Справа №760/13947/25
1-кп/760/3104/25
Про продовження запобіжного заходу
(повний текст)
29 жовтня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024100090003622 від 31.12.2024 року
клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою
Виходячи із змісту обвинувального акту, 31.12.2024, приблизно з 14 год. 30 хв., на прибудинковій території житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перебували ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 які вживали алкогольні напої.
Перебуваючи за вищевказаною адресою, приблизно о 15 год. 30 хв., знаходячись у алкогольному сп'янінні, між ОСОБА_7 , та ОСОБА_6 виник словесний конфлікт, щодо заборгованості останнім грошових коштів сумою 500 грн.. Вичерпавши словарний запас на аргументи щодо повернення вищевказаної заборгованості, знаходячись у стані агресії, у ОСОБА_7 , виник злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_6 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство, ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті та бажаючи їх настання, у цей же час та у тому ж місці, схопив у руку ніж, який знаходився з ними для нарізання продуктів харчування, та наніс один прямий удар ножем у ділянку грудної клітки, а саме поруч серця. Внаслідок отриманого тілесного ушкодження ОСОБА_6 помер на місці.
Смерть ОСОБА_6 , 1990 р.н. настала від проникаючого колото-різаного поранення грудей та живота з ушкодженням серця та печінки, крововтратою та шоком
Таким чином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України - умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 3 вересня 2025 року обвинуваченому продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 1 листопада 2025 р. включно.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 331 Кримінального процесуального кодексу України суд, що здійснює судовий розгляд, у кожному випадку надходження належним чином оформленого клопотання зобов'язаний, не пізніше спливу двомісячного строку з моменту застосування запобіжного заходу, здійснити судовий контроль за наявністю правових підстав і процесуальною доцільністю його подальшого продовження.
Зазначена імперативна вимога закону є безпосередньою конкретизацією засад змагальності та диспозитивності сторін, а також інструментом ефективного судового контролю за обмеженням права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і покликана забезпечити баланс між приватною автономією особи та публічним інтересом належного здійснення правосуддя.
Прокурор, діючи в межах процесуальної компетенції та реалізуючи функцію підтримання публічного обвинувачення в суді, звернулася до суду з вмотивованим клопотанням про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 . На підтвердження необхідності продовження найсуворішого запобіжного заходу сторона обвинувачення послалася на актуальність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: обґрунтовані ризики того, що за умови звільнення з-під варти обвинувачений, усвідомлюючи реальність призначення суворого покарання, може ухилитися від судового розгляду з метою уникнення кримінальної відповідальності; може протиправно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження задля спотворення фактичних обставин події; крім того, зберігається реальна ймовірність вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що унеможливлює досягнення завдань кримінального провадження шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Натомість обвинувачений та його захисник категорично заперечили проти доводів прокурора, вказуючи, що подане клопотання не ґрунтується на належних та допустимих доказах, а містить припущення і загальні формулювання. Захист наголошував на відсутності на цій стадії переконливих доказів вини, акцентував на добросовісній процесуальній поведінці ОСОБА_5 , який не уникав органів досудового розслідування, взаємодіяв із правоохоронними органами, ініціював виклик поліції та бригади екстреної медичної допомоги. У зв'язку з цим сторона захисту просила застосувати більш м'який запобіжний захід, а саме - обрати щодо обвинуваченого домашній арешт із покладенням передбачених законом процесуальних обов'язків.
Суд, дослідивши письмові матеріали кримінального провадження, вислухавши учасників судового розгляду, перевіривши наведені у клопотанні обставини та контраргументи сторони захисту, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням у їх сукупності з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, дійшов таких висновків, що мають значення для вирішення заявленого питання відповідно до вимог ст. 178, 194, 331 КПК України.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з огляду на його істотне втручання у право на свободу, є винятковим процесуальним заходом примусу та застосовується лише у разі, коли жоден інший, більш м'який захід - включно з особистим зобов'язанням, особистою порукою, домашнім арештом чи заставою - не здатен ефективно нейтралізувати визначені законом ризики та забезпечити досягнення мети кримінального провадження. Такий підхід корелює з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що позбавлення свободи повинно бути не лише формально законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві» та обґрунтованим «відповідними і достатніми» підставами, а продовження тримання під вартою - базуватися на конкретних фактичних даних, а не на шаблонних формулюваннях.
Разом з тим, інкриміноване ОСОБА_5 діяння відноситься до категорії особливо тяжких злочинів насильницького характеру, що відзначаються підвищеним рівнем суспільної небезпеки, а санкція відповідної статті Кримінального кодексу України передбачає покарання, пов'язане з тривалим позбавленням волі. За таких об'єктивних умов усвідомлення обвинуваченим невідворотності суворої кари суттєво підвищує ризик його умисного ухилення від суду й переховування з метою уникнення відповідальності, що відповідає критеріям ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, і який на цій стадії провадження не може бути нівельований менш інтенсивними засобами процесуального примусу.
Крім того, суд бере до уваги доведеність обставини відсутності у обвинуваченого офіційного житла, місця працевлаштування та стабільного легального джерела доходів. Такий соціально-економічний статус у поєднанні з характером пред'явленого обвинувачення об'єктивно посилює ризик вчинення нових кримінальних правопорушень (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), що може поставити під загрозу правопорядок та безпеку громадян, а відтак, нівелювати превентивну функцію запобіжного заходу у разі його пом'якшення.
Європейський суд з прав людини послідовно зазначає, що при вирішенні питань про обрання чи продовження запобіжних заходів національні суди повинні зважувати не лише індивідуальне право особи на свободу, а й вагомий публічний інтерес у захисті суспільства від тяжких кримінальних посягань і в забезпеченні належного відправлення правосуддя. В умовах розгляду провадження щодо особливо тяжкого насильницького злочину пріоритет суспільної безпеки та інтересів правосуддя, з урахуванням конкретних ризиків, превалює над приватним інтересом обвинуваченого на зміну запобіжного заходу на більш м'який.
Сукупність встановлених судом обставин переконливо свідчить, що задекларовані прокурором процесуальні ризики не втратили своєї актуальності, не зазнали зменшення інтенсивності та можуть бути ефективно нейтралізовані виключно шляхом подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Жодна з альтернатив, запропонованих стороною захисту, включно з особистим зобов'язанням, особистою порукою чи домашнім арештом, не спроможна гарантувати належну процесуальну поведінку ОСОБА_5 , запобігти його можливому незаконному впливу на свідків та відвернути ризик вчинення ним нових злочинів.
З огляду на викладене, беручи до уваги тяжкість пред'явленого обвинувачення, суспільну небезпеку інкримінованого діяння, відсутність у обвинуваченого належних соціально-економічних гарантій, а також необхідність збереження належного процесуального порядку і балансу між правами особи та інтересами правосуддя, суд приходить до висновку про законність, обґрунтованість і необхідність задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою.
Особливий акцент суд робить на правовій природі пред'явленого обвинувачення: ОСОБА_5 інкримінується вчинення особливо тяжкого насильницького кримінального правопорушення, що у світлі ч. 4 ст. 183 КПК України надає суду право не визначати розмір застави. Враховуючи характер і спосіб вчинення інкримінованого діяння, його підвищену суспільну небезпеку та цілі забезпечення дієвості кримінального провадження, застосування застави як альтернативи триманню під вартою не може розглядатися як належний запобіжник виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що право на свободу не є абсолютним і може бути законно обмежене у випадках, коли цього вимагають нагальні потреби суспільної безпеки та захисту прав інших осіб. Саме такі публічно-правові інтереси домінують у цьому провадженні, адже йдеться про насильницьке посягання на блага найвищої конституційної цінності - життя та здоров'я людини.
За таких умов визначення розміру застави у справі про насильницький злочин було б не лише юридично невиправданим, але й потенційно небезпечним у контексті заявлених і підтверджених ризиків: застава об'єктивно не спроможна гарантувати безумовну явку обвинуваченого до суду, не усуває можливості незаконного впливу на свідків та не мінімізує вірогідність вчинення нових протиправних діянь. Отже, з огляду на тяжкість та насильницький характер обвинувачення, високий рівень суспільної небезпеки інкримінованого діяння і пряму норму ч. 4 ст. 183 КПК України, підстав для визначення застави немає, а єдиним адекватним, необхідним і співмірним запобіжним заходом у цій конкретній ситуації є тримання під вартою.
Виходячи із зазначеного, суд -
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали в частині дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - по 27 грудня 2025 р. включно.
Ухвала бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення, а обвинуваченим, що тримається під вартою - в той же строк з моменту отримання її копії.
Повний текст ухвали оголошено 31 жовтня 2025 р.
Суддя ОСОБА_1