31 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/16627/24 пров. № А/857/1307/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року (головуючий суддя: Кухар Н.А., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті Позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 11.01.2020;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.01.2020 року, виходячи з фіксованої величини 4235,43 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням виплачених сум;
- здійснити перерахунок та доплату грошової компенсації за невикористані 84 доби невикористаної відпустки як учаснику бойових дій з врахуванням у її складі індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з врахуванням у її складі індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання рішення по даній справі, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої різниці суми індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 р. по день фактичної виплати індексації.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч чинному законодавству за час проходження військової служби йому не здійснювалася виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.01.2020 року з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця та абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 11.01.2020 відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.01.2020 відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що зобов'язання до перерахування та виплату позивачу індексації-різниці грошового за період з 01.03.2018 року по 11.01.2020 року суперечить нормам матеріального права, оскільки розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Також з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог щодо фіксованої суми індексації 4 235,43 грн та виплати компенсації втрати частини доходів не погодився позивач, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в цій частині та прийняти нову в цій частині, якою позовні вимоги задовольнити.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 11.01.2020. У зв'язку з підвищенням у березні 2018 року доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі. З огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абз. 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, висновується, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не дискреційними.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не підлягає задоволенню, а позивача частковому задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до 11 січня 2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.01.2020 № 6 капітана ОСОБА_1 , з 11.01.2020 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Як встановлено судом, Військова частина НОМЕР_1 за час проходження позивачем служби не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.01.2020 року, виходячи з фіксованої величини 4235,43 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4,5,6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Зважаючи на те, що розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то наявні підстави для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. Натомість, відповідачами у спірний період не враховано вимог абзаців 3, 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078 при нарахуванні й виплаті індексації грошового забезпечення позивачу, а тому такі дії є протиправними. Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та доплату грошової компенсації за невикористані 84 доби невикористаної відпустки як учаснику бойових дій з врахуванням у її складі індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з врахуванням у її складі індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання рішення по даній справі, з урахуванням раніше проведених виплат, суд дійшов висновку, що зазначена вимога, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки відповідачем ще не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні, відтак такі задоволенню не підлягають. Також суд зазначив, що оскільки відповідач перерахунку та, відповідно, розрахунку ще не провів, тому вимоги позивача щодо нарахування та виплатити йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є передчасними та такими, що не підлягають до задоволення.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмовлених вимог про здійснення перерахунку та доплати грошової компенсації за невикористані 84 доби невикористаної відпустки як учаснику бойових дій з врахуванням у її складі індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з врахуванням у її складі індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання рішення по даній справі, з урахуванням раніше проведених виплат, а тому, не є предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. ч. 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII.
Так, згідно із ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до положень ст. ст. 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Враховуючи наведене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи в тому числі військовослужбовців.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, що позивач наполягає на тому, що має право на отримання «індексації-різниці» («фіксована сума індексації) і що це право відповідач порушив через протиправну бездіяльність.
Так, щодо «фіксованої» суми індексації, то суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон № 1282-XII і Порядок № 1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте, постановою Уряду від 09.12.2015 № 1013 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що нарахування й виплата суми «індексації-різниці» мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, що не заперечується відповідачем, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 надають суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми «індексації-різниці».
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 15.06.2023 у справі № 120/6277/22.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації за період з 01.03.2018 до 11.01.2020 (моменту звільнення з військової служби).
У цьому контексті суд апеляційної інстанції зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Так, для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 необхідно встановити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, від 06.07.2023 у справі № 560/6684/22, від 19.10.2023 у справі № 380/9726/20 за подібних правовідносин.
У цьому контексті, суд апеляційної інстанції зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Як зазначалося вище судом апеляційної інстанції позивач покликається на те, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив через бездіяльність.
Як встановлено судом відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01 березня 2018 року по 11 січня 2020 року (дату звільнення), ба більше взагалі не вирішував питання щодо наявності у позивача права на цей вид індексації за спірний період.
Тож за цих обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року є меншим за суму можливої індексації, що склалася в березні 2018 року, то позивач має право на щомісячне отримання з 01 березня 2018 року по 11 січня 2020 року (остаточна дата перебування позивача на роботі) індексації грошового забезпечення у фіксованій величині, а саме суми індексації-різниці, визначеної як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначення конкретного розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини.
При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок визначення розміру індексації грошового забезпечення.
Суд наділений повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача колегія суддів виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Разом з тим, слід вказати, що з наявних у матеріалах справи доказів не представляється можливим здійснити розрахунок «індексації-різниці, бо такі не містять достатніх, взаємоузгоджених відомостей які б дозволили достеменно визначити фактичну суму.
Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою ефективного захисту порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду, належить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 за період з 01 березня 2018 року по 11 січня 2020 року включно, з урахуванням виплачених сум.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення повинна відбуватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, суд першої інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації позивачу втрати частини доходів, у зв'язку з несвоєчасною виплатою у повному обсязі індексації грошового забезпечення, оскільки відповідач не здійснив такого перерахунку та розрахунку.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає за необхідне застосувати правові висновки Верховного Суду, які були сформовані у подібних відносинах.
Так, Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ), зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.
Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, Верховний Суд у справі № 240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Застосовуючи цей висновок у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Такої правової позиції дотримувався і Верховний Суд у справах № 120/9475/21-а (постанова від 29.03.2023), № 620/7687/21 (постанова від 21.03.2023).
Враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність у позивача права на виплату компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, факт несвоєчасної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення вказує на наявність у нього права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, в цій частині, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відмову в позові.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача в цій частині знайшли своє підтвердження.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, однак допущено порушення норм матеріального права в частині, зазначеній вище.
Відтак воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга позивача частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача залишенню без задоволення.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 380/16627/24 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої різниці суми індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації.
Ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої різниці суми індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 р. по день фактичної виплати індексації.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін