Рішення від 02.07.2025 по справі 752/22919/20

Справа № 752/22919/20

Провадження № 2/752/174/25

РІШЕННЯ

Іменем України

02 липня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Солодовник Я.С.

за участі сторін: представника позивачки ОСОБА_1 - адвокатки Григораш К.М., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ларичева В.В., представника третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 - адвоката Карапетяна А.Р. у місті Києві, в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення правового режиму майна та його поділ,

встановив:

20.11.2020 року адвокат Григораш К.М., діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, набутого з ОСОБА_2 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивачки послалася на те, що позивачка з початку 2007 року почала проживати однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

08 липня 2011 року вони уклали шлюб, від шлюбу спільних дітей не мають. Шлюбні відносини позивачки ОСОБА_1 із відповідачем ОСОБА_2 не склалися через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. 19.10.2018 року шлюб був розірваний за згодою сторін. На час звернення ОСОБА_1 до суду, позивачка та відповідач вже майже 2 роки як повністю припинили вести спільне господарство.

З моменту розлучення, а саме з 19.10.2018 року дотепер позивач вживала заходи щодо спільного вирішення питання про поділ майна, що було набуте нею спільно з відповідачем за весь період їх спільного проживання, у тому числі в шлюбі, однак вони не дійшли згоди щодо зазначеного питання.

Позивачка та відповідач протягом тривалого часу спочатку проживали спільно однією сім'єю, не перебуваючи у шлюбі (з 2007 по 2011 роки), а потім - перебуваючи у шлюбі (з 2011 по 2018 роки). Між ними не було укладено письмових договорів щодо набутого ними майна, як за період спільного проживання однією сім'єю, так і за період шлюбу, а тому все набуте майно позивачкою та відповідачем за період часу з початку 2007 року по 19.10.2018 р. є майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

У відповідності до правил ч. 1 ст. 70 СК України предметом поділу у рівних частках є набуте сторонами у справі нерухоме майно: 1. нежитлове приміщення НОМЕР_16, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; назву змінено з згідно рішенням Київради/розпорядження Київського міського голови від 17.12.2015 № 30/30), буд.150-Б, загальною площею 144,4 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 69911280000; 2. квартира АДРЕСА_3 ;

2. Квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 .

Нежитлове приміщення НОМЕР_16 за адресою: АДРЕСА_2 придбавалося сторонами у справі 05.09.2014 року, відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного ОСОБА_2 зі згоди дружини ОСОБА_1 .. Крім того, позивачка, як фахівець у сфері дизайну інтер'єру розробила дизайн зазначеного приміщення, а також предметів інтер'єру в ньому, для подальшого розміщення суб'єкта господарювання у зазначеному приміщенні, а саме - стоматологічної клініки ТОВ «Дент Лаунж». Розроблений ОСОБА_1 дизайн предметів інтер'єру (голубий стіл), що були розміщені в приміщені НОМЕР_16, за адресою: АДРЕСА_2 , в 2017 році було номіновано KIFF (Київський Міжнародний Меблевий Форум) інтер'єрною премією «Interium» за номінацією «Предметний дизайн», про що також наявна інформація від 18.03.2017 року на офіційній сторінці KIFF в Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також було включено до номінування на премію SBID (The Society of British and International Design - Товариство британського та міжнародного дизайну) на премію International Design Awards 2018 як проект-фіналіст у категорії Healthcare Design (Заклади здоров'я) - проект "Denta Lounge", про що було зазначено 22.05.2019 року на офіційній сторінці ОСОБА_4 в Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, 09.11.2020 року було отримано інформаційну довідку №231723169 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта відповідача ОСОБА_2 за даними якої 16.07.2020 року за відповідачем було зареєстровано право власності на 2 об'єкти нерухомого майна: - квартиру АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м): 122.5, житлова площа (кв.м): 67.4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2127702180000; - квартиру АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м): 53, житлова площа (кв.м): 17.6, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2127678480000.

В обох випадках, підставою реєстрації права власності на зазначеного майно вказано: «висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, серія та номер: 970/971, виданий 08.07.2020, видавник: ТОВ "Технічний центр "Будівельно-інвентарна експертиза», а відтак вважає, що відповідачем здійснено поділ об'єкту нерухомого майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - квартира АДРЕСА_3 на 2 об'єкти нерухомого майна - дві квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 - з метою уникнення поділу такого майно в натурі між колишнім подружжям та з метою продажу такого майна без участі позивачки та без розподілу прибутку між ним та позивачкою - як подружжям.

Вказала представник позивачки, що квартиру АДРЕСА_3 набуто у власність 26.11.2008 року батьком відповідача - ОСОБА_5 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 11.11.2008 року №1978-С/КІ та було видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , за даними якого квартира складалась з трьох кімнат, загальною площею 108,80 кв.м., жилою площею 67,5 кв.м.. 18.07.2012 року право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування, у той же час сторони у справі проживали в цій же квартирі з 2008 року. Після набуття квартири у власність позивачкою та відповідачем було здійснено значне поліпшення зазначеного майна. Зокрема, загальна площа квартири АДРЕСА_4 була збільшена з 108.8 кв.м. до 175,5 кв.м., а жила площа квартири - з 67,5 кв.м. до 85 кв.м. Позивачка приймала участь у поліпшенні зазначеного майна, що в результаті було додатково збільшено за площею, як власними трудовими, так і майновими (грошовими) ресурсами.

Зокрема, позивачка, як фахівець у сфері дизайну інтер'єру здійснила розробку дизайну інтер'єру вказаної квартири, та з метою втілення такого проекту особисто приймала участь у вчиненні ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_4 .

Внаслідок зазначених обставин, 06.04.2013 року Відповідачем було здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 , із зазначенням наступного опису майна: складається з 3 кімнат, загальною площею 175,5 кв.м., жилою площею 85 кв.м. Квартирі присвоєно реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - 44502980000. На підтвердження права власності на зазначену квартиру із зміненими розмірами, відповідачу було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний №2591029 від 18.04.2013 року державним реєстратором Заіко І.В., відомості внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою №202930933 від 04.03.2020 року.

Враховуючи ісстотну участь позивачки в поліпшенні цього майна, що фактично призвело до істотного його збільшення в кількісному виразі та покращення в якісному виразі (за рахунок здійсненого ремонту згідно розробленого позивачкою дизайн-проекту), у відповідності до ст. 62,70 СК України, вважаємо, що квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 підлягають визнанню об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та наявні підстави для визнання частки позивачки в зазначеному майні в розмірі 1/2 частки.

Крім нерухомого майна, відповідачем у період шлюбу було набуто майнове право власності на об'єкти права інтелектуальної власності, що у відповідності до ст. 190 ЦК України відноситься до майна, що згідно ст. 61, 69, 70 є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу в натурі в рівних частинах.

Так, ОСОБА_2 згідно даних БД "Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг" (Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 , є власником наступних свідоцтв знаки для товарів та послуг, за якими засвідчується право власності Відповідача на такі знаки для товарів та послуг:

- номер свідоцтва № НОМЕР_2 , зареєстрованого 26.09.2016 згідно заявки № m201605907 , поданої 22.03.2016 року;

- номер свідоцтва № НОМЕР_4 , зареєстрованого 10.08.2017 згідно заявки № m201604421 , поданої 22.03.2016 року;

- номер свідоцтва № НОМЕР_6 , зареєстрованого 10.10.2017 згідно заявки №m201604308, поданої 22.03.2016 року.

При цьому, позивачка приймала участь у розробці таких знаків для товарів, що у тому числі відображено в розроблених нею ескізах розробленого дизайну приміщення НОМЕР_16, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Просила визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку наступного майна: - нежитлового приміщення НОМЕР_16, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 144,4 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 69911280000; - квартири АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м): 122.5, житлова площа (кв.м): 67.4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2127702180000; квартири АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м): 53, житлова площа (кв.м): 17.6, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2127678480000; знаків для товарів та послуг, право власності на які за відповідачем - ОСОБА_2 зареєстровано (засвідчено) свідоцтвом № НОМЕР_2 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 26.09.2016 року, свідоцтвом № НОМЕР_4 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.08.2017 року, свідоцтвом № НОМЕР_7 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.10.2017 року. Також просила стягнути з відповідача - ОСОБА_2 понесені позивачкою судові витрати в повному обсязі.

Провадження у справі було відкрито 14 січня 2021 року з призначенням справи до розгляду за правилами загального позовного провадження.

25.06.2021 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, котра ухвалою суду від 01.07.2021 року прийнята судом до провадження та об'єднана в одне провадження з основним позовом ОСОБА_1 ..

В обґрунтування зустрічного позову відповідач ОСОБА_2 зазначив, що він не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 з тих підстав, що у шлюбі з ОСОБА_1 ними було придбано тільки однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 та автомобіль марки «KIA Sportage», котре зареєстроване на ім'я позивачки ОСОБА_1 та перебуває у її користуванні.Зазначені позивачкою у первісному позові обставини щодо виникнення спільної сумісної власності на майно не відповідають дійсності.

Зокрема відповідач у своїй зустрічній позовній заяві до ОСОБА_1 про поділ майна стверджував, що до шлюбу з ОСОБА_1 , а саме 21.12.2010 року ним та АТ ХК «Київміськбуд» було укладено Інвестиційний контракт №16-1273/Н33 (про інвестування у нежитлове будівництво) об'єкту нерухомості , а саме приміщення соціальної служби та відділення побутової реабілітації громадян №1, загальною площею 146,63 кв м. Згідно додаткової угоди №1 до вказаного інвестиційного контракту від 07 липня 2011 року було внесено зміни щодо цільового призначення приміщення та зазначено його як «Стоматологія». Загальна вартість приміщення АДРЕСА_6 згідно умов контракту склала 1 931 040 гривень. Згідно графіку платежів, визначеному інвестиційним контрактом ним було внесено грошові кошти наступним чином: 24.12. 2010 року 594 000,00 гривень; 24.01.2011 року 310 440 ,00 гривень; 28 лютого 2011 року 384 000,00 гривень; 25 березня 2011 року 400 000,00 гривень; 28 липня 2011 року внесено 50 000,00 гривень; 26 жовтня 2011 року внесено 50 000,00 гривень; 28 жовтня 2011 року внесено 10 000,00 гривень; 20 жовтня 2011 року внесено 60 000,00 гривень; 31 жовтня 2011 року внесено 22 600,00 гривень; 01 листопада 2011 року внесено 50 000,00 гривень як оплата за купівлю нежитлового офісного приміщення № 1, за адресою: м. Київ, пр. Червонозоряний, 150-162, буд. 3 згідно договору № 16-1273/н33 від 21.12.2010 року. Відповідно до шлюбу ним було внесено 1 688 440 гривень, що складає 88% вартості проінвестованого приміщення (1 931 040 : 100 = 19 310 (1%) ; 1 688 440 : 19 310 = 87 438= 87%. Після реєстрації шлюбу було виплачено 242 600 гривень, що складає 13 % від вартості приміщення. Разом з тим вказані кошти ніколи не були спільними, а належать до моєї особистої власності, оскільки на час одруження він писав докторську дисертацію, тому єдиним моїм джерелом доходу була заробітна плата в розмірі 4 600 гривень, а відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 взагалі не працювала, що також підтверджується її трудовою книжкою. Всі грошові кошти на інвестування нежитлового приміщення були подаровані його батьками. 15.07.2010 року його батько продав нежитлове приміщення по АДРЕСА_7 , загальною площею 140 кв м за 1 085 044 гривень. У вересні 2010 року батько подарував йому грошові кошти у розмірі 270 000 доларів США для придбання стоматологічної клініки. Отже інвестування нежитлового приміщення АДРЕСА_8 відбувалося за рахунок коштів його батьків, а тому той факт що свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_8 було оформлено лише 05 вересня 2014 року, під час шлюбу, - не свідчить про спільність вказаного майна, оскільки вартість даного об'єкту була виплачена за рахунок подарованих йому грошових коштів, при цьому 87 % виплачено до шлюбу, а тому зазначене нежитлове приміщення не є об'єктом спільної сумісної власності , а є його особистою власністю.

Щодо поділу квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 стверджував, що 12.02.2008 року його батьком ОСОБА_5 укладено інвестиційну угоду та отримано свідоцтво про участь у фонді фінансування будівництва ФК «ПРІМІНВЕСТ» за програмою ЗАТ МЖК «Оболонь» щодо об'єкту інвестування у вигляді приміщення №145 за адресою: АДРЕСА_9 , орієнтовною площею 110 кв м. 26.11.2008 року батько ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 108,80 кв м., житловою площею 67,50 кв м., у 2009 році батько розпочав ремонт вказаної квартири і за його ж заявою до квартири було приєднано технічне приміщення розташоване на технічному поверсі, над обраною ним квартирою, внаслідок чого квартира стала двоповерхова. З урахуванням вказаного планування батьком одразу здійснювався ремонт у двоповерховій квартирі, що підтверджується Договором про встановлення державної охоронної сигналізації (Договір №974Д/кв-2009/Гол.Ц), який на прохання батька був укладений між ним, як його уповноваженою особою та Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в м. Києві. Охоронна сигналізація встановлювалась як на вхідні двері 1-го поверху, коридору 1-го поверху, так і на вхідні двері та коридор 2-го поверху, а також на приміщення 2-го поверху, і є підтвердженням, що квартира була двоповерхова вже до шлюбу.

Отже, приєднання технічного поверху до квартири АДРЕСА_3 відбулося задовго до шлюбу та здійснено його батьком ОСОБА_5 . Повний ремонт квартири та її реконструкція також були здійснені його батьком ОСОБА_5 , колишня дружина ОСОБА_1 жодного відношення до приєднання технічної площі до квартири, виконання та фінансування ремонту - не має.

У подальшому, 13.03.2010 року його батько ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповів йому вказану квартиру, а 12.07.2012 року батько ОСОБА_5 подарував йому квартиру АДРЕСА_3 , про що між нами укладено нотаріально посвідчений договір.

Через складність процедури оформлення фактично здійсненого перепланування квартири шляхом приєднання технічного поверху, батько уповноважив його займатися цим питанням. Однак через зайнятість на основній роботі, у зв'язку з написанням докторської роботи він зміг отримати документи про узаконення приєднання частини технічного поверху лише в квітні 2013 року, а відтак, отримання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 175,5 кв м, житловою площею 85 кв м в період шлюбу, а саме 18 квітня 2013 року,- не свідчить про спільність набуття вказаного об'єкту. Оскільки дана квартира була подарована йому, а збільшення площі квартири та ремонт також відбулися до укладення шлюбу за рахунок зусиль та коштів його батька. Доводи ОСОБА_1 про її участь у збільшенні вказаного об'єкту є надуманими та неправдивими, такими що мають на меті безпідставне збагачення, а приєднання площі частини технічних приміщень не є істотним збільшенням майна. Квартира за своїми технічними характеристиками як була так і залишилася трикімнатною.

Відповідачка була достовірно обізнана про те, що ця квартира є дарунком від батька та ніколи спорів з цього приводу в них не виникало. Саме тому з 2018 року відповідачка до суду не зверталася з приводу поділу їх майна.

Після розірвання шлюбу ним було зроблено за власні кошти реконструкцію, внаслідок чого квартира АДРЕСА_3 була з трикімнатної двоповерхової переобладнана в дві квартири - двокімнатну АДРЕСА_4 , загальною площею 122,5 кв м, житловою площею 67,4 кв м та однокімнатну за №145-А,- загальною площею 53 кв м, житловою площею 17,6 кв м., право власності на вказані об'єкти нерухомості, виникло 16.07.2020 року, вже через два роки після розірвання шлюбу, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Подарована йому батьком трикімнатна квартира після розірвання шлюбу за його ж особисті кошти переобладнана в дві ізольовані квартири (однокімнатну та двокімнатну). Тому відсутні жодні правові підстави для поділу зазначених квартир як спільного майна подружжя.

Вважав, що нежитлове приміщення АДРЕСА_10 , розташована за адресою: АДРЕСА_9 та квартира АДРЕСА_3 не є предметом поділу спільного майна подружжя.

Загальна вартість спільного сумісного майна подружжя становить 2 970 000 грн, а ідеальна частка кожного з подружжя має відповідати розміру у грошовому еквіваленті 1 485 000,00 грн. З урахуванням вартості об'єктів спільного сумісного майна подружжя, просив поділити майно наступним чином: у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 залишити: автомобіль марки «КІА Sportage», 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_8 ; вартість якого згідно публічних даних, які містяться на інтернет ресурсах складає - 405 000 гривень; 42/100 частини квартири АДРЕСА_5 , вартістю 1 080 000,00 гривень: у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 залишити: 58/100 частини квартири АДРЕСА_5 , вартістю 1 150 000 гривень.

01.07.2021 року відповідач ОСОБА_2 додав до суду відзив на позов ОСОБА_1 відповідно до змісту якого не визнає заявлені позовні вимоги щодо поділу майна з підстав викладених у зустрічній позовній заві. На спростування зазначених позивачкою підстав для позову, що вони проживали однією сім'єю з початку 2007 року послався на, те що після розлучення 15.03.2007 року з першою дружиною він багато приділяв уваги малолітнім дітям, оскільки мав надію зберегти сім'ю. З позивачкою мали місце тільки епізодичні зустрічі так само, як і з іншими жінками на орендованій ним квартирі АДРЕСА_11 . Та обставина, що 15.09.2007 року позивачка викликала поліцію з приводу конфлікту, що мав місце в ніч з 14 на 15.09.2007 року не доведена належними та допустимими доказами у той же час може свідчити не про усталені сімейні стосунки, а про конфліктні і вкрай неприязні, а на адвокатський запит його представника до Шевченківського управління поліції отримано відповідь, що матеріали знищені.

Весною 2008 року позивачка під різними приводами ініціювала поновлення їх спілкування. Через наявність конфлікту з колишнім чоловіком з приводу місця проживання їх спільної дочки він дозволяв останній пожити в орендованій ним квартирі для переконання органу опіки та піклування, що вона має можливість створити належні умови для проживання дочки, оскільки такі умов в квартирі де вона мешкала по АДРЕСА_12 були відсутні. Термін дії укладеного ним із власником квартири АДРЕСА_11 договору оренди закінчився 21.07.2008 року та не продовжувався, а тому на яких підставах у квартирі продовжувала проживати позивачка йому невідомо. Акт обстеження житлово-побутових умов від 11.11.2008 року, складений службою у справах дітей Шевченківської райдержадміністрації м. Києва зі слів ОСОБА_1 , а тому не може бути належним та допустимим доказом у справі.

15.07.2021 року позивачка ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко Т.Ю. подала до суду відповідь на відзив ОСОБА_2 на позов ОСОБА_1 , яким заперечила твердження відповідача щодо необґрунтованості її первісного позову, а також твердження про недостовірність наданих нею доказів на підтвердження обставин, що стали підставою для позову, надала суду докази на спростування заперечень відповідача.

19.07.2021 року позивачка ОСОБА_1 подала до суду відзив на зустрічний позов ОСОБА_2 , відповідно до змісту якого не визнала позовні вимоги ОСОБА_2 . Стверджувала, що квартиру АДРЕСА_5 придбавала за кошти, що були надані їй рідним братом ОСОБА_6 у розмірі 6 000, 00 доларів США та батьками у розмірі 14 000, 00 доларів США. Крім того нею було самостійно зроблено дизайн інтер'єр вказаної квартири та вкладено особисті кошти. Зазначену квартиру придбавала для забезпечення житлом своєї дочки - ОСОБА_7 . Вказана квартира є її особистою власністю та не підлягає поділу.

08.11.2021 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Т.Ю. звернулася до суду з заявою про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 09.11.2021 року заява адвоката Шевченко Т.Ю., яка діє від імені позивачки ОСОБА_1 , про зміну предмету позову за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділь спільного майна подружжя прийнято до провадження.

Відповідно до змісту заяви адвоката Шевченко Т.Ю., від імені та в інтересах ОСОБА_1 , з підстав викладених у позовній заяві при зверненні до суду з позовом , представником позивачки заявлено предмет спору про: встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 08.07.2007 року по 08.07.2011 року; визнання за позивачкою ОСОБА_1 право власності на частку наступного майна: - нежитлового приміщення НОМЕР_16, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 144,4 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 69911280000; - квартири АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м): 122.5, житлова площа (кв.м): 67.4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2127702180000; квартири АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м): 53, житлова площа (кв.м): 17.6, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2127678480000; знаків для товарів та послуг, право власності на які за відповідачем - ОСОБА_2 зареєстровано (засвідчено) свідоцтвом № НОМЕР_2 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 26.09.2016 року, свідоцтвом № НОМЕР_4 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.08.2017 року, свідоцтвом № НОМЕР_7 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.10.2017 року. Також просила стягнути з відповідача - ОСОБА_2 понесені позивачкою судові витрати в повному обсязі.

10.11.2021 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 подав відповідь на відзив ОСОБА_1 на зустрічний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, відповідно до змісту якого заперечив твердження відповідачки за його позовом ОСОБА_1 щодо обстави придбання квартири АДРЕСА_5 , не погодився з твердженнями останньої щодо придбання ним у приватну власність квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 та нежитлового приміщення АДРЕСА_13 , а також їх спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю.

В межах розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя до суду звернулася третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення правового режиму майна та його поділ.

Ухвалою суду від 09.11.2021 року судом залучено до участі у справі третю особу з самостійними вимогами ОСОБА_3 .. Прийнято до провадження заяву третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення правового режиму майна та його поділ.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_3 послалася на те, що у 2007 році познайомилася з відповідачем ОСОБА_2 , почали зустрічатися. Відповідач мав серйозні наміри і їх відносини переросли в сімейні. Вони разом бували на сімейних святах, разом святкували новий рік, були знайомі з батьками один одного, їх сприймали як пару. З 16 травня 2008 року проживали разом і до початку 2011 року, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. Вона сприяла збільшенню майна, вносила кошти на його покращення та придбання, бажала розвитку бізнесу чоловіку. З метою придбання приміщення для клініки з її боку було внесено значну суму коштів, а саме 50% першого внеску за інвестиційним договором. Це були її власні заощадження, відповідач погодився їх прийняти і не казав, що бере в борг, чи потім поверне. Їх розлучення для неї було неочікуваним, проте ОСОБА_2 запевнив її, що компенсує понесені нею витрати. Припинення відносин сприймала саме як розлучення , оскільки сприймала їх виключно як сім'ю.

Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3 у своєму позові також стверджувала, що серйозність їх з відповідачем стосунків підтверджується тим, що вони разом обирали приміщення для стоматології та зупинили свій вибір на нежитловому приміщенні АДРЕСА_6 . Інвестиційний договір відповідач підписував під час їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також перший платіж в розмірі 594 000, 00 грн. ними було внесено спільно, відразу після підписання інвестиційного договору у грудні 2010 року як часткова сплата. Частина вказаних коштів була надана нею з особистих заощаджень. Відповідно до умов інвестиційного договору, перший внесок складав 50% вартості майна, з чого слідує, що вона має право на 25% вказаного приміщення, що складає 247 000, 00 грн.

Просила ухвалити рішення, яким встановити правовий режим майна та визнати частину приміщення АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнати за нею, ОСОБА_3 право власності на частину приміщення АДРЕСА_6 . Судові витрати покласти на відповідача.

08.02.2023 року представник відповідача за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвокат Ларичев В.В. подав до суду відзив на позов ОСОБА_3 , просив відмовити у задоволенні позову останньої. Стверджував, що ОСОБА_2 зі ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу однією сім'єю не проживав, спільного господарства не мав. Вони дійсно познайомилися в 2007 році, між ними виникли хороші дружні стосунки, йому здавалося, що ОСОБА_3 підтримувала його у намірі в будь-який спосіб примиритися з дружиною ОСОБА_9 . Приблизно 2009-2010 роки вони дійсно деякий час зустрічалися, інколи він залишався в неї ночувати, спільно їздили на відпочинок, однак жодного наміру створювати сім'ю в нього не було. Спільними правами і обов'язками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пов'язані не були, спільного господарства не вели. Грошові кошти на інвестування нежитлового приміщення АДРЕСА_6 фактично були подаровані йому його батьками.

Підготовче провадження у справі закрито 12.12.2024 року.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Григораш К.М. підтримала заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав викладених у позовній заяві, стверджувала, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали однією сім'єю з початку 2007 року, все майно заявлене до поділу ОСОБА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак підлягає поділу на рівні частки між колишнім подружжям ОСОБА_10 . Категорично заперечила право ОСОБА_2 на частку в квартирі АДРЕСА_5 , посилаючись на те, що квартира була придбана за кошти ОСОБА_1 для дочки від попереднього шлюбу, а також право третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 на частку в нежитловому приміщенні, площею 144,4 кв.м. , по АДРЕСА_14 . Просила відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 ..

Представник відповідача ОСОБА_8 - адвокат Ларичев В.В. не визнав позовні вимоги ОСОБА_1 у частині поділу нерухомого майна з тих підстав, що нежитлове приміщення, площею 144,4 кв.м. , по АДРЕСА_2 , було придбане ОСОБА_8 , оскільки 87% його вартості було оплачено до шлюбу з ОСОБА_1 , а решта вартості 13% , а саме 242 600,00 гривень були сплачені після реєстрації шлюбу сторін, однак кошти на придбання цього майна були подаровані ОСОБА_8 його батьками так само, як і квартира АДРЕСА_3 . Крім того, батьками відповідача було приєднано до квартири АДРЕСА_3 частину технічного поверху, внаслідок чого квартира стала двоповерхова та ними ж здійснено ремонт вже у двоповерховій квартирі. Вже після розірвання шлюбу сторін у справі, відповідач за власні кошти зробив реконструкцію цієї ж квартири та переобладнав її ж у двокімнатну та однокімнатну з присвоєнням адрес АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , а відтак не є спільним майном з позивачкою та не підлягає поділу.

Представник відповідача ОСОБА_8 - адвокат Ларичев В.В. підтримав зустрічну позовну заяву ОСОБА_8 , просив з урахуванням вартості набутого сторонами у справі під час перебування у шлюбі майна - автомобіля марки «КІА Sportage» (вартість якого за даними інтернет ресурсів 405 000 гривень); квартири АДРЕСА_5 (вартість якої за даними інтернет ресурсів складає 2 565 000 гривень), залишити ОСОБА_1 автомобіль марки «КІА Sportage» та 42/100 частин квартири АДРЕСА_5 , а ОСОБА_8 залишити 58/100 частин цієї ж квартири.

Представник третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 - адвокат Карапетян А.Р. підтримав заявлені вимоги, з підстав зазначених у позовній заяві, просив задовольнити заявлені вимоги, встановивши правовий режим майна та визнати частки нежитлового приміщення, площею 144,4 кв.м. , по АДРЕСА_14 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та визнати за ОСОБА_3 право власності на частину цього ж приміщення, судові витрати стягнути з відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_2 , - адвокат Ларичев В.В. просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 , оскільки зазначені підстави для позову є необґрунтованими, а також не підтверджені належними та допустимими доказами.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Григораш К.М. просила відмовити у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_3 з тих підстав, що зазначені останньою підстави для позову не відповідають дійсності та не ґрунтуються на законі, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Заслухавши у судовому засіданні представників сторін та третьої особи з самостійними вимогами, дослідивши докази наявні у справі, оцінивши все в сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 , а також про відсутність підстав для задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони у справі позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.07.2011 року, який було розірвано за їх спільною заявою 19.10.2018 року Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у місті Києві (а.с.17,18 тому №1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від шлюбу спільних дітей не мають.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_1 , стверджувала, що з відповідачем ОСОБА_2 спільно однією сім'єю проживала з початку 2007 року, просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 08.07.2007 року по 08.07.2011 року.

Відповідно до правил частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правилами статей 12, 13 ЦПК України встановлено, що: цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до правил статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77, частинами 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 та частини 2 статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Позивачка ОСОБА_1 заявила позовні вимоги про встановлення факту її проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 08.07.2007 року по 08.07.2011 року, визнання за нею права власності на частку майна: нежитлового приміщення НОМЕР_16, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 144,4 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 69911280000; - квартири АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м): 122.5, житлова площа (кв.м): 67.4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2127702180000; квартири АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м): 53, житлова площа (кв.м): 17.6, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2127678480000; знаків для товарів та послуг, право власності на які за відповідачем - ОСОБА_2 зареєстровано (засвідчено) свідоцтвом № НОМЕР_2 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 26.09.2016 року, свідоцтвом № НОМЕР_4 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.08.2017 року, свідоцтвом № НОМЕР_7 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.10.2017 року.

Необхідність встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу обгрунтувала тим, що такий факт має для неї юридичне значення, оскільки вона бажає визначити належну їй частку у спільно нажитому майні подружжя.

Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що з початку 2007 року вони з відповідачем спільно проживали однією сім'єю за адресою - АДРЕСА_1 , підтримували шлюбно-сімейні стосунки, вели спільне господарство, проводили разом дозвілля з дітьми від попередніх шлюбів, за спільні кошти придбали нерухомість, зробили ремонтні роботи та облаштування, а також покращення придбаного майна, а з середини 2009 року проживали у квартирі за адресою - АДРЕСА_15 .

Відповідач ОСОБА_2 заперечив зазначені позивачкою ОСОБА_1 підстави для позову в частині проживання однією сім'єю до реєстрації шлюбу та спільного придбання нерухомого майна, з приводу якого заявила спір ОСОБА_1 ..

Так, судом встановлено, що відповідачем у справі ОСОБА_2 21.06.2007 року було укладено договір оренди квартири з орендодавцем ОСОБА_11 за адресою - АДРЕСА_1 , строком на 11 місяців з 21.07.2007 року по 21.06.2008 року з можливістю продовження договору за згодою сторін (а.с.12-13 тому №1).

21.06.2008 року між орендодавцем ОСОБА_11 з однієї сторони і ОСОБА_8 орендарем з другої сторони було укладено додаткову угоду до договору оренди від 21.07.2007 року, за умовами якої продовжувався строк дії договору оренди квартири АДРЕСА_11 від 21.07.2007 року на 11 місяців з 21.06.2008 року по 21.05.2009 року. Надана суду копія додаткової угоди містить підпис орендаря ОСОБА_2 (а.с.21 тому №2).

15.09.2007 року позивачка ОСОБА_1 , дошлюбне прізвище « ОСОБА_12 », 15.09.2007 року робила усну заяву (повідомлення) про злочин до ДІМ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві (а.с.10 тому №1).

Як видно зі змісту зазначеної вище заяви ОСОБА_13 та пояснень, остання повідомляла, що вона зареєстрована за адресою - АДРЕСА_16 , проживає за адресою - АДРЕСА_1 , о 02 : 00 год.15.09.2007 року по АДРЕСА_1 співмешканець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 причинив тілесні ушкодження. (а.с.10,11 тому №1).

За даними акту обстеження житлово-побутових умов, затвердженого 11.11.2008 року заступником начальника Служби у справах дітей Шевченківської райдержадміністрації м. Києва встановлено, що за заявою громадянки ОСОБА_13 було проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира орендувалася у громадянина ОСОБА_11 згідно договору оренди цивільним чоловіком заявниці громадянином ОСОБА_2 . За даною адресою фактично проживали: 1) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , працює доцентом кафедри ортопедичної стоматології, кандидат медичних наук Національного медичного університету імені Богомольця, ставка в місяць 3 614 гривень; 2) ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , працює менеджером у ТОВ «Теле ігри медіа груп», ставка 2 221 гривні. (а.с.14-15)

01.10.2010 року в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин було заповнено медичну карту амбулаторного хворого №6761 - ОСОБА_13 , адреса: АДРЕСА_15 (а.с.16 тому №1).

Протягом 2007 - 2008 років ОСОБА_1 , на той час прізвище останньої « ОСОБА_12 », переписувалася з ОСОБА_14 , Секретаріатом уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Прокуратурою Обухівського району Київської області, Комітетом з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України, Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, Управлінням взаємодії з судами, правоохоронними органами та органами юстиції, Дніпровською районною державною адміністрацією міста Києва, Генеральною прокуратурою України і в текстах листів та на поштових конвертах була вказана адреса позивачки - АДРЕСА_1 (а.с. 22-32 тому №2).

Надані позивачкою для дослідження судом світлини що на аркушах справи №№ 14-16 тому №2 зроблені у період часу з 2007 по 2009 рік відтворюють сторін у справі та їх дітей від попередніх шлюбів під час спільного відпочинку, як однієї родини.

Надані представником позивачки докази, що стосуються спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з липня 2007 року і до моменту реєстрації шлюбу приймаються судом до уваги, як належні та допустимі, оскільки подані до суду в додатку до позовної заяви, а також у додатку до відповіді на відзив відповідача ОСОБА_2 на позов ОСОБА_1 саме на спростування заперечень ОСОБА_2 зазначених позивачкою за первісним позовом підстав для позову.

Представник відповідача ОСОБА_8 , стверджував, що ОСОБА_8 орендував квартиру АДРЕСА_11 разом зі своїм другом для проведення часу з жінками та надав згоду щоб квартира була обстежена як місце проживання ОСОБА_13 , оскільки остання мала на той час спір з колишнім чоловіком щодо місця проживання дочки, а також дати створення світлин - 2007 - 2009 роки.

Суд не може прийняти до уваги зазначені заперечення представника відповідача ОСОБА_8 , оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, які б спростували докази надані позивачкою, а надана суду копія акту повернення квартири складеного 21 липня 2008 року щодо повернення ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_11 орендодавцю ОСОБА_11 не може бути прийнята судом до уваги, оскільки цей доказ відповідачем за первісним позовом було подано суду з порушенням правил частини 3 статті 83 ЦПК України. Копія зазначеного акту була подана до суду тільки в додатку до відповіді на відзив ОСОБА_1 на його зустрічний позов, а у самому тексті зустрічної позовної заяви та відзиві на позов ОСОБА_1 , відповідач тільки посилався на те, що договір не продовжував, однак на підтвердження зазначеної обставини копію цього ж акту повернення квартири не додавав, а також не посилався на наявність у нього такого доказу та неможливість його подання одночасно з відзивом на позов, або ж зустрічною позовною заявою, підпис у наданій суду позивачкою додатковій угоді до договору оренди про продовження строку оренди не спростував належними доказами .

Крім того, надані позивачкою докази на підтвердження спільного проживання з відповідачем ОСОБА_8 з 2007 року і до реєстрації шлюбу однією сім'єю також узгоджуються з показаннями допитаної у судовому засіданні свідка ОСОБА_15 , котра показала суду, що вона разом із ОСОБА_13 працювала в ТОВ «Інтерактивні телевізійні ігри» з 2004 по 2008 рік. ОСОБА_16 була телеведучою з найкращим рейтингом, однак влітку 2007 року звільнилася, оскільки на цьому наполягав ОСОБА_17 з яким вони проживали, вона надала перевагу створенню сім'ї. Свідку було відомо, що з ОСОБА_16 та ОСОБА_18 проживали ще її дочка та два хлопці ОСОБА_19 . Вони багато подорожували, разом проводили вільний час. При зустрічі ОСОБА_16 представила ОСОБА_19 як кохану людину, останній висловлювався за те, щоб жити з нею разом і разом виховувати дітей. Павло ОСОБА_20 обмежував ОСОБА_16 у спілкуванні зі свідком та іншими колегами. ОСОБА_16 приймала участь у всіх начинаннях ОСОБА_19 , намагалася бути ідеальною дружиною. Вона розробляла дизайн проекти стоматологічної клініки ОСОБА_19 , а згодом і придбаної ними квартири, її дизайн-проекти були відмічені, як найкращі. Коли ОСОБА_16 звільнилася від них то вони зустрічалися з приводу дизайн-проектів над якими вона працювала. Під час спілкування з приводу дизайн-проектів ОСОБА_16 розповідала про їх спільне проживання з ОСОБА_8 , всі розмови свідчили про те, що вони проживали однією сім'єю. Коли саме ОСОБА_16 зареєструвала шлюб з ОСОБА_18 свідок не пам'ятала, оскільки на весіллі не була.

Представник позивачки також стверджувала, що ОСОБА_1 була автором дизайн-проекту стоматологічної клініки ОСОБА_8 , котра розміщена у нежитловому приміщенні АДРЕСА_13 з яким приймала участь в міжнародному конкурсі та отримала перемогу в номінації «Предметний дизайн», що не заперечував у судовому засіданні представник відповідача. (а.с. 28-33, 34 тому №1).

Відповідно до правил статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

З огляду на встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з моменту оренди останнім квартири АДРЕСА_11 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу і до 08.07.2011 року, а саме до реєстрації їх же шлюбу відділом РАЦС Печерського РУЮ у місті Києві.

Звертаючись до суду з позовною вимогою про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивачка просила встановити такий факт, як приюдицію для наступних заявлених нею вимог про визнання права власності на частку майна набутого за час спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_8 .

При вирішенні заявленої в порядку позовного провадження вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю суд приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 23.01.2024 року у справі №523/14489/15-ц, а саме: 40. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

Отже, за результатами судового розгляду позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації щлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_8 ,Ю який останнім не визнається, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_8 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а зазначені позивачкою підстави для встановлення такого факту, що знайшли підтвердження під час судового розгляду прийняти до уваги як підстави під час вирішення наступних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про поділ майна.

Відповідно до статті 74 СК України: 1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. 2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

До правовідносин сторін у справі можуть бути застосовані, як положення СК України так і ЦК України.

Правилами частини 3 статті 368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільно сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правил статей 60, 61, 70 СК України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Так судом встановлено, що 21.12.2010 року між АТ ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_8 було укладено інвестиційний контракт №16-1273/Н33 (про інвестування у нежитлове будівництво), предметом якого було інвестування нежитлового приміщення, характеристика об'єкту інвестування: район забудови - АДРЕСА_17 , назва приміщення - приміщення соціальної служби та відділення побутової реабілітації громадян №1, загальна площа 146,63 кв.м., запланований термін введення в експлуатацію ІІ квартал 2011 року (а.с.167-169).

06.07.2011 року АТ ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №1 до Інвестиційного контракту №16-1273/Н33 (про інвестування у нежитлове будівництво) від 12.12.2010 року, відповідно до якої внесено зміни до Інвестиційного контракту №16-1273/Н33 про інвестування у нежитлове будівництво від 21.12.2010 року, а саме до пункту 1.3. в частині назви приміщення - нежитлове приміщення №1 з функціональним призначенням «Стоматологія», загальної площі - 143,04 кв.м., а пункт 3.1. викладено в наступній редакції: інвестор здійснює інвестування об'єкту за ціною 1 кв.м. загальної площі, яка встановлена згідно з протоколом засідання комісії по визначенню вартості житла та інших об'єктів нерухомості за наступним графіком: 44, 00 кв.м. - 23.12.2010; 23,00 кв.м. - 25.01.2011; 28, 00 кв.м. - 25.02.2011; 29,63 - 25.03.2011, 18,41 - 01.09.2011 (а.с.170 тому №1).

На виконання умов додаткової угоди №1 до Інвестиційного контракту №16-1273/Н33 платником ОСОБА_2 сплачено АТ ХК «Київміськбуд»: 24.12.2010 року 594 000, 00 гривень; 24.01.2011 року 310 440, 00 гривень; 28.02.2011 року 384 000, 00 гривень; 25.03.2011 року 400 000, 00 гривень; 28.07.2011 року 50 000, 00 гривень; 20.10.2011 року 60 000, 00 гривень; 26.10.2011 року 50 000, 00 гривень; 28.10.2011 року 10 000, 00 гривень; 31.10.2011 року 22 600, 00 гривень; 01.11.2011 року 50 000, 00 гривень (а.с. 171-180 тому №1).

Твердження відповідача ОСОБА_8 що грошові кошти на інвестування ним нежитлового приміщення були подаровані йому його батьками, а саме у вересні 2010 року 270 000 доларів США. На підтвердження чого відповідачем були надані суду докази продажу 15.07.2010 року батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_5 нежитлового приміщення по АДРЕСА_7 , загальною площею 140 кв.м. за 1 085 044, 00 гривень та договір №58839/01 про відкриття банківського рахунку фізичної особи в іноземній валюті 28.02.2008 року укладений ОСОБА_5 з ТОВ «Український промисловий банк» (а.с.83-187).

Крім того, в додатку до відповіді на відзив ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , останнім додано заяви його батьків ОСОБА_21 та ОСОБА_2 від 21.09.2010 року про дарування ними сину 270 000 доларів США, котрі також подані з порушенням правил частини 3 статті 83 ЦПК України, оскільки у самому тексті зустрічної позовної заяви та відзиві на позов ОСОБА_1 , відповідач тільки посилався на те, що у вересні 2010 року його батьки подарували йому грошові кошти в розмірі 270 000 доларів США, однак на підтвердження зазначеної обставини копії заяв батьків не додавав, а також не посилався на наявність у нього такого доказу та неможливість його подання одночасно з відзивом на позов, або ж зустрічною позовною заявою.

05.09.2014 року між АТ ХК «Київміськбуд», як продавцем з однієї сторони та ОСОБА_8 покупцем з другої сторони, за згодою дружини покупця , ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення НОМЕР_16 за адресою: АДРЕСА_18 . Сторони домовились, що грошові кошти у розмірі 1 949 400, 00 гривень, у тому числі ПДВ, сплачені покупцем згідно з інвестиційним контрактом №16-1273/Н-33 (про інвестування у нежитлове будівництво) від 21.12.2010 року та додатковою угодою №1 до Інвестиційного контракту №16-1273/Н-33 (про інвестування у нежитлове будівництво) від 21.12.2010 року, укладеною 06.07.2011 року зараховуються в якості оплати вартості майна. Повний розрахунок за цим договором, відсутність матеріальних та інших претензій сторін одна до одної підтверджується довідкою № Ф/РН/1478 від 11.08.2014 року, виданою АТ ХК «Київміськбуд» та з підписами сторін. (а.с.20-21).

Отже, судом встановлено, що виконання умов Інвестиційного контракту №16-1273/Н-33, щодо оплати частинами об'єкту інвестування, інвестор ОСОБА_2 сплачував платежі на загальну суму 1 931 040, 00 гривень у період з 24.12.2010 року і по 01.11.2011 року, тобто у період коли він уже проживав однією сім'єю з ОСОБА_1 , а також і у період після реєстрації їх шлюбу.

З огляду на встановлені вище обставини, що ОСОБА_1 з липня 2007 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача ОСОБА_8 , що 87% вартості проінвестованого ним нежитлового приміщення за адресою - АДРЕСА_19 ним було сплачено до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , а решта 13% це його особиста власність.

На думку суду, та обставина, що на час укладення 05.09.2014 року ОСОБА_2 з АТ ХК «Київміськбуд» договору купівлі-продажу нежитлового приміщення НОМЕР_16 за адресою: АДРЕСА_18 , вартість якого була оплачена ОСОБА_2 , як інвестором на виконання інвестиційного контракту №16-1273/Н33 (про інвестування у нежитлове будівництво) від 21.12.2010 року та додаткової угоди №1 до цього ж контракту від 06.07.2011 року , ОСОБА_2 як покупець отримував згоду дружини ОСОБА_1 також є підтвердженням того, що ОСОБА_2 визнавав, що майно придбавалося ними спільно, як подружжям.

Наразі, суд доходить висновку, що нежитлове приміщення НОМЕР_16 за адресою: АДРЕСА_18 є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_10 та підлягає поділу між ними на рівні частки.

За даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, отриманої 04.03.2020 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира загальною площею 175,5 кв.м., житловою площею 85 кв.м. за адресою: АДРЕСА_15 ., дата та час державної реєстрації 06.04.2013 року (а.с.46 тому №1).

За даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, отриманої 09.11.2020 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належать: квартира загальною площею 122,5 кв.м., житловою площею 67,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_15 , дата та час державної реєстрації 16.07.2020 року; квартира загальною площею 53 кв.м., житловою площею 17, 6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_15 , дата та час державної реєстрації 16.07.2020 року;

Позивачка просила визнати її та відповідача ОСОБА_2 спільною сумісною власністю колишнього подружжя квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 з тих підстав, що 12.07.2012 року відповідач ОСОБА_2 набув у власність на підставі договору дарування квартиру АДРЕСА_3 . загальною площею 108,8 кв.м.,, житловою площею 67,5кв.м. , після чого позивачкою спільно з відповідачем було здійснено значне поліпшення цього майна. Зокрема загальна площа квартири з 108, 8 кв.м. була збільшена до 175, 5 кв.м., а жила з 67,5 кв.м. до 85 кв.м.. Вона, ОСОБА_1 , приймала участь у поліпшені зазначеного майна, що в результаті додатково було збільшено за площею, як власними трудовими так і майновими (грошовими) ресурсами. 06.04.2013року відповідач зареєстрував своє право власності на квартиру АДРЕСА_3 , вже загальною площею 175,5 кв.м., житловою 85 кв.м., а 16.07.2020 року відповідачем було поділено зазначену квартиру та зареєстровано право власності на два об'єкти, а саме квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 .

Відповідно до правил частини 1 статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Так, судом встановлено, що 12.07.2012 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 , квартира складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 67,5 кв.м., загальною площею 108,8 кв.м., договір дарування квартири посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С., зареєстрований в реєстрі за №1546 (а.с.181-182 тому №1).

За даними технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 , виконаним 27.06.2008 року, квартира розташована на 25 поверсі 25 поверхового будинку та складалася з 3 кімнат жилою площею 67,5 кв.м. у тому числі 1-а кімната 16,1 кв.м., 2-а кімната 21,0 кв.м., 3-я кімната 30,4 кв.м., кухні площею 17,2 кв.м., ванної кімнати 5,0 кв.м., санвузол 2,7 кв.м., передпокою 13,9 кв.м.. Квартира обладнана лоджією 0,8; 1,7 кв.м.. Загальна площа квартири 108,8 кв.м., висота приміщень 2,75м.. (а.с.43-45 тому №1).

Як видно зі змісту свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер:2591029 від 18.04.2013 року квартира за адресою - АДРЕСА_15 , загальною площею 175,5 кв.м., житловою площею 85 кв.м. на праві приватної власності належить ОСОБА_2 (а.с.48 тому №1).

За даними технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 , виготовленого 04.03.2013 року, квартира розташована на 25 поверсі 25 поверхового будинку та складалася з 3 кімнат жилою площею 85,0 кв.м. у тому числі 1-а кімната 37,4 кв.м., 2-а кімната 30,0 кв.м., 3-я кімната 17,6 кв.м., кухні площею 19,3 кв.м., вбиральні площею 2,9 кв.м., санвузол площею 5,0; 2.6 кв.м., коридору площею 12,6; 13, 9 кв.м. холу площею 24,1 кв.м., підсобна площа 8,4 кв.м.. Квартира обладнана лоджією 1,7 кв.м.. Загальна площа квартири 175,5 кв.м., висота приміщень 2,75м.. (а.с.49-51 тому №1).

Крім того, як видно з плану квартири, що є додатком до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 , виготовленого 04.03.2013 року зазначена квартира, загальною площею 175,5 кв.м. розташована на 25 та технічному поверхах будинку АДРЕСА_9 (а.с.51 тому №1).

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо визнання за нею права власності на 1\2 частку квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 з тих підстав, що за її участі було збільшено квартиру, послався на те, що квартира АДРЕСА_3 , орієнтовною площею 110 кв.м. була про інвестована його батьком за договором від 12.02.2008 року. 26.11.2008 року його батько ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право власності на зазначену квартиру загальною площею 108,80 кв.м., житловою площею 67,50 кв.м. та у 2009 році розпочав ремонт. Саме батьком у 2009 році було здійснено приєднання частини технічного поверху до квартири АДРЕСА_4 , внаслідок чого квартира стала двоповерхова. Ремонт у квартирі батько здійснював з урахуванням вказаного перепланування. 12.07.2012 року батько подарував йому, ОСОБА_2 , цю ж квартиру житловою площею 67,50 кв.м. загальною 108,80 кв.м. через складність процедури оформлення фактично здійсненого перепланування. Подарована йому квартира вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , ним же була переобладнана в дві ізольовані квартири за особисті кошти.

На підтвердження зазначених заперечень стороною відповідача було надано суду договір про встановлення державної охоронної сигналізації, який за дорученням батька був укладений від імені ОСОБА_2 та акт монтажу охоронної сигналізації від 04.08.2009 року, а також формуляр охороняємого об'єкту.

Судом встановлено, що Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві (виконавцем) та ОСОБА_2 (замовником) , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_15 було укладено договір №974Д/кВ.-2009/Гол.Ц про надання послуг охорони майна, що знаходиться в жилих приміщеннях громадян, без зазначення дати укладення та протокол погодження вартості охорони майна, що знаходиться в квартирі (іншому приміщенні) громадян підписаний виконавцем Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві та замовником ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_15 без зазначення дати погодження та підписання. (а.с.196-205 т ому №1).

Зі змісту п.2.4. зазначеного вище договору вбачається, що на «Об'єкті» обладнано сигналізацію на вхідних дверях на відкривання 1 та 2 поверхів, об'єм приміщень 1 поверху та 2 поверху електронними датчиками типу LC-100 - 2 шт., LC- 102 - 3 шт., що частково узгоджується з актом від 04.08.2009 року про встановлення системи охоронного призначення квартири ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_9 , квартира145 обладнання: ОРИОН 8Т - 1 шт., СОМК2-11-4 шт., LC-100 - 4 шт., LC- 102PIGBSS - 3 шт., а також формуляром охороняємого об'єкту.

Твердження відповідача ОСОБА_2 , що факт ремонту спірної квартири та її реконструкції його батьками підтверджується актом від 04.08.2009 року про встановлення системи охоронного призначення квартири ОСОБА_5 та п. 5.2.4. договору про встановлення сигналізації, яким визначено уповноважених осіб на здавання сигналізації під спостереження та зняття її з під спостереження, до яких належали лише ОСОБА_5 та ОСОБА_21 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не узгоджуються зі змістом договору 974Д/кВ-2009/Гол.Ц на надання послуг охорони майна, що знаходиться в жилих приміщеннях громадян.

Так, суд звертає увагу, що договір 974Д/кВ-2009/Гол.Ц на надання послуг охорони майна, що знаходиться в жилих приміщеннях без дати його укладення, укладався ОСОБА_2 , як особою, що зареєстрована в квартирі до якої замовлялися послуги, а не його батьком, котрий за твердженням останнього займався вирішенням питання приєднання частини технічного поверху до спірної квартири, та відсутні посилання, що під час укладання договору ОСОБА_2 діяв за дорученням власника квартири його ж батька - ОСОБА_5 .

Як видно зі змісту пункту 5.2.4. зазначеного вище договору, умови цього пункту стосуються визначення осіб, уповноважених на здавання сигналізації під спостереження та зняття її з-під спостереження та містить примітку з приводу того, що особи, які зареєстровані за даною адресою вносяться до списку довірених осіб в обов'язковому порядку.

З огляду на не надання відповідачем суду інформації про осіб місце проживання яких було зареєстровано за адресою - АДРЕСА_15 до якої встановлювалася сигналізація на підставі договору 974Д/кВ-2009/Гол.Ц , а також наявну у суду інформацію, що сам ОСОБА_2 з 03.03.2009 року був зареєстрований за цією ж адресою, твердження сторони позивачки, що місце проживання ОСОБА_1 за цією ж адресою не було зареєстроване, а сам договір не містить дати його укладання, відповідно суд не може прийняти надані відповідачем докази, як достовірні в тій частині, що дані про його батьків були внесені до п.5.2.4. зазначеного договору, як єдиних довірених його осіб, що в свою чергу свідчило б, що саме батько відповідача робив ремонтні роботи в квартирі АДРЕСА_3 та її ж перепланування.

Що ж стосується акту від 04.08.2009 року, то зазначеним актом зафіксовано надання монтажних послуг для встановлення системи охоронного призначення квартири ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_15 , що відповідало фактичним обставинам, оскільки ОСОБА_5 відчужив зазначену квартиру на користь сина ОСОБА_2 у спосіб укладання договору дарування тільки 12.07.2012 року.

Суд також не погоджується з твердженнями відповідача ОСОБА_2 з приводу того, що 12.07.2012 року батько дарував йому, спірну квартиру, як таку, що мала житлову площу 67,50 кв.м. загальною 108,80 кв.м. тільки через складність процедури оформлення фактично здійсненого перепланування і вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , ним же була переобладнана квартира в дві ізольовані квартири за особисті кошти, оскільки право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 175,5 кв.м., житловою площею 85 кв.м. ОСОБА_2 отримав 18.04.2013 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності індексний номер: 2591029 від 18.04.2013 року виданим державним реєстратором Заіко І.В. реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві. (а.с. 46,48 тому №1).

Крім того, стверджуючи, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 відповідач за власні кошти зробив реконструкцію, внаслідок чого квартира АДРЕСА_3 була з трикімнатної двоповерхової переобладнана в дві квартири - двокімнатну АДРЕСА_4 загальною площею 122,5 кв.м. житловою площею 67,4 кв.м. та однокімнатну за №145-А, загальною площею 53 кв.м., житловою площею 17,6 кв.м. право власності на які у нього виникло 16.07.2020 року відповідач ОСОБА_2 не надав суду будь-яких доказів на підтвердження зазначених заперечень, а саме за чиєю заявою та коли частину технічного поверху було приєднано до спірної квартири, з чого складалася процедура приєднання частини технічного поверху до основної квартири, поділу квартири на дві квартири, а також за яких технічних умов придбана його батьком квартира загальною площею 108,8 кв.м. після переобладнання спочатку мала загальну площу 175,5 кв.м., потім поділена на дві кварти, з яких одна квартира має загальну площу 122,5 кв.м., при цьому з трьохкімнатної квартири переобладнана квартира має тільки дві житлові кімнати та друга квартира має загальну площу 53,00 кв.м., житлову площу 17,6 кв.м..

Технічний паспорт на кожну переобладнану квартиру, а саме АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 стороною відповідача за первісним позовом суду не надано, що позбавило суд можливості перевірити твердження останнього про технічні характеристики квартир.

Суд звертає увагу, що за даними технічного паспорту виготовленого 04.03.2013 року на замовлення ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 , а саме плану квартири, то на технічному поверсі ЛІТ «А» станом на 04.03.2013 року вже була кімната площею 17,6 кв.м.,а житлові кімнати на 25 поверсі площею 30, 4 кв.м., 21,00 кв.м., 16,1 кв.м. об'єднані в дві житлові кімнати площею 30,0 кв.м. та37,4 кв.м. ( а.с.45,51 тому №1).

Отже, заперечення відповідача, що позивачка не приймала участі у збільшенні квартири АДРЕСА_3 , і збільшення подарованої йому батьком цієї ж квартири відбулося за рахунок його батьків не знайшли свого підтвердження за результатами судового розгляду , відповідно не приймаються до уваги судом при вирішенні заявленого спору позивачкою ОСОБА_1 ..

За наведених обставин судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 після її перепланування у спосіб приєднання частини технічного поверху мала істотне збільшення, про що свідчить технічний паспорт на квартиру виготовлений станом на 04.03.2013 року, однак наразі поділена на два окремих об'єкти нерухомого майна з присвоєнням окремого №145А, зазначені збільшення мали місце за участі позивачки ОСОБА_1 , котра як вже встановлено судом з липня 2007 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 .

Заперечень щодо позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання за останньою право власності на 1/2 знаків для товарів та послуг, право власності на які за відповідачем - ОСОБА_2 зареєстровано (засвідчено) свідоцтвом № НОМЕР_2 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 26.09.2016 року, свідоцтвом № НОМЕР_4 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.08.2017 року, свідоцтвом № НОМЕР_7 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.10.2017 року відповідач ОСОБА_2 суду не подав.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна, придбаного за час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 то судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира, за адресою - АДРЕСА_20 загальною площею 39,8 кв.м., житловою площею 11,2 кв.м., що підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04.06.2015 року індексний номер: 58533417 серії СТА 344158 (а.с.194 тому № 1).

Звертаючись до суду з зустрічним позовом відповідач ОСОБА_2 стверджував, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 ними також було придбано автомобіль марки «КІА Sportage»,2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_9 , придбаний 30.06.2012 року на ім'я ОСОБА_1 , вартість якого згідно публічних даних, які містяться на інтернет ресурсах складає - 405 000 грн., на підтвердження чого суду надано тільки копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу реєстраційний номер НОМЕР_10 , 2011 року випуску, зареєстрованого 30.06.2012 року на ім'я ОСОБА_1 . Свідоцтво видане ВРЕР-6 УДАІ в м. Києві серії НОМЕР_11 (а.с.195 тому №1).

Представник позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 , заперечила факт спільного придбання ОСОБА_1 з колишнім чоловіком ОСОБА_2 нерухомого майна, а саме - квартири АДРЕСА_5 , посилаючись на те, що квартиру придбавала за власні кошти, а також надані їй кошти братом ОСОБА_6 та її ж батьками, однак надані на підтвердження зазначених обставин докази, а саме заяви ОСОБА_22 , ОСОБА_6 , ОСОБА_23 суд не може прийняти як достовірні та належні докази, оскільки одержані стороною з порушенням порядку встановленого законом, що передбачено правилом частини 1 статті 78 ЦПК України, а решта доказів не містять інформації щодо предмету доказування, а саме - придбання з приводу якої заявлено спір ОСОБА_2 та проведення ремонтних робіт ОСОБА_1 за власні кошти та кошти отримані від брата та батьків.

Щодо придбання ОСОБА_1 транспортного засобу - автомобіля марки «КІА Sportage»,2011 року випуску та його вартості заперечень від відповідачки за зустрічним позовом суду не подано.

Наразі предметом поділу за первісним позовом ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_2 є наступне майно: - нежитлове приміщення НОМЕР_16, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 144,4 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 69911280000; - істотна частка від квартири АДРЕСА_3 , якою є частина від загальної площі (що складає різницю між площею набутою у власність ОСОБА_5 , потім подарованою ОСОБА_2 у власність при даруванні квартири 108,8 кв. м. та площею квартири після перепланування 175,5 кв.м.) та частина від житлової площі котра при даруванні складала 67,5 кв.м., а після перепланування 85 кв.м.; - квартира АДРЕСА_5 , загальна площа 39,8 кв.м., житлова площа 11,2 кв.м.; транспортний засіб - автомобіль марки «КІА Sportage»,2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_10 ; - три знаки для товарів та послуг, право власності на які за відповідачем - ОСОБА_2 зареєстровано (засвідчено) свідоцтвом № НОМЕР_2 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 26.09.2016 року, свідоцтвом № НОМЕР_4 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.08.2017 року, свідоцтвом № НОМЕР_7 , зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.10.2017 року.

За результатами поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_10 набутого під час спільного проживання однією сім'єю та під час перебування у шлюбі визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на частки нежитлового приміщення (що відповідає 72,2 кв.м.) АДРЕСА_6 , загальною площею 144, 4 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 69911280000; частки знаку для товарів та послуг зареєстрованого в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 26.09.2016 року за № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_2 ; частки знаку для товарів та послуг зареєстрованого в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.08.2017 року за № НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_2 ; частки знаку для товарів та послуг зареєстрованого в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.10.2017 року за № НОМЕР_12 на ім'я ОСОБА_2 .

Щодо поділу квартири АДРЕСА_3 , частка якої була істотно збільшена з моменту придбання її у власність батьком відповідача ОСОБА_5 та передачі у власність ОСОБА_2 за договором дарування, а потім поділена на дві квартири під АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 то для визначення частки ОСОБА_1 суд вважає за необхідне провести наступні розрахунки.

Загальна площа спірної квартири АДРЕСА_4 зі 108,8 кв.м. була збільшена до 175,5 кв.м., житлова з 67,5 кв.м. була збільшена до 85 кв.м., а відтак різниця у загальній площі становить (175,5 - 108,8 = 66,7) 66,7, різниця у житловій (85 - 65,5 = 17,5) 17,5 кв.м..

Водночас, суд приймає до уваги, що: частка площі спірної квартири загальною площею 108,8 кв.м., яка складала місця загального користування (108,8 - 67,5 = 41,3) становить 41,3 кв.м.; частка площі спірної квартири загальною площею 175,5 кв.м., яка складала місця загального користування (175,5 - 85 = 90,5) становить 90,5 кв.м..

Тобто, за результатами перепланування у спосіб збільшення спірної квартири з загальної площі 108,8 кв.м. до 175,5 кв.м. площа місць загального користування з 41,3 кв.м. була збільшена до (90,5 - 41,3 = 49,2) 49,2 кв.м., а з урахуванням, що житлова площа цієї ж квартири з моменту набуття у власність і після перепланування збільшилася на 17,5 кв.м. то частка на яку була збільшена спірна квартира 66,7 кв.м., складається з (49,2 + 17,5 = 66,8) житлової площі 17,5 кв.м. та площі, котра перебуває у загальному користуванні 49,2 кв.м..

Приймаючи до уваги, що за даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої 09.11.2020 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_21 , загальною площею 122,5 кв.м., житловою 67,4 кв. м. та квартири АДРЕСА_4 за цією ж адресою загальною площею 53 кв.м., житловою 17,6 кв.м., відповідно частка від спірної квартири АДРЕСА_4 загальною площею175,5 кв. м. що підлягає поділу між колишнім подружжям ОСОБА_10 становить 66,7 кв.м. з яких площа місць загального користування квартири (66,7 - 17,6 = 49,2) 49,1 кв.м..

Частка кожного колишнього подружжя ОСОБА_10 від збільшеної частки квартири АДРЕСА_3 складає (66,7 : 2 = 33,35) 33,35 кв.м., з яких частка житлової площі (17,6 : 2 = 8,8) кожного 8,8 кв.м., площі місць загального користування (66,7 - 17,6 = 49,1 : 2 = 24,55) 24, 55 кв.м.

Отже за результатами проведених судом розрахунків та з метою вирішення заявленого спору, суд дійшов висновку, що належну частку позивачці ОСОБА_1 необхідно виділити з квартири АДРЕСА_4 , що виділена, як окремий нерухомий об'єкт з квартири АДРЕСА_3 .

Загальна площа квартири 53,00 - частка площі належна ОСОБА_1 . 33,35 = частка площі в цій квартирі належна відповідачу ОСОБА_2 19,65 кв.м..

Для визначення часток співвласників судом зроблено наступний розрахунок:

1.перетворення десяткового числа 19,65 у дріб: 19,65 = 1965 / 100.

2.скорочення дробу на 5: 1965 : 5 = 393. 100 : 5 =20. 19,65 = 393/20.

3.пошук частки від загальної площі (тобто скільки це від 53 кв.м.): (393 / 20) х (1 / 53) = 393 / (20 х 53) = 393 / 1060;

1.перетворення десяткового числа 33,35 у дріб: 33,35 = 3335 / 100.

2.скорочення дробу на 5: 3335 : 5 = 667. 100 : 5 = 20. 33,35 = 667 / 20.

3.Пошук частки від загальної площі (тобто скільки це від 53 кв.м.) (667 / 20) х (1/53) = 667 / (20 х 53) = 667/1060.

Отже: ОСОБА_1 підлягає виділенню 667/1060 від загальної площі квартири, що відповідає площі 33, 35 кв.м. у квартирі АДРЕСА_3 , котра складається з 8,8 кв.м. житлової площі та 24,55 кв.м. площі загального користування; ОСОБА_2 підлягає виділенню 393 / 1060 від загальної площі квартири, що відповідає 19, 65 кв.м. у квартирі АДРЕСА_3 , котра складається з 8,8 кв.м. житлової площі та 10,85 кв.м. площі загального користування.

Щодо поділу придбаного 30.06.2012 року ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 транспортного засобу автомобіля марки «КІА Sportage»,2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_10 , оціненого позивачем за зустрічним позовом у 405 000 гривень, то під час поділу цього майна суд вважає за необхідне відійти від рівності часток і залишити автомобіль за ОСОБА_1 відповідачкою за зустрічним позовом з тих підстав, що за встановлених судом обставин, ОСОБА_1 приймала участь у проведенні ремонтних робіт і квартири АДРЕСА_3 , яка не підлягала поділу.

Що ж стосується позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 , то судом встановлено, що заявлені позовні вимоги про встановлення правового режиму майна та визнання частини нежитлового приміщення АДРЕСА_13 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання за останньою права власності на частину цього ж приміщення обґрунтовані тим, що з травня 2008 року і до початку 2011 року вона проживала з ОСОБА_2 , як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, сприяла збільшенню майна, вносила кошти на його покращення та придбання. З метою придбання приміщення для клініки нею, ОСОБА_3 було внесено значну суму коштів, а саме 50% першого внеску за інвестиційним договором, що були її власними заощадженнями. Відповідач ОСОБА_2 прийняв її кошти і не казав, що бере в борг чи потім поверне. Після припинення відносин, що нею було сприйнято як розлучення, ними було досягнуто згоди щодо компенсації їй ОСОБА_2 внесених нею коштів, у подальшому останній повідомляв про відсутність у нього можливості такої компенсації, станом на час подачі позову кошти їй не повернуто.

В порушення вимог частини 1 статті 81 ЦПК України позивачкою не надано суду доказів на підтвердження зазначених нею підстав для позову.

Відповідач за заявленими ОСОБА_3 позовними вимогами ОСОБА_2 позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. У відзиві на позов відповідач підтвердив, що в 2007 році познайомився зі ОСОБА_3 , між ними виникли хорошу дружні стосунки, однак факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету заперечив. Відповідач також заперечив наявність будь-яких домовленостей про спільне придбання вказаного в позовній заяві нежитлового приміщення у спільну власність, а також твердження третьої особи з самостійними вимогами про надання йому власних коштів на сплату першого внеску за нежитлове приміщення у розмірі 594 000 гривень, як такі, що не відповідають дійсності.

Наразі, приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_2 не визнав зазначені третьою особою з самостійними вимогами ОСОБА_3 підстави для позову, а остання, звертаючись до суду з позовом, не надала доказів на підтвердження зазначених нею ж підстав для позову, відповідно у суд дійшов висновку, що заявлений ОСОБА_3 позов не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може* бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

За заявленими вимогами третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 , понесені третьою особою з самостійними вимогами судові витрати по сплаті судового збору у відповідності до правил статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню, оскільки за результатами судового розгляду у задоволенні заявлених позовних вимог судом відмовлено.

На думку суду, понесені сторонами у справі судові витрати по сплаті судового збору не відшкодовуються судом відповідно до правил ст. 141 ЦПК України, оскільки заявлені кожною зі сторін позовні вимоги вирішені судом з урахуванням відступу від рівності часток кожної сторони на майно, що було предметом поділу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 11, 12, 13, 76 - 82, 109, 110, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку майна, задовольнити частково.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_13 ) право власності на:

частки нежитлового приміщення (що відповідає 72,2 кв.м.) АДРЕСА_6 , загальною площею 144,4 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 69911280000;

667/1060 частки квартири ( що відповідає 33,35 кв.м.) АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2127678480000;

автомобіль марки «КІА Sportage», 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_8 ;

частки знаку для товарів та послуг зареєстрованого в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 26.09.2016 року за № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_2 ;

частки знаку для товарів та послуг зареєстрованого в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.08.2017 року за № НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_2 ;

частки знаку для товарів та послуг зареєстрованого в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.10.2017 року за № НОМЕР_12 на ім'я ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_14 ): право власності на: частки квартири (що відповідає 19,9 кв.м.) №10-38 за адресою: АДРЕСА_22 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частки квартири АДРЕСА_3 відмовити.

Позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення правового режиму майна та його поділ, залишити без задоволення.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_20 , РНОКПП НОМЕР_13 .

ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_15 , РНОКПП НОМЕР_14 .

ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_23 , РНОКПП НОМЕР_15 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 01 жовтня 2025 року.

Суддя К.Г. Плахотнюк