03 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15267/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Акціонерного товариства "Інжинірингово-виробниче підприємство "Вніпітрансгаз"
про стягнення 346 929,00 грн,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Товариство, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просило стягнути з Акціонерного товариства "Інжинірингово-виробниче підприємство "Вніпітрансгаз" (далі - Підприємство) 346 929,00 грн, з яких 228 888,52 грн пені та 118 040,48 грн штрафу.
На обґрунтування заявлених вимог Товариство посилається на неналежне виконання Підприємством зобов'язання за договором №4600006311 від 04.07.2022 на виконання проектних, науково-проектних, вишукувальних робіт в частині виконання обумовлених цим договором робіт у встановлений ним строк.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 позов задоволено в частині стягнення 228 888,52 грн пені, 59 020,24 грн штрафу та 5 203,94 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Встановивши факт несвоєчасного виконання відповідачем обов'язку з виконання робіт у строк, який погоджений контрагентами у договорі по І та ІІ етапах та невиконання робіт по ІІІ етапу, суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача пені (неустойки) та штрафу згідно з пунктом 8.3 договору за долученим до позовної заяви розрахунком, який суд перевірив та визнав вірним.
Суд також зазначив, що доводи відповідача щодо постійного інформування позивача про хід виконання обумовлених договором робіт та про неможливість отримати очікуваний результат робіт, а також пропозиції відповідача щодо продовження строку виконання цих робіт не скасовують обов'язку відповідача як підрядника виконати зобов'язання за договором і не можуть слугувати підставою для звільнення відповідача від передбаченої договором і законом відповідальності, а тому такі доводи відхилив.
На переконання суду, з урахуванням обставин справи у їх сукупності, а також того, що відповідач намагався виконати ІІІ етап робіт належним чином, однак не зміг з огляду на відсутність відповідей на численні запити відповідача щодо техніко-комерційних пропозицій на блок підготовки паливного газу (БППГ) від заводів-виробників, наявні підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, у зв'язку з чим, на думку суду, обґрунтованим та справедливим є стягнення з відповідача на користь позивача 228 888,52 грн пені та 59 020,24 грн штрафу (50% від нарахованої суми штрафу). Таке зменшення суд першої інстанції визнав оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобіжником настання негативних наслідків для сторін.
За наслідками перегляду апеляційної скарги Товариства, Північний апеляційний господарський суд постановою від 01.10.2025 залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025.
23.10.2025 (через систему ?Електронний суд?) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 (повний текст складений 09.10.2025) та рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025, в якій просить судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 59 020,24 грн штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства в повному обсязі.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення 346 929,00 грн, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн), з урахуванням положень ГПК України вона може бути розглянута у касаційному порядку лише за наявності для цього підстав, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 зазначеного Кодексу.
В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а? і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України для суб'єктів господарювання (в тому числі й Оператора ГТС), а також має виняткове значення для позивача, оскільки суб'єкти ринку природного газу (в тому числі й Оператор ГТС) перебувають в однаково рівних умовах, з огляду на запровадження в державі воєнного стану та перебування як і Оператора ГТС, так і контрагента у скрутному фінансовому становищі, тобто в обставинах, які стосуються обох сторін договору; на переконання Товариства, необґрунтоване та безпідставне зменшення судами штрафних санкцій призводить до сталого та постійного нехтування контрагентами необхідності виконання належним чином умов укладених договорів. Крім того, Товариство повідомляє, що в даній касаційній скарзі піднімається питання та звертається увага Суду на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, внаслідок чого судами при розгляді даної справи ухвалено неправомірні рішення, що є підставою для касаційного оскарження в розумінні пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.
Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди Товариства з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи.
Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпунктів ?а? і ?в? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Переглядаючи справу в касаційному порядку Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?.
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною 3 статті 287 ГПК України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами ?а - г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип ?правової визначеності? буде порушено.
Разом з тим, посилання скаржника на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях (п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України) може бути підставою касаційного оскарження судового рішення згідно з положеннями частини 2 статті 287 ГПК України, проте не може розцінюватися Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини 3 статті 287 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №910/15267/24 за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/15267/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Л. І. Рогач
Є. В. Краснов