Справа № 182/3512/25
Провадження № 2/0182/2696/2025
Іменем України
03.11.2025 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у м. Нікополі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання наймачем квартири, -
05.06.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з даним позовом про визнання наймачем квартири, посилаючись на наступні обставини.
Мати позивача - ОСОБА_3 , будучи працівником Південнотрубного заводу, отримала 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вона мешкала в цій квартирі разом зі своєю сім'єю, до складу якої входили позивач та його рідний брат - ОСОБА_2 . Вони офіційно зареєстровані в цій квартирі. Окрім них, в квартирі також були зареєстровані неповнолітні діти позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла. Після смерті матері позивач продовжив проживати в цій квартирі разом зі своєю сім'єю. Квартиру використовує відповідно до її цільового призначення, сплачує комунальні послуги та слідкує за її технічним станом. Його брат, ОСОБА_2 , з 01.01.2004 року в даній квартирі фактично не проживає. Про його місце перебування позивачу нічого не відомо, оскільки вони не підтримують стосунки.
З метою зміни особового рахунку в неприватизованій квартирі та укладення договору найму житла в травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до керівника ОСББ «БІРЮЗА-42», яка в свою чергу подала відповідну заяву до виконавчого комітету Нікопольської міської ради щодо отримання такого дозволу. Але листом від 02.06.2025 року виконавчий комітет Нікопольської міської ради в наданні такого дозволу відмовив, у зв'язку з відсутністю в наданому пакеті документів заяв (згоди) всіх зареєстрованих членів сім'ї, а саме громадянина ОСОБА_2 , на визначення позивача наймачем, та відсутності ордера на вселення в жиле приміщення. Готуючи відповідний пакет документів надати ордер про розподіл житлового приміщення позивач не зміг, оскільки він був зданий при вселенні в зазначену вище квартиру до житлово-експлуатаційної організації. Заяву (згоду) на визначення позивача наймачем цієї квартири від брата отримати не має можливості, у зв'язку з його фактичним не проживанням за цією адресою та відсутністю якихось відомостей про нього.
З цих підстав позивач змушений звернутись до суду, та просить визнати його наймачем квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.06.2025 року відкрито провадження по справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.14-15).
19.08.2025 року до канцелярії суду надійшла заява позивача про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає (а.с.25).
30.07.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача Ільєнко М.Л. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона зазначає, що при розгляді заяви ОСББ «Бірюза-42» встановлено, що позивач не надав згоди ОСОБА_2 та ордера на вселення, що є обов'язковими умовами для надання дозволу на зміну договору найму. Відмова відповідача ґрунтується на необхідності дотримання законодавчих вимог та захисту прав усіх зареєстрованих осіб, включаючи ОСОБА_2 . Крім того, представник відповідача зазначає, що акт про не проживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації не є документом, що має юридичну силу для припинення права користування житловим приміщенням, оскільки, відповідно до ст. 71 ЖК України, таке право може бути припинено лише за рішенням суду. А право на приватизацію, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», виникає лише після укладення договору найму житлового приміщення. Оскільки позивач не виконав умов для укладення такого договору, відмова відповідача є законною (а.с.19-24).
Третя особа ОСОБА_2 повідомлявся про розгляд справи, шляхом направлення на адресу його реєстрації копії ухвали про відкриття провадження та копії позову з додатками, про що свідчить поштовий конверт (а.с.18), який повернувся на адресу суду, як не вручений, у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Ухвала про відкриття провадження у відповідності до ч. 8 ст. 128, ч. 1 ст. 131 ЦПК України вважається доставленою. Своїм правом на подання письмових пояснень (відзиву) третя особа не скористалась.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
На підставі ч.1 ст. 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 є матір'ю позивача, що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження. Вона, будучи працівником Південнотрубного заводу, отримала 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , в якій зареєструвалась та мешкала разом зі своєю сім'єю, до складу якої входили її діти - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.5). Після смерті матері позивач продовжив проживати в цій квартирі разом зі своєю сім'єю. Квартиру використовує відповідно до її цільового призначення, сплачує комунальні послуги та слідкує за її технічним станом.
Згідно довідки №566 від 20.05.2025 року, наданої головою ОСББ «Бірюза-42», в згаданій вище квартирі зареєстрованими значаться: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - з 22.11.2001 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (син) - з 04.04.2014 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син) - з 18.01.2024 року; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (брат) - дата реєстрації невідома (а.с.7).
Однак, згідно акту №565 від 24.04.2025 року, складеного головою ОСББ «Бірюза-42», ОСОБА_2 з 01.01.2004 року по теперішній час за місцем реєстрації фактично не проживає (а.с.10).
Стаття 47 Конституції України визначає, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов'язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Як передбачено ст.64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно із ст.65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч.ч.1,2 статті 64 ЖК Української РСР ). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч.2 статті 65 ЖК Української РСР ).
Водночас під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім'ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім'ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 09 березня 2021 року у справі № 565/1499/19, від 16 січня 2023 року у справі № 523/1756/20.
Так, судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_3 , тобто основного квартиронаймача, зареєстрований в даній квартирі з 22.11.2001 року та постійно мешкає в ній. Отже, враховуючи викладені норми права, у позивача нарівні з наймачем виникли права та обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
Відповідно до ст.106 ЖК Української РСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Відповідно до ст. 824 ЦК України, на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем. У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.
За змістом вказаної норми закону будь-який член сім'ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення. Судовому розгляду, зокрема, підлягають спори у випадку, якщо наймодавець або орган, який вирішує питання щодо внесення змін в договір найму, не визнає в якості члена сім'ї наймача особу, яка поставила питання про визнання її наймачем за договором, а також у випадку відмови інших членів сім'ї у згоді на зміну договору.
У відповідності до ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Зважаючи на те, що житлове приміщення по АДРЕСА_2 не приватизоване і знаходиться в комунальній власності територіальної громади, то управління житловим фондом відповідно здійснюється Нікопольською міською радою через свої виконавчі органи. Надання дозволу на зміну умов Договору найму здійснюється шляхом прийняття виконавчим комітетом відповідного рішення.
Судом встановлено, що після смерті матері позивач звернувся до керівника ОСББ «Бірюза-42» з приводу прийняття рішення про надання дозволу на зміну особового рахунку на своє ім'я. Керівник ОСББ «Бірюза-42», в свою чергу, передав пакет документів до виконавчого комітету Нікопольської міської ради.
Листом від 02.06.2025 року № 1230/25 виконавчий комітет Нікопольської міської ради в наданні такого дозволу відмовив, у зв'язку з відсутністю в наданому пакеті документів заяв (згоди) всіх зареєстрованих членів сім'ї, а саме громадянина ОСОБА_2 , на визначення позивача наймачем, та відсутності ордера на вселення в жиле приміщення (а.с.8-9).
Відповідно до ст.61 ЖК Української РСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Згідно зі ст. 58 ЖК Української РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути виданий лише на вільне жиле приміщення та дійсний протягом 30 днів. Крім того, при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Дані положення зазначені в розділі IV Постанови ради Міністрів України РСР від 11 грудня 1984 року №470 «Про затвердження правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР».
Посилання відповідача на той факт, що акт про не проживання ОСОБА_2 не є документом, що має юридичну силу для припинення права користування житловим приміщенням, суд оцінює критично, оскільки предметом даного позову не є визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
З матеріалів справи випливає, що позивач був вселений до спірної квартири в 2001 році, як член сім'ї наймача. З того часу він зареєстрований в ній та проживає на постійній основі, використовує квартиру відповідно до її цільового призначення, сплачує комунальні послуги та слідкує за її технічним станом. В подальшому ОСОБА_1 зареєстрував в квартирі своїх неповнолітніх дітей.
Враховуючи викладене вище, суд, розглядаючи даний спір, дійшов висновку про те, що заявлені вимоги є доведеними і співрозмірними із переслідуваною законною метою, та позивач має всі законні підстави для визнання його наймачем квартири АДРЕСА_1 . А сам лише факт відсутності у позивача ордеру на вселення в житлове приміщення не позбавляє його права бути визнаним наймачем займаного житла.
При цьому, суд зауважує, що з моменту смерті ОСОБА_3 та по теперішній час, жодним власником будинку, або балансоутримувачем, або іншими членами сім'ї основного квартиронаймача не пред'являлось до позивача претензій щодо незаконності зайняття ним спірної квартири або заперечень щодо визнання його наймачем займаного житла. При цьому сам факт визнання ОСОБА_1 наймачем квартири не порушує права ОСОБА_2 на реєстрацію та проживання в даній квартирі, а також на участь в приватизації даного житла.
Відповідно до ч. 1 ,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, позивач не наполягав на стягненні з відповідача судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 178, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 4,12,15,824, ЦК України ст.ст. 58,61, 63, 104, 106 ЖК Української РСР, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання наймачем квартири - задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , наймачем житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
Судові витрати залишити за позивачем.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О. В. Рунчева