29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 390/967/23
провадження № 51-2514км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та засудженого ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 серпня 2024 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 31 березня 2025 року щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кропивницького, зареєстрованого у цьому АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (надалі - КПК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 серпня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту затримання, а саме з 09 березня 2023 року.
Цивільні позови потерпілої ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 16 100 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 306 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Також стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 306 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Вирішено питання про заходи забезпечення кримінального провадження, речові докази і процесуальні витрати.
Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, 09 березня 2023 року близько 15:00, ОСОБА_7 , будучи в стані алкогольного та наркотичного сп'яніння на території свого домоволодіння, що у садовому товаристві «Колос» Великосеверинівської ОТГ Кропивницького району Кіровоградська область (ділянка № НОМЕР_1), маючи умисел на умисне вбивство ОСОБА_10 , з метою реалізації якого, він, діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, за допомогою предмета, який має ознаки тупого, наніс ОСОБА_11 не менше тридцяти шести ударів в ділянку голови, тулуба та кінцівок, спричинивши йому тим самим тілесні ушкодження, від яких він помер.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 31 березня 2025 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі засуджений наводить докладні аргументи незгоди з оцінкою сукупності доказів, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового й апеляційного розглядів.
На думку ОСОБА_7 , місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про призначення судової медичної експертизи та витребування доказів, зокрема інформації щодо геолокації його двох телефонів.
Також не погоджується з достовірністю показань потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки їх показання ґрунтуються лише на факті перебування тіла на його подвір'ї, що по суті нічого не доводить.
Узагальнюючи доводи, викладені у касаційній скарзі, засуджений наголошує на тому, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК), а його винуватість не доведена «поза розумним сумнівом» через неналежне з'ясування всіх обставин кримінального провадження.
У касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_8 і ОСОБА_9 наводять доводи аналогічні за змістом, які полягають у несправедливості вирішення цивільного позову внаслідок зменшення розміру відшкодування моральної шкоди порівняно із заявленими позовними вимогами в цій частині.
Звертають увагу, що розмір відшкодування моральної шкоди обчислювався з урахуванням експертизи, що безпідставно проігноровано судами попередніх інстанцій.
На їх думку, зменшення розміру відшкодування моральної шкоди не містить переконливого обґрунтування, а тому потерпілі просять змінити судові рішення в цій частині та збільшити розмір відшкодування моральної шкоди.
Між тим, потерпілі просять призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу засудженого та заперечили проти задоволення скарг потерпілих, прокурор ОСОБА_5 заперечила щодо задоволення скарги засудженого, вважаючи її необґрунтованою, та підтримала касаційні скарги потерпілих.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання засудженим установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі засудженого. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням обвинуваченого, потерпілих і свідків, висновкам експертів та іншим доказам у справі, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК.
Із такою оцінкою погодився й суд апеляційної інстанції.
На переконання колегії суддів, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, у тому числі з огляду на нижченаведене.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.
Суди попередніх інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.
Згідно з фактичними обставинами, установленими судами попередніх інстанцій, ОСОБА_7 завдав ОСОБА_11 множинних ударів (не менше 36) тупим предметом, спричинивши тим самим тілесні ушкодження, внаслідок чого він помер.
Указані обставини суди встановили з показань потерпілого ОСОБА_9 , який зазначив, що по приїзду до домоволодіння ОСОБА_7 він чув як останній казав про вбивство ним любимого сусіда та на запитання працівників поліції ОСОБА_7 , підтвердив усвідомлення наслідків скоєного. Між тим, свідок ОСОБА_12 показала, що ОСОБА_7 сам попросив її зателефонувати його співмешканці ОСОБА_13 і повідомити, що він зарубав ОСОБА_14 . Після того як приїхала поліція, ОСОБА_7 повідомляв їм, що не розуміє як він міг таке вчинити. Водночас, потерпілі і свідок вказують на адекватність поведінки ОСОБА_7 , чітке виконання ним прохань медпрацівників та свідоме надання відповідей на запитання працівників поліції. Тобто, суди з'ясували, що показання допитаних в судовому засіданні осіб беззаперечно вказують на усвідомлення ОСОБА_7 суспільно - небезпечного характеру вчинених ним дій та наслідки, до яких можуть призвести численні удари, нанесенні ним за допомогою стороннього предмета, сокири, в область голови та тулуба ОСОБА_11 , а саме: смерть потерпілого.
Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов переконання, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_11 підтверджується даними численних експертиз, зокрема: висновку судово-медичної експертизи сокири від 14 квітня 2023 року № 65, згідно з яким під час судово-медичної експертизи змивів з хвостової (об'єкт № 1), захватної (об'єкт № 2), закріплювальної (об'єкт № 3) частин топорища сокири знайдено кров людини, в якій містяться антигени А і Н ізосерологічної системи АВ0, від підозрюваного ОСОБА_7 з властивими йому антигенами А і Н ізосерологічної системи АВ0, також, не виключається домішок крові від трупа ОСОБА_10 з властивим йому антигеном Н системи АВ0; висновку судово -медичної експертизи сокири від 14 квітня 2023 року № 66, відповідно до якого у ході судово-медичної експертизи змивів з хвостової частини топорища сокири (об'єкт № 1) знайдено кров людини в якій містяться антигени А і Н ізосерологічної системи АВ0, від підозрюваного ОСОБА_7 з властивими йому антигенами А і Н ізосерологічної системи АВ0; висновку судово -медичної експертизи від 07 квітня 2023 року № 69, згідно з яким при судово-медичній експертизі піднігтьового вмісту з правої руки підозрюваного ОСОБА_7 знайдено кров людини, яка належить потерпілому ОСОБА_11 ; висновку судово - медичної експертизи від 12 квітня 2023 року № 214, згідно з яким на одязі та взутті, що належать ОСОБА_7 , знайдено сліди крові людини, які належать потерпілому ОСОБА_15 .
Отже, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо вчинення умисного вбивства ОСОБА_7 на підставі сукупності досліджених доказів, яким надано оцінку в оскаржуваному вироці. Ця сукупність доказів вказує на те, що ОСОБА_7 вбив ОСОБА_11 на території свого подвір'я, а тілесні ушкодження від яких ОСОБА_11 помер, засуджений наносив предметом, який мав ознаки тупого, завдаючи не менше тридцяти шести ударів в область голови, тулуба та кінцівок, тобто життєво важливі органи.
Встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження вказують на прямий умисел ОСОБА_7 на позбавлення життя потерпілого.
Колегія суддів уважає висновки судів достатньо мотивованими та обґрунтованими.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85, 86, 87 КПК були підставою для визнання доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.
Інші доводи засудженого фактично зводяться до неповноти судового розгляду, питання достовірності доказів, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом суду касаційної інстанції.
На переконання колегії суддів, аргументи ОСОБА_7 про відсутність достатніх підстав уважати, що він скоїв інкриміноване йому кримінальне правопорушення зводяться до незгоди з судовими рішеннями та наданні власної оцінки доказам та обставинам справи.
До того ж, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейського суду з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив, а тому, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.
Крім цього, під час розгляду касаційних скарг потерпілих, Суд встановив таке.
До початку судового розгляду потерпілі ОСОБА_8 і ОСОБА_9 в порядку ст. 128 КПК подали цивільні позови у яких, зокрема, порушували питання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 000 грн кожному.
Місцевий суд задовольнив позовні вимоги в цій частині частково і визначив розмір завданої моральної шкоди, який підлягає стягненню із засудженого у сумі 306 000 грн кожному з потерпілих.
Суд апеляційної інстанції залишив без змін визначений районним судом розмір відшкодування моральної шкоди, відхиливши апеляційні скарги потерпілих, які порушували перед апеляційним судом питання про збільшення цього розміру.
Не погодившись з рішенням судів попередніх інстанцій, потерпілі в касаційних скаргах просять збільшити розмір відшкодування моральної шкоди до 3 000 000 грн кожному та наводять відповідне обґрунтування своєї позиції.
Вирішуючи питання щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди, слід враховувати положення ст. 23 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК), якою визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року (справа № 752/17832/14-ц) зробила висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Доводи потерпілих про те, що розмір відшкодування моральної шкоди визначений судово-психологічною експертизою, а тому саме такий розмір має бути стягнутим із засудженого не узгоджується з нормами цивільного законодавства.
Так, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року (справа № 676/1773/20) сформульовано правовий висновок про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.
Також, Верховний Суд у постанові від 05 травня 2025 року (справа № 202/3885/23) вказав, що висновок експерта може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню у сукупності з іншими доказами.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 квітня 2025 року (справа № 761/553/21) розмір відшкодування моральної шкоди має умовний характер, оскільки немає точних критеріїв майнового вираження душевного болю, спокою, честі, гідності особи, але у будь-якому випадку розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути достатнім для задоволення потреб потерпілого і не повинен призводити до його збагачення.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.
Отже, з огляду на характер правопорушення, того, що від умисних дій засудженого ОСОБА_8 втратила чоловіка з яким спільно проживала, а ОСОБА_9 батька, враховуючи їх моральні та фізичні страждання від втрати найріднішої людини, тяжкість від наслідків, вимушені зміни у їх житті, необхідність захисту порушеного права в суді, судові рішення в частині відшкодування моральної шкоди ОСОБА_8 і ОСОБА_8 потрібно змінити, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 700 000 гривень кожному.
На переконання колегії суддів, вказана сума з огляду на приписи ст. 23 ЦК є обґрунтованою, співмірною і відповідатиме характеру і обсягу страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнали потерпілі (позивачі).
Між тим, колегія суддів зауважує, що збільшення суми відшкодування моральної шкоди не є погіршенням становища засудженого, адже із системного аналізу положень статей 416, 421 КПК убачається, що погіршення становища засудженого через збільшення сум стягнення стосується випадку, коли це безпосередньо впливає на застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання. Водночас у цьому кримінальному провадженні збільшення суми відшкодування моральної шкоди не потягло за собою застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання.
Підстави для збільшення строку покарання засудженому до 15 років позбавлення волі, колегія суддів уважає непереконливими, оскільки касаційні скарги потерпілих не містять жодного обґрунтування їх позиції.
За таких обставин, касаційні скарги потерпілих підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а касаційні скарги потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 серпня 2024 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 31 березня 2025 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди потерпілим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 змінити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 700 000 (сімсот тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 700 000 (сімсот тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3