вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"23" жовтня 2025 р. Cправа № 902/661/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Литвиненко О.Р.,
прокурора - Конончука В.В.,
представників:
позивача 1 - Балтака Д.О.,
позивача 2 - Мірошніченко Т.Д.,
відповідача 1 - Єзерської О.С.,
відповідача 2 - Ціхомського М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Заступника керівника Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168) та Вінницької обласної військової адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050)
до: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21015)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" (вул. І.Богуна, 4, смт Томашпіль, Тульчинський район, Вінницька область, 24200)
про визнання договору недійсним та про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання відповідача 2 повернути земельні ділянки,
На розгляд Господарського суду Вінницької області в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява Заступника керівника Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Вінницької обласної військової адміністрації до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" про визнання договору недійсним та про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання відповідача 2 повернути земельні ділянки.
Ухвалою суду від 22.05.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/661/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.07.2025 об 11:00 год.
Під час підготовчого провадження у справі учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачами подано відзиви на позовну заяву (а.с. 85-105, 106-137 т.1).
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та протокольною ухвалою від 12.08.2025 призначено справу до розгляду по суті на 04.09.2025 о 10:00 год. Поряд з цим в межах розгляду справи по суті неодноразово оголошувалася перерва. Так, у судовому засіданні 02.10.2025 оголошено перерву до 10:30 год. 23.10.2025, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
На визначений час у судове засідання з'явилися усі учасники справи.
Прокурор заявлений позов підтримав у повному обсязі з підстав та обставин, які викладено у позовній заяві.
Представниця Вінницької обласної військової адміністрації позов підтримала частково, лише щодо визнання недійсним Договору.
Представник Міністерства оборони України зазначив, що позовні вимоги не підтримує, вважаючи, що укладення оспорюваного договору є правомірним та економічно вигідним для держави.
Представники відповідачів проти позову заперечили, посилаючись на викладене у відзивах на позовну заяву.
В обґрунтування заявленого позову прокурор зазначає, що 31.08.2018 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" укладено Договір №1 спільної обробки землі (Договір). Однак, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності розпоряджатися відповідними земельними ділянками, при цьому спірний правочин є удаваним, оскільки за своєю правовою природою та юридичними ознаками такий Договір є договором оренди землі.
Суть заперечень відповідача1 (КЕВ м. Вінниця), викладених у відзиві на позовну заяву, зводиться до того, що при укладенні договору між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця та ТОВ "Агрокомплекс "Зелена долина" від 31 серпня 2018 року №1, приписи статті 124 Земельного кодексу України в частині погодження із відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування не застосовувались.
Вказана норма Закону регулює порядок передачі земельних ділянок в оренду, що не є тотожним заходам по сумісному обробітку земель і як наслідок такого погодження не потребує.
Відповідач 1 також зазначає, що укладення договорів про спільну обробку земельних ділянок значно знижує ризики втрати (самовільного використання) земель оборони в сільськогосподарських цілях та забезпечує надходження коштів до спеціального фонду Міністерства оборони України.
У відзиві на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" вказує, що вказане Товариство визнано переможцем конкурсу по відбору учасників спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур, проведеного 09.08.2018 року Квартирно-експлуатаційним відділом м.Вінниця на земельну ділянку площею 155,0571 га, яка знаходиться в с. Велика Вулига - 123,0571 га, с. Мала Вулига - 32,0000 га Тиврівського району Вінницької області.
За таких обставин ТОВ "Агрокомплекс "Зелена долина" було укладено із КЕВ м. Вінниця договір № 1 від 31.08.2018 про спільний обробіток землі, строком дії 7 років.
Умовами Договору, який укладений за результатами проведеного конкурсу, сторони погодили такі цілі, як обробіток землі загальною площею 155,0571 га для вирощування сільськогосподарської продукції з урахуванням розподілу праці та спеціалізації виробництва тощо (п.1.2, 1.3 Договору).
Сторонами в Договорі визначена спільна мета діяльності: "З метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в КЕВ м.Вінниця..." (п.1.1 Договору).
Передача права володіння та користування земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" Договором передбачена не була.
Зазначені обставини досліджені Господарським судом Вінницької області у справі №902/1233/23 відповідно мотивувальної частини рішення від 05 лютого 2024 року, яке залишене без змін відповідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 липня 2024 року у вказаній справі.
ТОВ "Агрокомплекс "Зелена долина" стверджує, що Договір укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 у відповідності до вимог визначених Методичними рекомендаціями щодо укладення договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, з відповідним проведенням конкурсу по відбору учасників спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур та за видами господарської діяльності, здійснення яких дозволяється військовим частинам Збройних Сил, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1171 від 25.07.2000.
Також відповідач 2 акцентує увагу, що КЕВ м. Вінниця має право постійного користування на земельну ділянку, але водночас прокурор просить суд повернути земельну ділянку Вінницькій обласній військової адміністрації та Міністерству оборони України, а не відповідачу 1 (постійному користувачу), що вказує на необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
На обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця перебувають земельні ділянки військового містечка № НОМЕР_1 загальною площею 155,0571 га, з них 123,0571 га в с. Велика Вулига та 32 га в с. Мала Вулига у Шпиківській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області.
Зазначені земельні ділянки у свій час були надані Гайсинській квартирно-експлуатаційній частині на підставі Акту на право користування землею В №000751 і є об'єктом права державної власності.
Наказом Вінницької обласної військової адміністрації № 1173 від 04.09.2023 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення частини вказаних земельних ділянок у постійне користування КЕВ м. Вінниця, для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України із земель оборони на території сіл Велика Вулига та Мала Вулига у Шпиківській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області, а саме земельних ділянок за кадастровими номерами 0524581300:02:002:0297 площею 67,5653 га, 0524583800:02:003:0248 площею 31,8265 га та 0524581300:02:002:0295 площею 47,6237 га (загальна площа вказаних земельних ділянок становить 147,0155 га).
Відповідно до наявної у матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 27.11.2023 здійснено державну реєстрацію прав на вищезазначені земельні ділянки, власником яких є держава в особі органу державної влади - Вінницької обласної державної адміністрації, а правокористувачем - КЕВ м. Вінниця.
31.08.2018 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" (Сторона 2) укладено Договір № 1 (Договір), відповідно до пункту 1.1 якого з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Вінниці сторони дійшли згоди про те, що цей договір є змішаним у розумінні статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України, в порядку та на умовах, визначених цим договором. Сторони зобов'язуються шляхом об'єднання своїх зусиль та майна, що належить сторонам на відповідних правових засадах, у межах діючого законодавства та відповідно до статутів і положень, спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей щодо спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарської продукції, визначеної згідно з Переліком видів сільськогосподарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, установам Збройних Сил України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 за № 1171 (зі змінами). Зазначена господарська діяльність проводиться на земельній ділянці, що є власністю держави в особі Міністерства оборони України, та перебуває в постійному користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці згідно з рішеннями ради Міністрів УРСР від 05.11.1959 № 1467-0283 та від 04.09.1962 № 1463-0177. Площа посівів становить 155,0571 га та знаходиться за адресами: Вінницька область, Тиврівський район, с. Велика Вулига, с. Мала Вулига.
Пунктом 1.2. Договору сторони погодили, що вони мають цілі, які сформовані виключно на їх волевиявленні, а саме: а) розподіл праці та спеціалізація виробництва; б) підвищення обсягів виробництва та виробничої програми; в) забезпечення економічності виробництва за одиниці продукції та закупівельної ціни на сировину та репродукційний матеріал; г) збільшення гнучкості виробництва та збуту відповідно до вимог ринку; д) швидке освоєння нової продукції, яка користуються попитом на ринку.
Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Договору спільний обробіток земельної ділянки буде розподілятися таким чином: ТОВ "Агрокомплекс "Зелена долина" бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена договором; Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці зобов'язується надати для спільного обробітку земель ділянки загальною площею 155,0571 га, які знаходяться в с. Велика Вулига, площею 123,0571 га, та в с. Мала Вулига, площею 32,0000 га, Тиврівського району Вінницької області.
Згідно із п. 1.5. Договору сторони дійшли згоди, що право власності на сільськогосподарську продукцію, отриману в результаті спільного обробітку землі, належить ТОВ "Агрокомплекс "Зелена долина".
Пунктом 2.1 Договору визначено, що для цілей, зазначених у пункті 1 цього Договору, сторони домовилися про таке:
- відносини сторін за цим договором спрямовані на співпрацю, взаємну підтримку та допомогу в щоденній діяльності (пункт 2.1.1 договору);
- грошова сума (частка прибутку позивача), яку сторона зобов'язується перерахувати складає 821 802 грн 00 коп на рік, тобто 5300,00 грн за 1 га, незалежно від розміру отриманого річного доходу відповідачем за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції, з урахуванням ПДВ (пункт 2.1.3 договору).
Пунктом 2.1.4 Договору сторони погодили, що оплата від вирощеної сільськогосподарської продукції проводиться в такому порядку:
- у 2018 році розрахунок проводиться з моменту підписання договору в сумі 273 934,21 грн у 2 етапи: у розмірі 30 % до 01.10.2018 - 82 180,26 грн; у розмірі 70 % до 01.12.2018 - 191 753,95 грн;
- у 2019 році та у всі наступні роки (до закінчення договірних відносин) у 2 етапи: у розмірі 30 % до 01.08 поточного року; у розмірі 70 % до 01.11. поточного року.
Суми розрахунку не включають інфляційних витрат згідно з чинним законодавством (пункт 2.1.4.1 Договору).
Згідно із пунктами 7.1, 7.2 Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими особами та скріплення печатками. Договір укладений строком на сім років.
В подальшому сторони уклали ряд додаткових угод до Договору:
- Додатковою угодою №1 від 02.01.2019 уточнено порядок розірвання угоди;
- Додатковою угодою №2 від 02.01.2019 внесено зміни до розділу 2 Договору, а саме уточнено порядок оплати від вирощеної сільськогосподарської продукції;
- Додатковою угодою №3 від 17.12.2019 уточнено КВЕД проведення сільськогосподарської діяльності;
- Додатковою угодою №4 від 05.05.2021 уточнено реквізити КЕВ м. Вінниця.
Факт укладення Договору №1 спільної обробки землі від 31.08.2018 між відповідачами встановлено рішенням Господарського суду Вінницької області у справі №902/1233/23, залишеному без змін в апеляційному та касаційному порядку, та не заперечується сторонами.
Крім того, Квартирно-експлуатаційний відділ за змістом листа вих. № 573/1115 від 25.04.2025, адресованого заступнику керівника Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Б.Луценку, підтверджує, що станом на 25.04.2025 ТОВ "Агрокомплекс "Зелена долина" продовжує використовувати земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні КЕВ м. Вінниця згідно умов договору №1 від 31.08.2018, а саме вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці площею 155,0571 га (з них 32,0 га на території Маловулизької сільської ради та 123,0571 га на території Великовулизької сільської ради).
Звертаючись із позовом до суду, прокурор вказує, що враховуючи предмет Договору та зміст додаткових угод до нього, КЕВ м. Вінниця фактично передав у користування ТОВ "Агрокомплекс "Зелена долина" земельні ділянки загальною площею 155,0571 га, які перебувають у державній власності та надані у користування Міністерству оборони України на підставі Рішень ради Міністрів УРСР №1467-0283 від 05.11.59 та №14630177 від 04.09.1962, Акту на право користування землею В№000751 (а з 27.11.2023 га на частину вказаних земель загальною площею 147,0155 га здійснено державну реєстрацію права державної власності за Вінницькою обласною державною адміністрацією, а права постійного користування за КЕВ м. Вінниця), що свідчить про неправомірне розпорядження державним майном та порушення інтересів держави у сфері оборони.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Статтею 1130 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до положень статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.
Згідно із ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
За приписами частин 1, 2 ст. 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Також, відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України (ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки).
Зі змісту умов спірного Договору слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" фактично отримало на платній основі право користування земельними ділянками для вирощування сільгосппродукції, а Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця фактично отримує плату за користування такими земельними ділянками.
Враховуючи вищевказане, викладені у Договорі умови відповідають вимогам ст. ст. 3, 4 Закону України "Про оренду землі", що застосовуються до договорів оренди землі, а спірний Договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.
Таким чином, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця за плату надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" земельні ділянки площею 155,0571 га, у платне користування, фактично уклавши договір оренди земельних ділянок.
Отже, Договір №1 спільної обробки землі від 31.08.2018, укладений між відповідачами, є удаваним та містить ознаки іншого правочину - договору оренди земельної ділянки.
Вказаний Договір укладено в порушення Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Традиційно право володіння розуміється як належність об'єкта певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом; право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта, а також створених за його допомогою благ.
Будучи специфічним правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної форми власності, суб'єктами можуть бути лише юридичні особи визначені законом.
Право постійного користування є одним з двох можливих титулів, що надає право користуватися землею. Глава 15 ЗК України передбачає право користування землею на праві постійного користування та на праві оренди землі.
Частиною 8 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Приписи ч. 1 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" визначають особливості використання земель оборони в господарських цілях.
Так, військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади й в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
На виконання ч. 1 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" Кабінетом Міністрів України не визначено порядок надання військовими частинами дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, що унеможливлює реалізацію такого права.
Крім того, матеріали господарської справи не містять будь-якого погодження з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади з метою надання юридичним особам можливості вирощувати сільськогосподарські культури на спірних земельних ділянках.
Відповідно ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; г) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Отже, саме Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця як землекористувач на титулі права постійного користування наділений передбаченими правами щодо земельних ділянок.
Законодавець не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.
Формулювання законодавця "право самостійного господарювання" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість права господарювання іншою особою, або передачі такого права, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.
Зміст погоджених сторонами спірного Договору умов свідчить, що взявши на себе зобов'язання надати земельні ділянки відповідачу 2 для вирощування сільськогосподарської продукції, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця фактично самоусунувся від права самостійного господарювання на таких земельних ділянках та надав це право Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина".
Таким чином, наведене вище дозволяє дійти висновку, що право на обробку землі та збір врожаю, передбачене умовами спірного Договору, є реалізацією правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно із ст. 92 ЗК України складають титул права постійного користування.
Проте, право володіння та користування, що належать землекористувачеві на підставі ст. 92 ЗК України, за умовами спірного Договору реалізується не землекористувачем Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" шляхом обробки землі та збору врожаю.
Право самостійного господарювання як право, надане ч. 1 ст. 95 ЗК України саме землекористувачеві, згідно умов Договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина", що суперечить вказаній нормі права.
Отже, суд приходить до переконання, що оспорюваний Договір не відповідає вимогам ст. ст. 92, 95 ЗК України, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони".
Взявши на себе вказані вище права та обов'язки за спірним Договором, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця здійснив розпорядження земельними ділянками, визначивши фактичну долю речі (майна).
Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК України.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (чинного на момент укладення спірного договору та на час звернення із позовом до суду), згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним. Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі.
Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Відповідні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 08.09.2021 у справі №915/857/20.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18).
Враховуючи відсутність у відповідача 1 повноважень на передачу наданих йому в постійне користування земельних ділянок, а також погоджень на використання земельних ділянок з боку органів місцевого самоврядування чи місцевих органів виконавчої влади, суд приходить до висновку щодо невідповідності спірного Договору вимогам ч.1, ч. 2 ст. 203 ЦК України, що є підставою недійсності правочину відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої прокурором позовної вимоги про визнання Договору недійсним.
Поряд з цим заперечення відповідачів по суті спору цілком спростовуються вищенаведеними мотивами суду щодо задоволення позовної вимоги.
Посилання ж Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" на мотивувальну частину рішення від 05 лютого 2024 року у справі № 902/1233/23, яке залишене без змін відповідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 липня 2024 року не вказує на наявність преюдиції у даному спорі, позаяк таким рішенням встановлено факт укладення Договору на відповідних умовах, оцінка правової природи такого Договору не була предметом дослідження у справі № 902/1233/23.
Більше того, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №907/762/16).
Визначаючись щодо позовної вимоги про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання відповідача 2 повернути земельні ділянки, суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 виснувала, що за змістом ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувач у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Так, суд дійшов висновку, що спірний Договір за своєю правовою природою є договором оренди.
Поряд з цим специфіка правовідносин за договором оренди полягає в тому, що здійснити подвійну реституцію в разі недійсності (нікчемності) такого правочину, зважаючи на закладений у ч. 1 ст. 216 ЦК України зміст, у спірних правовідносинах із дотриманням принципів рівноправності, пропорційності, справедливості неможливо.
Використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже позивач де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас відповідач отримав плату (яка в зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об'єктом оренди) за погодженою сторонами ціною, яка є дійсною на момент звернення орендаря з позовом про таке відшкодування, а законодавець не передбачив можливості здійснення односторонньої реституції.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює в разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов'язання (права та обов'язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином припиняються на майбутнє (що узгоджується зі змістом вимог ст. 236 ЦК України).
Таким чином, застосувати наслідки недійсності правочину за передане в оренду майно неможливо, тому що відновити первісне становище сторін за одержане в користування майно є безповоротним явищем, а тому фактичне користування майном на підставі договору оренди не дозволяє в разі його недійсності (нікчемності) провести двосторонню реституцію.
Повернення власником нерухомого майна здійснюється не шляхом застосування реституції за ст. 216 ЦК України, а через заявлення негаторного позову впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, оскільки позовна давність на такі вимоги не поширюється. Таких висновків дійшов КГС ВС у постанові від 17.04.2025 у cправі № 910/9652/23.
Отже, в даному спірному випадку позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Поряд з цим заявлення прокурором позовної вимоги про повернення земельних ділянок державі саме в особі Вінницької обласної військової адміністрації та Міністерства оборони України є безпідставним.
Так, відповідно до наявної у матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельних ділянок 0524581300:02:002:0297 площею 67,5653 га, 0524583800:02:003:0248 площею 31,8265 га та 0524581300:02:002:0295 площею 47,6237 га є держава в особі органу державної влади - Вінницької обласної державної (військової) адміністрації, а користувачем на праві постійного користування - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця.
Однак такі земельні ділянки із власності Вінницької обласної державної (військової) адміністрації не вибули, укладення спірного Договору не позбавило правомочностей власника щодо відповідних земельних ділянок.
В свою чергу, безпідставним є повернення земельних ділянок Міністерству оборони України.
Дійсно, законами України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", Положенням про Міністерство оборони України та Указом Президента України від 06.04.2011 № 406/2011 визначено, що Міністерство оборони України здійснює безпосереднє керівництво Збройними Силами, є центральним органом виконавчої влади та військового управління.
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, однак земельні ділянки, що є предметом спірного Договору, не перебували у фактичному володінні вказаного Міністерства.
Такі земельні ділянки фактично вибули з користування постійного користувача, тому підлягають поверненню саме Квартирно-експлуатаційному відділу м. Вінниця.
Водночас суд не вправі самостійно повернути спірні земельні ділянки Квартирно-експлуатаційному відділу м. Вінниця, оскільки, як уже обґрунтовано вище, відповідна вимога не є наслідком застосування двосторонньої реституції (що є прерогативою суду без заявлення відповідної вимоги), а є формою негаторного позову.
В силу приписів ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Тобто в даному випадку, суд не вправі самостійно змінити позовну вимогу, яка спрямована не на відновлення порушеного права Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця як управомоченого землекористувача, із користування якого відповідні земельні ділянки фактично вибули за спірним Договором.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із оцінки наявних у справі доказів, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову, з урахуванням мотивів необґрунтованості позовної вимоги про повернення земельних ділянок позивачам.
Підсумовуючи, надаючи оцінку правомірності звернення прокурора в інтересах держави, суд акцентує увагу, що правовідносини із використання земель становлять суспільний інтерес, а використання земельних ділянок з порушенням закону такому суспільному інтересу не відповідає.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, в частині вимоги, у задоволенні якої відмовлено, судовий збір в розмірі 2422,4 грн підлягає залишенню за прокурором (розмір з урахуванням коефіцієнту 0,8, передбаченого ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
Разом із тим, зважаючи, що позовна вимога про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов'язання їх повернути мала б бути спрямована саме в інтересах Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця як постійного користувача, тому вказаний суб'єкт мав би виступати позивачем.
Відтак в цілому витрати на судовий збір не підлягають стягненню з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця за обома позовними вимогами, оскільки він за суб'єктним складом у спірних правовідносинах мав би бути позивачем, відтак він не є належним відповідачем у даній справі.
Отже, в решті витрати на сплату судового збору за першою позовною вимогою, яку задоволено в повному обсязі, підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" в сумі 2 422,4 грн.
Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним Договір №1 від 31.08.2018, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Вінниця (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21015, код ЄДРПОУ 08320218) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" (вул. І.Богуна, 4, смт Томашпіль, Тульчинський район, Вінницька область, 24200, код ЄДРПОУ 32721857).
3. В решті позову відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Зелена долина" (вул. І.Богуна, 4, смт Томашпіль, Тульчинський район, Вінницька область, 24200, код ЄДРПОУ 32721857) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) 2 422,4 грн - витрат на сплату судового збору.
5. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 422,4 грн залишити за прокурором.
6. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
7. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 03 листопада 2025 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи.