15 серпня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/600/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - Іванченко В.В.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вись» (26112, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Скалева; код ЄДРПОУ 05527462) до Приватного підприємства “Фортуна Світ» (54031, м. Миколаїв, вул. Троїцька, буд. 238; код ЄДРПОУ 38525188) про стягнення заборгованості в загальній сумі 319077,25 грн.,-
Товариство з обмеженою відповідальністю “Вись» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватного підприємства “Фортуна Світ» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 151121-ІІ від 15.11.2021 р. в загальній сумі 319077,25 грн., в т.ч. основного боргу в сумі 250884,91 грн. та пені в сумі 68192,34 грн., посилаючись на наступне.
15.11.2021 р. між Приватним підприємством «Фортуна Світ» та ТОВ “Вись» укладено договір купівлі-продажу № 151121-П, відповідно до якого продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача) пшеницю власного виробництва урожаю 2021 року, що відповідає якості вимогам даного договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Згідно з п. 4.2 договору загальна ціна за даним договором складає 1950001,35 грн., ПДВ 239473,85 грн., +/- 10%.
За ствердженням позивача, на виконання договору відповідач придбав пшеницю в кількості 248 тон 780 кг на суму 1940485,35 грн., в тому числі - ПДВ 238305,22 грн.
Як вказує позивач, відповідно до п. 5.1. договору покупець здійснює оплату за товар в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця згідно належним чином оформлених рахунків-фактури, видаткових накладних. Відповідно до п. 5.2. договору покупець здійснює оплату 86% вартості товару після отримання товару і надання документів на даний товар. Відповідно до п. 5.3. договору інші 14% від загальної вартості товару сплачується покупцем після реєстрації подавцем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі отриманої квитанції про таку реєстрацію.
Позивач стверджує, що на його рахунок було перераховано суму коштів 1689600,44 грн., відтак, загальна сума боргу відповідача складає 250884,91 грн.
На думку позивача, вказані обставини підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, серед яких підписані сторонами накладні № 30, 31, 32 на загальну суму 1940485,35 грн. за придбання пшениці власного врожаю 2021 року в кількості 248 тон 780 кг, податкові накладні № 34, 35, 36 з квитанцією № 1 на підтвердження їх реєстрації, банківські виписки на підтвердження часткової оплати.
Позивач зазначає, що 10.05.2024 року на адресу відповідача було надіслано досудову вимогу, яка залишена без задоволення, відповідачем не вжито заходів щодо погашення заборгованості, яка зазначена в вимозі. Таким чином, позивач вважає, що єдиним можливим способом вирішення спірного питання є звернення з даним позовом до суду.
Крім того, позивач вказує, що відповідно до п. 8.3. договору за прострочення в розрахунках покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості. Наразі позивач зазначив, що кінцева дата розрахунку за отриманий відповідачем від позивача товар з урахуванням п. 5.3. договору настала 25.11.2021 року (реєстрація останньої податкової накладної відбулася 24.11.2021 р.) Розрахунковий період залежить від строку позовної давності та дати подачі позову, за замовченням встановлено загальний строк позовної давності 3 роки відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦКУ, тому сума пені в розмірі облікової ставки НБУ нарахована за останній рік з 08.04.2024 року по 08.04.2025 року (дата підготовки позовної заяви) та складає 68192,34 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.04.2025 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Вись» (вх. № 5813/25 від 16.04.2025 р.) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 6 ст. 6, ч. 1 ст. 164 ГПК України не надано доказів сплати судового збору в порядку та розмірі, встановлених законодавством, а також у позивача був відсутній зареєстрований електронний кабінет в ЄСІКС. При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
28.04.2025 р. від представника позивача Іванченка В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 6317/25), до якої додані копія платіжної інструкції від 15.04.2025 р. № 160 про сплату судового збору в сумі 4786,16 грн. та докази здійснення позивачем реєстрації в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС електронного кабінету.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2025 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Вись» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/600/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на03.06.2025 о 12:50.
26.05.2025 р. від представника позивача - Іванченка В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» надійшла заява про участь у судовому засіданні, яке призначено на 03.06.2025 р. о 12:50, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу EASYCON (вх. № 7933/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 р. у справі № 915/600/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Вись» про участь у підготовчому засіданні, яке призначене на 03.06.2025 р.,в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025 р. у справі № 915/600/25 підготовче засідання відкладено на 09.07.2025 р. о 12:45, приймаючи до уваги неявку у судове засідання представника відповідача, а також неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов.
04.06.2025 р. від представника позивача - Іванченка В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 8463/25), згідно з яким позивач надав до матеріалів справи квитанції № 2 про реєстрацію податкових накладних № № 34, 35, 36.
16.06.2025 р. від представника позивача - Іванченка В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції за допомогою систему відеоконференцз'язку - vkz.court.gov.ua. (easycon) (вх. № 8990/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.07.2025 р. у справі № 915/600/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Вись» про участь у підготовчому засіданні, яке призначене на 09.07.2025 р., та у всіх наступних судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.07.2025 р. у справі № 915/600/25 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 23.07.2025 р. о 13:30 з огляду на неявку представника відповідача в підготовче засідання та неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов через відсутність відзиву на позов.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2025 р. у справі № 915/600/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 15.08.2025 р. о 10:00.
В судове засідання, призначене на 15.08.2025 р., представник відповідача не з'явився.
Під час розгляду справи в судовому засіданні 15.08.2025 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином шляхом надсилання ухвал суду до електронного кабінету, зареєстрованого відповідачем в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС в порядку ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України.
Відповідно до відомостей, наявних у КП ДСС, відповідач - Приватне підприємство “Фортуна Світ» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в Електронному суді та має власний кабінет в Електронному суді.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Так, ухвала суду від 12.05.2025 про відкриття провадження у даній справі № 915/600/25 була вручена відповідачу 14.05.2025 о 15:49 год., ухвала суду від 03.06.2025 про відкладення підготовчого засідання була вручена відповідачу 09.06.2025 о 12:50, ухвала суду від 09.07.2025 р. про продовження строку підготовчого провадження вручені відповідачу 11.07.2025 о 13:41, ухвала суду від 23.07.2025 р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті вручена відповідачу 25.07.2025 р. о 02:11.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
15.11.2021 р. між Приватним підприємством “Фортуна Світ» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вись» укладено договір купівлі-продажу № 151121-П, згідно з п. 1.1. якого позивач як продавець зобов'язується передати у власність покупця пшеницю власного виробництва урожаю 2021р., що відповідає по якості вимогам даного договору, надалі «товар», а відповідач як покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Відповідно до п. 2.2. договору загальна кількість товару: 250,00 т +/-10% (згідно даних, отриманих при зважуванні товару під час відвантаження).
Згідно з п.п. 4.1.-4.2. договору ціна за одиницю товару: 7800,00 грн., в т.ч. ПДВ - 957,89 грн. Загальна ціна за даним договором: 1950001,35 грн., ПДВ-239473,85грн.+/-10%.
Порядок розрахунків наведено в розділі 5 договору. Так, згідно з умовами п.п. 5.1.- 5.3. договору покупець здійснює оплату за товар в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця згідно належним чином оформлених рахунків-фактури, видаткових накладних. Покупець здійснює оплату 86% вартості товару після отримання товару і надання документів на даний товар. Інші 14% від загальної вартості товару сплачується покупцем після реєстрації продавцем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових - накладних на підставі отриманої квитанції про таку реєстрацію.
Згідно з п.п. 6.1.-6.2. договору сторони визначили, що передача (приймання-здача) товару здійснюється на складі продавця на умовах самовивозу покупцем. Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством.
Відповідно до п. 7.1. договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами по справі договір купівлі-продажу від 15.11.2021 р. № 151121-П є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
За умовами п. 6.1 договору сторони визначили, що передача (приймання-здача) товару здійснюється на складі продавця на умовах самовивозу покупцем.
Як з'ясовано судом, на виконання умов договору від 15.11.2021 р. № 151121-П та згідно з накладними від 16.11.2021 № 30, від 17.11.2021 р.№ 31 та від 18.11.2021 р. № 32 позивачем протягом 16-18.11.2021 р. було відвантажено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1940485,35 грн., а саме:
- згідно з накладною № 30 від 16.11.2021 р. продавцем відпущено, а покупцем отримано пшеницю власного урожаю 2021 р. в кількості 99,240 тон на суму 774072,54 грн., у т.ч. ПДВ 95061,54 грн.;
- згідно з накладною № 31 від 17.11.2021 р. продавцем відпущено, а покупцем отримано пшеницю власного урожаю 2021 р. в кількості 98,900 тон на суму 771420,54 грн., у т.ч. ПДВ 94735,86 грн.;
- згідно з накладною № 32 від 18.11.2021 р. продавцем відпущено, а покупцем отримано пшеницю власного урожаю 2021 р. в кількості 50,640 тон на суму 394992,27 грн., у т.ч. ПДВ 48507,82 грн.
Вказані накладні підписані обома учасниками договірних відносин. При цьому, як свідчать матеріали справи, поставлений позивачем товар на вказану суму за такими накладними було отримано відповідачем без зауважень, що вбачається з підпису на вказаних вище накладних уповноваженої особи відповідача - Карпенко С.А., яка діяла на підставі довіреності від 15.11.2021 № 0054 на отримання від ТОВ «Вись» цінностей згідно договору купівлі-продажу № 151121-П від 15.11.2021 р. - пшениці урожаю 2021 р. в кількості 275,00 тон.
Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором щодо купівлі-продажу товару згідно вищевказаних накладних.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу отримання покупцем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
За умовами п. 5.2, 5.3. договору покупець здійснює оплату 86% вартості товару після отримання товару і надання документів на даний товар, інші 14% від загальної вартості товару сплачується покупцем після реєстрації продавцем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових - накладних на підставі отриманої квитанції про таку реєстрацію.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Як з'ясовано судом, відповідачем як покупцем було здійснено часткову оплату за отриманий товар згідно з вказаними накладними на загальну суму 1689600,44 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки з банківського рахунку позивача, а остаточний розрахунок за решту вартості товару відповідач не оплатив.
Щодо строку оплати вказаного товару суд зауважує про таке.
За положеннями частин другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Так, сторонами по справі у спірному договорі встановлено обов'язок покупця (відповідача) здійснити оплату в розмірі 86% вартості товару після отримання товару і надання на нього документів, а остаточний розрахунок за поставлений товар у розмірі 14% від загальної вартості товару сплачується покупцем після реєстрації продавцем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових - накладних на підставі отриманої квитанції про таку реєстрацію.
Так, позивачем до суду було надано електронні податкові накладні від 16.11.2021 р. № 34 на суму 774072,54 грн. (в т.ч. ПДВ 95061,54 грн.), від 17.11.2021 р. № 35 на суму 771420,54 грн. (в т.ч. ПДВ 94735,86 грн.) та від 18.11.2021 р. № 36 на суму 394992,27 грн. (в т.ч. ПДВ 48507,82 грн.).
При цьому з наданих позивачем копій електронних квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), а саме: від 24.11.2021 р. в ЄРПН за № 9355844580 від 16.11.2021 р. № 34, від 24.11.2021 р. в ЄРПН за № 9355847071 від 17.11.2021 р. № 35 та від 23.11.2021 р. в ЄРПН за № 9354714566 від 18.11.2021 р. № 36 вбачається, що вказані документи доставлено до ДПС України з відміткою: “Документ прийнято».
Отже, виходячи з наведеного, остаточний розрахунок за поставлений позивачем товар в сумі 250884,91 грн. (1940485,35 грн. - 1689600,44 грн.) відповідач мав здійснити після реєстрації податкових накладних (24.11.2021).
При цьому, як свідчать матеріали справи, позивачем 14.06.2024 р. на адресу відповідача направлялась вимога про виконання умов договору купівлі-продажу № 151121-П, про що свідчить картка рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення щодо надіслання зазначеної вимоги.
Проте, як встановлено судом, відповідач не здійснив остаточну оплату за отриманий товар на стягувану суму, що є предметом спору.
При цьому докази, які б підтверджували факт повної або часткової сплати покупцем отриманого товару за вказаними накладними згідно з умовами договору купівлі-продажу, в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості отриманого товару за вказаними накладними в межах спірного договору № 151121-П від 15.11.2021 р. відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за поставлений товар в сумі 250884,91 грн., наявність якої відповідачем не спростована.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в заявленій сумі 250884,91 грн. за спірним договором, що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В п. 8.3. договору передбачено, що за прострочення в розрахунках покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Так, позивач у позовній заяві вказує, що кінцева дата розрахунку за отриманий відповідачем товар з урахуванням п. 5.3. договору настала 25.11.2021 року (реєстрація останньої податкової накладної відбулася 24.11.2025 р.). В свою чергу розрахунковий період залежить від строку позовної давності та дати подачі позову, за замовченням встановлено загальний строк позовної давності 3 роки відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦКУ, відтак сума пені в розмірі облікової ставки НБУ позивачем нарахована за останній рік з 08.04.2024 року по 08.04.2025 року (дата підготовки позовної заяви), та складає 68192,34 грн.
Між тим, враховуючи наведене та те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № 151121-П від 15.11.2021 р., суд вважає, що позивач має право на нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за період, починаючи з 25.11.2021.
Перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені, суд встановив таке.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
У численних постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду суд зазначав, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, оскільки формулювання "за кожний день прострочення", установлює лише порядок нарахування такої штрафної санкції як пеня, що також дозволяє її відмежувати від неустойки іншого виду, але вказане формулювання жодним чином не визначає період чи строк, за який ця неустойка нараховується. Зазначення в договорі іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій, може бути здійснено або шляхом відображенням в його умовах конкретного строку нарахування штрафної санкції (на зразок "нараховується протягом року" тощо), або шляхом зазначення додаткових застережень щодо настання певної обставини (на зразок "до повного виконання зобов'язання", "до повної сплати заборгованості", "протягом всього періоду існування прострочення" тощо), які б дозволяли точно встановити момент закінчення строку нарахування неустойки, відмінний від визначеного ГК України.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначила, що такий підхід до застосування частини шостої статті 232 ГК України разом з умовами договору де міститься положення про нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення, відображено й у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17., ухвалі від 23.01.2024р. 911/952/22 і ін..
У постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначив, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду відхилив доводи заявника касаційної скарги про необхідність врахування правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, оскільки дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та уточнив правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України.
З урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України, суд встановив, що п. 8.3 договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення "до дати фактичного виконання", тощо.
Умова, передбачена цим пунктом договору ("за прострочення в розрахунках"), не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
У зв'язку із зазначеним, суд вважає правомірним нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати послуг протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (25.11.2021 р.) згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України.
Однак суд враховує, що у період, за який позивач мав нарахувати відповідачу пеню, на усій території України діяв карантин, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року. Відповідно до постанови від 9 грудня 2020 року № 1236 в редакції від 25 квітня 2023 року Кабінет Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. установив на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Згідно з п.7 розд. «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р.
За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично наділяла суб'єктів господарювання правом нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 року по справі № 911/858/22, проаналізувавши приписи статті 232 Господарського кодексу України з урахуванням положень пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України констатував, що приписи пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання більше ніж за шість місяців. При цьому Верховний Суд погодився з обґрунтованим висновком апеляційного господарського суду про те, що збільшення строку нарахування штрафних санкцій не зовсім узгоджується з метою Закону, який спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Водночас, колегія суддів Верховного Суду зауважила, що наведений припис пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України є абсолютно визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення.
Відтак, в даному випадку нарахування пені можливо за період понад шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, з урахуванням положень пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України, з 25.11.2021 року по 30.06.2023 року, в подальшому нарахування припинилось в силу наведених приписів Кодексу.
Однак, у даній справі позивачем заявлено вимоги про стягнення нарахованої відповідачу пені за порушення виконання грошового зобов'язання за період з 08.04.2024 по 08.04.2025, в той час коли нарахування пені припинилось за законом ще після 30.06.2023 року. В свою чергу з огляду на вищевикладене, суд вважає, що таке нарахування пені не відповідає приписам чинного законодавства, у зв'язку з чим заявлені позивачем вимоги про стягнення вказаної пені в сумі 68192,34 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Вись» частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним нарахуванням пені.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення частково відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, що складають 3010,62 грн. (250884,91 х 3828,93/ 319077,25).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Вись» (26112, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Скалева; код ЄДРПОУ 05527462) до Приватного підприємства “Фортуна Світ» (54031, м. Миколаїв, вул. Троїцька, буд. 238; код ЄДРПОУ 38525188) про стягнення заборгованості в загальній сумі 319077,25 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства “Фортуна Світ» (54031, м. Миколаїв, вул. Троїцька, буд. 238; код ЄДРПОУ 38525188) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вись» (26112, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Скалева; код ЄДРПОУ 05527462) основний борг за договором купівлі-продажу № 151121-П від 15.11.2021 р. у розмірі 250884/двісті п'ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят чотири/грн. 91 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3010/три тисячі десять/грн. 62 коп.
3. В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Вись» відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 30.10.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відпустці у період з 21.08.2025 по 02.09.2025, 11.09.2025 та 11.10.2025.
Суддя Л.М. Ільєва