вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" листопада 2025 р. Справа№ 910/3362/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Шапрана В.В.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2025 р.
у справі № 910/3362/25 (суддя - Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов'язання вчинити дії,
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" звернулось з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зобов'язання внести зміни до особового рахунку № НОМЕР_1 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 17789,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно отримано грошові кошти у розмірі 17 789,76 грн з ПДВ в якості збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 р. прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3362/25, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Визначено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.06.2025 р. у справі № 910/3362/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" задоволено в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що відсутні правові підстави для повернення позивачу стягнутої суми за зберігання вантажу у вагонах. Також, відповідач посилається на пропуск позивачем строку як загальної, так і спеціальної позовної давності, а також на неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" у справі № 910/3362/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3362/25 та вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України.
26.06.2025 р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Копію ухвали від 25.06.2025 р. про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/3362/25 учасникам справи було доставлено до електронних кабінетів 26.06.2025 р., доказом чого є довідки про доставку електронного документа від 27.06.2025 р., що містяться в матеріалах справи.
Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала 25.06.2025 р. у справі № 910/3362/25 оприлюднена у реєстрі 27.06.2025 р.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення строків на подання всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
25.02.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - замовник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 (далі - договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти).
28.10.2021 р. Акціонерним товариством "Українська залізниця" оприлюднено нову редакцію договору, яка введена в дію з 01.11.2021 р.
Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 договору).
За п. 1.3 договору маршрутна відправка - партія вантажу за однією накладною, яка відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником; маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами; первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: перевізні документи, зведена відомість, накопичувальна картка, відомість плати за користування вагонами та контейнерами, подавання, забирання вагонів та маневрову роботи інші; послуги, пов'язані з організацією та здійсненням перевезення вантажів - послуги, що надаються перевізником замовнику згідно з договором (додатків до нього), у т.ч. на підставі окремої заявки замовника.
Відповідно до п. 1.4 договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Згідно з п. 2.1 договору до обов'язків замовника належить, зокрема: сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника; відшкодовувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника; у строки, встановлені розд. 4 договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а, а у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника - підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги .
У відповідності до п. 2.3 договору перевізник зобов'язаний, зокрема: приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації, розміщеної у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до договору та Збірнику тарифів; складати документи, передбачені п. п. 1.3, 1.4 та розд. 4 договору, щодо нарахування сум платежів.
Як передбачено п. 3.1 договору, розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника тарифів.
Пунктом 3.4 договору передбачено, що замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі - плата за користування власними вагонами відповідача).
Згідно з п. 4.2 договору оплата послуг здійснюється на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд. 14 договору.
Відповідно до п. 4.5 договору щодобово, упродовж періоду виконання договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді (далі - щодобові переліки перевізних документів), які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу.
Згідно з п. 13 договору невід'ємною його частиною є додатки до договору, зокрема, додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів" (далі - додаток).
У відповідності до п. 13.1 договору у випадках, якщо додатками до договору визначені умови інші ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
Відповідно до п. 1 додатку на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними проїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Згідно з п. 2 додатку станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.
Як передбачено п. 5 додатку, на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
У відповідності до п. 6 додатку початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.
Згідно з п. 7 додатку часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником.
Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8 додатку).
У відповідності до п. 9 додатку за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення); за затримку вагонів замовника: платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів; за затримку власних вагонів перевізника: платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4 договору. Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Згідно з п. 10 додатку 1-4 нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
На виконання умов укладеного договору позивачем відвантажено, а відповідачем прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 112504 зі станції Броди Львівської залізниці на станцію Чорноморська (експ. для ТІС) Одеської залізниці із вантажем - зерно кукурудзи, що підтверджується зокрема графами 7, 19 та 29 перевізних документів № 35136795, № 35136902 та відомостями вагонів до них.
За час накопичення маршрутного поїзда № 112504 станцією Броди Львівської залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 4150,56 грн з ПДВ, що підтверджується накопичувальною карткою № 29110868 та переліком № 20211129;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 17789,76 грн з ПДВ, що підтверджується накопичувальною карткою № 26110863 та переліком № 20211126;
- плату за користування вагонами у розмірі 162000,00 грн з ПДВ, що підтверджується відомостями № 25110227, № 25110228 та переліком № 20211125.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, безпідставно здійснив списання з його особового рахунку збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда № 112504, оскільки таке списання відбулося поза межами умов укладеного договору, тому ці кошти вважаються набутими відповідачем без достатньої правової підстави.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 908 ЦК України унормовано, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
У відповідності до ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до накопичувальної картки № 26110863 та переліку № 20211126 відповідачем було здійснено нарахування збору за зберігання у вагонах при перевезенні експорт у розмірі 17789,76 грн з ПДВ.
Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Відповідно до п. 9 Правил зберігання вантажів за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Отже нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у т.ч. з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки / невідправлення якого є "очікування оформлення документів". А тому відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Укладений між сторонами договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком № 1-4 договору.
За умовами укладеного договору та додатку № 1-4 мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів, а отже процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
У свою чергу, зважаючи на умови додатку, в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений додатком.
Відповідно до п. 9 додатку за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення).
Разом з цим, у період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування. При цьому обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є затримка з вини замовника.
Правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування / накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (п. п. 6, 7 додатку № 1-4), що є предметом окремої послуги.
Отже у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було правових підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, оскільки у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином оплаченої позивачем спеціальної послуги.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина замовника. За таких обставин п. п. 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від Акціонерного товариства "Українська залізниця", а саме договірних відносин з накопичення вагонів на коліях Акціонерного товариства "Українська залізниця" з метою формування маршрутного потягу (постанова Верховного Суду від 01.02.2024 р. у справі № 915/305/22).
Затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань з боку замовника, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього (постанова Верховного Суду від 09.04.2024 р. у справі № 915/5/23).
Оскільки відповідач як перевізник надав позивачу як замовнику згідно з умовами договору послугу з накопичення вагонів, останній має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування, інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 р. у справі № 916/707/21.
За змістом п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення
Відповідно до п. 7.4 укладеного між сторонами договору належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання товариства коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку позивача про зарахування коштів на нього.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем було безпідставно списано суму грошових коштів з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами спору договору, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовна вимога про відновлення на особовому рахунку коштів у розмірі 17789,76 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Стосовно доводів скаржника про застосування наслідків спливу строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Як передбачено ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
У відповідності до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а ст. 258 - до окремих вимог встановлено позовну давність в один рік.
За ч. 3 ст. 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
У відповідності до п. 134 Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.
Згідно з п. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.
Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності за позовами щодо прострочення доставки вантажу.
У відповідності до ч. ч. 1 - 4 ст. 315 ГК України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Таким чином у спірних правовідносинах підлягають застосуванню ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України та ст. 315 ГК України, у зв'язку з чим строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 ГК України для відповіді на претензію.
Враховуючи, що дотримання претензійного порядку сторонами не є обов'язковим, тому у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності в розумінні цієї норми ч. ч. 2, 3 ст. 315 ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про зобов'язання відповідача внести зміни до особового рахунку позивача № НОМЕР_1 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми, а не пред'явлення перевізникові позову внаслідок прострочення доставки вантажу, а тому до даних правовідносин не підлягають застосуванню спеціальні строки позовної давності встановлені статтями 134 і 136 Статуту та ст. 315 ГК України.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, позивачем не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом.
Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, судова колегія зазначає наступне.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000,00 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду наступні докази:
- договір про надання правничої допомоги № 17-01 від 04.01.2021 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» та Адвокатським об'єднанням «Право, бізнес і фінанси»;
- додаткову угоду до договору від 07.07.2021 р.;
- акт виконаних робіт (наданих послуг) № 17-01/573 від 26.06.2025 р.
Відповідно до п. 4.3 договору вартість однієї години роботи адвоката становить 1000,00 грн.
Згідно з п. 4.10 договору за результатами надання правової допомоги складається акт виконаних робіт (наданих послуг), який підлягає підписанню клієнтом протягом трьох днів з моменту отримання.
26.06.2025 р. між сторонами було підписано акт виконаних робіт (наданих послуг) № 17-01/573 - складання відзиву на апеляційну скаргу (3 години) 3000,00 грн.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
За змістом ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 2, 4, 5 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст. 129 ГПК України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Доводи відповідача про те, що дана справа за своєю складністю є типовою справою з усталеною судовою практикою, відтак адвокату не потрібно було витрачати значні зусилля на надання правової допомоги, тому розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката є неспівмірним із часом, витраченим адвокатом, та із ціною позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідач не надав, а тому останнім не доведено неспівмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності даної справи.
При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 р. у справі № 910/5410/19.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов'язану із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а також співмірність розміру таких витрат, у зв'язку з чим клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" про розподіл судових витрат підлягає задоволенню повністю та стягненню з Акціонерного товариства "Українська залізниця" витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до статті 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених нормами чинного законодавства.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2025 р. у справі № 910/3362/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
4. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" про розподіл судових витрат задовольнити.
5. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, 32-А, код 41564379) 3000 (три тисячі),00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
6. Доручити Господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Шапран
В.В. Андрієнко