Дата документу 27.10.2025
Справа № 334/3302/25
Провадження № 2/334/2216/25
27 жовтня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у вигляді збитків за порушення виконання грошових зобов'язань, інфляційних витрат та процентів за час прострочення
У квітні 2025 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 40 388,06 гривень яка складається з грошових коштів у вигляді збитків за порушення виконання грошових зобов'язань - 20 338,32 гривні, інфляційних витрат - 13 249, 76 гривень та трьох процентів річних за увесь час прострочення виконання грошового зобов'язання - 6 799,98 гривень. А також стягнення судових витрат.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що 15.09.2022 року Ленінський Нова назва Дніпровський) районний суд м. Запоріжжя, розглянувши цивільну справу № 317/457/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, ухвалив рішення, яким позов був задоволений у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , грошові кошти за. договором позики в розмірі 67 426,32 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 18.10.2022 року.
На час ухвалення Ленінським (Дніпровським) районним судом м. Запоріжжя рішення від 15.09.2022 року, офіційний курс ( курс Національного банку України ) долара США до гривні становив 36,5686 грн за 1 долар США. При цьому, розмір невиконаного відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем грошового зобов'язання за укладеним між ними договором позики було визначено судом у 67 426,32 грн, виходячи із зазначеного у позові офіційного курсу ( курсу Національного банку України ) долара США до гривні, встановленого станом на 17.02.2022 р.: 28,0943 грн за 1 долар США.
Таким чином, на переконання позивача, з ОСОБА_2 належить стягнути на користь позивача понесені ним збитки, пов'язані зі значною зміною офіційного курсу і курсу Національного банку України ) долара США до гривні у період часу з 17.02.2022 р. ( 28,0943 грн за 1 долар США ) до 15.09.2022 р. ( 36,5686 грн за 1 долар США ), а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача понесені ним збитки у розмірі 20 338,32 грн.
Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь інфляційні витрати за весь час прострочення ОСОБА_2 виконання грошового зобов'язання ( за період часу з 18.10.2022 р. до 31.12.2024 р. включно), визначеного рішенням Ленінського (Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 15.09.2022 року, яке набрало законної сили у загальному розмірі - 13 249,76 грн. А також, три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення ОСОБА_2 виконання грошового зобов'язання в загальному розмірі 6 799,98 гривень та понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору.
Ухвалою суду від 01 травня 2025 року суд відкрив провадження провадження по даній справі у порядку загального позовного провадження. Копії ухвали суду про відкриття провадження у справі направлено учасникам справи.
Відповідачка ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася, але у підготовчому судовому засіданні надала свої пояснення згідно яких, вона не спростовує факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 2400 доларів США. Проте, у зв'язку з тим, що грошові кошти їй потрібно було на проведенні операції та подальшого лікування, вона не мала можливості повернути завчасно борг, тому, вона розпорядилася своєю власністю та передала ОСОБА_1 частину свого будинку. Вважає, що ОСОБА_1 неправомірно стягує з неї грошові кошти, оскільки частина нерухомості, яку вона передала у власність ОСОБА_1 коштує забагато більше, ніж вона заборгувала позивачу. Також, відповідачка наголосила, що в силу свого віку та стану здоров'я, усі необхідні докази на підтвердження її пояснень, може надати її донька.
Для підтвердження обставин, які висловлювалися відповідачем, суд оголосив перерву у підготовчому судовому засіданні для виклику доньки відповідачки у судове засідання для надання відповідних пояснень та письмових доказів в обґрунтування своїх заперечень.
Після перерви у підготовчому судовому засіданні відповідачка не заперечувала проти закриття підготовчого судового засідання. Просила суд відмовити позивачу у позові з підстав, викладених нею раніше. Надати суду письмові докази на підтвердження своїх пояснень відповідачка не змогла.
Ухвалою суду від 30 липня 2025 року було закрито підготовче судове засідання.
Інших процесуальних дій не вчинялося.
Позивач у судове засідання не з'явився. Надав суду письмове клопотання про розгляд справи за його відсутністю. Просив суд ухвалити рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у ньому та долучених ним письмових доказів.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася. Про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином. Причини неявки суду не повідомляла. Будь яких заяв або клопотань про відкладання розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання усіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши надані сторонами письмові докази, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем письмові докази, пояснення відповідача та повідомлені ним обставини, на які вони ґрунтувалися у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного:
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України).
Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Із наявних в матеріалах справи письмових доказів судом встановлено, що рішенням Ленінського (Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 15.09.2022 р. у цивільній справі № 317/457/22, яке набрало законної сили 18.10.2022 року, розмір невиконаного відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_1 грошового зобов'язання за укладеним між ними договором позики було визначено у 67 426,32 грн. виходячи із зазначеного у його позові офіційного курсу долара США до гривні, встановленого станом на 17.02.2022 року - 28,0943 грн за 1 долар США. Тобто, виходячи з такого розрахунку: 28,0943 грн / 1 долар США, стягнуто 67 426,32 гривні ( 2 400,00 доларів США ( сума позики ) х 28,0943 грн / 1 долар США = 67 426,32 грн.
Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, а також обставини, визнані судом загальновідомими, не підлягають доказуванню.
Крім того, даний факт не спростовувався самою відповідачкою. Звідси, у відповідності до ст.82 ЦПК України даний факт не підлягає доказуванню під час розгляду даної справи.
Вирішуючи по суті позовні вимоги щодо стягнення збитків, пов'язаних зі значною зміною офіційного курсу і курсу Національного банку України долара США до гривні, суд виходить з наступного:
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 22 ЦК України: Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода ). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд, зокрема стягнути з ОСОБА_2 збитки, пов'язані зі значною зміною офіційного курсу і курсу Національного банку України долара США до гривні у період часу з 17.02.2022 р. ( 28,0943 грн за 1 долар США ) до 15.09.2022 р. ( 36,5686 грн за 1 долар США ), а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача збитки у розмірі 20 338,32 грн, виходячи з такого розрахунку: ( 36,5686 грн / 1 долар США ( курс НБУ станом на 15.09.2022 р. )- 28,0943 грн / 1 долар США ( курс НБУ станом на 17.02.2022 р. ) Х 2 400,00 доларів США ( сума позики ), що складає 20 338,32 грн.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
У статті 509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), зроблено висновок про те, що кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Вирішуючи спір, суд враховує, що у даному випадку ОСОБА_1 , як особа, який передав як позику за договором позики від 2018 року відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2022 році звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 67426, 32 гривні є повним розміром договором позики.
Ухвалюючи рішення у справі № 2/334/1932/22, яке набрало законної сили, суд врахував курс валют, який діяв на час ухвалення рішення, та визначив борг в гривні, що становить 67 426,32 гривень.
Отже, позивач, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником виконувалось судове рішення про стягнення такої заборгованості, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Таким чином, звертаючись з вимогами про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення боргу за договором позики, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами.
Отже, зміна попереднього рішення в частині збільшення стягнутої судом суми боргу внаслідок зміни курсу валют під час виконання попереднього рішення, є порушенням принципу юридичної визначеності та свідчить про намагання позивачки у позапроцесуальний спосіб оскаржити вказане судове рішення.
Таким чином, якщо судовим рішення було стягнуто заборгованість за валютним зобов'язанням у договорі позики, визначено у валюті України (гривні), то у випадку коливання курсу валют кредитор не має права вимагати стягнення курсової різниці.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивач скористався своїм правом і звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики , при цьому з урахуванням того, що відповідач ОСОБА_2 отримала позику у доларах США, мав право визначити суму боргу у доларах США, а не її еквівалент у національній валюті, отже, вимоги про стягнення курсової різниці, як збитків, понесених із знеціненням валюти, є безпідставними, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України суд зазначає:
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте, згідно із п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
З 24.02.2022 і по день ухвалення судом рішення в Україні діяв воєнний стан. Дана обставина є загальновідомою та не потребує доказування в силу ч. 3 статті 92 ЦПК України.
Отже, відповідач звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 ЦК України, на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому не повинен сплачувати суму боргу саме з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від суми боргу.
Окрім того, суд вважає неможливим застосування ст. 625 ЦПК в частині нарахування інфляційних втрат виходячи з інфляційних показників національної валюти гривні, зважаючи на те, що розмір зобов'язання у цій справі визначений в іноземній валюті.
За таких обставин, у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України належить відмовити.
Заперечення відповідача щодо передачі позивачу у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 2018 року частини будинку, яка належала їй на праві власності, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, тому не можуть свідчити на доведеність цього факту на спростування позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
З огляду на те, що позов не підлягає задоволенню, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд залишає судові витрати позивача за ним.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 81, 82, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст. 22, 526, 625 ЦК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у вигляді збитків за порушення виконання грошових зобов'язань, інфляційних витрат та процентів за час прострочення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 30.10.2025.
Суддя: Козлова Н. Ю.