суду від 16.07.2025р. відкрито провадження по справі.
В судовому засіданні представник позивачки- адвокат Тимошик І.Я. позовні вимоги підтримав повністю, дав пояснення анналогічні заявленому позову. Позов просить задоволити.
Представники відповідача- Перемишлянської іської ради Слюбик Б.С. та Кобилецький З.М. в судовому засіданні позов заперечили. Подали відзив на позовну заяву в якому зазначили, що Перемишлянська міська рада не давала позивачці ОСОБА_6 дозволу на будівництво прибудови до квартири. Реконструкція останньої відбулася зі змінами геоментричних розмірів фундамннтів у плані на за рахунок комунальної земельної ділянки, яку не виділялась дл яцієї мети. Міська рада не передавала у власність або у користування ОСОБА_6 земельну ділянку для будівництва прибудови до квартири.
В судовому засіданні треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позов заперечили та просять відмовити у позові.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, врахувавши позиції сторін, встановив наступне.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом слідує, ОСОБА_6 успадкувала після ОСОБА_8 успадкувала 1/2 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 29,9 кв.м.
Згідно витягу про реєстрацію права власності інша 1/2 частка квартири є власністю позивачки.
Згідно технічного паспорту ОСОБА_6 зазначена власником квартири АДРЕСА_1 загальною площею 44,4 кв.м.
Згідно акту розгляду колективної заяви жителів будинку будинку АДРЕСА_2 від 09.12.2024р. слідує, що ОСОБА_6 рекомендовано припинити виконання будівельних робіт з влаштування прибудови до багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 .
Згідно акту розгляду колективної заяви жителів будинку будинку АДРЕСА_2 від 26.03.2025р. слідує, що ОСОБА_6 рекомендовано в місячний термін демонтувати самовільну добудову до квартири АДРЕСА_1 .
Згідно ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.
Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_2 , яка зайнята спірною добудовою до квартири АДРЕСА_1 , була використана позивачкою самовільно поза волею власника, що порушує інтереси Перемишлянської міської ради та без узгодження із співвласниками багатоквартирного будинку.
Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Частинами другою - п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила(здійснює)самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку.
Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
Позивачем не надано доказів про передачу їй спірної земельної ділянки у власність або надання її у користування, або укладення договору суперфіцию.
Незважаючи на похилий вік позивачки та відсутності у квартирі санвузла - це, на думку суду, не може бути підставою для самочинного будівництва.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Отже, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Керуючись статтями 16, 317, 376 ЦК України, статтями 2, 5, 258,259,264,265,270,273,351,354,355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст судового рішення виготовлено 03.11.2025р.
Суддя А. В. Савчак