Справа № 462/7764/24
03 листопада 2025 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді - Пилип'юк Г. М.
з участю секретаря судового засідання - Байдали М. Р.
представника відповідача - Геруна Д. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
встановив:
уповноважений представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Медвідь В. О. звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивує тим, що починаючи із 11.07.2023 року ОСОБА_2 працював на посаді першого заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій». 22.07.2024 року відповідачем видано наказ № 51 «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» вирішив звільнити ОСОБА_1 з посади першого заступника директора в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності у зв'язку з нез'явленням на роботу більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, виплатити ОСОБА_1 компенсацію невикористаної основної відпустки за період з 11.07.2023 року по дату звільнення. 14.08.2024 року відповідачем видано наказ № 61 «доповнення до наказу від 22.07.2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого ДП МОУ «Львівський завод в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності у зв'язку з нез'явленням на роботу більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, виплатити ОСОБА_3 компенсацію невикористаної основної відпустки за період за 2023 рік - 11 календарних днів, за 2024 рік - 15 календарних днів. Ознайомившись із змістом наказів № 51 від 22.07.2024 року та № 61 від 14.08.2024 року, вважають їх незаконними та такими, що підлягають до скасування, оскільки, згідно медичних висновків про тимчасову непрацездатність, позивач перебував на лікарняному: з 07.03.2024 року по 11.03.2024 року; з 11.03.2024 року по 15.03.2024 року; з 15.03.2024 року по 22.03.2024 року; з 22.03.2024 року по 26.03.2024 року; з 26.03.2024 року по 29.03.2024 року; з 29.03.2024 року по 01.04.2024 року; з 01.04.2024 року по 08.04.2024 року; з 08.04.2024 року по 18.04.2024 року; з 19.04.2024 року по 03.05.2024 року; з 03.05.2024 року по 18.05.2024 року; з 20.05.2024 року по 31.05.2024 року; 03.06.2024 року по 10.06.2024 року; з 10.06.2024 року по 14.06.2024 року; з 17.06.2024 року по 21.06.2024 року; з 21.06.2024 року по 26.06.2024 року; з 26.06.2024 року по 28.06.2024 року; 01.07.2024 року по 05.07.2024 року; з 05.07.2024 року по 10.0.2024 року; з 10.07.2024 року по 12.07.2024 року; з 15.07.2024 року по 22.07.2024 року; з 21.07.2024 року по 29.07.2024 року; з 30.07.2024 року по 05.08.2024 року; з 05.08.2024 року по 12.08.2024 року; 3 12.08.2024 року по 13.08.2024 року. 29.07.2024 року позивач отримав від відповідача супровідний лист за № 307 від 22.07.2024 року разом із наказом № 51 від 22.07.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, який було направлено на поштову адресу позивача. Натомість, 22.07.2024 року позивач засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення надіслав на поштову адресу відповідача заяву від 22.07.2024 року, із змісту якої позивач просив надати йому чергову відпустку з 31.07.2024 року по 30.08.2024 року на підставі графіку відпусток на 2024 рік ДП МОУ «ЛЗЗК», яку відповідач отримав 24.07.2024 року. Тобто, на момент надіслання засобами поштового зв'язку відповідачем на адресу позивача наказу, відповідач вже був ознайомленим із заявою позивача. Разом з тим, станом на 30.09.2024 року жодного повідомлення про результати розгляду заяви позивача від 22.07.2024 року останньому не надходило, відповідне рішення за результатом отриманої заяви очевидно не прийнято. Вже 29.08.2024 року на поштову адресу позивача надійшов наказ за № 61 від 14.08.2024 року «Про доповнення до наказу від 22.07.2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_1 ». 14.08.2024 року позивач, не отримавши абсолютно жодної відповіді на заяву від 22.07.2024 року, скерував на електронну адресу відповідача заяву від 13.08.2024 року, у якій просив надати йому відпустку за власний рахунок за сімейними обставинами з 14.08.2024 року по 29.08.2024 року. Тобто, на момент надіслання засобами поштового зв'язку (14.08.2024 року) відповідачем на адресу позивача наказу за № 61 від 14.08.2024 року, відповідач вже був ознайомленим із заявою позивача від 13.08.2024 року про надання відпустки за власний рахунок. Разом з тим, станом на 30.09.2024 року жодного повідомлення про результати розгляду заяви позивача від 13.08.2024 року останньому не надходило, відповідне рішення за результатом отриманої заяви не прийнято. Відповідно, відповідачем перервано чотиримісячний строк, а тому надалі цей строк мав би обчислюватися спочатку. Видаючи наказ № 61 від 14.08.2024 року, відповідач визнав той факт, що позивач мав право на щорічну основну відпустку, оскільки в абзаці 2 наказу передбачив компенсацію невикористаної основної відпустки за 2024 року - 15 календарних днів. Переривання чотиримісячного строку мало місце і 14.08.2024 року, а саме, коли позивач скерував на електронну адресу відповідача заяву від 13.08.2024 року, у якій просив надати йому відпустку за власний рахунок за сімейними обставинами з 14.08.2024 року по 29.08.2024 року, яка залишена відповідачем без будь якого реагування. При звільненні працівника роботодавцю потрібно мати докази того, що звільнення працівника - це виробнича необхідність. Під виробничою необхідністю розуміють таку ситуацію, при якій заміщення непрацездатного працівника є необхідним (неможливо ні перерозподілити обов'язки хворого між іншими працівниками, ні прийняти іншого працівника на період його хвороби). Інакше звільнення може бути визнане судом неправомірним. Разом з тим, ні наказ за № 51 від 22.07.2024 року, ні наказ № 61 від 14.08.2024 року не містить жодного посилання на виробничу необхідність, а також на обґрунтування неможливості перерозподілити обов'язки хворого між іншими працівниками, ні прийняти іншого працівника на період його хвороби. Оскаржувані накази також не містять посилання на те, які конкретно посадові обов'язки (трудові функції) позивача не можуть бути виконано іншим працівником через перебування позивача на лікарняному. Таким чином, саме послідовне та систематичне порушення відповідачем норм законодавства призвело до незаконного звільнення. Відтак, враховуючи те, що наказ Держаного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод залізобетонних конструкцій» від 22.07.2024 року № 51 «Про звільнення ОСОБА_4 » та наказ № 61 від 14.08.2024 року «доповнення до наказу від 22.07.2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_5 » підлягають визнанню незаконними та скасуванню, ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на посаді першого заступника директора Держаного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод залізобетонних конструкцій» або на прирівненій до цієї посади з 15.08.2024 року. Відтак, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума різниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахунок якого слід провести станом на дату постановлення рішення суду. У зв'язку із наведеним позо просить задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01.11.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
09.12.2024 року представник відповідача Держаного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод залізобетонних конструкцій» - Уракіна Л.-Г. І., через систему «Електронний суд», подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач повністю заперечує позовні вимоги, оскільки наказом Міністра оборони України від 02.11.2022 року № 344 прийнято рішення припинити юридичну особу - державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», реорганізувавши його шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд». 11.07.2023 року позивача прийнято на посаду першого заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій». Починаючи з 07.03.2024 року позивач у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю відкрив лікарняний листок та перебував на лікарняному по 13.08.2024 року. З метою поступового зменшення великої кількості заборгованості, яка виникла в минулі роки, в тому числі перед бюджетом, було прийнято рішення про збільшення об'ємів виробництва (фортифікаційних споруд), що в свою чергу потребує виконання обов'язків із адміністрування і контролю процесів, які покладено на першого заступника директора. Перерозподілити обов'язки позивача між іншими працівниками або прийняти на роботу працівника тимчасово неможливо, у зв'язку із невизначеністю часу на таке прийняття та обмеженим фондом оплати праці. Долучені до позовної заяви медичні висновки про тимчасову непрацездатність підтверджують безперервний строк нез'явлення позивача на роботі з причин загального характеру, не пов'язаного із захворюванням на туберкульоз, трудовим каліцтвом або професійним захворюванням більше п'яти місяців. Під час перебування на лікарняному позивач на робочому місці не з'являвся у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю до 13.08.2024 року. Наказ № 61, яким прийнято рішення звільнити позивача з посади першого заступника директора видано 14.08.2024, тобто у перший робочий день, у який позивач на роботі не з'явився. У зв'язку із тим, що позивач не став до роботи, Наказ № 61 від 14.08.2024року разом із супровідним листом було скеровано засобами АТ «Укрпошта». Вищезазначений лист позивач отримав особисто 29.08.2024 року. В період з 14.08. по 29.08. і дотепер позивач на робочому місці не з'являвся. Посилання позивача про ненадання йому чергової відпустки з 31.07.2024 року по 30.08.2024 року, заяву про що від 22.07.2024 року він надіслав засобами поштового зв'язку, не повинно братись до уваги суду, оскільки позивач продовжував перебувати на лікарняному як 22.07.2024 року, так і 31.07.2024 року, надати щорічну відпустку одночасно із тимчасовою непрацездатністю неможливо. Під час звільнення з позивачем було проведено повний розрахунок, в тому числі надано компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки. Надсилання заяви засобами поштового зв'язку під час тимчасової непрацездатності не може бути підставою для переривання непрацездатності. Рішення про тимчасову непрацездатність та її переривання (завершення) приймається медичним закладом. Заяву про надання позивачу відпустки з 14.08.2024 року по 29.08.2024 року за власний рахунок за сімейними обставинами від 13.08.2024 року позивач надіслав на електронну адресу відповідача 14.08.2024 року о 14.35 год. При цьому, згідно правил внутрішнього розпорядку, у зв'язку із завершенням тимчасової непрацездатності позивач повинен був з'явитись на робочому місці о 08.30 год. Разом з тим, прийняття негативного рішення чи неприйняття рішення щодо заяви про надання відпустки за сімейними обставинами, тим більше яка надійшла вже після прийняття рішення про звільнення працівника жодним чином не стосується суті спору. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Посилання позивача на ст. 149 КЗпП України також не стосується даного виду правовідносин, оскільки звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП не є дисциплінарним стягненням та не потребує отримання пояснень. Отже, оскільки у позовній заяві не наведено аргументів щодо незаконності наказів Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» № 51 від 22.07.2024 року та від 14.08.2024 року № 61, вимоги, зазначені у позовній заяві, не підлягають задоволенню.
Представник позивача адвокат Медвідь В. О. в судовому засіданні 08.04.2025 року просив позов задовольнити повністю. Зазначив, що мало місце переривання чотирьохмісячного строку 22.07.2024 року, коли позивач написав заяву про надання чергової відпустки, та 14.08.2024 року, коли позивач скерував на електронну адресу заяву про надання відпустки за власний рахунок. Позивач та представник позивача, будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання на 23.10.2025 року не з'явились, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у їх відсутності, при цьому зазначивши, що позовні вимоги вони підтримують в повному обсязі та просять такі задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог, покликаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначила, що позивач у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю відкрив лікарняний листок та перебував на лікарняному по 13.08.2024 року, тобто понад п'ять місяців. Під час перебування на лікарняному на робочому місці не з'являвся, до 13.08.2024 року. Позивачу за його заявою від 22.07.2024 року не могла бути надана відпустка з 31.07.2024 року по 30.08.2024 року, оскільки як 22.07.2024 року, так і 31.07.2024 року він перебував на лікарняному, надати щорічну відпустку одночасно із тимчасовою непрацездатністю неможливо. Заяву про надання відпустки за власний рахунок надіслав 14.08.2024 року о 14.35 год., хоча на робочому місці мав з'явитися о 8.30 год.
Згідно ст. 223 ЦПК України, суд вважає, що справу можна вирішити у відсутності учасників, які не з'явилися, на підставі наявних у ній даних та доказів.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши зібрані у справі докази та з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.
Положеннями ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом № 88 ДП МОУ «ЛЗЗК» Цейтліна І. О. прийнято на роботу першим заступником директора заводу з 11.07.2023 року, умови роботи: основна, робота в режимі неповного робочого часу; умови прийняття на роботу: зі строком випробування 3 місяці, згідний працювати в режимі неповного робочого часу при необхідності /а.с. 87/.
Наказом ДП МОУ «ЛЗЗК» від 07.09.2023 року № 57 «Про призначення тимчасово виконуючого обов'язки директора філії державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» Філія «Львівська «ЛЗЗК», відповідно до Положення про філію «Львівська «ЛЗЗК» державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», яке затверджено наказом по підприємству від 05.10.2022 року № 58 «Про створення філії державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» Філія «Львівська» ЛЗЗК» та Статуту державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» наказано покласти тимчасове виконання обов'язків директора Філії «Львівська «ЛЗЗК» ОСОБА_1 (за його згодою) /а.с. 88/.
22.03.2024 року ОСОБА_1 скеровано голові комісії з реорганізації ДП МОУ «ЛЗЗК» заяву, в якій він просить увільнити його від виконання обов'язків директора філії «Львівська» ДП МОУ «ЛЗЗК» /а.с. 89/.
Наказом ДП МОУ «ЛЗЗК» від 22.03.2024 року № 28 у зв'язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення належного функціонування Філії «Львівська» Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», наказано увільнити від тимчасового виконання обов'язків директора Філії «Львівська» державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» ОСОБА_1 /а.с. 90/
Згідно листа ДП МОУ «ЛЗЗК» № 307 від 22.07.2024 року на адресу позивача, ДП МОУ ЛЗЗК знаходиться в стадії реорганізації і намагається вирішити питання погашення заборгованості за минулі роки по заводу шляхом збільшенням об'єму виробництва та виконанням Державних замовлень на виготовлення продукції, вирішення питань адміністративного та фінансового характеру і має виробничу необхідність в працівниках, які вирішують вищевказані питання. А саме, у виконанні ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків. Перерозподілити обов'язки між іншими працівниками на довготривалий термін чи прийняти тимчасово іншого працівника на час перебування позивача на лікарняному не є можливим в зв'язку з тим, що настає час щорічних відпусток працівників заводу та не відомий кінцевий термін його перебування на лікарняному для укладання трудового договору з іншим працівником. Таким чином, направляє наказ про звільнення позивача з посади першого заступника директора в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КзпП України. Так як дані з пенсійного фонду України про перебування на лікарняному надходять із запізненням, просять його повідомити ДП МОУ «ЛЗЗК» про дату остаточного закриття листка тимчасової непрацездатності, а також прийти і забрати трудову книжку, або надати заяву про дозвіл відправлення її поштою /а.с. 8/.
Згідно наказу ДП МОУ «ЛЗЗК» № 51 від 22.07.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 », прийнято рішення звільнити ОСОБА_1 з посади першого заступника директора в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КзпП України. Виплатити ОСОБА_1 компенсацію невикористаної основної відпуски за період з 11.07.2023 року по дату звільнення. Підстава: електронні лікарняні за період з 07.03.2024 року по теперішній час /а.с. 9/.
Як вбачається з Трекінгу поштових відправлень ОСОБА_1 отримав лист та додаток до нього у вигляді наказу № 51 29.07.2024 року /а.с. 11/.
22.07.2024 року ОСОБА_1 скеровано голові комісії з реорганізації ДП МОУ «ЛЗЗК» заяву, в якій він просить надати йому чергову відпустку з 31.07.2024 року по 30.08.2024 року на підставі графіку відпусток на 2024 рік ДП МОУ «ЛЗЗК» /а.с. 12, 13/, яка, згідно трекінгу поштових відправлень, вручена особисто 24.07.2024 року /а.с. 14/.
Відповідно до листа ДП МОУ «ЛЗЗК» № 364 від 14.08.2024 року на адресу позивача, згідно реєстру лікарняних листів встановлено про закінчення тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 13.08.2024 року, а тому першим робочим днем є 14.08.2024 року. Відповідно до наказу № 51 від 22.07.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 », останнього повідомлено листом № 307 від 22.07.2024 року про звільнення з посади першого заступника директора в перший робочий день, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатністю. Даним листом направлено наказ № 61 від 14.08.2024 року «Про доповнення до наказу № 51 від 22.07.2024 року про звільнення ОСОБА_6 » у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та направлено повідомлення про нараховані суми при звільненні. У зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці 14.08.2024 року та його письмового дозволу на відправлення трудової книжки по пошті, просять з'явитися у кадрову службу ДП МОУ «ЛЗЗК» для отримання трудової книжки в зручний для нього час з понеділка по п'ятницю з 08.30 год. до 17.00 год /а.с. 15/.
Згідно наказу ДП МОУ «ЛЗЗК» № 61 від 14.08.2024 року «Доповнення до наказу від 22.07.2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_1 », прийнято рішення звільнити ОСОБА_1 з посади першого заступника директора ДП МОУ «ЛЗЗК» 14.08.2024 року у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КзпП України. Виплатити ОСОБА_1 компенсацію невикористаної основної відпуски за 2023 рік - 11 календарних днів, за 2024 рік - 15 календарних днів. Підстава: копії Е-лікарняні /а.с. 16/.
Як вбачається з Трекінгу поштових відправлень ОСОБА_1 отримав лист та додаток до нього у вигляді наказу № 61 29.08.2024 року /а.с. 23, 24/.
14.08.2024 року ОСОБА_1 скеровано голові комісії з реорганізації ДП МОУ «ЛЗЗК» заяву, в якій він просить надати йому відпустку за власний рахунок за сімейними обставинами з 14.08.2024 року по 29.08.2024 року /а.с. 25/, аналогічну заяву скеровано ним на електронну пошту /а.с. 26/.
Перебування ОСОБА_1 на листку непрацездатності підтверджується виписками про нарахування /а.с. 17-22/ та інформаційними довідками з електронної системи охорони здоров'я, згідно яких ОСОБА_1 із захворюванням або травмою загального характеру перебував на листку непрацездатності: 07.03.2024 року по 11.03.2024 року; з 11.03.2024 року по 15.03.2024 року; з 15.03.2024 року по 22.03.2024 року; з 22.03.2024 року по 26.03.2024 року; з 26.03.2024 року по 29.03.2024 року; з 29.03.2024 року по 01.04.2024 року; з 01.04.2024 року по 08.04.2024 року; з 08.04.2024 року по 18.04.2024 року; з 19.04.2024 року по 03.05.2024 року; з 03.05.2024 року по 18.05.2024 року; з 20.05.2024 року по 31.05.2024 року; 03.06.2024 року по 10.06.2024 року; з 10.06.2024 року по 14.06.2024 року; з 17.06.2024 року по 21.06.2024 року; з 21.06.2024 року по 26.06.2024 року; з 26.06.2024 року по 28.06.2024 року; 01.07.2024 року по 05.07.2024 року; з 05.07.2024 року по 10.07.2024 року; з 10.07.2024 року по 12.07.2024 року; з 15.07.2024 року по 22.07.2024 року; з 21.07.2024 року по 29.07.2024 року; з 30.07.2024 року по 05.08.2024 року; з 05.08.2024 року по 12.08.2024 року; з 12.08.2024 року по 13.08.2024 року. /а.с. 28-50/.
Як вбачається з графіку чергових відпусток на 2024 рік, затвердженого головою комісії з реорганізації ДП МОУ «ЛЗЗК» 02.01.2024 року відпустка ОСОБА_1 припадає на липень-серпень, однак підпису працівника не містить /а.с. 92/.
Відповідно до п. 6 розділу 1 «Загальні положення» посадової інструкції від 19.10.2022 року на час відсутності першого заступника директора заводу його обов'язки виконує призначений у встановленому порядку інший заступник директора, що несе повну відповідальність за належне виконання покладених на нього обов'язків /а.с. 97/.
Згідно наказу ДП МОУ «ЛЗЗК» від 22.07.2024 року № 49 «Про створення комісії по визначенню періоду тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 », наказано у зв'язку з нез'явленням на роботу першого заступника ОСОБА_1 протягом більше як чотирьох місяців, створити комісію по визначенню строку перебування ОСОБА_5 на лікарняному за період з 01.01.2024 року по теперішній час. На підставі Е-лікарняних скласти акт про перебування ОСОБА_1 на лікарняному /а.с. 80/.
Як вбачається із акта про перебування ОСОБА_1 на лікарняному ДП МОУ «ЛЗЗК» від 22.07.2024 року Згідно із Електронним реєстром листків непрацездатності Пенсійного фонду України за період з 01.01.2024р. по теперішній час, перший заступник директора ОСОБА_2 перебував на лікарняному: 07.03.2024 року -11.03.2024 року; 12.03.2024 року -15.03.2024 року; 16.03.2024 року - 21.03.2024 року; 22.03.2024 року - 26.03.2024 року; 27.03.2024 року -29.03.2024 року; 30.03.2024 року - 01.04.2024 року; 02.04.2024 року -05.04.2024 року; 06.04.2024 року - 08.04.2024 року; 09.04.2024 року - 18.04.2024 року; 19.04.2024 року - 03.05.2024 року; 03.05.2024 року - 18.05.2024 року; 20.05.2024 року -31.05.2024 року; 03.06.2024 року - 10.06.2024 року; 11.06.2024 року - 14.06.2024 року; 17.06.2024 року - 21.06.2024 року; 22.06.2024 року - 26.06.2024 року; 27.06.2024 року -28.06.2024 року; 01.07.2024 року - 05.07.2024 року; 06.07.2024 року - 10.07.2024 року; 11.07.2024 року - 12.07.2024 року; 15.07.2024 року - 22.07.2024 року. За період з 07.03.2024 року по теперішній час перший заступник директора ОСОБА_2 на роботі в ДП МОУ «ЛЗЗК» не знаходився /а.с. 79/.
14.08.2024 року складено акт «Про відсутність на роботі першого заступника директора ДП МОУ «ЛЗЗК» Цейтліна І. О.», згідно якого заступник директора по виробництву Патько О. М., бухгалтер Каваценко О. В., старший інспектор відділу кадрів Святецька O. І. склали цей акт про те, що сьогодні 14.08.2024 року перший заступник директора ДП МОУ «ЛЗЗК» ОСОБА_1 був відсутній на роботі протягом усього робочого дня, з 08.00 год. до 17.00 год /а.с. 81/.
Згідно довідки ДП МОУ «ЛЗЗК» № 428 від 09.10.2024 року станом на 22.07.2024 року на ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» були 21 вакансії, а саме: головний бухгалтер - 1; економіст - 1; референт - 1; кранівник - 1; бетоняр - 5; слюсар з механоскладальних робіт - 1; газорізальник - 1; електрогазозварник - 8; контролер КПП - 2. Станом на 14.08.2024 року на ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» були 20 вакансій. А саме: головний бухгалтер - 1; економіст - 1; референт - 1; кранівник - 1; бетоняр - 4; слюсар з механоскладальних робіт - 1; газорізальник - 1; електрогазозварник - 8; контролер КПП -2 /а.с. 96/.
Як вбачається з довідки про доходи виданої ОСОБА_1 про те, що він дійсно працював на ДП МОУ «ЛЗЗК», форма працевлаштування: основне місце роботи, займав посаду: перший заступник директора заводу, нараховано: січень 2024 року - 14 878,50 грн.; лютий 2024 року - 14 878,50 грн.; березень 2024 року - 5 081,44 грн.; квітень 2024 року - 17 120,90 грн.; травень 2024 року - 18 947,46 грн.; червень 2024 року - 10 777,92 грн.; липень 2024 року - 11 803,05 грн.; серпень 2024 року - 18 326,82 грн. Загальна сума доходу за період з 01.01.2024 року по 14.08.2024 року: 111 814,59 грн. /а.с. 111/.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ст. 43 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 5 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 КЗпП України).
Положеннями ч. 3 ст. 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом з працівником зокрема у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Застосування зазначеної норми передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи. Таким чином, звільнення працівника на підставі вказаної норми можливе лише після закінчення строків, зазначених у цій нормі, та за умови, що працівник не став до роботи. Вихід працівника на роботу хоча б на один день перериває чотиримісячний строк, і надалі цей строк має обчислюватися спочатку. Звільнення за цим пунктом можливе, якщо працівник унаслідок тимчасової непрацездатності (не враховуючи відпустки по вагітності та пологах) відсутній на роботі понад чотири місяці поспіль або понад установлений законодавством більш тривалий строк, протягом якого за ним зберігається місце роботи (посада) за певних захворювань. Якщо працівник став до роботи, навіть якщо до цього хворів понад зазначені строки, його звільнення вважається незаконним.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 809/763/14, який суд враховує під час розгляду та вирішення цієї цивільної справи з огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-XII від 15.03.2022 року у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Отже, трудовим законодавством України визначено, що у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності з працівником може бути розірваний трудовий договір, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.
Звільнення працівника за п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з ініціативи керівництва підприємства можливе у разі нез'явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо така непрацездатність не пов'язана: з вагітністю та пологами; із захворюванням на туберкульоз; із професійним захворюванням або трудовим каліцтвом (Постанова Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №759/10039/18).
Долучені до позовної заяви медичні висновки про тимчасову непрацездатність підтверджують безперервний строк нез'явлення позивача на роботі з причин загального характеру, не пов'язаного із захворюванням на туберкульоз, трудовим каліцтвом або професійним захворюванням більше п'яти місяців.
У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у справі № 698/459/21 від 07.02.2024 року вказано, що застосовуючи положення п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України роботодавець не зобов'язаний пов'язувати можливість звільнення працівника з виробничою необхідністю, обумовленою неможливістю тимчасового покладення обов'язків відсутнього працівника на іншу особу. Також не має правового значення встановлення того, з причин наявності однієї або кількох хвороб/травм був відсутній працівник протягом чотирьох місяців підряд.
У зв'язку з цим посилання позивача на ту обставину, що виробничої необхідності у його звільненні не було, а тому його звільнення є незаконним, суд вважає необґрунтованими, позаяк чинним законодавством не передбачено обов'язкової умови для роботодавця щодо звільнення працівника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у вигляді наявності виробничої необхідності.
Суд звертає увагу, що п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не визначає обов'язку роботодавця звільнити працівника саме у період тимчасової непрацездатності (на що посилається позивач у своєму позові та відповіді на відзив), а лише надає право роботодавцю розірвати трудовий договір у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності (в тому числі у період тимчасової непрацездатності на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України).
Звільнення позивача у його перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, було обумовлено положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а отже відповідні дії відповідача цілком узгоджуються із положеннями чинного законодавства.
Під час перебування на лікарняному позивач на робочому місці не з'являвся у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю до 13.08.2024 року. Наказ №61, яким прийнято рішення звільнити позивача з посади першого заступника директора, видано 14.08.2024 року, тобто у перший робочий день, у який позивач на роботі не з'явився. У зв'язку із тим, що позивач не став до роботи, наказ № 61 від 14.08.2024 року разом із супровідним листом було скеровано засобами АТ «Укрпошта». Вищезазначений лист позивач отримав особисто 29.08.2024 року
Щодо покликань позивача, що йому не надано чергову відпустку з 31.07.2024 року по 30.08.2024 року, згідно заяви від 22.07.2024 року, яку він надіслав засобами поштового зв'язку, суд не бере до уваги, оскільки позивач продовжував перебувати на листку непрацездатності 22.07.2024 року, так і 31.07.2024 року, а надання щорічної відпустки одночасно із перебуванням на листку непрацездатності у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, неможливо.
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми ч. 7 ст. 79, ч. 5 ст. 80 КЗпП та ч. 5 ст. 11, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про відпустки» у період дії воєнного стану не застосовуються.
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь- якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).
Посилання позивача на ст. 149 КЗпП України також не стосується даного виду правовідносин, оскільки звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП не є дисциплінарним стягненням та не потребує отримання пояснень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що звільнення позивача на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України було законним, оскільки безперервний чотирьохмісячний період непрацездатності позивача тривав понад чотири місяці поспіль, його захворювання не є такими, що пов'язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, і не є захворюванням на туберкульоз, а тому підстави для задоволення позовних вимог щодо скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі відсутні, оскільки таке звільнення проведено відповідно до вимог чинного законодавства.
Відтак, з огляду на законність звільнення позивача з роботи, також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від позовних вимог про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі.
У ст. 265 ЦПК України закріплено, що у рішенні суду зазначаються розподіл судових витрат.
Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то керуючись ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати в частині сплати судового збору та пов'язаних з професійною правничою допомогою необхідно покласти на нього.
Керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України,
ухвалив:
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду, згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України - через Залізничний районний суд м. Львова.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», ЄДРПОУ: 08006864, місцезнаходження: м. Львів, вул. Городоцька, 222.
Суддя /підпис/
З оригіналом згідно:
Суддя: Пилип'юк Г. М.