вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" жовтня 2025 р. Справа№ 910/22/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
секретар судового засідання Місюк О.П.
за участю представників:
позивача - Зінченка М.В.;
відповідача - Грушовець А.С.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025
у справі №910/22/24 (суддя - Васильченко Т.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто"
про стягнення заборгованості.
Приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором поставки №19/2021/557 від 26.07.2021 та не поставив узгоджений товар, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення неустойку в розмірі 814680,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 відкрито провадження у справі №910/22/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 (повний текст складений 09.09.2025) у справі №910/22/24 позов Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, зменшивши розмір пені.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" вважає, що стягнення з нього штрафу за період понад шість місяців від дати порушення є незаконним та зазначає про те, що відповідне рішення суду прийнято без врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 251, 252 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, які викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22.
Разом з тим, відповідач посилаючись на право суду щодо зменшення пені, беручи до уваги, що позивач не поніс жодних ризиків та мав право відмовитися від договору, просить суд зменшити розмір неустойки за порушення термінів поставки товару.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 апеляційну скаргу у справі №910/22/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі №910/22/24, справу призначено до розгляду на 28.10.2025, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
20.10.2025 до суду від Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення без змін.
Позивач наголошує на тому, що всупереч вимогам договору, відповідачем було порушено своє зобов'язання та не поставлено товар. При цьому, позивач вказує, що укладаючи спірний договір у п. 7.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення термінів або обсягів поставок товару більше ніж на 30 календарних днів, постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 0,05% від вартості не поставленого в строк товару, за кожен календарний день прострочення строків поставки товару. До того ж, станом на 29.11.2022 на всій території України продовжував діяти карантин, пов'язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), а тому позивач правомірно нарахував неустойку за порушення відповідачем зобов'язань за визначений в позовній заяві період (відповідна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №911/3331/23, від 27.02.2024 від №911/858/22).
Заперечуючи проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій позивач вказує, що відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження поважності причин невиконання зобов'язань за договором, винятковості даного випадку, тоді як господарюючі суб'єкти несуть відповідні ризики своєї господарської діяльності.
28.10.2025 до суду від представника Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" адвоката Зінченко М.В. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання 28.10.2025 з'явилися представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду, задовольнити позовні вимоги частково зменшивши розмір заявленої до стягнення пені. Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін оскаржуване рішення суду.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши думку представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 26.07.2021 між Приватним акціонерним товариством "Запоріжкокс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" (постачальник) було укладено договір поставки №19/2021/557, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти транспортний засіб, який володіє індивідуальними ознаками, та його складові частини на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п. 2.1 договору найменування, модель товару, комплектація, найменування додаткового обладнання, аксесуарів, кількість та ціна вказуються в специфікаціях (додатках) до цього договору, що є невід'ємною частиною договору (далі - "Специфікації").
Пунктом 4.1 договору встановлено, що поставка товару здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, зазначених в специфікаціях і включають в себе всі податки, збори та інші обов?язкові платежі та інші витрати постачальника пов?язані з постачанням товару.
Відповідно до п. 5.2 договору оплата за поставлений товар буде проводитися протягом терміну, зазначеного в специфікації, який обчислюється з дати поставки товару та надання документів, зазначених в п. 6.3 цього договору.
За невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п. 7.1 договору).
За умовами п. 7.3 договору у випадку порушення термінів або обсягів поставок товару більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 0,05% від вартості не поставленого в строк товару, за кожен календарний день прострочення строків поставки товару, при цьому неустойка нараховується постачальнику починаючи з першого календарного дня порушення термінів або обсягів поставок товару.
Відповідно до п. 8.1 договору при настанні виняткових погодних умов або стихійних явищ природного характеру (землетруси, повені, урагани, торнадо, буреломи, снігові замети, ожеледь, град, руйнування в результаті блискавки, заморозки, замерзання моря, проток, портів перевалів, пожежі, посухи, просідання або зсув ґрунту тощо), лих техногенного та антропогенного походження (аварії, вибухи, пожежі, хімічне або радіаційне забруднення територій тощо), обставин соціального, політичного та міжнародного походження (загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, ворожі атаки, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, обурення, акти тероризму, диверсії, піратство, заворушення, вторгнення, революції, повстання, обмеження комендантської години, експропріації, примусові вилучення, захоплення підприємств, реквізиції, громадські демонстрації або хвилювання, протиправні дії третіх осіб, тривалі перерви в роботі транспорту епідемії, страйки, бойкоти, блокади, ембарго, закриття морських проток, заборони (обмеження) експорту/імпорту, інші, в т.ч. міжнародні санкції, рішення, акти або дії органів державної влади або місцевого самоврядування тощо), які є надзвичайними, непередбачуваними, невідворотними і непереборними обставинами, наслідком яких є неможливість протягом певного часу частково або в повній мірі виконання зобов'язань за даним договором, сторони звільняються від відповідальності за невиконання тих своїх зобов'язань, виконання яких стало неможливим внаслідок дії форс-мажорних обставин (за винятком зобов'язань, термін виконання яких настав до дати виникнення таких обставин), відповідно до часу дії форс-мажорних обставин, при цьому, термін виконання всіх зобов'язань за цим договором збільшується пропорційно часу, протягом якого будуть діяти такі обставини. Після припинення дії форс-мажорних обставин, всі перенесені зобов'язання підлягають виконанню в порядку, передбаченому цим договором з урахуванням пропорційності продовження терміну їх виконання на період дії форс-мажорних обставин.
Згідно п. 8.2 договору сторона, для якої наступили форс-мажорні обставини, зобов'язана без необґрунтованих затримок повідомити у письмовій формі іншу сторону про їх настання або припинення. Факти, викладені в повідомленні про настання форс-мажорних обставин, підлягають підтвердженню Торгово-промисловою палатою України, сертифікат якої, після його отримання, але не пізніше 20 (двадцятого) календарного дня з дати повідомлення про настання форс-мажорних обставин, також направляється стороною, для якої наступили форс-мажорні обставини, іншій стороні.
У випадку якщо форс-мажорні обставини тривають більше 60 (шістдесяти) календарних днів, сторони можуть виступити з ініціативою про розірвання договору (п. 8.3 договору).
За умовами п. 8.4 договору настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання сторонами зобов'язань, строк виконання яких настав до дати виникнення таких обставин, а також для звільнення сторін від відповідальності за таке невиконання.
Договір діє до 20.07.2022, але в будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов'язань, в тому числі гарантійних (п. 10.5 договору).
В силу вимог специфікації від 26.07.2021, яка є додатком №1 до договору, сторони погодили поставку пожежно-рятувального автомобіля для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт (пожежна машина середнього класу) АЦ-4,5-50 на базі MAN TGM 15.320 з потужністю двигуна 320 л.с., виробник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто", кількістю 1 шт., загальною вартістю 7440000 грн з ПДВ.
Пунктом 4 специфікації визначено, що строк поставки - 260-280 календарних днів, але не пізніше 25.03.2022, з можливістю відстрочення поставки до 30 календарних днів без застосування штрафних санкцій з боку покупця.
Додатком №2 до договору №19/2021/557 від 26.07.2021 сторонами було підписано технічну специфікацію на автоцистерну пожежну, яка пропонується для постачання Приватному акціонерному товариству "Запоріжкокс".
У визначений договором строк постачальником не поставлено покупцю товар.
03.06.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" звернулося до Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" з листом №136/17-01 згідно якого повідомило про настання форс-мажорних обставин, які призвели до значних затримок виробництва транспортних засобів. Зокрема, товариство відмітило, що внаслідок воєнних дій та обстрілів в районі виробництва (в цехах товариства) було вибито склопакети, з'явилися перебої в постачанні електроенергії, частину співробітників було мобілізовано, у постачальників з'явилися проблеми з логістикою, деякі постачальники взагалі припинили роботу та поставки, оскільки знаходяться на тимчасово окупованих територіях. В підтвердження наведених обставин Товариство з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" отримало листа від Державної служби України з надзвичайних ситуацій "Про вжиття заходів захисту інтересів держави та населення", яким було повідомлено, що у зв'язку з агресією російської федерації та активними бойовими діями на території України при виконанні завдань було втрачено, зокрема значну кількість автомобілів спеціального призначення, у зв'язку з чим ДСНС затребувало від Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" передати готову спецтехніку та техніку яка виготовляється, до переліку якої входить і автомобіль, що виготовлявся на замовлення позивача. Враховуючи викладене, відповідач просив підписати додаткову угоду про розірвання договору поставки №19/2021/557 від 26.07.2022.
На підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідач надав лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
У відповідь на вказаний лист Приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" відмовило у розірванні договору, а також зауважило на застосуванні заходів відповідальності за порушення умов договору, а саме неустойки в розмірі 0,05% від вартості непоставленого в строк товару, за кожний день прострочення.
19.10.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" у відповідь на лист Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" направило лист №357/1-01-01, в якому наголосило на неможливості виконання умов договору поставки №19/2021/557 від 26.07.2021 у зв'язку з введенням воєнного стану на території України та повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України, тому просило підписати додаткову угоду про розірвання договору поставки.
Враховуючи те, що відповідачем було допущено порушення умов договору щодо поставки передбаченого товару, позивачем на підставі ст. ст. 216-218, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та п. 7.3 договору нараховано відповідачеві пеню в розмірі 814680 грн за період з 25.04.2022 по 29.11.2022, що і стало причиною виникнення даного спору.
Відповідач у свою чергу, заперечував проти позову, з підстав невірного визначення позивачем періоду нарахування пені, всупереч приписам ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому просив суд зменшити розмір неустойки.
За результатами розгляду спору місцевий господарський суд встановивши факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо строків поставки товару, дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 814680 грн. Водночас, суд першої інстанції перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за порушення строків поставки товару, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України у її взаємозв'язку з п. 7 «Прикінцеві положення» ГК України, дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, умовам договору та нормам чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції лише в частині періоду нарахування пені. Відтак, в силу положень ст. 269 ГПК України, предметом апеляційного перегляду є питання правомірності/протиправності нарахування пені поза межами строку встановленого приписами ч. 6 ст. 232 ГК України
Північний апеляційний господарський суд дослідивши умови договору поставки №19/2021/557 від 26.07.2021, проаналізувавши норми законодавства та врахувавши судову практику щодо застосування приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо вірності нарахування позивачем пені за період, що перевищує шість місяців від дати порушення, з огляду на таке.
Згідно з нормами ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно приписів ч. 1 ст. 216 ГК України (який був чинний станом на час виникнення спірних правовідносин) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За загальним правилом, визначеним ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала про те, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень ч. 6 ст. 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в ч. 3 ст. 549 ЦК України.
Подібний висновок до застосування ч. 6 ст. 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 01.07.2019 у справі №910/4377/18, від 08.07.2019 у справі №910/4375/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17, від 15.11.2019 у справі №904/1148/19, від 12.12.2019 у справі №911/634/19, від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 №910/17317/17, від 20.08.2021 у справі №910/13575/20.
З матеріалів справи слідує, що у п. 7.3 договору сторони встановили, що у випадку порушення термінів або обсягів поставок товару більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 0,05% від вартості не поставленого в строк товару, за кожен календарний день прострочення строків поставки товару, при цьому неустойка нараховується постачальнику починаючи з першого календарного дня порушення термінів або обсягів поставок товару.
Колегія суддів встановила, що умови договору №19/2021/557 не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до повної сплати заборгованості", "до повного погашення боргу" тощо), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.
Оскільки умови договору не встановлюють періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання у п. 7.3 договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання відповідачем як постачальником зобов'язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, як вірно зауважено скаржником в апеляційній скарзі.
За умовами договору, поставка товару мала бути здійснена в строк не пізніше 25.03.2022 включно, з можливістю відстрочення поставки до 30 календарних днів без застосування штрафних санкцій з боку покупця (п. 4 специфікації). Таким чином, нарахування неустойки, передбаченої п. 7.3 договору можливе починаючи з 25.04.2022.
У відповідності до позовної заяви, зважаючи на прострочення відповідачем поставки товару, позивачем нараховано пеню за кожен календарний день прострочення строків поставки товару в сумі 814680 грн за період з 25.04.2022 по 29.11.2022.
У той же час, з огляду на наведене, розрахунок пені від вартості непоставленого товару, виконаний позивачем, є невірним та не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки здійснений поза межами шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій. Відтак вірним є нарахування пені за період з 25.04.2022 по 25.10.2022. Наведеного суд першої інстанції не врахував та дійшов хибного висновку щодо можливості нарахування штрафних санкцій поза межами шестимісячного строку на період визначений позивачем.
Щодо посилань позивача та суду першої інстанції на п. 7 розділу ІХ Прикінцевих положень ГК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було доповнено розділ IX "Прикінцеві положення" ГК України наступним пунктом:
"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Суд апеляційної інстанції вважає хибними твердження позивача, що вказаною нормою фактично було продовжено можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання більше ніж за шість місяців як підставу для задоволення позову, що обґрунтовується наступним.
Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 запроваджено карантині заходи з метою протидії поширенню коронавірусу COVID-19. Також запроваджені обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19 і на рівні територіальних одиниць, у тому числі встановлений режим надзвичайної ситуації у кількох областях України.
Разом з цим, враховуючи те, що поширення коронавірусу COVID-19 відбувається у багатьох країнах світу, як наслідок стрімко знижується ділова та економічна активність, знижуються обсяги виробництва, надходження до державного та місцевих бюджетів, збільшується безробіття, зростає попит на соціально значущі товари та товари протиепідемічного призначення у тому числі і в Україні.
При цьому, до основних положень законопроекту було віднесено, зокрема, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19; розширення підстав для продовження процесуальних строків встановлених судом або законом; забезпечення здійснення виплати соціальної допомоги, продовження строку звернення за соціальною допомогою та строків виплат соціальної допомоги; відтермінування подання звітів, статистичної інформації до контролюючих органів.
Вказаний висновок логічно підтверджується іншими законодавчими змінами, зокрема, п. 8 розділу ІХ прикінцевих положень ГК України. Аналогічне положення міститься в ЦК України та спрямоване на обмеження нарахування штрафних санкцій. Водночас, вказані положення не застосуються до правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі.
При цьому, такі законодавчі зміни також були спрямовані на забезпечення права особи на судовий захист, шляхом продовження строків позовної давності. Так, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Також у пояснювальній записці до Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України (щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19)" №3297 від 02.04.2020, вказано, що запровадження змін, передбачених проектом, дозволить уповільнити економічний спад, зберегти підприємства від банкрутства, зберегти робочі місця, сприяти наповненню державного та місцевих бюджетів, пришвидшити відновлення економіки після закінчення карантину, сприяти зростанню доходів роботодавців і працівників, сприяти забезпеченню своєчасної виплати заробітних плат тощо.
Таким чином, прийняття вказаного Закону було спрямовано на нейтралізацію негативних наслідків зниження ділової та економічної активності в Україні та світі, які пов'язані із поширенням коронавірусної інфекції COVID-19, а не навпаки (як вважає позивач) з урахуванням обмеження діяльності аеропорту та враховуючи умови договору у даній справі.
Разом з цим, скасування обмежень періоду нарахування, зокрема, пені (як вказані зміни тлумачить позивач) спрямоване на створення в даному випадку для відповідача додатково тягаря щодо оплати штрафних санкцій, які були обмежені шестимісячним строком.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку законодавцем було не скасовано обмеження щодо періоду нарахування пені, а вказані законодавчі зміни були спрямовані на забезпечення права сторони на звернення з позовом про захист свого права. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування штрафних санкцій за більший період було б несправедливим у даній справі, з урахуванням положень ст. 2 ГПК України та ст. 3 ЦК України, а також враховуючи конкретні умови договору між сторонами, якими не передбачено нарахування пені поза межами встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України строку.
А тому, колегія суддів вважає безпідставним, у даному випадку, застосування положень п. 7 розділу ІХ Прикінцевих положень ГК України. При цьому колегія суддів враховує, що постанови Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №911/858/22 та від 20.11.2024 у справі №911/3331/23 не містять правових висновків, які могли б бути враховані судом на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України у даній справі, а також не є остаточними, оскільки суд касаційної інстанції скасував постанови суду апеляційної інстанції та передав справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, Північний апеляційний господарський суд визнає слушними доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача пені за договором у заявленому позивачем розмірі поза межами шестимісячного строку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки заявленої позивачем до стягнення пені колегією суддів встановлено, що розмір останньої, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення (за період з 25.04.2022 по 25.10.2022) становить 684480 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем (814680 грн), а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 684480 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення заявленого до стягнення розміру пені, колегія суддів зазначає наступне.
Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на те, що стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" штрафних санкцій у повному розмірі є несправедливим, оскільки позивач жодних оплат за договором не здійснював, а відтак не поніс жодних фінансових ризиків та мав право відмовитися від договору.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням ч. 1 ст. 550 ЦК України.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Поряд з цим надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на наявні докази, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст та умови конкретних правовідносин, наявність / відсутність наданих сторонами доказів у сукупності, що свідчать про наявність / відсутність підстав для вчинення такої дії.
Колегія суддів також зазначає, що в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що підстави для зменшення розміру неустойки у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом відповідно до ст. ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Північний апеляційний господарський суд зауважує, що обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Натомість, заявляючи про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, відповідач лише посилається на те, що позивач не поніс жодних ризиків від невиконання відповідачем зобов'язань за договором. Однак, слід наголосити, що неустойка підлягає стягненню за сам факт допущення порушення зобов'язань, визначених договором, незалежно від того чи завдано у зв'язку з цим збитків. Разом з тим, на підтвердження наявності підстав для зменшення штрафних санкцій відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів і не довів винятковості обставин.
Поряд із цим судова колегія зазначає, що відповідно до ст. ст. 42, 44 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/2376/18.
Необхідно врахувати, що сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Таким чином, укладаючи спірний договір із умовами щодо сплати пені (п. 7.3), у випадку порушення взятих на себе зобов'язань та застосування майнової відповідальності, відповідач мав оцінити погоджений сторонами порядок виконання договору та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання відповідно з погодженими в договорі умовами.
Колегія суддів також зазначає, що оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов'язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов'язані з відповідним договором.
За таких обставин, встановивши наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та врахувавши, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто з урахуванням сукупності з'ясованих обставин, зважаючи на відсутність у наведеному випадку тих виключних обставин, з якими положення законодавства (ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України) пов'язують можливість зменшення розміру санкцій, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, в т. ч. з урахуванням їх розміру. Також суд не може визнати заявлене клопотання виключним випадком (відсутність документального підтвердження, тощо) для можливості зменшення суми штрафу.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи усе вищенаведене, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено факт неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі №910/22/24 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. А отже, вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог (у розмірі 684480 грн), з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 10267,20 грн (відповідно до пропорції, розмір задоволених позовних вимог становить 84,02%).
Також у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто", відповідно до ст. 129 ГПК України, з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2929,18 грн (відповідно до пропорції, розмір задоволених апеляційних вимог становить 15,98%).
Враховуючи положення ч. 11 ст. 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 7338,02 грн (10267,20 грн - 2929,18 грн).
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі №910/22/24 скасувати та прийняти нове рішення.
3. Позов Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" задовольнити частково.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" (08159, Київська обл., Фастівський р-н, с. Гатне, вул. Зоряна, буд. 6, ідентифікаційний код 38347611) на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 4, ідентифікаційний код 00191224) пеню у розмірі 684480 (шістсот вісімдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят) грн 00 коп.
5. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" (08159, Київська обл., Фастівський р-н, с. Гатне, вул. Зоряна, буд. 6, ідентифікаційний код 38347611) на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 4, ідентифікаційний код 00191224) 7338 (сім тисяч триста тридцять вісім) грн 02 коп. витрат зі сплати судового збору.
7. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
8. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повна постанова складена 03.11.2025.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко