29.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/5719/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О..
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: Якімлюк Н.О.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “ФГ ДАР Андріївка»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2025р.
(суддя Васильєв О.Ю., м. Дніпро, повний текст рішення складено 10.04.2025р.)
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Адама Україна», м. Київ
до: Товариства з обмеженою відповідальністю “ФГ ДАР Андріївка», м. Самар
про: стягнення 2 541 541,03грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ТОВ "ФГ Дар Андріївка" 2 541 541,03грн. , з яких: 1 885 960,50грн. - основний борг; 73 832,74грн. - пеня; 73 832,74грн. - проценти (26% річних); 371 192,10грн. - штраф та 136 722,95грн. - курсової різниці .
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №41507766/2024 від 01.03.2024 у частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області 08.04.2025р. у справі №904/5719/24 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТОВ "ФГ ДАР Андріївка" на користь ТОВ "Адама Україна": 1 885 960,50грн. - заборгованості, 73 832,74грн. - пені, 73 832,74грн. - 26 %, 371 192,10грн. - штрафу, 136 722,95грн. - курсової різниці в ціні товару та 30 498,50грн. - витрат по сплаті судового збору.
У порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, проводити нарахування та стягнення: процентів (26% річних) на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 28.12.2024 до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: С * % * Д : К : 100, де: С - сума заборгованості, % - відсоток річних, зазначений в договорі (26%), Д - кількість днів прострочення, К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФГ ДАР Андріївка", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.202 у справі №904/5719/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник послався на те, що судом не враховано, що згідно п.4.3. Договору при формуванні ціни товару вже враховано відсоток надбавки до ціни товару за продаж на умовах товарного кредиту. Тобто, з Відповідача одночасно стягнуто суму боргу за товар, ціна за який вже містить відсоток надбавки до ціни товару за продаж на умовах товарного кредиту (ст.694 ЦКУ) та 26 % згідно ст.625 ЦКУ. За правовим змістом проценти за ст.694 ЦКУ та ст.625 ЦКУ є процентами за користування чужими грошовими коштами, тому одночасне стягнення таких відсотків є взаємовиключним, неправомірним та недопустимим.
Також Скаржник не погоджується з тим, що стягнення курсові різниці здійснюється нарахуванням ПДВ, викладене на його думку не відповідає ПКУ, оскільки ПДВ нараховується за фактом оплати. У разі збільшення суми компенсації вартості товарів/послуг внаслідок наступного за постачанням перегляду цін, з урахуванням норм пункту 187.1 ст. 187 Кодексу та Порядку № 1307, має складатися розрахунок коригування до ПН на дату доплати коштів.
Апелянт вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення пені, процентів, штрафу, що заявлені Позивачем до стягнення, а також зменшення розміру відсотків до 3% річних і не надав належної оцінки тому, що сумарний їх розмір дорівнює третині від суми заборгованості за товар. При цьому умови укладеного договору передбачають компенсаторний механізм зокрема через коригування вартості товару на курсову різницю, і при її стягненні Позивачу компенсуються втрати через прострочення Відповідача.
На думку Скаржника, стягнення з нього (окрім курсової різниці) пені, процентів (ст.625 ЦКУ), штрафу, що становить третину від суми заборгованості, виконуватиме не компенсаторну функцію, а буде способом отримання доходу.
Скаржник зазначає, що розмір штрафу у визначеній Позивачем сумі є неспівмірним із ступенем допущеного Відповідачем порушення. Застосування штрафу у такому значному розмірі, у сукупності з іншими нарахуваннями, створює умови, за яких невиконання боржником зобов'язань вочевидь стає більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач у відзиві зазначає, що якщо у законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду. Відсотки за користування товарним кредитом, які погоджені сторонами у ціні товару, за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ні штрафною санкцією.
Позивач вважає, що у зв'язку з відсутністю ознак подібності правовідносин у справах № 910/1238/17 та № 904/5719/24, не можуть бути застосовані при розгляді даної справи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилається Апелянт.
За доводами Позивача, враховуючи, що курсові різниці, у відповідності до п. 4.2 Договору, є складовою вартості товару, то вони підлягають стягненню з Відповідача з урахуванням ПДВ. Отже, на дату, що передує даті оплати раніше відвантаженого товару, унаслідок дії валютного застереження змінюється ціна товару, а тому на змінену ціну нараховується ПДВ, що повністю узгоджується з положеннями ПК України.
Позивач посилається на те, що у даному випадку відсутні підстави для зменшення штрафних санкцій та звертає увагу суду, що нарахована ним до стягнення неустойка не перевищує суми боргу, складає лише 24% від суми заборгованості, яку Відповідач на сьогодні так і не сплатив та продовжує користуватися грошовими коштами Позивача. За вказаних обставин не вбачається, щоб заявлений Позивачем до стягнення розмір неустойки (445 024,84грн) у цій справі, значно перевищував розмір збитків Позивача (1 885 960,50 грн), тому відсутні підстави для її зменшення.
Крім того, Відповідач вказаний Договір укладав добровільно та при цьому брав на себе зобов'язання оплатити вартість поставленого товару, але свій обов'язок не виконав. Позивач стверджує, що Відповідач не надав суду відповідні докази, які би свідчили про наявність виняткових обставин, що перешкоджають виконати умови договору стосовно оплати отриманого у кредит товару та наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки.
Позивач вказує, що в апеляційній скарзі не наведені підстави скасування рішення суду першої інстанції. При цьому в оскаржуваному рішенні суд надав оцінку клопотанню Відповідача та врахував, що Відповідач навіть частково не оплатив поставлений Позивачем товар на протязі значного періоду часу, а розмір штрафних санкцій є співмірним з розміром заборгованості.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2025р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2025р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/5719/24.
Матеріали справи №904/5719/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2025р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГ ДАР Андріївка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2025р. у справі №904/5719/24 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору.
Від Скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою суду від 03.06.2025 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду у судове засідання на 29.10.2025.
29.10.2025 представник Позивача надав пояснення у справі.
Представник Відповідача у судове засідання не з'явився.
Беручи до уваги, що неявка Відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за його відсутності.
У судовому засіданні 29.10.2025 була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
01.03.2024 між ТОВ "Адама Україна" (постачальником) та ТОВ "ФГ Дар Андріївка" (покупцем) укладено договір поставки №41507766/2024, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товари, визначені в додатках до договору, а покупець прийняти та оплатити такий товар.
Також за умовами цього договору:
П.1.2. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за договором, зазначаються в специфікаціях, які є його невід'ємною частиною договору.
П.2.1 Товар постачається окремими партія згідно специфікацій, які оформлюються на підставі замовлень покупця, оформлених в довільній формі. Замовлення має обов'язково містити наступну інформацію: найменування та номенклатуру товару, його кількість, склад постачальника, з якого покупець, хотів би отримати товар, очікувані умови його оплати.
П.п.3.1 - 3.3 Загальна ціна договору визначається як загальна вартість усього товару, поставленого за цим договором, що визначається відповідно до цін товару, визначених згідно умов договору, з урахуванням знижок та надбавок, які можуть надаватися / застосовуватися за цим договором та призводити до зміни ціни товару та договору після поставки товару.
Ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США), зазначається у додатках (специфікаціях) до цього договору.
Ціна товару в національній валюті України є попередньою та остаточно визначається в порядку, передбаченому умовами цього договору та додатками (специфікаціями) до нього. Розрахунок за товар здійснюється у безготівковій формі в гривні, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, згідно банківських реквізитів, зазначених у рахунку на оплату.
П.4.2 Попередня ціна товару в гривнях, яка вказується в рахунку на оплату товару, визначається відповідно до положень п. 4.3.1. договору, виходячи із курсу продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів на ньому, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua) у робочий день, що передує даті виставлення відповідного рахунку оплату товару.
П.4.3.1 Попередня ціна товару в гривнях (надалі в формулі - «Р») без ПДВ, за якою покупець купує товар, визначається на дату рахунку на оплату товару, виставленого постачальником, за наступною формулою: P = S*A*(1+(N-D)/100), де :
S - еквівалент ціни товару, який оплачується на умовах 100% попередньої оплати, в доларах США без ПДВ, який зазначений у відповідній специфікації до договору;
A - курс у робочий день, що передує даті рахунку-фактури;
N - відсоток надбавки до ціни товару за продаж товару на умовах товарного кредиту (відстрочки платежу), який розраховується в порядку, передбаченому умовами пунктів 4.3.4.1. - 4.3.4.4. цього договору;
D - відсоток знижки, що надається у рахунку-фактурі на оплату товару згідно умов договору.
П.4.3.2 Якщо з дати рахунку на оплату товару до дня фактичної оплати товару (враховуючи відстрочення платежу згідно умов оплати, передбачених відповідною специфікацією або договором), курс у робочий день, що передує даті оплати товару, змінюється більше, ніж на 2% у бік збільшення або зменшення, порівняно до курсу, який було встановлено у робочий день, що передує даті рахунку на оплату товару, то різниця в ціні розраховується в доларовому еквіваленті (без ПДВ), (надалі в формулі - «S1») за наступною формулою: S1 = S*(1+(N-D)/100)-P/А1, де
A1 - курс у робочий день, що передує даті оплати товару;
S1 - різниця в ціні товару в доларовому еквіваленті.
П.4.3.2.1 У разі порушення покупцем строків оплати товару, зазначених у специфікації, та неоплати товару до моменту пред'явлення постачальником позову про стягнення заборгованості з покупця, то для визначення різниці в ціні товару в доларовому еквіваленті та гривневого еквіваленту відповідної різниці в ціні використовується курс на дату, що передує даті пред'явлення позову.
П.п.5.1, 5.3 Умови та строки поставки товару зазначаються у додатках/специфікаціях до цього договору.
Товар вважається прийнятим за якістю та кількістю (видимі дефекти) на підставі та з дати, вказаної у відповідній видатковій накладній.
П.6.3 У випадку прострочення оплати товару більш ніж на 10 календарних днів, покупець зобов'язаний, у такому випадку, сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми коштів, яка діяла в період прострочення, за кожен день прострочення, протягом всього періоду прострочення без обмежень тривалості такого періоду, тобто починаючи з першого дня прострочення і до дня оплати простроченого платежу.
П.6.4 У випадку порушення покупцем строків оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості товару у гривнях з ПДВ, зазначеної у специфікації на поставку товару, строки оплати якого порушені.
П.6.5 Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочить оплату товару, то на прострочену суму постачальник може нарахувати, а покупець на вимогу постачальника повинен сплатити 26 % річних від простроченої суми коштів .
П.6.9 Сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .
П.8.1 Даний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами їх обов'язків, які виникли з договору протягом строку його дії.
14.03.2024 Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату №1243 на суму 561 430,20грн. з ПДВ та №1246 на суму 686 597,00грн. з ПДВ , а також між сторонами підписано додатки/специфікації :
( рахунок №1243) на поставку товару загальною вартістю 561430,20грн. з ПДВ в термін до 14.04.2024. У п. 1 специфікації сторони дійшли згоди, що загальна попередня вартість товару в гривнях (без ПДВ) становить еквівалент 12 044,24 доларів США, розрахований по курсу 38,8450 гривень за один долар США. У п.2.1. специфікації сторони погодили, що покупець зобов'язується здійснити оплату 100 % вартості товару в термін до 01.11.24р. (включно);
(рахунок №1246) на поставку товару загальною вартістю 686597,00грн. з ПДВ в термін до 14.04.2024. У п. 1 специфікації сторони дійшли згоди, що загальна попередня вартість Товару в гривнях (без ПДВ) становить еквівалент 14 729,42 доларів США, розрахований по курсу 38,8450 гривень за один долар США. У п.2.1. специфікації сторони погодили, що покупець зобов'язується здійснити оплату 100% вартості товару в термін до 01.11.2024р. (включно).
10.04.2024 Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату №3341 на суму 81 963,65грн. з ПДВ та №3342 на суму 171 009,07грн. з ПДВ, а також сторонами підписані додатки/специфікації:
(рахунок №3341) на поставку товару загальною вартістю 81 963,65грн. з ПДВ в термін до 10.05.2024. У п. 1 специфікації сторони дійшли згоди, що загальна попередня вартість товару в гривнях (без ПДВ) становить еквівалент 1 751,36 доларів США, розрахований по курсу 39,0000 гривень за один долар США. У п.2.1. специфікації сторони погодили, що покупець зобов'язується здійснити оплату 100% вартості товару в термін до 01.11.24р. (включно);
(рахунок №3342) на поставку товару загальною вартістю 171 009,07грн. з ПДВ в термін до 10.05.2024. У п. 1 специфікації сторони дійшли згоди, що загальна попередня вартість товару в гривнях (без ПДВ) становить еквівалент 3 654,04 доларів США, розрахований по курсу 39,0000 гривень за один долар США. У п.2.1. специфікації сторони погодили, що покупець зобов'язується здійснити оплату 100% вартості товару в термін до 01.11.2024р. (включно).
10.04.2024 Позивач виставив Відповідачу рахунок на оплату №3345 на суму 354 960,58грн. з ПДВ .
25.04.2024 між сторонами підписано додаток/специфікацію (рахунок №3345) на поставку товару загальною вартістю 354 960,58грн. з ПДВ в термін до 25.05.24р. У п. 1 специфікації сторони дійшли згоди, що загальна попередня вартість Товару в гривнях (без ПДВ) становить еквівалент 7 471,60 доларів США, розрахований по курсу 39,5900 гривень за один долар США. У п.2.1. специфікації сторони погодили, що покупець зобов'язується здійснити оплату 100% вартості товару в термін до 01.11.2024р. (включно).
На виконання умов договору Позивач здійснив поставку товару Відповідачу на загальну суму 1 855 960,50грн., що підтверджується видатковими накладними: № 1576 від 14.03.24р. - на суму 291 647,02грн., № 1909 від 15.03.24р.- на суму 269 783,18грн., № 1577 від 14.03.24р. - на суму 563 219,06грн., № 1910 від 15.03.24р. - на суму 123 377,94грн., № 3928 від 11.04.24р. - на суму 81 963,65грн., № 3930 від 11.04.24р.- на суму 171 009,07грн., № 5365 від 26.04.24р. - на суму 40 687,18 гривень, № 5366 від 26.04.24р. - на суму 63 135,28грн., № 5367 від 26.04.24р. - на суму 33 672,16грн., № 5368 від 26.04.24р. - на суму 77 165,34грн., № 5369 від 26.04.24р. - на суму 42 090,19грн. та № 5370 від 26.04.24р. - на суму 63 135,28грн. Вказані накладні підписані обома сторонами без зауважень та скріплені печатками товариств.
Відповідач вартість отриманого товару у погоджений у договорі строк не сплатив.
З метою досудового врегулювання спору Позивачем було направлено на адресу Відповідача вимогу №3 від 17.12.2024 про сплату заборгованості, яка залишена останнім без задоволення та без виконання. Заборгованість у вказаній вище сумі Відповідачем не погашена.
З огляду на викладене, у зв'язку із порушенням строків оплати поставленого товару, Позивачем нараховано Відповідачу пеню у розмірі 73 832,74грн., 26% річних у сумі 73 832,74грн., штраф у розмірі 371 192,10грн. та курсову різницю у розмірі 136 722,95грн.
Неоплата Відповідачем вказаних вище сум стала підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі.
За наслідками розгляду позову, місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі, яке обґрунтовано тим, що обставини, на які посилається Позивач в обґрунтування заявлених вимог є правомірними та підлягають задоволенню. При цьому суд визнав відсутніми підстави для зменшення пені, штрафу та відсотків річних з 26 % до 3% річних.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язковими наділені обидві сторони договору (ст.626 ЦК України).
У даній справі правовідносини сторін врегульовані договором , який за правовою природою є договором поставки.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності із ч.1 ст. 665 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір, згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
У даному випадку, місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов Договору №41507766/2024 від 01.03.2024 та специфікацій, за видатковими накладними підписаними сторонами без зауважень, Позивач поставив Відповідачу товар .
Обставини виконання Позивачем зобов'язань за договором з поставки товару підтверджуються матеріалами справи та не заперечується Відповідачем.
Враховуючи визначений контрагентами у договору порядок розрахунків за поставлений товар та відповідно до п. 2.1 умов специфікацій, покупець зобов'язується здійснити оплату 100 % від вартості товару після поставки товару до 01.11.2024 (включно).
Отже, строк виконання Відповідачем зобов'язання з оплати товару є такими, що настали. Відповідач у порушення умов договору не здійснив розрахунків із позивачем, у зв'язку з чим має місце неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань за договором.
Докази оплати поставленого товару у сумі 1885960,50грн. у встановлені договором строки у справі відсутні.
Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини справи, враховуючи підтвердження належними доказами факту поставки Позивачем товару на суму 1885960,50грн., невиконання Відповідачем умов договору у частині повної та своєчасної оплати цього товару та ненадання ним доказів, які б спростовували таке порушення, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про обґрунтованість вимог Позивача у частині стягнення з Відповідача боргу у вказаній вище сумі.
Слід зазначити, що апеляційна скарга не містить заперечень Апелянта щодо наявності та розміру основного боргу.
Крім того, згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частинами 1, 3 ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У даному випадку, за змістом вказаного вище договору, покупець несе відповідальність за несвоєчасну оплату товару .
Так, як зазначалось раніше, згідно з п. 6.3 договору у випадку прострочення оплати товару більш ніж на 10 календарних днів, покупець зобов'язаний, у такому випадку, сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми коштів, яка діяла в період прострочення, за кожен день прострочення, протягом всього періоду прострочення без обмежень тривалості такого періоду, тобто починаючи з першого дня прострочення і до дня оплати простроченого платежу.
За умовами п.6.4 договору у разі порушення покупцем строків оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару у гривнях з ПДВ, зазначеної у специфікації на поставку товару, строки оплати якого порушені.
У п. 6.5. договору сторони узгодили, що відповідно до статті 625 ЦК України якщо покупець прострочить оплату товару, то на прострочену суму постачальник може нарахувати, а покупець на вимогу постачальника повинен сплатити 26 процентів річних від простроченої суми коштів.
З урахуванням наведених норм та умов договору Позивачем нараховані пеня за період з 02.11.2024 по 27.12.2024 (по кожній поставці окремо) у загальному розмірі 73 832,74грн., штраф 20 % від вартості не сплаченого товару у розмірі 371 192,10грн., а також 26 % річних з 02.11.2024 по 27.12.2024 (по кожній поставці окремо) у загальному розмірі 73 832,74грн
Крім того, за приписами ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. Отже, курсова різниця є недоотриманою Позивачем вартістю послуг у зв'язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань у бік збільшення.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 Цивільного кодексу України).
У даному випадку, Позивачем нарахована курсова різниця у розмірі 136722,95грн..
При цьому, як слушно зазначив Позивач, враховуючи, що курсові різниці є складовою вартості товару, то такі різниці підлягають стягненню з Відповідача з урахуванням ПДВ. На дату, що передує даті оплати раніше відвантаженого товару, унаслідок дії валютного застереження, змінюється ціна товару, а тому на змінену ціну нараховується ПДВ, що повністю узгоджується з положеннями ПК України.
Викладене, у тому числі, спростовує доводи Скаржника щодо розміру курсової різниці.
Отже, з огляду на порушення Відповідачем основного зобов'язання, враховуючи умови договору та положення чинного законодавства України, є наявними підстави для стягнення з Відповідача пені у загальній сумі 73 832,74грн., штрафу у розмірі 20 % від вартості не сплаченого товару у сумі 371 192,10грн., 26 % річних у загальній сумі 73 832,74грн., а також курсової різниці у розмірі 136722,95грн, враховуючи, що розрахунок цих сум не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору у частині їх нарахування і є арифметично правильним.
Відповідачем здійснений Позивачем розрахунок не спростовано, власних контррозрахунків не надано.
Доводи Скаржника про одночасне стягнення з нього відсотків за користування товарним кредитом та процентів річних ґрунтуються на неправильному тлумаченні ним норм права, оскільки проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу.
Так, підставами для застосування до правовідносин сторін ст.536 Цивільного кодексу України є факт користування чужими коштами та встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Положення ж ст.625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо у законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2025 у справі №916/901/24.
При цьому проценти за користування чужими коштами, є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника.
Слід враховувати, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Таким чином, доводи скарги про те, що одночасне стягнення курсової різниці, пені, процентів (ст.625 ЦКУ) та штрафу є способом отримання доходу не має під собою підґрунтя, оскільки при укладенні договору сторони погодили усі його умови без виключення, про що свідчить підписання цього договору. У такому випадку посилання Апелянта на стягнення з нього наведених вище грошових коштів з метою збагачення має декларативний характер.
При цьому згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Щодо досліджуваної справи, то у матеріалах справи відсутні докази, що договір визнавався недійсним в судовому порядку. Жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір №41507766/2024 від 01.03.2024 був чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Одночасно колегія суддів погоджується з відмовою судом першої інстанції у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення неустойки та відсотків.
За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Враховуючи вищенаведене слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та процентів річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи, а також інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Колегія суддів наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, у виключних випадках, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Тобто, зменшення заявлених штрафних санкцій та процентів, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
У даній справі, Відповідач не надав належних і допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, на підтвердження неможливості своєчасного виконання ним зобов'язання, та не довів існування будь-яких виняткових обставин, які призвели до такого порушення та які б слугували підставою для зменшення пені штрафу та процентів. Також не вбачається, щоб заявлений Позивачем до стягнення розмір неустойки у цій справі, значно перевищував розмір збитків Позивача.
Посилання Скаржника на спільний наказ Одеської обласної військової адміністрації та Оперативно-стратегічного угруповання військ «Одеса» №19 від 18 серпня 2023 року «Про деякі питання фінансової дисципліни в умовах правового режиму воєнного стану» , який істотно обмежує діяльність компанії з експорту вантажу через Одеську митницю та призводить до несвоєчасного поповнення оборотних коштів і як наслідок, до несвоєчасного виконання грошових зобов'язань перед контрагентами колегією суддів не приймаються до уваги.
Оцінюючи обставини справи суд враховує, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик. На час укладення договору у березні 2024 року наказ (від серпня 2023 року), на який посилається Апелянт вже існував, тому при укладенні спірного договору, останній повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання зі здійсненням розрахунків та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний строк ( з урахуванням, у тому числі, вказаного наказу).
Також суд звертає увагу на те, що передбачені договором проценти за користування чужими коштами за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України неможливо.
З огляду на викладене господарський суд, надавши оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, не знайшов підстав для зменшення розміру неустойки та відсотків, з чим погоджується й суд апеляційної інстанції.
Інші аргументи Скаржника були розглянуті колегією суддів, між тим вони не підтвердились під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що зазначені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ФГ ДАР Андріївка» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2025р. у справі №904/5719/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 03.11.2025
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В.Чус