3 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 743/1218/23
провадження № 51-174 ск 25
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 березня 2025 року і
встановила:
Як убачається зі змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, за вироком Куликівського районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2024 року, залишеним без змін 24 березня 2025 року Київським апеляційним судом,ОСОБА_4 було засудженодо покарання: за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) - у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 190 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено питання щодоречових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_4 винним у вчиненні повторно за обставин, детально викладених у вироку, крадіжки в умовах воєнного стану та шахрайства.
Як установив суд, з 20 по 30 квітня 2023 року з 10:30-17:00 на вул. Братів Харченків, 67 у с. Павлівці Чернігівського району та області ОСОБА_4 шляхом обману ОСОБА_5 , під приводом отримання у тимчасове користування, заволодів належним потерпілій велосипедом марки «Omega Formula», завдавши матеріальної шкоди на суму 2 750 грн. Також 31 травня 2023 року близько 21:00 з будинку № 9 на вул. Шевченка у с. Тараса Шевченка засуджений, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, викрав ноутбук марки «HP 250G8», належний Тарасо-Шевченківському закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Любецької селищної ради, завдавши матеріальної шкоди на суму 11 266 грн.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Не погоджуючись із установленими фактичними обставинами кримінального провадження, зазначає, що під час перегляду вироку апеляційний суд не перевірив усіх доводів скаржника, неповно здійснив провадження, не з'ясував його особи, не дослідив відеозаписів, необґрунтовано відмовив у допиті свідків, належно не оцінив доказів й постановив ухвалу, яка не відповідає ст. 419 КПК. За твердженням автора скарги, він не вчиняв інкримінованих діянь, велосипед у дворі ОСОБА_6 залишив ОСОБА_7 , а ноутбук засудженому добровільно надав ОСОБА_8 , що було залишено поза увагою, унаслідок чого неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Перевіривши доводи касаційної скарги та копію судового рішення, колегія суддів дійшла такого висновку.
За правилами статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції переглядає оспорюване рішення в межах касаційної скарги; не уповноважений ревізувати повноти розгляду, фактичних обставин кримінального провадження, а при вирішенні справи виходить із фактів, установлених судами попередніх інстанцій.
За змістом касаційної скарги, у ній автор заперечує повноту судового розгляду та встановлені фактичні обставини справи, що не належить до предмета перевірки за касаційною процедурою.
Відповідно до статей 370, 419 КПК рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим; у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі належить зазначити підстави, з яких суд відхилив подану скаргу.
Як убачається з копії ухвали, суд апеляційної інстанції істотно не порушив окреслених законодавчих положень.
За змістом указаного рішення, переглянувши вирок у змагальній процедурі за скаргою обвинуваченого, апеляційний суд установив, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_4 у шахрайстві та крадіжціє обґрунтованим, його зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, котрі підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Спростовуючи доводи ОСОБА_4 про необґрунтованість його засудження, апеляційний суд у своїй ухвалі навів наявні в справі конкретні докази: показання потерпілої ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; фактичні дані, зафіксовані в протоколах: огляду місця події від 3 червня, 19 липня 2023 року з відеозаписом до нього, пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 7 та 15 червня, 17 липня 2023 року, слідчого експерименту від 22 та 26 червня 2023 року з відеозаписом до нього; а також в заявах ОСОБА_4 від 3 червня 2023 року та ОСОБА_6 від 17 липня 2023 року, у довідці Тарасо-Шевченківського ліцею Любецької селищної ради, у розписці директора цього закладу ОСОБА_9 ; результати експертних досліджень № 1857/23-24, № 2162/23-24 від 14 червня, 21 липня 2023 року.
Усупереч посиланням у касаційній скарзі під час апеляційного провадження не залишилися поза увагою твердження скаржника про непричетність до протиправного заволодіння чужим майном. Зіставивши і проаналізувавши зміст доказів, суд умотивовано визнав висунуту ОСОБА_4 на свій захист версію неспроможною.
Зокрема, як слушно було враховано, потерпіла ОСОБА_5 у своїх показаннях підтвердила, що засуджений її обманув, узявши велосипед лише для поїздки в сусіднє село, після цього не повернув. Апеляційний суд зважив і на показання свідка ОСОБА_14 , згідно з якими вона бачила засудженого в магазині в с. Андріївці, той купував і вживав пиво з іншими чоловіками, при цьому біля столика стояли два велосипеди. Водночас суд з'ясував, що відповідно до представлених у справі документів, ОСОБА_6 , яка добровільно видала працівникам поліції велосипед потерпілої, впізнала у ОСОБА_4 особу, котра залишила велосипед у дворі.
Крім того, за показаннями представника потерпілого ОСОБА_9 очолюваний ним заклад отримав ноутбуки, їх було надано вчителям у зв'язку з дистанційним навчанням, а наприкінці навчального року встановлено факт відсутності одного ноутбука. Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_8 повідомили, що після відвідування останнього вдома ОСОБА_4 й залишення помешкання засудженим було виявлено зникнення робочого ноутбука. Разом із тим під час огляду місця події 3 червня 2023 року ОСОБА_4 видав працівникам поліції ноутбук, а обставини викрадення відтворив у ході слідчого експерименту, що підтвердили допитані в судовому засіданні поняті - свідки ОСОБА_12 і ОСОБА_13 .
Спираючись на дані, відображені в показаннях потерпілої, свідків, у процесуальних документах, суд виснував, що вони в сукупності та взаємозв'язку доводять хибність аргументів скаржника про неправомірне заволодіння велосипедом іншою особою й викрадення ноутбука ОСОБА_8 .
Тож протилежні міркування ОСОБА_4 , добровільне надання йому ОСОБА_8 ноутбука, є безпідставними.
Перевіривши й оцінивши всі докази з погляду належності, достовірності, допустимості та достатності за визначеними у гл. 4 розділу I КПК критеріями, апеляційний суд визнав, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні шахрайства та крадіжкидоведена поза розумним сумнівом, а ухвалений вирок - законний.
Виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд обґрунтовано визнав правильною юридичну оцінку діянь за ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК.
Не залишилися без відповіді також зауваження ОСОБА_4 щодо його персональних даних. Як акцентував суд, особу, котра притягається до кримінальної відповідальності, було встановлено за наявними в справі документами, а всі необхідні відомості відображено в оспорюваному рішенні.
Щодо незгоди засудженого з відмовою апеляційного суду провести слідство, то вказана позиція є неприйнятною. Випадки, за яких під час перегляду вироку суд зобов'язаний повторно дослідити фактичні обставини та докази, унормовано ч. 3 ст. 404 КПК. Однак у цій справі законодавчих умов для проведення окреслених процесуальних дій не було встановлено, не зазначено відповідних правових підстав і в касаційній скарзі. Отже, твердження засудженого про те, що згаданий суд мав дослідити відеозаписи й допитати свідків, перебувають поза зв'язком із процесуальними нормами.
Доводів щодо несправедливості застосованого заходу примусу в поданій скарзі немає.
Зміст ухвали апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК.
Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність оскарженого рішення і зумовлювали обов'язкове його скасування на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, у касаційній скарзі не міститься.
Оскільки з касаційної скарги та доданої до неї копії судового рішення не вбачається підстав для її задоволення, немає потреби в перевірці матеріалів кримінального провадження.
Тому згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 .
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів
постановила:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 березня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_15