Справа № 752/5959/17
Провадження по справі № 1-кп/752/260/25
іменем України
"17" вересня 2025 р. Голосіївський районний суд м. Києва у складі колегії суддів:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарях - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) кримінальне провадження № 42016000000002364, дані про яке 13.09.2016 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Петрозаводськ, Карельської АРСР, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , що має вищу освіту, остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
захисників - ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
встановив:
ОСОБА_8 вчинив злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 збройної агресії Російської Федерації (далі за текстом - «РФ») проти України, відбулася окупація і анексія невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та м.Севастополя (далі за текстом «АР Крим»).
Під час цих подій, ОСОБА_8 , обіймаючи відповідно до Постанови Верховної Ради України №2194-IV від 18.11.2004 посаду судді Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, будучи особою, що має достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів окупації та анексії АР Крим, у порушення ст.65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України захищати незалежність та територіальну цілісність України, з власної ініціативи добровільно вирішив надати допомогу РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканності України.
З вказаною метою ОСОБА_8 взяв безпосередню участь в утворенні та функціонуванні на тимчасово окупований території АР Крим системи незаконних органів судової влади РФ. Зокрема, діючи умисно з метою реалізації умислу на вчинення державної зради, з березня 2014, перебуваючи в приміщенні Апеляційного суду АР Крим, який розташований по вул. Павленка, 2 в м. Сімферополь АР Крим, використовуючи матеріально-технічну базу суду, власні теоретичні знання і практичні навички, на підставі ч.5 ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ, відправляв «правосуддя» у незаконно створеному на тимчасово окупованій території України судового органу РФ - «Апелляционном суде Республики Крым РФ», застосовуючи при цьому законодавство РФ. Такі дії ОСОБА_8 вчинював до початку створення на окупованій території України судів РФ, коли указом президента РФ від 19 грудня 2014 №786 був призначений на посаду судді «Верховного Суду Республики Крым РФ», та продовжив здійснювати «правосуддя» від імені РФ, тим самим забезпечив становлення та зміцнення окупаційної влади й сприяв іноземній державі у підриві основ національної безпеки України.
Таким чином суд визнає винуватим ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України, а саме: у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України: надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Застосовані судом правові процедури.
ОСОБА_8 на судові виклики не з'являвся, показання суду не надав. Будь-які заяви, клопотання до суду не направляв.
Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), про що судом 01.06.2023 постановлено відповідну ухвалу (а.с.87-88, т.3). Таке рішення суду ґрунтувалося на положеннях ч.1 ст.323 КПК України, враховуючи пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення, відомості про його перебування на тимчасово окупованій території України - АР Крим, та неодноразові неявки на судові виклики, які були здійснені відповідно до вимог ч.8 ст. 135 КПК України, шляхом публікації судових повісток в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора та суду.
У даному кримінальному провадженні проводилось спеціальне досудове розслідування на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м Києва від 11.08.2016 року (справа № 757/38391/16-к), відтак обґрунтованість підозри, факт ухилення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності, переховування під час досудового розслідування також були предметом ретельної оцінки слідчим суддею. На стадії досудового розслідування вживалися передбачені КПК України заходи щодо виклику ОСОБА_8 , повідомлення його про вчинення процесуальних дій тощо, зокрема шляхом публікацій в засобах масової інформації та офіційному сайті Офісу Генерального прокурора певних оголошень, викликів тощо.
Обвинувачений ОСОБА_8 зі стадії досудового розслідування забезпечений захисником з числа адвокатів Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Києві.
За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_8 , який перебуває на тимчасово окупованій території України, знає (повинен знати) про розпочате щодо нього кримінальне провадження, відмовився від права предстати перед українським судом за діяння, які йому інкримінуються, та захищати себе.
Суд використав всі можливості для того, щоб забезпечити обвинуваченому права, які гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, зокрема щодо таких гарантій як: бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку розуміє, про характер і підставу пред'явленого обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту і спілкуватися з обраним захисником; бути засудженим у його присутності та захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника; бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безоплатно.
Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (підпункт «g» пункту 3 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Суд, зберігаючи безсторонність, забезпечив повний та неупереджений судовий розгляд з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження.
Позиція сторони захисту.
Захисник, з його слів, не мав зв'язку з обвинуваченим та не погоджував позицію захисту.
Вважав, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не доведена, посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів. Вважає, що відсутні докази того, що ОСОБА_8 належним чином повідомлений, що стосовно нього здійснюється кримінальне провадження, зокрема йому особисто не вручена підозра, він не був присутнім під час судового розгляду. Також захисник звертав увагу та не, що з лютого 2014 існує певна інформаційна блокада між Україною та РФ, тому засоби масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, які використовувалися як судом, так і органом досудового розслідування, не були доступні ОСОБА_8 , зокрема вони не розповсюджувалися на тимчасово окупованій території АР Крим. Також вказував на те, що відсутні підстави вважати, що ОСОБА_8 переховувався від органів досудового розслідування та/або суду на тимчасово окупованій території, враховуючи, що його підзахисний за наявною інформацією проживав на території півострову Крим як на момент окупації, так і у подальшому. Також вказував на те, що не встановлювалися обставини, які б давали підстави стверджувати, що ОСОБА_8 добровільно за відсутності будь-якого можливого примусу/впливу прийняв рішення про здійснення судочинства на території АР Крим після його окупації РФ. Просив виправдати ОСОБА_8 .
Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
Тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 19 лютого 2014, а також наступна анексія, зокрема й території АР Крим, є загально відомими фактами, які: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, зокрема і «Республики Крым», законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування. Відтак, ці факти не потребують окремого судового доведення.
Так, постановою Ради Федерации Федерального Собрания РФ «Об использовании вооруженных сил РФ на территории Украины» від 01 березня 2014 року № 48-СФ, надано згоду президенту РФ на використання збройних сил РФ на території України.
11 березня 2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою АР Крим проголошено «суверенным государством - Республикой Крым». Між тим, Указом Президента України від 14 березня 2014 №296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 за № 3-рп/2014 - визнана неконституційною.
16.03.2014 в умовах воєнної окупації на території АР Крим проведений референдум, а Верховна Рада АР Крим, яка втратила повноваження на підставі постанови Верховної Ради України від 15.03.2014 №891-VII, якою була розпущена, у порушення ст.2, 72, 73, 85, 132 Конституції України та ст.3, 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» ухвалила незаконні постанови №1745-6/14 «О независимости Крыма» та № 1748/14 «О правопреемстве Республики Крым».
18 березня 2014 представниками розпущеної Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 №891-VII «Верховної Ради АР Крим», підписаний «Договір» між РФ та «Республикой Крым» про прийняття до складу РФ «Республики Крым» та утворення у складі РФ нових суб'єктів. Цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014.
21 березня 2014 прийнятий федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «О принятии в РФ Республики Крым и образовании в составе РФ новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» далі за текстом - «закон № 6-ФКЗ»), тобто відбулася анексія АР Крим (а.с. ).
У подальшому з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупаційної влади й недопущення відновлення контролю України над цією територією, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на анексованій території органи державної влади, місцевого самоврядування, зокрема федеральним законом №154-ФЗ від 23.06.2014 "О создании судов РФ на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя …..» (далі за текстом - «закон № 154-ФКЗ» була створена система судів. Постановою Пленуму Верховного Суду РФ № 21 від 23.12.2014 днем початку діяльності новостворених федеральних судів на території Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя визначено 26 грудня 2014
15 квітня 2014 Верховною Радою України прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон №1207-VII), за яким перебування підрозділів збройних сил РФ на території України, яке відбулося з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями - тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України від 27 березня 2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 № 71/205 та від 19 грудня 2017 № 72/190, «Проблеми мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим, а також підтверджено невизнання її анексії.
Вказані резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, Постанови Верховної Ради України та Укази Президента України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у даній справі.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Указом Президента України від 20 серпня 2001 №642/2001 «Про мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів» на базі Верховного суду АР Крим утворено Апеляційний суд АР Крим з кількісним складом суддів 91 особа та адресою розташування: Україна, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Павленка, 2.
На підставі висновку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30.09.2024, Постановою Верховної Ради України від 18 листопада 2004 №2194-IV, громадянин України ОСОБА_8 обраний на посаду судді Апеляційного суду АР Крим безстроково (а.с.14-15, 17-18 т. 6).
Звільнення ОСОБА_8 з вказаної посади відбулося на підставі Постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2016 за №1302-VІІІ, у зв'язку із порушенням ним присяги (а.с. 59-78, 84-121, 124, т.6 ).
Згідно зі ст.9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території «Республики Крым» судів РФ, правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття «Республики Крым» до РФ. Тобто такими судами були суди, які створювалися відповідно до законодавства України та у яких здійснювали правосуддя судді України, призначені (обрані) відповідно до вимог законодавства України.
Обставини здійснення обвинуваченим ОСОБА_8 правосуддя від імені РФ на території тимчасово окупованої АР Крим без припинення статусу судді Апеляційного суду АР Крим відповідно до законів України як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Апелляционного суда Республики Крым», знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні листів, надісланих до Генеральної прокуратури України різними установами зокрема з Міністерства з питань європейської інтеграції, Міністерства юстиції України, які у свою чергу надійшли з Міністерства юстиції РФ. Зокрема додатком до вказаних листів є певні процесуальні документи: «апеляционное определение» от 14.05.2014 у справі № 11-кд/190/355/2014, винесене за наслідками апеляційного оскарження вироку Євпоторійського міського суду АР Крим від 26.12.2013, де ОСОБА_8 перебував у складі колегії суддів Апеляційного суду Республіки Крим; «апеляционное постановление судьи Апеляционного суда Республики Крым ОСОБА_18 » від 30.09.2014 у справі № 22-334/14, постановлене за наслідками розгляду апеляційної скарги засудженого ОСОБА_19 щодо приведення вироку у відповідності із Кримінальним кодексом РФ; «апеляционное определение» от 20.05.2014 у справі № 11-кп/190/305/14, винесене за наслідками апеляційного оскарження вироку Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 03.12.2013, де ОСОБА_8 перебував у складі колегії суддів Апеляційного суду Республіки Крим (а.с. 28-46). «апеляционное определение» от 23.07.2015 у справі №11-кд/119/50/14, винесене за наслідками апеляційного оскарження вироку Феодосійського міського суду АР Крим від 12.02.2014, де ОСОБА_8 перебував у складі колегії суддів Апеляційного суду Республіки Крим (а.с. 57-62, т.7.) Вказані рішення мають атрибутику РФ, а також посилання на законодавство РФ. (а.с. 1-8, т.7)
Згідно із федеральним законом № 154-ФЗ на окупованій території АР Крим були створені суди РФ, які розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014.
Обставини щодо призначення ОСОБА_8 на посаду «судді суду РФ», який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим, знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань від 07.04.2015 та додатків до нього, якими є нормативні акти РФ про призначення суддів, розміщених на офіційних сайтах РФ (а.с.125-198, т.6). Так, згідно із п. «в» п.2 указу президента РФ від 19 грудня 2014 №786 ОСОБА_8 призначено на посаду «судьи Верховного Суда Республики Крым», який у свою чергу був створений на підставі федерального закону № 154-ФЗ.
Обставини здійснення обвинуваченим ОСОБА_8 правосуддя від імені РФ на території тимчасово окупованої АР Крим без припинення статусу судді Апеляційного суду АР Крим відповідно до законів України як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Верховного суда Республики Крым», знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду офіційної інтернет-адреси «Верховного суда Республики Крым», відповідно до якого виявлена інформація про діяльність на посаді судді вказаного суду « ОСОБА_18 ». Зокрема встановлено, що за період з 16.03.2014 по 16.01.2016 (дата його звільнення у відставку з відповідної посади) він приймав участь у розгляді 206 проваджень (а.с. 135-147, т.7)
Суд вважає, що за відсутності можливості у сторони обвинувачення витребувати у РФ належним чином засвідчені нормативні акти, зокрема і акти індивідуальної дії щодо призначення ОСОБА_8 на вищезазначену посаду, що пов'язано з розірванням договорів про правову допомогу між державами, відомості, які здобуті за наслідками дослідження інтернет ресурсів, можуть буть визнані судом належними та допустимими, враховуючи також, що сторона захисту їх достовірність не оспорювала. Крім того, у кримінальному провадженні № 42014000000001732, з якого були виділені матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 спрямовувалося відповідне клопотання про надання правової допомоги до компетентних органів РФ.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_20 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу вироку.
Надання прокурором протоколів огляду в копіях, було обґрунтовано останнім як наслідки виділення шляхом копіювання матеріалів даного провадження з іншого кримінального провадження, про що зазначено під час судового розгляду. Суд погоджується з доводами прокурора, що таке оформлення не змінює зміст доказів.
Доводи захисника щодо відсутності даних про прийняття ОСОБА_8 присяги судді РФ суд вважає безпідставними, оскільки предметом розгляду у даному провадженні не є встановлення належної правової процедури призначення останнього на посаду судді РФ, оскільки стороною обвинувачення ОСОБА_8 інкримінується вчинення умисних дій у наданні іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, що полягало у тому, що обвинувачений взяв безпосередню участь у створенні та функціонуванні незаконно створених органах судової влади.
Що стосується даних про громадянство обвинуваченого ОСОБА_8 , суд виходив з наступного. Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 №2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання. Згідно із ст. 17-19 вказаного Закону громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави. При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. 18 та 19 Закону). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України (ст. 20 Закону).
Згідно із ч.4 ст. 5 Закону № 1207-VII, примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Згідно із правилами ст. 4 згаданого вище Закону РФ № 6-ФКЗ з дня прийняття «Республики Крым» до РФ, тобто з 21 березня 2014, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим. За ними також залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття «Республики Крым» до РФ. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території «Республики Крым» судів РФ, правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували відправляти правосуддя до створення і початку діяльності на території «Республики Крым» судів РФ за умови наявності в них громадянства РФ, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах РФ (ч. ч. 2 та 5 ст. 9), які, як вже відомо, розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014.
Отже, з урахуванням встановлених фактичних обставин, ОСОБА_8 здійснюючи з 21 березня 2014 «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судов РФ», фактично отримав громадянство РФ, як необхідну умову такої діяльності. Відомостей про те, що він відмовився від громадянства України у зазначеному вище порядку, суду не надано.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону №1207-VII, дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_8 по теперішній час залишається громадянином України, незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ, не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України.
Окрім того, фактичне набуття обвинуваченим громадянства РФ, не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
Суд дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, проаналізувавши діюче законодавство України, РФ, норми міжнародного гуманітарного права, дійшов таких висновків.
Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід'ємної частини України - АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території, що є формами триваючої підривної діяльності з боку РФ проти України на шкоду її суверенітетові, територіальної цілісності та незалежності. З метою становлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією, РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.
Термін «підривна діяльність» вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї ООН про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 №36/103, Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держави, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 №2131 (ХХ) та інших.
У контексті положень ст. 111 ККК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
За результатами оцінки доказів суд вважає доведеним поза розумним сумнівом те, що громадянин України ОСОБА_8 у період окупації АР Крим і по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 по 19 квітня 2016, формально-юридично мав статус судді Апеляційного суду Автономної Республіки Крим. Не будучи у встановленому законами України порядку звільненим з посади судді Апеляційного суду АР Крим, ОСОБА_8 упродовж березня - листопада 2014 як «суддя» незаконно створеного «апелляционного суда Республики Крым» здійснював «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням 19 грудні 2014 на посаду «судьи Верхового суда Республики Крым» прийняв на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави РФ, яка незаконно окупувала та анексувала територію АР Крим.
Здійснення ОСОБА_8 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді (яке зокрема встановлено під час його звільнення із займаної посади), оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а, відтак, надання ним допомоги РФ у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та незалежності України.
Що стосується періоду незаконної діяльності ОСОБА_8 як «судьи апелляционного суда Республики Крым» упродовж березня-квітня 2014, який ставиться у провину обвинуваченому згідно обвинувального акту, й доводиться вищезазначеними «судовими рішеннями», ухваленими за його участі, то суд бере до уваги прямі приписи ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ, юрисдикцію якого для себе визнав ОСОБА_8 , згідно як яким, починаючи з 21 березня 2014 року, тобто дати, з якої за законодавством РФ «Республика Крым» вважається прийнятою до РФ, застосування російського законодавства на анексованій території АР Крим було безапеляційним та обов'язковим, чим і керувався ОСОБА_8 з огляду на його подальшу «кар'єру» в системі правосуддя РФ. Відтак, обвинувачення і в цій частині суд також вважає доведеним.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_8 для усвідомлення ним фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об'єктивними даними про його кваліфікаційний рівень підготовки як судді України, який дозволяв йому здійснювати тривалий час правосуддя в суді апеляційної інстанції з функціями контролю за законністю рішень судів першої інстанції.
Використання ОСОБА_8 під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази Апеляційного суду АР Крим, його власних теоретичних знань і практичних навичок, підтверджується даними досліджених вище «судових доручень» тощо.
На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_8 з надання ним допомоги РФ у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та незалежності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі.
Інкриміновані згідно обвинувального акту ОСОБА_8 діяння з надання допомоги представникам іноземної держави (РФ), є недоведеними. Керуючись правилами ч.3 ст. 337 КПК України, суд виключає з доведеного обвинувачення причетність ОСОБА_8 до надання допомоги представникам іноземної держави (РФ), оскільки таких конкретних фактів не встановлено, протиправна діяльність обвинуваченого, яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням ним допомоги іноземній держави - РФ в цілому.
Інші подані стороною обвинувачення та досліджені судом документи доказового значення в межах даного провадження не мають.
Отже, дії ОСОБА_8 , який будучи громадянином України та суддею Апеляційного суду АР Крим, умисно, починаючи з березня 2014 по грудень 2014 забезпечив становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, колегія суддів кваліфікує за ч. 1 ст. 111 КК України як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Мотив вчиненого судом не встановлені, але вони не впливають на кваліфікацію діяння.
При призначені обвинуваченому ОСОБА_8 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який з урахуванням санкції ч.1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, його ставлення до вчиненого, який свідомо, розірвавши всі правові стосунки з державою, яка надала йому право діяти від її імені, більш того, особистим прикладом як суддя суду апеляційної інстанції, до повноважень якого входило формувати правозастосовну практику судів нижчої інстанції на всій території АР Крим, міг вплинути на прийняття рішення зрадити Україні іншими, менш досвідченими суддями, а також дані про його особу, який раніше не судимий, компрометуючі дані щодо нього відсутні. Обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_8 не встановлені. Водночас, в контексті тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, суд бере до уваги і загальну обстановку на території АР Крим, в якій вимушено опинилися громадяни України внаслідок збройної агресії з боку РФ, швидкоплинність, за якої відбулася повна окупацію цієї території України, й подальша незаконна анексія іноземною державою.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 та № 1689-VII від 07 жовтня 2014), оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07жовтня 2014) конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення ним злочину мав статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. 368, 373-376 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 111 КК України, та призначити йому покарання (в редакції Законів України №1183-VII від 08 квітня 2014 та №1689-VII від 07 жовтня 2014) у виді позбавлення волі строком на 13 (Тринадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.
Початок строку відбування покарання рахувати ОСОБА_8 з дня його затримання під час приведення вироку до виконання.
Заходи забезпечення кримінального провадження залишити без зміни.
Речові докази після набрання вироком законної сили залишити зберігати в матеріалах судового провадження.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 395 КПК України, до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якої судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст.138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.
Копія вироку, яка підлягає врученню обвинуваченому, вручається захиснику, а інформація про вирок суду підлягає опублікуванню у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
Судді:
______________ _______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3