адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
03.11.2025 Справа № 917/1496/25
Суддя Мацко О.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аврора-Лоджистик», 03062, м. Київ, вул. Мрії, 44, оф. 6, код ЄДРПОУ 45323945,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віптехнолоджі», 36003, м. Полтава, пров. Суконний, 31, код ЄДРПОУ 39438589,
про стягнення 85 555,94 грн (в ред. заяви про виправлення арифметичних помилок, викладеної у відповіді на відзив)
Без виклику представників сторін
Ухвалою від 04.08.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору. При цьому суд, встановивши при відкритті провадження у справі відсутність у відповідача зареєстрованого електронного кабінету, у відповідності до приписів ГПК України повідомив відповідача про його обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами (п.9 ухвали).
27.08.2025р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, 09.09.2025р. - відповідь на відзив від позивача, 15.09.2025р. - заперечення від відповідача; 15.10.2025р. - письмові пояснення позивача. Крім того, 09.09.2025р. позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог. Дослідивши дані документи, суд зазначає наступне:
Згідно ст..6 ГПК України, у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система, яка відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Згідно ст.165 ГПК України (ч.9,10), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку. Відповідно до ст..170 ГПК України, суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
З урахуванням вищенаведених приписів, враховуючи невиконання відповідачем обов'язку з реєстрації Електронного кабінету, незважаючи на повідомлення судом відповідача про його обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами (п.9 ухвали про відкриття провадження у справі), суд приходить до висновку про необхідність залишення поданих ним відзиву на позов (вх..№11056 від 27.08.2025р.) та заперечення (вх..№11760 від 15.09.2025р.) без розгляду.
Стосовно поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд керується ст..46 ГПК України, яка визначає, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. В той же час, згідно ст.252 ГПК України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Враховуючи, що провадження у справі відкрито 04.08.2025р., позивач мав право подати заяву про збільшення розміру позовних вимог до 04.09.2025р., натомість звернувся з нею до суду 08.09.2025р. - поза межами встановлених законом строків, що є підставою для залишення вказаної заяви без розгляду на підставі ст.118 ГПК України.
Крім того, суд зазначає. що у відповіді на відзив позивач пояснив, що ним при формуванні позовної заяви була допущена описка - зазначена сума богу 72 000,00 грн замість правильної 73 000,00 грн, що потягло за собою неправильні розрахунки пені, річних, інфляційних. Суд дану заяву прийняв до розгляду, про що йтиметься нижче у даному рішенні.
Обставини справи, встановлені судом:
04.02.2025р. між сторонами по справі було укладено договір №39/25 про надання послуг з організації перевезення вантажу, за умовами якого виконавець (позивач) від свого імені та за рахунок замовника (відповідача) зобов'язаний виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу замовника автомобільним транспортом у міському, приміському і міжміському сполученні. При цьому виконавець вправі залучати третіх осіб для виконання своїх зобов'язань за даним договором (субвиконавця, перевізника, тощо), що не тягне за собою зміну даного договору, якщо інше не передбачено вказівками замовника (п.3.2.1). Розмір плати виконавцю та порядок розрахунків передбачено п.4. договору. Так, сторони погодили, що замовник здійснює оплату наданих виконавцем послуг по організації перевезення вантажу на підставі рахунка-фактури виконавця до моменту розвантаження автомобіля. Вартість послуг по організації перевезення вантажу виконавця включає відшкодування витрат виконавця, пов'язаних з виконанням даного договору та плату останнім за надані послуги. В акті про виконання послуг по організації перевезення виконавець зобов'язаний вказати дату кожного перевезення, реєстраційний номер автотранспорту, його об'єм, вартість кожного перевезення та загальну вартість послуг по організації перевезення вантажу виконавця за один місяць. Акт про надання послуг підписується сторонами після фактичного надання виконавцем послуг по організації перевезення вантажу (п.4.4). Замовник проводить оплату в безготівковій формі шляхом банківського переказу грошових коштів на р/р виконавця,. Вказаний в даному договорі.
Відповідальність сторін встановлена у п. 5 договору, яким сторони. Зокрема, передбачили, що при залученні виконавцем третіх осіб до виконання своїх зобов'язань, виконавець несе відповідальність перед замовником за їх дії як за свої власні. У випадку несплати за отримані послуги на протязі 12 банківських днів, згідно даного договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (на дату виникнення боргу), від суми непогашеного узгодженого зобов'язання за кожен день прострочення. Також згідно договору-заявки №1 до договору сторони погодили, що вони визнають дійсними факсимільні і електронні копії документів, пов'язаних з виконанням цього договору -заявки.
Як вказує позивач, на виконання умов договору у відповідності до заявки №1 від 04.03.2025р. по маршруту м.Полтава-м.Одеса ним було надано послуги з організації перевезення вантажу на загальну суму 73 000,00 грн. При цьому, у відповідності з умовами договору, ним було залучено перевізника - ТОВ «Профіт транс», з яким виконавець уклав договір про надання послуг по організації перевезення вантажу №38/25 від 04.03.2025р. У підтвердження факту належного надання послуг позивач надає суду: договір №39/25; рахунок №603/01 від 06.03.2025р.; акт наданих послуг №703/004 від 07.03.2025р.; договір №38/25; заявку до договору №38/25 від 04.03.2025р.; ТТН №0503 від 05.03.2025р.; рахунок-фактуру №СФ0000029 від 04.03.2025р.; Акт №ОУ0000057 здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Як вказує позивач, замовник свої зобов'язання не виконав, надану послугу не оплатив, направлені на його адресу претензії залишив без задоволення, у зв'язку з чим позивач заявив до стягнення 72 000,00 грн основного боргу, 8 561,10 грн пені за період з 07.03.2025р. по 24.07.2025р., 3144,64 грн інфляційних, 840,00 грн річних за цей же період. У заяві по суті спору (відповідь на відзив) позивач пояснює, що при формуванні прохальної частини позову та здійсненні розрахунку штрафних санкцій ним була допущена помилка в зазначенні суми основного боргу (72 000,00 грн замість правильної суми основного боргу- 73 000,00 грн, яка зазначена по тексту позовної заяви, а відповідно позивач уточнює і суми пені, річних і інфляційних, заявлених до стягнення). Суд, уникаючи надмірного формалізму, приймає до уваги дане уточнення, яке за своєю суттю є виправленням арифметичної помилки (помилок) у наданих суду розрахунках. Відтак, предметом позову є стягнення з відповідача 73 000,00 грн основного боргу, 8 680,00 грн пені, 3035,94 грн інфляційних, 840,00 грн річних (нарахування проведені позивачем за період з 07.03.2025р. по 24.07.2025р.).
При прийнятті рішення суд керується наступним:
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, між сторонами у справі виникли правовідносини з договору про надання послуг. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст..901 ЦК України).
Згідно ст..902,903 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст..905 ЦК України).
Відповідно до правових норм, що містяться у главі 51 цього Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст..ст.610-611 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що згідно договору-заявки №1 до договору №39/25 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, позивач та відповідач погодили, що замовник надє вантаж до перевезення, здійснює навантаження/розвантаження, а перевізник - приймає на себе зобов'язання з організації перевезення вантажу, надаючи для цього свій рухомий транспорт або третіх осіб, придатних для перевезення заявленого вантажу (арк..справи 20). Сторони також погодили умови перевезення (маршрут, дату та місце завантаження та розвантаження, суму фрахту та умови оплати (73000 грн, оплата 06.03.2025р.), та інші умови. Крім того, в матеріалах справи наявний договір про надання послуг по організації перевезення вантажу №38/25 від 04.03.2025р., укладений між позивачем та ТОВ «Профіт-Транс», який був залучений позивачем для виконання перевезення - що не суперечить умовам договору №39/25, укладеного між позивачем та відповідачем. З Договору-заявки №1 до договору №38/25 (арк..справи 27) вбачається, що саме ТОВ «Профіт-Транс» виконувало дане перевезення за вказаним маршрутом власним авто з залученням свого водія (ОСОБА_1, авто НОМЕР_1 ), що підтверджується також товарно-транспортною накладною №0503 від 05.03.2025р.
В межах даного договору сторонами було складено і підписано Акт №ОУ-0000057 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) (арк..справи 30), проведено відповідну оплату на підставі виставленого рахунка-фактури (арк..справи 31).
Докази невиконання/неналежного виконання позивачем умов укладеного з відповідачем договору матеріали справи не містять. Однак, як вказує позивач, відповідач не підписав Акт надання послуг №703/004 від 07.03.2025р. на суму 73 000,00 грн (з ПДВ), кошти за надану послугу у погодженому договором-заявкою розмірі не сплатив, незважаючи на те, що гарантійним листом від 15.07.2025р. №07 за підписом директора гарантував оплату послуг по перевезенню вантажу згідно виставленого рахунку №603/01 від 06.03.2025р. до 30 вересня 2025р.
Позивач наполягає (а відповідачем вказане не спростовано), що фактично вантаж було доставлено до пункту розвантаження на погоджених сторонами умовах. Згідно п.10.7 договору, порядок підписання актів виконаних робіт здійснюється датою розвантаження транспортного засобу; замовник здійснює оплату наданих виконавцем послуг по організації перевезення вантажу на підставі рахунка-фактури Виконавця до моменту розвантаження автомобіля (п.4.1).
Крім іншого, позивачем подано до справи роздруківку листування з мессенджеру Вайбер з абонентом за номером телефону НОМЕР_2 (Людмила), з якого не вбачається жодних тверджень про невиконання чи неналежне виконання договору з боку відповідача. Крім того, на цю ж адресу направлявся позивачем рахунок на оплату №603/01 від 06.03.2025р. Оцінюючи даний доказ, суд враховує сталу та послідовну практику Верховного Суду, який додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Однак, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами в месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності й допустимості таких доказів, а також обсягу обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.
У цьому зв'язку суд зазначає, що у договорі-заявці №1 до договору 39/25 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (арк..справи 20) контактною особою з боку відповідача (при завантаженні) вказана Людмила з номером телефону:0500442888 (співпадає з номером телефону абонента вайбер, у підтвердження листування з яким позивач надає вказані роздруківки). Дана заявка підписана повноваженим представником відповідача, скріплена його печаткою. Жодних заперечень з цього приводу відповідач не надав.
Судом не приймаються до розгляду додатково надані позивачем докази з письмовими поясненнями від 15.10.2025р. (лист ТОВ «Профіт-транс» від 23.09.2025р.), оскільки дані докази подані позивачем з порушенням строку та порядку їх подання, без заявлення відповідного клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів (ст..80 ГПК України).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З урахуванням усіх обставин цієї справи у сукупності, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 73 000,00 грн.
Стосовно нарахування пені, суд звертається до умов укладеного між сторонами договору, зокрема, п.5.6 договору: у випадку несплати за отримані послуги на протязі 12 банківських днів, згідно даного договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату виникнення боргу від суми непогашеного узгодженого зобов'язання за кожен день прострочення. Крім того, зі змісту умов договору та заявки №1 до договору, оплата мала бути виконана 06.03.2025р. Відтак, суд не погоджується з позивачем у тому, що право на нарахування пені в нього виникло з 07.03.2012р.: з урахуванням умов п.5.6 договору, право на нарахування пені виникло з 19.03.2025р. (зі спливом 12 банківських днів). При цьому суд враховує, що з 1 квітня 2023 року, завдяки новій системі СЕП-4, поняття "банківський день" було скасовано в Україні, що дозволяє проводити міжбанківські перекази цілодобово, включаючи вихідні та святкові дні. З урахуванням викладеного, правомірним та обґрунтованим буде стягнення з відповідача пені в розмірі 7 936,00 грн. Крім того, на підставі ст.625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позиваем нараховано та заявлено до стягнення 3035,94 грн інфляційних, 840,00 грн річних (нарахування проведені позивачем за період з 07.03.2025р. по 24.07.2025р.). Судом перевірено вказані обрахунки позивача; за результатами перевірки суд погоджується з правомірністю позовних вимог в цій частині.
Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача з урахуванням приписів ст.129 ГПК України.
Керуючись ст..ст.129, 233-234, 238-240 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віптехнолоджі» (36003, Полтавська обл., м.Полтава, пров.Суконний, буд.31, код ЄДРПОУ 39438589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аврора -Лоджистик» (03062, м.Київ, вул.Мрії, буд.44, офіс 6, код ЄДРПОУ 45323945) 73 000,00 грн основного боргу, 7 936,00 грн пені, 3035,94 грн інфляційних, 840,00 грн річних, 3001,67 грн судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України).
Повне рішення складено 03.11.2025р.
Суддя Мацко О.С.