28 жовтня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/811/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді ОСОБА_1 , розглянувши матеріали справи
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_1 »,
код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 »,
код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1
Предмет спору: про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 1 073 885,95 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 », у якому позивач просить стягнути з відповідача 1 073 885,95 грн, з яких 722 148,56 грн вартість безпідставно набутого майна (основний борг), 282 711,49 грн інфляційних втрат та 69 025,90 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про відшкодування витрат №1/01/18 від 01.01.2018 позивач у період з січня по травень 2022 року забезпечував об'єкти відповідача електроенергією через власні технологічні мережі. Проте відповідач не відшкодував позивачу кошти за спожиту ним у спірний період електроенергію у розмірі 722 148,56 грн, у зв'язку з чим, на думку позивача, безпідставно набув зазначені кошти. На підставі ст. 1212, 1213 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 722 148,56 грн, а також нараховані на них інфляційні втрати та 3% річних.
У зв'язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 18.08.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 25.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 23.09.2025 о 10:00 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов.
За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 10.09.2025 постановлено підготовче засідання 23.09.2025 та усі наступні судові засідання проводити в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua).
19.09.2025 представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подав до суду:
- клопотання, у якому просить витребувати та дослідити матеріали справи №927/961/22, які знаходяться в ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- додаткові письмові пояснення, у яких просить відмовити у задоволенні позову.
22.09.2025 представник позивача через підсистему «Електронний суд» подав до суду:
- клопотання, у якому просить залишити без розгляду додаткові письмові пояснення відповідача, які за своєю суттю є відзивом на позов, поданим з пропуском встановленого для його подання;
- заяву про залишення без розгляду клопотання відповідача про витребування матеріалів справи №927/961/22.
У підготовчому засіданні 23.09.2025 суд розглянув заяви та клопотання сторін, які надійшли до його початку.
Щодо поданих відповідачем додаткових письмових пояснень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно з ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 166, ч. 1 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. У запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
Зі змісту поданих відповідачем пояснень вбачається, що у них викладені заперечення щодо позовних вимог.
Отже, подані відповідачем додаткові пояснення за своєю суттю підпадають під розуміння такої заяви по суті, як відзив на позовну заяву.
За приписами ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Як встановив суд, ухвала суду від 25.08.2025 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 25.08.2025 о 17:14, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву є 10.09.2025.
Таким чином, відповідач подав відзив з пропущенням строку, встановленого судом на його подання.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що відповідач уклав з ним договір про надання правничої допомоги лише 17.09.2025, вже після спливу строку на подання відзиву, а тому він подав заперечення проти позову у вигляді додаткових пояснень.
Суд вважає зазначені представником відповідача причини неповажними, оскільки залучення адвоката ОСОБА_2 як представника відповідача лише 17.09.2025 (через три тижні після отримання ухвали про відкриття провадження у справі) та покладення питань, пов'язаних з розглядом судової справи, лише на нього, мають суб'єктивний характер, залежать від волевиявлення відповідача та не свідчать про існування об'єктивно непереборних причин неподання відзиву у встановлений судом строк. Близькі за змістом висновки неодноразово викладались Верховним Судом.
За наведених обставин, суд у підготовчому засіданні 23.09.2025 постановив ухвалу про залишення без розгляду додаткових письмових пояснень відповідача, які суд розцінив як відзив на позовну заяву.
Щодо клопотання відповідача про витребування витребувати матеріалів справи №927/961/22, які знаходяться в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;
5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.
Таким чином, ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » як учасник справи (відповідач) №927/961/22 мало можливість отримати копії документів з матеріалів справи №927/961/22, самостійно шляхом ознайомлення з ними, у тому числі в електронному вигляді, та зняття з них копій. Крім того, відповідач не був позбавлений можливості отримати такі копії шляхом подання відповідної заяви та сплати судового збору за виготовлення копій документів, долучених до справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про те, що відповідач не довів суду причини неможливості самостійного отримання доказів з матеріалів справи №927/961/22, а відтак відмовив у задоволенні клопотання про витребування матеріалів справи.
Щодо клопотання позивача про витребування доказів.
У поданому клопотанні позивач просить витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_4 та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 »: засвідчені належним чином копії податкових декларацій з податку на додану вартість, поданих ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за податкові періоди: січень 2022 року, лютий 2022 року, березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року; засвідчені належним чином копії Додатків 5 (Д5) «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій з ПДВ, поданих ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за січень, лютий, березень, квітень, травень 2022 року, в яких відображено податковий кредит за господарськими операціями з ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ); засвідчені належним чином копії уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ, поданих ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), якими було виключено (знято) суми податкового кредиту за податковими накладними, виданими ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у січні-травні 2022 року (зокрема, ПН №176 від 31.01.2022, №117 від 28.02.2022, №2 від 31.03.2022, №4 від 30.04.2022, №21 від 31.05.2022).
Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не може отримати зазначені докази (копії податкових декларацій, додатків до них та уточнюючих розрахунків) самостійно. Позивач звертався з відповідними адвокатськими запитами до контролюючого органу, проте ІНФОРМАЦІЯ_5 листом від липня 2025 року відмовило у наданні копій запитуваних документів, посилаючись на вимоги податкової конфіденційності та захисту персональних даних.
За доводами позивача, вказані документи необхідні для: підтвердження факту подання податкової звітності за спірний період та встановлення загального контексту господарських операцій, відображених відповідачем; для доказування факту первісного визнання ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » реальності господарських операцій та включення сум ПДВ за спірними податковими накладними до складу податкового кредиту, що є юридично значущою дією; для доказування факту суперечливої поведінки та недобросовісності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке спершу визнало операції для отримання податкової вигоди, а згодом відмовилось від них з метою приховування доказів у судовому процесі.
Разом з тим, у відповіді ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.07.2025, наданої на адвокатський запит від 24.07.2025, зазначено, що ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в поданих звітних деклараціях з ПДВ відображений податковий кредит по вищезазначеним податковим накладним відповідно до періоду їх складання. Станом на 29.07.2025 платником знято податковий кредит по зазначеним у запиті податковим накладним за відповідні періоди шляхом подання уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.
Тобто зазначений лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.07.2025 вже містить інформацію, для підтвердження якої позивач просить витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_5 докази. Належного обґрунтування щодо необхідності витребування додаткових документів для підтвердження вже наданої інформації або її недостатності позивачем не надано.
При цьому доказів звернення до ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з метою отримати витребувані документи позивач суду не надав, а відтак і не довів неможливості їх самостійного отримання від відповідача.
За наведених обставин, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
У підготовчому засіданні 23.09.2025 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.10.2025 на 10:00.
23.09.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, яка отримана судом 24.09.2025.
01.10.2025 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заперечення на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
07.10.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду:
- заяву про залишення позову без розгляду у зв'язку із зловживанням позивачем своїми процесуальними правами;
- клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
17.10.2025 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заперечення на клопотання відповідача про зловживання процесуальними правами.
20.10.2025 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У зв'язку із знеструмленням електромережі суд судове засідання, призначене на 21.10.2025 на 10:00, не відбулось.
Ухвалою суду від 23.10.2025 повідомлено сторін, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 28.10.2025 о 10:10 в режимі відеоконференції.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, але у судове засідання 28.10.2025 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 28.10.2025 проводилось за відсутності відповідача (його представника).
У судовому засіданні 28.10.2025 суд долучив до матеріалів справи заяву відповідача про застосування строків позовної давності та заперечення позивача проти цієї заяви; подані позивачем та відповідачем докази витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у зв'язку із зловживанням позивачем своїми процесуальними правами.
Подане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач вбачає в діях позивача зловживання процесуальними правами, оскільки ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » вже звертався до ІНФОРМАЦІЯ_3 з позовом до ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з цим самим предметом та з цих самих підстав. Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14.03.2023 у справі №927/961/22 суд відмовив у задоволенні позову. Отже, на думку відповідача, зазначені обставини є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 43 ГПК України.
Позивач заперечує проти заявленого відповідачем клопотання та вважає, що позови у цій справі та у справі №927/961/22 не є тотожними; позов у цій справі не є завідомо безпідставним.
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2, 3 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
У п. 2 ч.2 ст.43 ГПК як зловживання розглядається подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями.
Водночас у цій справі позивач звертався з позовами у 2022 році (справа №927/961/22) та у 2025 році (справа №927/811/25), тобто не одночасно. Таким чином, такі дії позивача не можна вважати такими, які здійснювалися з метою маніпуляції автоматизованим розподілом, коли позивач одночасно подає декілька аналогічних позовів і за результатами автоматичного розподілу «обирає собі» суд, який буде розглядати справу.
Враховуючи вищевикладене, суд відхилив доводи відповідача про зловживання позивачем своїми процесуальними правами, а відтак і відмовив у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.
Згідно з частиною 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Отже, в силу приписів вказаних норм закону, суд не позбавлений можливості самостійно дослідити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20.
Як встановив суд, ІНФОРМАЦІЯ_6 розглядав справу №927/961/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » про стягнення з відповідача 882 702,06 грн основного боргу, 143 089,46 грн пені, 17 935,21 грн 3% річних та 152 039,24 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про відшкодування витрат №1/01/18 від 01.01.2018.
Суд у справі №927/961/22 встановив, що «01.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та Товариством з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » укладено договір про відшкодування витрат №1/01/18, відповідно до п. 1.1 якого, починаючи з 01.01.2018, ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відшкодовує витрати ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на комунальні послуги (електропостачання) об'єктів, що належать ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » і отримує ці послуги через технологічні електричні мережі, які знаходяться у спільному використанні.
Згідно із п. 2 договору облік спожитої електроенергії здійснюється за показаннями лічильників: LZQJ-XC №4541781; CA ЗУ-И687 №315226; СР ЗУ-И671 №135342; СА ЗУ-И687 №712417; СР ЗУ-И671 №137099.
Зняття показань лічильників проводиться представником ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » разом із представником ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (п. 3 договору).
Згідно п. 4 договору ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відшкодовує витрати на забезпечення електроенергією своїх об'єктів на підставі виставлених ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » рахунків у термін трьох банківських днів з дня надання такого рахунку.
У п. 7 договору сторони погодили, що ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » зобов'язується щомісяця до 5 числа місяця, що передує розрахунковому, подавати ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в письмовій формі Заявку на обсяги споживання електричної енергії в розрахунковому місяці. У разі якщо ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » не надало щомісячну заявку на черговий місяць поставки у встановлений термін, обсяг заявленої електроенергії визначається у відповідності з фактичним обсягом споживання попереднього місяця.
За умовами п. 8 договору ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » зобов'язується погоджувати з ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » збільшення обсягу купованої електроенергії у місяці поставки не пізніше 10 числа (включно) розрахункового місяця. Збільшення обсягу придбаної електроенергії допускається лише при дотриманні наступних умов:
- ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » не пізніше 10 числа (включно) розрахункового місяця надало ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у письмовій формі відкориговану Заявку на обсяг споживання електричної енергії у розрахунковому місяці;
- ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » не пізніше 10 числа (включно) розрахункового місяця оплатило ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » грошові кошти у сумі, що становить 100% вартості електроенергії, визначеної на підставі обсягу, зазначеного у відкоригованій Заявці на збільшення обсягу купованої електроенергії.
Відповідно до п. 10 договору у редакції додаткової угоди №2 від 18.04.2019 до договору компенсація витрат ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за послуги постачання електроенергії здійснюється щомісяця у розмірі 50% від заявленої ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » кількості кВт до 20 числа місяця, що передує розрахунковому, 50% від заявленої ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » кількості кВт до 5 числа розрахункового місяця, згідно виставлених ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » рахунків. Фактичний розмір компенсації витрат за комунальні послуги визначається ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відповідно до показників лічильників.
Договір діє з 01.01.2018 до 31.12.2018 включно і вважається пролонгованим на наступний рік, якщо жодною із сторін за один місяць до закінчення строку дії даного договору не буде письмово заявлено про його припинення або зміну умов (п. 11, 12 договору).
Додатковою угодою №3 від 01.04.2020 до договору сторони внесли зміни до п. 2 договору, виклавши його у такій редакції: «облік спожитої електроенергії здійснюється за показаннями лічильників: №2538, №3466, №0310149».
Додатковою угодою №4 від 31.05.2022 до договору сторони домовились розірвати договір та припинити його дію з 01.06.2022, внесли дані показників лічильника на дату розірвання договору, тобто станом на 01.06.2022, а саме: лічильник №2538: актив 2050,59кВт, реактив 816,77 кВт, генерація 1,56 кВт; лічильник №3466: актив 796,38 кВт; реактив 433,66 кВт; генерація 38,46к Вт; лічильник №0310149: актив 8,76 кВт; реактив 3,37 кВт; генерація 4,36кВт.
ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виставило ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » рахунки на оплату компенсації комунальних послуг: №1899 від 14.12.2021 на суму 415 166,04 грн (компенсація комунальних послуг за січень), №73 від 14.01.2022 на суму 311 886,86 грн (компенсація комунальних послуг за лютий), №228 від 14.02.2022 на суму 273 838,82 грн (компенсація комунальних послуг за березень), №518 від 30.04.2022 на суму 127 829,73 грн (компенсація комунальних послуг), №526 від 31.05.2022 на суму 113 278,55 грн (компенсація комунальних послуг).
Сторонами підписані акти надання послуг щодо компенсації комунальних послуг, а саме:
- №107 від 31.01.2022 (на підставі рахунку №1899 від 14.12.2021) на суму 362 489,52 грн;
- №258 від 28.02.2022 (на підставі рахунку №73 від 14.01.2022) на суму 281 583,22 грн;
- №478 від 31.03.2022 (на підставі рахунку №228 від 14.02.2022) на суму 24 993,83 грн;
- №292 від 30.04.2022 (на підставі рахунку №518 від 30.04.2022) на суму 153 395,68 грн;
- №496 від 31.05.2022 (на підставі рахунку №526 від 31.05.2022) на суму 113 278,55 грн.
Акти підписано з боку виконавця (позивача) - генеральним директором ОСОБА_3 та скріплено печаткою підприємства, з боку замовника (відповідача) - підпис (без зазначення прізвища, імені та по-батькові, відсутня посада особи, яка підписала акти) та скріплено печаткою підприємства.
За доводами позивача, відповідач в обумовлений договором строк частково розрахувався за вказаними рахунками, станом на 31.10.2022 заборгованість склала 882 702,06 грн, а саме: за грудень на суму 309 450,78 грн, за січень на суму 281 583,22 грн, за лютий на суму 24 993,83 грн, за квітень на суму 153 395,68 грн, за травень на суму 113 278,55 грн.
Позивач направив відповідачу претензію щодо сплати заборгованості №155 від 05.10.2022, у якій просив оплатити заборгованість у сумі 882702,06 грн.
Позивач склав і підписав акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2022 - 28.10.2022, відповідно до якого заборгованість відповідача за договором станом на 28.10.2022 становила 882 702,06 грн. У акті включена заборгованість відповідно до актів надання послуг з урахуванням проведених відповідачем оплат. Вказаний акт не підписаний відповідачем.
Заборгованість у сумі 882 702,06 грн заявлена позивачем до стягнення з відповідача за даним позовом.
Відповідно до п. 5 договору за несвоєчасне відшкодування витрат згідно умов даного договору ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » сплачує ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, вказаної у відповідному рахунку, за кожен день затримки в оплаті.
На підставі п. 5 договору позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 06.01.2022 до 05.07.2022 на суму 38 829,71 грн, з 06.02.2022 до 05.08.2022 на суму 42 738,93 грн, з 06.03.2022 до 02.06.2022 на суму 4471,50 грн, з 06.05.2022 до 31.10.2022 на суму 34 083,26 грн, з 06.06.2022 до 31.10.2022 на суму 22 966,06 грн, що загалом складає 143089,46 грн, що позивач обґрунтовує наявним у матеріалах справи розрахунком.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних за період прострочення платежу з 06.01.2022 до 31.10.2022 на суму 7604,86 грн, з 06.02.2022 до 31.10.2022 на суму 6202,55 грн, з 06.03.2022 до 31.10.2022 на суму 493,03 грн, 06.05.2022 до 31.10.2022 на суму 2256,81 грн, з 06.06.2022 до 31.10.2022 на суму 1377,96 грн, всього на суму 17935,20 грн, а також інфляційні нарахування за період з 06.01.2022 до 31.10.200 на суму 152 039,24 грн, що позивач обґрунтовує наявним у матеріалах справи розрахунком.».
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14.03.2023 у справі №927/961/22, яке залишено без змін постановою ІНФОРМАЦІЯ_7 від 19.09.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суди у судових рішеннях справі №927/961/22 дійшли висновку, що матеріали справи
не містять жодних обґрунтувань і доказів щодо порядку визначення вказаних сум компенсації і позивачем, позивач не надав доказів спільного зняття показів лічильників сторонами відповідно до умов договору, а також не підтвердив документально фактичних показів лічильника (-ів), місця їх розташування, доказів використання електроенергії відповідачем саме на суму, зазначену позивачем у позові, та, відповідно, не довів виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати компенсації послуг з електропостачання за спірний період у заявленій сумі.
Предметом позову у справі №927/811/25 є стягнення з відповідача коштів за спожиту ним у період з січня по травень 2022 року електроенергію у розмірі 722 148,56 грн, яка поставлялась на об'єкти відповідача через власні технологічні мережі позивача на виконання умов договору про відшкодування витрат №1/01/18 від 01.01.2018.
Підставою позову у справі №927/811/25 є несплата відповідачем коштів за спожиту ним у спірний період електроенергію та збереження відповідачем спірних коштів без достатньої правової підстави.
На підтвердження зазначених обставин позивач у справі №927/811/25 надав: договір про відшкодування витрат №1/01/18 від 01.01.2018; додаткові угоди №1 від 11.12.2018, №2 від 18.04.2019, №3 від 01.04.2020, №4 від 31.05.2022 до договору про відшкодування витрат №1/01/18 від 01.01.2018; акти наданих послуг №107 від 31.01.2022 на суму 362 489,52 грн, №258 від 28.02.2022 на суму 281 583,22 грн, №478 від 31.03.2022 на суму 24 993,83 грн, №292 від 30.04.2022 на суму 153 395,68 грн, №496 від 31.05.2022 на суму 113 278,55 грн; акт звірки взаємних розрахунків за період січень 2022 року - липень 2025 року (не підписаний відповідачем); податкові накладні №176 від 31.01.2022, №117 від 28.02.2022, №2 від 31.03.2022, №4 від 30.04.2022, №21 від 31.05.2022 та квитанції про їх реєстрацію.
Правовими підставами позову у справі №927/811/25 є ст. 1212, 1213 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, пунктів 4, 5 ч. 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Чинні процесуальні норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави.
Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №909/783/20).
Як встановив суд, предметом спору у справі №927/961/22 є стягнення з відповідача коштів за спожиту ним за період з грудня 2021 року по травень 2022 року електроенергію у розмірі 882 702,06 грн, яка отримана за договором №1/01/18 від 01.01.2018; предметом спору у справі №927/811/25 є стягнення з відповідача коштів за спожиту ним за період з січня 2022 року по травень 2022 року електроенергію у розмірі 722 148,56 грн, яка отримана за договором №1/01/18 від 01.01.2018.
При цьому у справі, що розглядається, позивач заявив до стягнення лише частину вартості спожитої відповідачем електроенергії, яка повністю охоплюється вартістю електроенергії, що була заявлена до стягнення у межах розгляду справи №927/961/22.
Підставою позовів у справах №927/961/22 та №927/811/25 є обставини несплати відповідачем коштів за спожиту ним електроенергію, вартість якої він повинен був відшкодовувати за договором №1/01/18 від 01.01.2018.
Отже, в обох справах позивач зазначає про наявність між сторонами договірних відносин, на виконання яких він забезпечував об'єкти відповідача електроенергією. При цьому позивач у цій справі надав ті ж самі докази (окрім податкових накладних), які вже були предметом дослідження у справі №927/961/22.
Хоча позивач вказує інші норми матеріального права (ст. 1212, 1213 ЦК України) як підставу позову, фактично він просить задовольнити аналогічні матеріальні вимоги, посилаючись на ті ж самі обставини, які були ним наведені у справі №927/961/22.
Таким чином, суд вважає, що спірні обставини взаємовідносин сторін у справах №927/811/25 та №927/961/22 залишаються незмінними, а у справі №927/811/25 позивач лише намагається доповнити позов новими обставинами (щодо формування податкового кредиту), при цьому зберігши в ньому первісні обставини та змінивши посилання на інші норми матеріального права, що за наведеним вище висновком Верховного Суду не є зміною підстав позову.
Тобто спір у зазначених справах виник про той самий предмет і з тих самих підстав.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Отже, однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, зокрема уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
Передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України, та, як наслідок, застосування пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України, є наявність двох справ з тотожним суб'єктним складом, предметом та підставами.
При цьому для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою (постанова Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 904/2759/20).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що у справі, що розглядається, та у справі № 927/961/22 предмет і підстави позову є тотожними, а отже спір щодо відшкодування позивачу відповідачем спожитої електроенергії за період з січня по травень 2022 року з дослідженням спірних правовідносин між сторонами вже вирішено судом у справі № 927/961/22.
Як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа «Рябих проти Росії», заява № 52854/99), існування яких позивачем не зазначено й не обґрунтовано.
Таким чином, заявлення позовних вимог про стягнення аналогічної суми коштів у виді безпідставно збережених коштів, а не у виді договірних зобов'язань, що фактично є єдиною відмінністю у справах №927/811/25 та №927/961/22, не можна розцінювати як подання іншого позову; у даному випадку позивач намагається не просто змінити правову підставу позову, але й повторно довести обставини спірних взаємовідносин, які не зміг довести у справі №927/961/22, що суд вважає неприпустимим з огляду на принципи змагальності та юридичної визначеності.
У свою чергу, посилання у новому позові на ст. 1212, 1213 ЦК України суд розцінює виключно як намагання штучно змінити підстави позову з метою перегляду вже вирішеного спору, у тому числі, з огляду на неможливість застосування до спірних правовідносин правових норм, що регулюють позадоговірні правовідносини за наявності між сторонами саме зобов'язальних.
Враховуючи те, що в частині стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування спожитої електроенергії за період з січня по травень 2022 року у розмірі 722 148,56 грн вже є рішення суду, що набрало законної сили, провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Оскільки суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, заява відповідача про застосування строків позовної давності, а також заперечення позивача щодо такого клопотання підлягають залишенню без розгляду.
Щодо судових витрат.
Щодо судових витрат позивача.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
У зв'язку із закриттям провадження у справі, позивачу підлягає поверненню судовий збір у розмірі 16 108,29 грн, сплачений за подання цього позову.
З огляду на відсутність в матеріалах справи клопотання позивача про повернення судового збору, підстави для повернення останньому 16 108,29 грн судового збору, цією ухвалою у суду відсутні.
У позовній заяві позивач навів попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких становить 60 000,00 грн.
Як докази понесення зазначених витрат позивач надав суду: акт прийому-передачі наданих послуг №29/08-25 від 29.08.2025 згідно з договором №01/04 від 01.04.2025 про надання правової допомоги, платіжну інструкцію №473 від 28.08.2025 про сплату коштів у розмірі 60 000,00 грн.
Стаття 129 ГПК України регламентує загальні правила розподілу судових витрат за результатами вирішення спору.
Суд акцентує, що положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи по суті спору, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
Закриваючи провадження у справі, суд не вирішує справу по суті спору, та, відповідно не встановлює обґрунтованість/необґрунтованість заявлених позовних вимог, що у подальшому унеможливлює здійснення розподілу судових витрат сторін на підставі статті 129 ГПК України.
У свою чергу, особливості здійснення розподілу витрат у разі закриття провадження у справі унормовані у статті 130 ГПК України, яка є спеціальною нормою.
Системний аналіз цієї статті свідчить про те, що її приписи сформовані з урахуванням особливостей процесуальної поведінки позивача, яка у подальшому призвела до закриття провадження у справі (звернення у порядку господарського судочинства з позовом, що не підлягає розгляду у такому порядку, подання позову за відсутності його предмета, наявність судового рішення між тими ж сторонами з того ж предмета спору, розгляд аналогічного спору іншим судом тощо).
Враховуючи наведене, законодавець у статті 130 вказаного кодексу передбачив способи та особливості розподілу судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи, укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, у разі відмови позивача від позову, якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
Так, згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі саме внаслідок відмови позивача від позову через задоволення відповідачем заявлених до нього вимог після відкриття провадження у справі, суд, вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, має виходити з положень частини третьої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 у справі №922/418/20).
Тобто лише у випадку відмови позивача від позову у зв'язку із задоволення позовних вимог відповідачем після пред'явлення позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у нього виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, до яких належить і витрати, пов'язані з розглядом справи.
Разом з тим, провадження у цій справі суд закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України (і саме у зв'язку з неправомірним поданням позову), а відтак положення ч. 3 ст. 130 ГПК України не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Частиною п'ятою статті 130 ГПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
При цьому вказана норма не містить жодного посилання, ані буквального, ані відсилочного щодо можливості компенсації витрат позивача за рахунок відповідача у разі закриття провадження у справі. Тобто частина п'ята статті 130 ГПК України не передбачає права позивача на заявлення вимог про компенсацію здійснених ним судових витрат.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.10.2025 у справі №917/276/25.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн на підставі ч. 3, ч. 5 статті 130 ГПК України.
Щодо судових витрат відповідача.
Зміст ч. 5 ст. 130 ГПК України свідчить, що у випадку закриття провадження у справі, відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Отже, у разі закриття провадження у справі, відповідач, посилаючись на ч.5 ст.130 ГПК, може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
При цьому відповідач має довести, а суд при вирішенні питання про компенсацію таких витрат - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, але не виключно: - чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; - чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; - чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; - чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.
Оскільки відповідач не подав відповідної заяви про відшкодування понесених ним витрат саме внаслідок необґрунтованих дій позивача, підстави для вирішення питання щодо стягнення таких витрат з позивача цієї ухвалою у суду відсутні.
Крім того, суд звертає увагу на приписи ч. 1, 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Оскільки відзив на позовну заяву не був прийнятий судом через пропущення строку на його подання без поважних причин, вважається неподаним і попередній розрахунок суми судових витрат відповідача.
У судовому засіданні 28.10.2028 відповідно до ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив скорочену ухвалу.
Керуючись ст. 129, 130, 175, 231, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Закрити провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення. Ухвалу може бути оскаржено до ІНФОРМАЦІЯ_7 у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повна ухвала складена 03.11.2025.
Суддя ОСОБА_1