Справа № 303/5684/25
2/303/2047/25
РІШЕННЯ (Заочне)
03 листопада 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
До Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів у кредит № 73165477 від 21.02.2025 року на загальну суму 19350,00 грн. В обґрунтування своїх вимог вказує про те, що 21.02.2025 року ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір про надання коштів у кредит № 73165477. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За вказаним договором відповідач отримала 6000,00 грн. строком на 30 днів шляхом переказу на її банківську картку № НОМЕР_1 із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,750 %, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 15 % від суми наданого кредиту (900 грн.), у разі порушення строків повернення кредиту нараховується 4,00% пені на залишок заборгованості за тілом кредиту за кожен день понадстрокового користування. Станом на дату звернення до суду відповідач борг та нараховані відсотки не погасила, тому у неї наявне прострочення за договором у розмірі 19350,00 грн., що складається з: 6000,00 грн. - заборгованість за тілом позики; 450,00 грн. - заборгованість за відсотками, 900 грн. - за комісією, 12000,00 пеня.
26.06.2025 року ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу № 26/06/25 за умовами якого ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі і за договором про надання коштів у кредит № 73165477 від 21.02.2025 року.
Враховуючи, що відповідач не виконала умови договору про надання коштів у кредит № 73165477 від 21.02.2025 року у неї виникла заборгованість у розмірі 19350,00 грн., що складається з: 6000,00 грн. - заборгованість за тілом позики, 450,00 грн. - заборгованість за відсотками, 900 грн. - за комісією, 12000,00 - пеня, які позивач і хоче стягнути з відповідача та понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Ухвалою судді від 29.07.2025 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали.
01.08.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (сформована в системі «Електронний суд» 01.08.2025 року) на виконання ухвали від 29.07.2025 року про залишення позову без руху.
Ухвалою суду від 04.08.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 12.09.2025 року, відкладено на 01.10.2025 року та на 03.11.2025 року. Крім того, ухвалою від 04.08.2025 року задоволено клопотання про витребування доказів.
У судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду справи не з'явилася повторно, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином. У зв'язку із неявкою відповідача, яка була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 21.02.2025 року ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір про надання коштів у кредит № 73165477. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора про, що свідчить п. 12 договору позики, адреса, реквізити та підпис сторін та довідкою про ідентифікацію. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 2.1 договору за цим договором кредитодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту.
Відповідно до п. 2 договору сума кредиту становить 6000,00 грн., строк кредитування 30 днів, з фіксованою процентною ставкою 0,250 %, комісією за надання кредиту 15 % від суми наданого кредиту (900,00 грн.), денна процентна ставка 0,750 %, проценти за користування кредитом 4,00 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка 1186,17 %. Орієнтована загальна вартість кредиту становить 7350,00 грн.
Згідно з п. 5.6 договору цей договір укладається відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір в електронній формі та його підписання сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим
ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином договір прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі.
У п. 11.5 договору визначено, що договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України.
Перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 в сумі 6000,00 грн. відповідно до умов договору про надання коштів у кредит № 73165477 підтверджується листом керівника АТ «ТАСКОМБАНК» № 27468/47 від 11.07.2025 року, а також та довідкою АТ «Універсалбанк» № БТ/Е-10378 від 08.08.2025 року, згідно з якою 21.02.2025 року на платіжну картку відповідача було зараховано платіж у сумі 6000,00 грн.
Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. У свою чергу, позичальник зобов'язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання відповідно цього договору.
Одночасно, звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання коштів у кредит № 73165477 від 21.02.2025 року.
Так, судом встановлено, що 26.06.2025 року ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу № 26/06/25.
Згідно п 1.1 договіру факторингу № 26/06/25 за цим договором клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна придбання) за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 26/06/25-02 від 26.06.2025 року до Договору факторингу № 26/06/25 ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання коштів у кредит № 73165477 від 21.02.2025 року на загальну суму 19350,00 грн., що складається з: 6000,00 грн. - заборгованість за тілом позики; 450,00 грн. - заборгованість за відсотками, 900 грн. - за комісією, 12000,00 пеня.
Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитним договором до відповідача.
За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
З наведеного вище договору факторингу слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» перейшли всі права кредитора за договором про надання коштів у кредит № 73165477 від 21.02.2025 року до боржника ОСОБА_1 .
З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність вищевказаного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в неї боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором факторингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Так, одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасно щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій та пені за кредитними договорами, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.
Із врахуванням того, що позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати 12000,00 грн. пені за договором про надання коштів у кредит № 73165477 від 21.02.2025 року від сплати якої позичальник звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для стягнення такої.
Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за договором про надання коштів у кредит суду не представила, не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов договору, суд приходить до висновку, що позов ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 7350,00 грн., що складається з: 6000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 450,00 грн. - заборгованість за відсотками, 900,00 грн. - заборгованість за комісією.
Щодо вимоги представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне зазначити таке.
Так, позивач просить суд стягнути на свою користь 3500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано такі докази: договір про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 року; витяг з акту № 16-П від 11.07.2025 року приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 року; акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги «01-11/24 від 01.11.2024 року; платіжна інструкція № 579937082.1 від 11.07.2025 року на суму 350000,00 грн. з призначенням платежу «Оплата згідно акту №16-П приймання наданої правничої допомоги від 11 липня 2025 року за Договором про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01 листопада 2024 року без ПДВ»; ордер на надання правничої допомоги серії АХ № 1149961 від 01.11.2024 року; свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю серії ПТ № 2099 від 03.04.2018 року, довіреність в порядку передоручення на представлення інтересів адвокатом від 12.12.2024 року.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 (у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Як вже було згадано, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та й взагалі будь-яких заперечень сторони відповідача з приводу заявлених вимог позивача щодо стягнення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04.04.2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465 цс 18); від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08.06.2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26 цс 21); від 07.07.2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94 гс 20).
У контексті вирішення питання про розподіл судових витрат зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов'язковими для суду. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не втручається у договірні відносини, що склалися між адвокатом і його клієнтом, які безперечно повинні виконуватись сторонами цього договору відповідно до погоджених ними умов, у тому числі і щодо сплати погодженого розміру гонорару адвоката.
З урахуванням викладеного, зваживши на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн.
Одночасно суд враховує те, що відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» підлягають задоволенню частково, то розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, що становить 1329,30 грн. (37,98 %).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.
Розмір заявлених вимог - 19350,00 грн. (100 % - 2422,40 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 7350,00 грн. (37,98 % - 920,03 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).
Таким чином, відповідача на користь позивача необхідно стягнути 920,03 грн. судових витрат за сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 280, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором про надання коштів у кредит № 73165477 від 21.02.2025 року в розмірі 7350,00 (сім тисяч триста п'ятдесят) гривень, що складається з: 6000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 450,00 грн. - заборгованість за відсотками, 900,00 грн. - заборгованість за комісією.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» 1329,30 (одна тисяча триста двадцять дев'ять гривень 30 копійок) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» 920,03 (дев'ятсот двадцять гривень 03 копійки) гривень судових витрат на оплату судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (вул. Стельмаха Михайла, 9А, офіс 204, м. Ірпінь).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Суддя А.М.Заболотний