Справа №760/29452/25
1-кс/760/12930/25
30 жовтня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчої 3 відділу слідчого управління ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , погоджене прокурором, яка здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, відомості щодо якого внесено, відомості щодо якого внесено до ЄРДР за № 22023101110000056 від 09.01.2023 року
Виходячи із змісту поданого клопотання, слідчим управлінням ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023101110000056 від 09.01.2023 року за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. З лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією російської федерації проти України та окупацією частини території України. У ході вказаного міжнародного збройного конфлікту 24 лютого 2022 року президент рф оголосив початок так званої спеціальної військової операції, що полягала у здійсненні повномасштабного вторгнення зс рф, інших збройних формувань рф та підконтрольних їм угруповань іррегулярних збройних формувань на територію України. Факт повномасштабного збройного вторгнення на територію України не приховувався владою рф, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 наказу Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти рф та ін.)». Відповідно до ст. 2, спільної для Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року, ці конвенції, як і інші акти законів і звичаїв війни (міжнародного гуманітарного права), застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни, у тому числі до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 11 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, фізичному і психічному стану здоров'я і недоторканності осіб, що перебувають під владою супротивної сторони, або затриманих чи яким-небудь іншим чином позбавлених свободи, не повинно завдаватися шкоди шляхом якоїсь невиправданої дії або бездіяльності; будь-яка навмисна дія чи навмисна бездіяльність, що серйозно загрожують фізичному чи психічному стану або недоторканності будь-якої особи, яка перебуває під владою супротивної сторони, до котрої вона не належить, є серйозним порушенням цього Протоколу. Відповідно до ст. 48 ДП І для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів. Згідно з ч. 2 ст. 43 ДП І особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, є комбатантами; відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 44 ДП І всі комбатанти зобов'язані додержувати норм міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, а також відрізняти себе від цивільного населення у час, коли вони беруть участь у нападі або у воєнній операції; згідно зі ст. 50 ДП І у разі сумніву щодо того, чи є яка-небудь особа цивільною особою, вона вважається цивільною особою; відповідно до ч. 1 ст. 51 ДП І цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями; відповідно до ст. 52 ДП І цивільні об'єкти не повинні бути об'єктом нападу; відповідно до ст. 27 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин на гуманне ставлення та захист від будь-якого акту насильства та залякування; згідно зі ст.ст. 31-33 цієї Конвенції забороняються пограбування, будь-який фізичний чи моральний примус, а також брутальне поводження і колективні покарання; ст. 147 Конвенції визначає серйозні порушення, зокрема умисне вбивство, тортури, нелюдське поводження, незаконне ув'язнення; ч. 2 ст. 75 ДП І та ст.ст. 3, 32 Конвенції безумовно забороняють насильство над життям, здоров'ям та фізичним і психічним станом осіб; п. «а» ч. 3 ст. 85 ДП І кваліфікує перетворення цивільного населення на об'єкт нападу як серйозне порушення; ст. 8(2)(а)(іі) Римського статуту МКС визначає катування як воєнний злочин.
Громадянин Російської Федерації капітан ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил Російської Федерації, перебуваючи на посаді командира роти ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), пункт постійної дислокації АДРЕСА_1 , у складі НОМЕР_2 загальновійськової армії РФ, озброєний, у форменому одязі, у складі одягнених у форму озброєних підрозділів регулярних військ російської федерації, тобто комбатант у розумінні ст. 44 ДП І, з невстановлених мотивів, усвідомлюючи, що агресія проти України та її жителів організована і здійснюється представниками влади РФ та ЗС РФ у порушення наведених норм, виконуючи злочинні накази, приймав безпосередню участь у актах збройної агресії на території України, зокрема смт Іванків Вишгородського району Київської області та с. Шибине Бучанського району Київської області. Приблизно з 24.02.2022 по 01.04.2022 зазначені території були окуповані. У період з 23.03.2022 по 25.03.2022, перебуваючи на території України, командир роти капітан ОСОБА_7 , з метою окупації смт Іванків та с. Шибине для укріплення в них ЗС РФ, користуючись владними повноваженнями, віддавав злочинні накази підпорядкованим військовослужбовцям щодо жорстокого поводження з цивільним населенням, усвідомлюючи злочинний характер таких наказів. 23.03.2022 близько 09:30, разом з іншими невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ, озброєними, на двох білих ТЗ з маркуванням «V» без номерних знаків, прибув за адресою: АДРЕСА_2 , де проживали цивільні особи - громадяни України ОСОБА_8 із матір'ю ОСОБА_9 , на подвір'ї перебували також сестра ОСОБА_10 та племінник ОСОБА_11 . ОСОБА_8 був у цивільному, неозброєний, агресивних дій не вчиняв. Семеро невстановлених військовослужбовців ЗС РФ під керівництвом та за наказом ОСОБА_7 проникли до домоволодіння, провели обшук, під час якого, діючи умисно, спільно, з єдиним умислом, спрямованим на фізичний та психічний примус цивільних осіб, усвідомлюючи умови збройної агресії та окупації, використовуючи обставини збройного конфлікту, усвідомлюючи, що ОСОБА_8 - цивільна особа під захистом, у порушення ст.ст. 27, 31, 32, 147 Конвенції та ч.ч. 1, 2 ст. 75 ДП І, погрозами застосування вогнепальної зброї та полоном племінника примусили ОСОБА_8 вийти з будинку, спричинивши йому психологічні страждання. Надалі за вказівкою ОСОБА_7 невстановлені військовослужбовці наділи на обличчя ОСОБА_8 ганчір'я, обмотали скотчем, зв'язали руки, під погрозою зброї посадили до ТЗ та вивезли до с. Шибине. Там 23.03.2022 ОСОБА_8 роздягнули догола «для перевірки зброї та татуювань», зв'язали ноги скотчем, на руки вдягли металеві кайданки й помістили до погребу на території Шибенської філії ОЗО «Новозаліський ЗЗСО 1-3 ступенів - ЗДО» (вул. Кооперативна, 34-А), де він перебував увесь день. Цього ж дня ОСОБА_7 з метою отримання від ОСОБА_8 інформації про дислокацію підрозділів ЗСУ здійснив його допит, а, не отримавши відомостей, віддав наказ помістити його до траншеї на території навчального закладу до вечора 24.03.2022, під час дощу і непридатної температури, чим завдавались фізичні й моральні страждання. Ввечері 24.03.2022 ОСОБА_8 перевели до кімнати ФАП ( АДРЕСА_3 ), прикували металевими кайданками до батареї до ранку 25.03.2022, після чого 25.03.2022 відпустили. Увесь період з 23.03.2022 по 25.03.2022 ОСОБА_7 з іншими військовослужбовцями ЗС РФ, порушуючи ст.ст. 27, 31, 32, 147 Конвенції та ч.ч. 1, 2 ст. 75 ДП І, здійснювали катування й нелюдське поводження, що виразилось у нелегальному ув'язненні протягом трьох діб у непридатних місцях без опалення, вентиляції, світла, місць для сну й справляння природних потреб, без харчування та медичної допомоги. Отже, військовослужбовець ЗС РФ ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді командира роти НОМЕР_3 омсбр (в/ч НОМЕР_1 ), віддав наказ на жорстоке поводження і катування ОСОБА_8 , чим порушив ст. 3 Женевської конвенції та ст.ст. 51, 75 ДП І. Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 1 від 13.01.2023 у ОСОБА_8 наявні рубці від стискання кайданками, що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я; за висновком комісійної судово-психологічної експертизи № 875/24-61 від 10.06.2024 у нього сформувалися симптоми ПТСР і розлади адаптації, що виникли внаслідок описаних подій. Таким чином, ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у відданні наказу на жорстоке поводження з цивільним населенням, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
Оцінюючи доводи сторони обвинувачення крізь призму стандартів обґрунтованості підозри та необхідності запобіжного заходу, слідчий суддя виходить з того, що наведена сукупність даних відповідає критерію достатності на цій стадії провадження, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, доведені не припущеннями, а конкретизованими фактичними даними матеріалів розслідування. Так, ризик переховування від органу досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК) підтверджується даними публікацій повідомлення про підозру та повісток про виклик на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора і в газеті «Урядовий кур'єр» від 18.06.2025, даними про неявку підозрюваного у викликаний час 02-04.07.2025 без повідомлення причин, даними про оголошення ОСОБА_7 у міждержавний та міжнародний розшук 05.07.2025 і оперативними даними встановленого місця перебування на території РФ. Сукупність цих відомостей свідчить не лише про намір уникнути кримінальної відповідальності, а й про реальну недосяжність підозрюваного для органів правосуддя України, що в умовах збройної агресії держави-агресора посилює ризик до найвищого рівня.
Ризик незаконного впливу на свідків, потерпілого й експертів (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК) підтверджується, по-перше, даними протоколів допиту потерпілого ОСОБА_8 від 13.01.2023 та 11.04.2025 і свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 18.01.2023, а також ОСОБА_11 від 16.02.2024; по-друге, тим, що анкетні відомості цих осіб містяться у матеріалах клопотання і відомі стороні захисту; по-третє, характером інкримінованого - вчиненням дій як командиром підрозділу ЗС РФ у складі організованої військової структури з усталеними каналами комунікації, що об'єктивно збільшує можливості тиску на учасників провадження у разі його перебування на волі або у неконтрольованій територіальній юрисдикції.
Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК) підтверджується даними відповіді ГУР МОУ № 222/10Д/1715 від 14.03.2024 щодо належності ОСОБА_7 до конкретного підрозділу та характеру його службових повноважень у складі 64 омсбр, що у разі відсутності ізоляції створює можливості для попередження невстановлених співучасників, зміни каналів зв'язку, знищення чи переховування речей і документів, які мають значення для встановлення істини. Додатково цей ризик підсилюється даними протоколу огляду місця події від 10.03.2023 та даними протоколу огляду від 26.03.2025, які вказують на об'єкти, що потребують подальшого відшукування і фіксації.
Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження інкримінованого (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК) обґрунтовується даними про те, що підозрюваний - кадровий військовослужбовець ЗС РФ, командир роти, який діяв у складі підрозділу, дислокованого в зоні бойових дій, а також характером інкримінованих дій (катування, нелюдське поводження, незаконне ув'язнення цивільної особи під час міжнародного збройного конфлікту), що за своєю природою є системними і потенційно здатними до повторення в умовах триваючої агресії.
Наявність вагомості доказів, тяжкості можливого покарання та інших критеріїв ст. 178 КПК України належно підтверджена: даними висновку судово-медичного експерта № 1 від 13.01.2023; даними комісійного висновку судово-психологічної експертизи № 875/24-61 від 10.06.2024; даними протоколів пред'явлення для впізнання за фотознімками від 18.01.2023 та 16.02.2024; даними протоколу огляду місця події від 10.03.2023; іншими даними, зібраними у їх сукупності, що у своїй взаємній узгодженості формують належний рівень обґрунтованості підозри саме у воєнному злочині за ч. 1 ст. 438 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років, що істотно підвищує мотивацію до ухилення.
За цих обставин слідчий суддя переконується, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України (особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава тощо), не здатен нейтралізувати встановлені ризики. Особисте зобов'язання або порука є декларативними щодо особи, яка вже перебуває поза досяжністю української юрисдикції та оголошена у міжнародний розшук; покладення процесуальних обов'язків у такому випадку є ілюзорним. Домашній арешт - неможливий до виконання з огляду на перебування підозрюваного на території держави-агресора і відсутність фактичного контролю за місцем його перебування в Україні. Застава як альтернатива триманню під вартою не забезпечить належної процесуальної поведінки особи, що переховується на території рф, а за умов триваючої агресії створює лише фінансовий і водночас недієвий бар'єр, не пов'язаний із реальним контролем. Будь-які технічні засоби контролю (електронний засіб) в ситуації недоставлення особи в розпорядження органу досудового розслідування апріорі не можуть бути застосовані.
Додатково слідчий суддя враховує, що у межах дії правового режиму воєнного стану законодавець встановив спеціальні приписи щодо вибору запобіжного заходу. Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, статтями 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 ч. 1 цієї статті - тримання під вартою. Таким чином, закон прямо вимагає застосування саме найсуворішого запобіжного заходу, якщо ризики доведено, як у цьому провадженні.
Щодо питання застави слідчий суддя зазначає таке. Загалом можливість застосування застави як альтернативи триманню під вартою передбачена нормами КПК України, однак абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України встановлює, що при обранні тримання під вартою стосовно підозрюваного, який оголошений у міжнародний розшук та/або перебуває на території держави, визнаної ВРУ державою-агресором, розмір застави не визначається; крім того, абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України надає слідчому судді під час дії воєнного стану право не визначати розмір застави у провадженнях щодо злочинів, передбачених статтями 437-442 КК України, з урахуванням підстав і обставин ст.ст. 177, 178 КПК. Враховуючи доведену наявність сукупності ризиків, воєнний характер інкримінованого злочину, перебування підозрюваного на території держави-агресора, оголошення його у міжнародний розшук і фактичну недосяжність для органів слідства, визначення застави у цій справі не просто недоцільне - воно суперечило б меті запобіжного заходу і вимогам наведених норм, перетворивши інститут застави на формальність, яка не забезпечить ні явку підозрюваного, ні недопущення впливу на потерпілих і свідків, ні припинення злочинної діяльності.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 193, 194 КПК України, з урахуванням стандарту обґрунтованості підозри та реальності ризиків, слідчий суддя вважає доведеною необхідність застосування щодо ОСОБА_7 саме виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки інші, м'якші заходи об'єктивно не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, не здатні нівелювати встановлені ризики і не відповідають особливим умовам правового режиму воєнного стану та характеру інкримінованого воєнного злочину.
Виходячи із зазначеного, слідчий суддя -
Клопотання задовольнити.
Обрати підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Після виявлення місця знаходження ОСОБА_7 затримати останнього та доставити до Солом'янського районного суду м. Києва для розгляду питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_6
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1