ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 жовтня 2025 року Справа №918/384/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алатир-Інвест" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.07.2025 (суддя Мовчун А.І., повне рішення складено 23.07.2025)
за позовом Вараської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алатир-Інвест"
про стягнення пайової участі у розмірі 3 027 540,52 грн
за участю представників:
позивача - Годицький А.І.,
відповідача - не з'явився,
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.07.2025 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алатир-Інвест" на користь Вараської міської ради грошові кошти у розмірі 3 027 540,52 грн та витрати по оплаті судового збору у розмірі 36 330,48 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX, а будівництво об'єкту розпочато у серпні 2019 року, у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів з 01.01.2020 звернутись до Вараської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Однак, суд встановив, що всупереч вимогам законодавства, відповідач протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва до Вараської міської ради не звертався та відповідно кошти пайової участі до місцевого бюджету не сплатив.
Таким чином, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, господарський суд вказав, що замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Враховуючи показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затв. наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 23.10.2024 №1168, та зважаючи на норми абз.2 п.2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, суд зазначив, що розмір пайової участі, який на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України підлягає стягненню до місцевого бюджету на користь позивача, складає 3027540,52 грн (6800,1 кв.м. * 22261,00 грн * 2%).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Вараської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Алатир-Інвест" про стягнення пайової участі у розмірі 3027540,52 грн є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням ТОВ "Алатир-Інвест" звернулось з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апелянт, зокрема, вважає, що судом помилково застосовано приписи ч.1 ст.1212 ЦК України як норму матеріального права. У спірних правовідносинах відсутні всі необхідні ознаки, які б дозволяли заявнику звернутися із кондикційним позовом до володільця грошових коштів власником яких себе вважає позивач, а в суду відсутні підстави для застосування в якості норми матеріального права приписів ст.1212 ЦК України, оскільки набуття або збереження майна відповідачем не є абсолютно безпідставним.
Вказує, що визначення на рівні законодавства зобов'язань зі сплати пайової участі забудовником не відповідає принципу "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна відповідачем, і як наслідок, унеможливлює застосування правової конструкції ст.1212 ЦК України, оскільки в такому випадку вимога власника стосується майна, правова підстава стягнення якого на користь позивача визначена законом, а відтак, не виконання відповідачем зазначених правових норм та, відповідно, порушення прав позивача (у разі такого порушення) охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права. Фактичні обставини щодо наявності правового регулювання зобов'язань відповідача по сплаті пайової участі та твердження позивача про їх неврегульованість законодавством є взаємовиключними і не можуть бути одночасно підставами для задоволення позову.
Також скаржник зазначає, що тільки наявність всіх необхідних ознак кондикційного позову в їх сукупності без виключення дає право позивачу застосувати саме такий спосіб захисту свого порушеного права, який відповідає вимогам діючого законодавства і не порушує права та інтереси інших осіб.
У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що доводи відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими, суперечать чинному законодавству України та усталеній практиці Верховного Суду, зокрема, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №646/4738/19.
Позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Алатир-Інвест" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.07.2025, а оскаржуване рішення залишити без змін.
У судове засідання, призначене на 28.10.2025 року, відповідач не забезпечив явку свого уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція апелянта, викладена в апеляційній скарзі і про її зміну будь-яких заяв або клопотань він не подавав, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.08.2019 Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Алатир-Інвест" дозвіл на виконання будівельних робіт серії РВ 112192341680 на об'єкт: "Будівництво багатоповерхових житлових будинків (м-н. Ювілейний, м. Вараш, Рівненська обл.)" (а.с.32-34).
Згідно зі змісту дозволу, будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5610700000:01:002:0008 площею 0,33 га, з цільовим призначенням 02.03 (Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку).
27.12.2024 Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано замовнику ТОВ "Алатир-Інвест" сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів серії ІУ № 122241218663 по об'єкту: "Будівництво багатоповерхових житлових будинків (м-н Ювілейний, м. Вараш, Рівненська обл.)" (а.с.35-37).
У розділі "Пайова участь" вказано, що кошти пайової участі не сплачувались на підставі п.13 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX від 20.09.2019.
Позивач, вказуючи на неукладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між позивачем та відповідачем, а також несплату ТОВ "Алатир-Інвест" відповідних грошових коштів до місцевого бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-ІХ, що свідчить про невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку сплати пайової участі, звернувся з даним позовом до суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI, відповідно до ст.1 якого замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
У відповідності до ч.1 ст.2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Як вірно встановлено господарським судом, будівельні роботи на об'єкті: "Будівництво багатоповерхових житлових будинків (м-н.Ювілейний, м.Вараш, Рівненська обл.) здійснювались у період з 22.08.2019 до 28.03.2024, що підтверджується дозволом на виконання будівельних робіт та сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (а.с.32, 35).
Статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, яка діяла до 31.12.2019 року) закріплювався обов'язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
У свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Порядок укладення договір пайової участі за вказаною статтею Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачався у декілька етапів: замовник повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору про пайову участь, яка реєструвалась органами місцевого самоврядування. На підставі доданих замовником до заяви документів, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об'єкта, протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви визначався розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, з органом місцевого самоврядування укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, істотними умовами якого були розмір пайової участі, строк (графік) її сплати, відповідальність сторін, невід'ємною частиною такого договору був розрахунок величини пайової участі (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Замовник до прийняття об'єкта в експлуатацію повинен був сплатити в повному обсязі кошти пайової участі єдиним платежем або частинами, якщо договором було передбачено графік сплати пайової участі.
Отже, зі змісту ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачалося, якщо об'єкт будівництва не відносився до переліку об'єктів, у разі будівництва яких замовники не залучалися до пайової участі, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковував перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, було обов'язковим через пряму вказівку закону.
Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон №132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено ст.40 Закону №3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Згідно з п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. З 01.01.2020 у замовників будь-яких об'єктів будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Однак, в абз.2 п.2 р. ІІ Закону України №132-ІХ законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об'єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020.
Колегія суддів враховує, що законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення ст.40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абз. 2 п. 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами п.2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 та постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 20.03.2025 у справі №903/601/24.
Окрім того, Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру (постанови Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №915/149/23, від 22.09.2021 у справі №904/2258/20).
Таким чином, із врахуванням викладеного, колегія суддів зауважує, що оскільки будівництво об'єкту розпочато у серпні 2019 року, тобто до набрання чинності Закону України №132-ІХ, відповідач зобов'язаний був у період з початку будівельних робіт забудови і до 01.01.2020 звернутися до позивача із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об'єкта.
Однак, відповідач, як замовник будівництва, до Вараської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь не звертався, відповідно такий договір між сторонами не укладався, та як наслідок грошові кошти до місцевого бюджету відповідачем не сплачувались, що свідчить про порушення останнім норми ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов'язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку побудови об'єкта і до 01.01.2020 була чинною.
При цьому, враховуючи, що у цій справі будівництво об'єкту розпочате у серпні 2019 році, абз. 2 пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвиток інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (ст.40 Закону №3038-VI) обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №910/9548/21).
Отже, враховуючи викладене, відповідач зобов'язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва в строк до 10.01.2020 і до введення об'єкта в експлуатацію сплатити пайові внески.
Із матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства щодо містобудівної діяльності, ТОВ "Алатир-Інвест" до Вараської міської ради протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звернувся.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено обов'язок відповідача, як замовника будівництва здійснити оплату пайової участі щодо об'єкта будівництва у 2020 році до прийняття його в експлуатацію, що визначено безпосередньо п.4 ч.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ.
При цьому, вказівка у Сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів про те, що кошти пайової участі не сплачувались на підставі п.13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким виключено ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала сплату коштів пайової участі, не заслуговує на увагу, оскільки будівництво об'єкту розпочате у 2019 році, а тому згідно з абз.2 п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених пп.2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
У постановах від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог пп.3 абз.2 п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Разом з тим, у випадку, якщо замовниками зазначених об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із ч.2 ст.331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст.1212 ЦК України, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Щодо визначення розміру пайової участі колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно витягу з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва ТІ01:5490-7870-8774-6823 від 12.04.2024, загальна площа квартир об'єкта будівництва становить 6800, 1 кв.м.
Відповідно до затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 23.10.2024 №1168 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які діяли станом на дату прийняття об'єкта в експлуатацію, вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Рівненської області становила 22261,00 грн.
В абз.2 п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX законодавець диференціює різні методи розрахунку визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури. Одним з критеріїв диференціації є критерій розмежування нежитлових споруд та житлових будинків.
Отже, для законодавця саме фактор будівництва будинку з метою створення житла є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі, а відтак, зазначений критерій підлягає застосуванню і при визначенні вартості спорудження житла. При цьому, визначення такої вартості відбувається за допомогою застосування опосередкованого методу, тобто з врахування спорудження саме житлової площі.
Вказане відповідає положенням наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 23.10.2024 №1168, яким затверджено саме показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, при чому опосередковуючим чинником для житлових будинків є саме площа квартир.
Відтак, пайова участь при зведенні об'єкта будівництва: "Будівництво багатоповерхових житлових будинків (м-н.Ювілейний, м. Вараш, Рівненська обл.)" розраховується за наступною формулою: (Ов*м2)*2%, де Ов - показник опосередкованої вартості спорудження житла у Рівненській області, грн. за 1 кв. м. (відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 23.10.2024 №1168); м2 - загальна площа квартир (відповідно до даних сертифікату серії ІУ №122241218663 від 27.12.2024); 2 % - розмір пайової участі для житлових будинків (пп.2 п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні").
Таким чином, розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем, складає 3027540,52 грн (22261,00 грн *6800,1 кв.м.) * 2%).
Враховуючи ті обставини, що відповідачем не було виконано обов'язку зі сплати органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь Вараської міської ради грошових коштів пайової участі у сумі 3027540,52 грн.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 23.07.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ТОВ "Алатир-Інвест" задоволенню не підлягає.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Рівненської області від 23.07.2025 у справі №918/384/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алатир-Інвест" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "03" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.