Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 жовтня 2025 року Справа№200/6424/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до ГУ ПФУ у Вінницькій області (далі відповідач), в якому просить:
Визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №057350009046 від 15.08.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
Зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 08.08.2025 позивача з урахуванням досягнення необхідного віку для призначення пенсії 55 років, та призначити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (в редакції до ухвалення Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019) із зарахуванням до страхового стажу неврахованих періодів роботи з 01.08.1994 по 01.11.1996, з 01.12.1996 по 15.10.2001.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак рішенням відповідача №057350009046 від 15.08.2025 відмовлено у призначенні пенсії, в якому зазначено, що за наданими документами право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Пункту 2-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058 відсутнє. Позивач вважає, що така позиція відповідача суперечить нормам діючого законодавства України та порушує її права в сфері соціального та пенсійного забезпечення, тому звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 26.08.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
У відзив на позовну заяву відповідач вказує, що Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяву позивача та надані нею документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для опрацювання.
До страхового стажу позивача не зараховано період з 01.08.1994 по 01.11.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 19.04.1989, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства при звільненні з роботи.
Також до страхового стажу не зараховано період з 01.12.1996 по 15.10.2001, оскільки відсутня дата наказу про звільнення з роботи, а також в індивідуальних відомостях про застраховану особу з 01.07.2000 відсутня інформація про даний період роботи та сплату страхових внесків. Даний період доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки проведеної, в тому числі, за заявою власника трудової книжки.
До пільгового стажу не зараховано період згідно довідки №3 від 07.01.2025 та довідки №48 від 10.02.2025, оскільки довідки не відповідають вимогам п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у них, затвердженого КМУ №637 від 12.08.1993 (Додаток №5). Пільговий стаж обчислено згідно інформації про роботу за Списком № 2, що міститься в індивідуальних відомостях про застраховану особу, за виключенням періодів, де відсутнє посилання на накази про затвердження результатів атестації робочих місць (інформація про це є обов'язковою для періодів пільгового стажу після 01.01.2011).
Право на призначення пенсії за вислугу років відсутнє згідно довідки № 151 від 06.08.2025, оскільки згідно наданої довідки не вбачається припинення трудових відносин.
На дату звернення за призначенням пенсії позивач фактично працює. Основною умовою для призначення пенсії за вислугу років є звільнення з роботи чи переведення на іншу посаду передбаченою постановою КМУ від 12.10.1992 №583.
У відповіді на відзив позивач вказує, що позовні вимоги викладені в позовній заяві повністю підтверджує, відзив на позовну заяву відхиляє та не визнає. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 звернувся з заявою від 08.08.2025 про призначення пенсії, за його заявою прийнято рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.08.2025 № 057350009046 про відмову у призначенні пенсії.
У оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що страховий стаж позивача становить - 32 роки 2 місяці 8 днів; пільговий стаж за СП 2 - 8 років 7 місяців 16 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
період роботи з 01.08.1994 по 01.11.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 19.04.1989, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства при звільненні з роботи;
період роботи з 01.12.1996 по 15.10.2001, оскільки відсутня дата наказу про звільнення з роботи, а також в індивідуальних відомостях про застраховану особу з 01.07.2000 відсутня інформація про даний період роботи та сплату страхових внесків. Період доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки проведеної в тому числі за заявою власника трудової книжки.
До пільгового стажу не враховано періоди роботи згідно довідки №3 від 07.01.2025 та довідки №48 від 10.02.2025, оскільки довідки не відповідають вимогам п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у них, затвердженого КМУ №637 від 12.08.1993. Пільговий стаж обчислено згідно інформації про роботу за Списком № 2, що міститься індивідуальних відомостей про застраховану особу, за виключенням періодів, де відсутнє посилання на накази про затвердження результатів атестації робочих місць (інформація про це є обов'язковою для періодів пільгового стажу після 01.01.2011). Право на призначення пенсії за вислугою років згідно довідки № 151 від 06.08.2025, оскільки згідно наданої довідки не вбачається припинення трудових відносин. На дату звернення за призначенням пенсії заявник фактично працює. Основною умовою для призначення є звільнення з роботи чи переведення на іншу посаду передбаченою постановою КМУ від 12.10.1992 №583.
Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
На виконання ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
У ч.2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п.6 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ст.7 Закону № 1788-ХІІ).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел.
Статтею 8 Закону № 1058-ІУ передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Пунктом 2-1 Прикінцевих положень Закону N 1058-ІУ визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п. «а» ст.55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають: а) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.
Постановою Кабінету міністрів України № 583 від 12.10.1992 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» затверджено список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.
Такими посадами є: бригадири магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій та штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів; електромонтери і електромеханіки контактної мережі магістральних залізниць; кондуктори вантажних поїздів; кочегари паровозів і парових кранів на залізничному ходу; майстри (шляхові, мостові, тунельні) магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів; машиністи автомотрис і мотовозів; машиністи і помічники машиністів паровозів і парових кранів; на залізничному ходу; машиністи і помічники машиністів тепловозів; машиністи і помічники машиністів електровозів; машиністи і помічники машиністів дизель-поїздів; машиністи і помічники машиністів електропоїздів (секцій); машиністи-інструктори локомотивних бригад; механіки рефрижераторних поїздів (секцій); монтери колії магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів; оглядачі вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу; оглядачі- ремонтники вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу; поїзні диспетчери і старші поїзні диспетчери; регулювальники швидкості руху вагонів; ремонтники штучних споруд магістральних залізниць на дільницях з інтенсивним рухом поїздів; складачі поїздів; слюсарі по ремонту рухомого складу магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу; чергові по станціях позакласних і 1 класу, зайняті прийманням відправленням і пропусканням поїздів на дільницях магістральних залізниць з особливо інтенсивним рухом, чергові та оператори сортувальних гірок на станціях позакласних і 1 класу.
У той же час, відповідачем у оскаржуваному рішення не заперечується обставина, що посада на якій працював позивач відноситься до переліку посад, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У спірному рішенні вказано, що Право на призначення пенсії за вислугою років згідно довідки № 151 від 06.08.2025, оскільки згідно наданої довідки не вбачається припинення трудових відносин. На дату звернення за призначенням пенсії заявник фактично працює.
Як вбачається з наданого розрахунку стажу форми РС-право позивачу зараховано до пільгового стажу за списком №2 періоди з 16.10.2001 по 31.12.2003, 01.01.2004 по 28.02.2010, 01.11.2010 по 31.01.2011. Іншім пільговим періодам роботи позивача оцінку не надано відповідачем.
Згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №151 від 06.08.2025, про те що позивач працює повний робочий день на станції Добропілля 1 класу виробничо-технологічного підрозділу «Станція Покровськ» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 25.02.2002 по теперішний час (дата видачі довідки 06.08.2025) «складачем поїздів 5 розряду» та виконує, безпосередньо здійснює організацію перевезень і забезпечує безпеку руху на залізничному транспорті, користується правом на пенсію за віком за професією, посадою: складач поїздів, що передбачена списком - розділ - підрозділ - пільговий стаж станом на 11.10.2017 - 15 років 07 місяців 16 днів. код КП 40150216 підстава особова картка форми П-2 накази начальника станції по особовому складу 2002 - 2025р.р. За період роботи в відпустці без збереження заробітної плати не знаходився.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» затверджено, зокрема, Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, до якого включено наступні професії та посади: бригадири магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій та штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів; електромонтери і електромеханіки контактної мережі магістральних залізниць; кондуктори вантажних поїздів; кочегари паровозів і парових кранів на залізничному ходу; майстри (шляхові, мостові, тунельні) магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів; машиністи автомотрис і мотовозів; машиністи і помічники машиністів паровозів і парових кранів на залізничному ходу; машиністи і помічники машиністів тепловозів; машиністи і помічники машиністів електровозів; машиністи і помічники машиністів дизель-поїздів; машиністи і помічники машиністів електропоїздів (секцій); машиністи-інструктори локомотивних бригад; механіки рефрижераторних поїздів (секцій); монтери колії магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів; оглядачі вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу; оглядачі-ремонтники вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу; поїзні диспетчери і старші поїзні диспетчери; регулювальники швидкості руху вагонів; ремонтники штучних споруд магістральних залізниць на дільницях з інтенсивним рухом поїздів; складачі поїздів; слюсарі по ремонту рухомого складу магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу; чергові по станціях позакласних і 1 класу, зайняті прийманням відправленням і пропусканням поїздів на дільницях магістральних залізниць з особливо інтенсивним рухом; чергові та оператори сортувальних гірок на станціях позакласних і 1 класу.
Відповідно до записів у трудовій книжці та наданої довідки позивач працює на посаді складач поїздів, що входить до Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.
Поряд із цим, як встановлено судом, до стажу роботи за вислугу років не зараховано періоди роботи на посаді складача поїздів з 25.02.2002 по 06.08.2025 до спеціального стажу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що періоди роботи позивача з 25.02.2002 по 06.08.2025 мають бути зараховані до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо неврахування відповідачем періоду роботи з 01.08.1994 по 01.11.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 19.04.1989, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства при звільненні з роботи, суд вказує, що відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стансу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стансу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Отже чинним в Україні законодавством не передбачено необхідність додатково подавати уточнюючі довідки, за наявності записів у трудовій книжці. Підстави вважати недостовірними записи у трудовій книжці щодо даного періоду роботи відсутні.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Щодо неврахування періоду роботи 01.12.1996 по 15.10.2001, оскільки відсутня дата наказу про звільнення з роботи, а також в індивідуальних відомостях про застраховану особу з 01.07.2000 відсутня інформація про даний період роботи та сплату страхових внесків.
Суд повторює, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Щодо відсутності інформації період роботи та сплату страхових внесків, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду серед іншого для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
За приписами ч. 1 ст. 16 Закону № 2464-VІ Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 2464-VI Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб.
Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону № 2464-VI).
Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за " 785/25562 (далі - Положення № 10-1), відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Пунктом 4 розділу І "Загальні положення" Положення № 8-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 5 розділу І "Загальні положення" Положення № 8-1).
Згідно з п.1 розділу IV "Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них" Положення № 8-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені ч.3 ст.20 Закону та ч.3 ст.21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Водночас, суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із ст.20 Закону № 1058-ІУ, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.106 Закону № 1058-ІУ виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок щодо внесення даних в індивідуальні відомості про застраховану особу та внесення відомостей по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Тому, відповідальність за не внесення індивідуальних відомостей про застраховану особу та несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює таке внесення відомостей та нарахування страхових внесків, їх сплату (утримання) із заробітної плати застрахованої особи.
Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по внесенні індивідуальних відомостей та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за оскаржуваний період для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплату пенсії.
Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належного внесення індивідуальних відомостей та належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а та від 17.07.2019 у справі № 144/669/17.
Згідно Трудової книжки НОМЕР_1 наявні записи про періоди роботи:
Запис №11 від 01.08.1994 Добропільська філія Діамед-Інвест Прийнятий агентом страхування.
Запис №12 від 01.11.1996 Звільнений за власним бажанням КЗпП України ст.38.
Запис №14 від 01.12.1996 Страховий Фонд «Фарт» Прийнятий інженером загрузки.
Запис №15 від 15.10.2001 Звільнений за власним бажанням 38 КЗпП України.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку що рішення 15.08.2025 № 057350009046 про відмову у призначенні пенсії прийнято без з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, відтак останнє є протиправним та підлягає скасуванню судом.
Також слід зауважити, що Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" ст.55 Закону N 1788-Х1І викладено в новій редакції.
04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення N 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення п."а" ст.54, ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" доповнено п. 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV, яким установлено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених ст.52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з п. 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення N 1058-ІУ до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Разом з тим при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3 ст. 22 Конституції України).
У Рішенні від 22.05.2018 N 5-р/2018 Конституційний Суд України зробив наголосив на тому, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зауважив, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абз.6 п.п. 4.3 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 N 1 -р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування") (Доповідь "Верховенство права", схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз.6 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 N 2-р/2017).
Відтак, застосування пункту 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону N 1058-ІУ як такого, що обмежує врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Згідно з ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п. 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закон № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". У такому разі розміри пенсій визначаються відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону.
Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Статтею 7 Закону № 1788-ХІІ визначено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до пункту 2.4 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.
Пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Таким чином, Закон № 1788-ХІІ однією з умов призначення пенсій за вислугу років визначає факт залишення роботи, яка дає право на цю пенсію.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 750/4607/17.
Як встановлено судом, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Отже, позивач просив призначити йому саме пенсію за вислугу років, про що вказує позивач у позовній заяві.
Позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років, тобто станом на 08.08.2025 не звільнився з роботи, що дає право на цей вид пенсії за вислугу років, матеріали справи доказів такого звільнення не містить.
За таких обставин, оскільки позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років не залишив роботу на посаді складач поїздів на станції Добропілля1 класу виробничо-технологічного підрозділу «Станція Покровськ» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "а" ст.55 Закону № 1788-ХІІ, яку позивач просить призначити, у спірному випадку відсутня встановлена ст.7 Закону №1788-ХІІ необхідна умова для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (залишення роботи, яка дає право на цю пенсію), а тому позовні вимоги у цій частині необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що задоволення вказаних позовних вимог, без перевірки суб'єктом владних повноважень, дотримання заявником усіх визначених законом умов, буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а відтак в цій частині позов слід задовольнити частково, шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Крім того, на підставі ст. 139 КАС України суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 605,60 грн., сплачений при зверненні до суду.
Керуючись ст.2, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21028, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.08.2025 № 057350009046 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на посаді складач поїздів з 25.02.2022 по 06.08.2025 на станції Добропілля 1 класу виробничо-технологічного підрозділу «Станція Покровськ» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця»; до страхового стажу період роботи 01.08.1994 по 01.11.1996, з 01.12.1996 по 15.10.2001.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 08.08.2025 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні до суду в сумі 605 грн. 60 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 30.10.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова