29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 705/647/21
провадження № 51-3375км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника ОСОБА_9 , представника цивільного відповідача ОСОБА_10 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року та вирок Черкаського апеляційного суду від 23 травня 2025 року щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Тульчина Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК)
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Стягнуто з Приватного Акціонерного Товариства «Миронівський хлібопродукт» на користь потерпілого ОСОБА_8 моральну шкоду у розмірі 1 500 000 грн.
Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким у тому числі вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, арешту майна, речових доказів та процесуальних витрат.
За вироком районного суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він 24 листопада 2020 року близько 08:10, керуючи вантажним автомобілем «Scania P380» (д. н. з. НОМЕР_1 ) з напівпричепом «Crone» (д. н. з. НОМЕР_2 ), рухаючись від м. Вінниці в напрямку м. Кропивницького по дорозі сполученням «Стрий - Тернопіль - Кропивницький - Знам'янка» на 547 км поблизу с. Паланка Уманського району Черкаської області, в порушення вимог підпункту «б» пункту 2.3, пункту 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну, наближаючись до колони автомобілів, яка нерухомо знаходилась в межах правої смуги в напрямку його руху, в умовах необмеженої видимості елементів проїзної частини та перешкоди, яку він об'єктивно спроможній був виявити у вигляді нерухомих транспортних засобів, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, при цьому маючи технічну можливість уникнути наїзду шляхом застосування гальмування з моменту виникнення небезпеки руху, вчинив наїзд на автомобіль «Ford Transit» (д. н. з. НОМЕР_3 ) під керуванням ОСОБА_11 , який знаходився попереду в нерухомому стані, в результаті наїзду автомобіль «Ford Transit» виїхав на зустрічну смугу руху, а в подальшому на ліве узбіччя, де з'їхав в кювет. Продовжуючи рух, автомобіль «Scania P380» з напівпричепом «Crone» під керуванням ОСОБА_6 , здійснив наїзд на автомобіль марки «ЗАЗ VIDA» (д. н. з. НОМЕР_4 ) під керуванням ОСОБА_12 , що перебував у нерухомому стані попереду автомобіля «Ford Transit», та після вказаного наїзду автомобіль «ЗАЗ VIDA» здійснив зіткнення з напівпричіпом «Bodex» (д. н. з. НОМЕР_5 ), що закріплений за вантажним автомобілем «Mersedes Benz» (д. н. з. НОМЕР_6 ) під керуванням ОСОБА_13 , який перебував попереду в нерухомому стані.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), водій автомобіля «ЗАЗ VIDA» ОСОБА_12 та малолітній пасажир ОСОБА_14 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинули на місці ДТП.
Порушення ПДР водієм ОСОБА_6 знаходиться у причинному зв'язку з ДТП та настанням наслідків у виді смерті потерпілих ОСОБА_12 і малолітнього ОСОБА_14 .
Черкаський апеляційний суд вироком від 23 травня 2025 року скасував вирок місцевого суду (в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову) та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 3 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вирішено рахувати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання попереднє ув'язнення з 24 по 26 листопада 2020 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі. На підставі ч. 7 ст. 72 КК зараховано в строк покарання перебування ОСОБА_6 під цілодобовим домашнім арештом з 26 листопада 2020 року по 19 березня 2023 року з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Виключено з мотивувальної частини вироку покликання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_6 - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої особи.
Стягнуто з ПрАТ «Миронівський хлібопродукт» на користь потерпілого ОСОБА_8 моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , покликаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вироки судів першої та апеляційної інстанцій та призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 3 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років; на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Свою позицію обґрунтовує тим, що оскільки ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив встановлені в ході досудового розслідування обставини його вчинення, щиро розкаявся, активно сприяв досудовому розслідуванні для повного, всебічного та неупередженого встановлення всіх обставин події у розумні строки, намагався відшкодовувати моральну шкоду потерпілому шляхом надсилання останньому поштового переказу коштів, однак потерпілий від їх отримання відмовився, що встановлено під час судового розгляду кримінального провадження, тому, на думку захисника, суд мав би застосувати до ОСОБА_6 положення ст. 69? КК, та призначити останньому покарання у розмірі, який не може перевищувати двох третин максимального розміру покарання передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286 КК. А враховуючи те, що ОСОБА_6 за місцем проживання та роботи позитивно характеризується, має стійкі соціальні зв'язки, на обліках у лікарів нарколога та психіатри не перебуває, раніше не судимий, то в такому випадку, як уважає захисник, суди мали можливість призначити засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК. Однак цього не зробили, що призвело, на думку сторони захисту, до призначення засудженому надто суворого покарання.
Позиції учасників судового провадження
У поданих письмових запереченнях на касаційну скаргу сторони захисту представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 та прокурор у кримінальному провадженні, обґрунтовуючи свої позиції на спростування доводів касаційної скарги захисника (кожен окремо), просять залишити без змін оскаржувані судові рішення.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 , засуджений ОСОБА_6 , представник цивільного відповідача ОСОБА_15 підтримали касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_8 , представник потерпілого ОСОБА_9 заперечили проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, судові рішення просили залишити без змін.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 286 КК у касаційній скарзі стороною захисту не оспорюються.
При цьому в прохальній частині касаційної скарги адвокат ОСОБА_7 просить змінити вироки судів першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд звертає увагу касатора, що оскільки вирок місцевого суду переглянутий в апеляційному порядку за апеляційними скаргами захисника та представника потерпілого і був скасований з ухваленням нового вироку через необхідність застосування більш суворого покарання та вирішення цивільного позову, а в іншій частині вирок місцевого суду залишений без змін (у тому числі застосування положень ст. 75 КК), предметом касаційного перегляду є вирок суду апеляційної інстанції.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання (незастосування положень статей 69?, 75 КК) тяжкості вчиненого злочину та даним, що характеризують особу засудженого, внаслідок суворості, Верховний Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.
Відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до ст. 69? КК за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Як передбачено ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Ухвалюючи вирок, апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність дотримався, про що свідчить нижченаведене.
Так, частиною 3 ст. 286 КК передбачено покарання за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили загибель кількох осіб, у виді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Як слідує із вироку районного суду ОСОБА_6 призначено за ч. 3 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Апеляційний суд перевірив вирок місцевого суду за відповідними доводами сторони захисту на предмет призначення менш суворого покарання ОСОБА_6 та можливості застосування до останнього положень ст. 75 КК, а також представника потерпілого про недотримання положень статей 50, 65 КК, який вимагав скасування вироку через м'якість призначеного покарання та призначення покарання в максимальних межах санкції ч. 3 ст. 286 КК.
Цей суд, скасовуючи вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та ухвалюючи в цій частині свій вирок, обґрунтував свою позицію тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі врахував характер допущених порушень обвинуваченим ПДР щодо безпечності руху, який, керуючи вантажним автомобілем з напівпричепом, проявив крайню неуважність, не відреагував на зміну дорожньої обстановки та в'їхав у нерухомий транспортний засіб, що знаходився на його полосі руху; наслідки вчиненого у виді смерті ОСОБА_12 та малолітнього ОСОБА_14 ; думку потерпілого, що втратив дружину та малолітнього сина, який наполягав на призначенні обвинуваченому найсуворішого покарання.
Так, метою покарання є не тільки виправлення винного, а й запобігання вчиненню злочинів як винним, так і іншими особами - це так зване загальне запобігання злочинів. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільне небезпечними і всі особи зобов'язані уникати їх вчинення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до кримінально-протиправної поведінки.
З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов переконливого висновку, що за конкретних обставин скоєного та його наслідків, звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, як про те просив захисник в апеляційній скарзі, не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів як ним самим, так і іншими особами. Тому доводи захисника про суворість призначеного покарання є безпідставними.
У той же час, апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, врахував не тільки тяжкість скоєного ним діяння, а й усі дані про особу винного, зокрема й ті, про які вказується у касаційній скарзі сторони захисту (позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, стійкі соціальні зв'язки, відсутність судимостей, не перебування на обліку у лікарів психіатра та нарколога; наявність обставини, що пом'якшує покарання - щирого каяття, відсутність обставин, що його обтяжує).
Обставини, на які сторона захисту покликається в касаційній скарзі як на підстави для твердження про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, були враховані апеляційним судом під час його призначення. Ці обставини не є достатніми для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69? КК з огляду на відсутність обставини, яка пом'якшує покарання, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 66 КК та зміни вироку апеляційного суду.
Касаційний суд уважає, що призначене апеляційним судом покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, є законним та справедливим, сприятиме виправленню винного, попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Враховуючи наведене, переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі захисника не наведено, а тому підстав для її задоволення немає.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни судового рішення, як того просить захисник, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Черкаського апеляційного суду від 23 травня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3