справа № 380/18103/25
30 жовтня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення перерахунку та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, підйомної допомоги за 2018 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013 - 2016 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2017-2018 роки, та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, підйомної допомоги за 2018 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013 - 2016 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2017-2018 рік, та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Ухвалою від 08.09.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проходження військової служби ОСОБА_1 не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій, та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби які нараховується з місячного грошового забезпечення проведено без урахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Слід заначити, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення не передбачена вимогами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України, 20.05.08 № 425 та статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». З огляду на вищевикладене, відсутні правові підстави щодо врахування індексації грошового забезпечення до компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. Відтак, вважає, що прикордонний загін діяв на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України. Вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.07.2018 № 173-ОС прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Упродовж проходження військової служби ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) з порушенням Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 проводилось нарахування та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 14.03.2025 у справі № 380/712/25 визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації-різниці в період з 01 березня 2018 року по 09 липня 2018 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю в розмірі по 4463,15 грн щомісяця за період з 01 березня 2018 року по 09 липня 2018 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 08.05.2025 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишив без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного від 14.03.2025 року у справі № 380/712/25 - без змін.
11.06.2025 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 380/712/25 здійснив виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на загальну суму 18191,12 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПриватБанк».
З архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що під час проходження військової служби у період з березня 2018 року по липень 2018 року, позивачу було проведено нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення у березні 2018 року у розмірі 7994,10 грн, підйомної допомоги у березні 2018 року у розмірі 4996,13 грн, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у липні 2018 року у розмірі 48110,70 грн.
Крім того, 30.03.2020 року, за результатами розгляду адвокатського запиту від 26.02.2020 року ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) було нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних дні невикористаної додаткової відпустки передбаченої для учасників бойових дій за 2017-2018 роки у розмірі 7915,82 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК.
Також в листопаді 2022 року, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2022 року у справі № 380/13605/21, відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013 - 2016 роки у розмірі 8 164,24 грн, що підтверджується довідкою про виплачені суми згідно рішення суду у справі № 380/13605/21 та розрахунком компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Під час проходження військової служби ОСОБА_1 не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій, та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби які нараховується з місячного грошового забезпечення проведено без урахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
З приводу строку звернення до суду із цим позовом, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
У частині п'ятій статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до абзацу першого статті 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд зазначає, що станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин частини перша та друга статті 233 КЗпП України встановлювала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходив з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, які звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Отже, станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин право особи на звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати не обмежувалося строком, що було свого роду гарантією прав особи у сфері трудових відносин.
У подальшому Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 (далі Закон України № 2352-IX) частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 Закону України № 2352-IX).
З логічного порівняння двох редакцій статті 233 КЗпП України видно, що з 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні є обмеженим та становить три місяці з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Поряд з цим, суд зауважує, що частина друга цієї статті застосовується щодо строку звернення до суду у тих справах, в яких працівника звільнено. Натомість якщо працівник не звільнений, то строк звернення до суду із вимогами щодо виплати заробітної плати статтею 233 КЗпП України не врегульований.
Таким чином, з огляду на положення статті 3 КАС України, при вирішенні питання строку звернення до суду у справах щодо виплати заробітної плати з 19.07.2022, якщо працівник не звільнений, слід виходити, за правилами прямої дії закону в часі, із спеціальної норми процесуального закону, а саме частини п'ятої статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби.
Накладаючи на фактичні обставини справи описане нормативно-правове регулювання, можна визначити, що станом на момент виникнення спірних правовідносин та на час їх існування строк звернення до суду з цим позовом не обмежувався, однак станом на час пред'явлення цього позову строк звернення з аналогічними позовними вимогами обмежується та становить один місяць з дня, коли особа дізналася про порушення свого права.
Отже процесуальним питанням, яке підлягає з'ясуванню у цій справі є можливість застосування місячного строку звернення до суду з позовом до правовідносин, які виникли за правового регулювання, яке не обмежувало такий строк, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 24.01.2019 у справі № 803/2402/14.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що до правовідносин щодо стягнення заробітної плати, які виникли до 18.07.2022 включно, строк звернення до суду, у відповідності до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом України № 2352-IX, не застосовується, тобто є необмеженим незалежно від того, коли було фактично пред'явлено позов.
Протилежний підхід до вирішення цього питання та застосування до спірних правовідносин, які виникли до 18.07.2022, статті 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-IX, а відтак і процесуального положення про місячний строк звернення до суду суперечитиме положенням частини першої статті 58 Конституції України та не відповідатиме засаді доступу до правосуддя.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що строк звернення до суду із цим позовом не пропущений.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (чинної до 28.02.2018) було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною першою статті 10-1 Закону №2011-XII визначено, що один раз в рік військовослужбовцям виплачується грошова допомога на оздоровлення обрахунок якої здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення.
За приписами пункту 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 № 45, у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв'язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується:
підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби;
добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі (далі - добові) на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, який переїхав разом з ним.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що розрахунковою величиною для обрахунку розміру підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні є місячне грошове забезпечення.
Отже, підйомна допомога, грошова допомога на оздоровлення та одноразова грошова допомога при звільненні обчислюються виходячи із місячного грошового забезпечення.
У період виникнення спірних правовідносин, порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби) визначала Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 р. за № 537/15228 (далі - Інструкція № 425).
Згідно з пункту 1.2 Інструкції № 425 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
До складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія).
Підпунктом 3.7.1 пункту 3.7 Інструкції № 425 встановлено, що військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи в антитерористичній операції (далі АТО), інших заходах в умовах особливого періоду визначає Інструкція про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 №188.
Відповідно до пункту 3 розділу І "Загальні положення" Інструкції винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем проходження служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів начальників вищого рівня.
Згідно з підпунктами 5, 6 Інструкції № 73 виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами (але не раніше дня видання наказу про призначення), і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних начальників (командирів)).
Так, судом встановлено, що позивачу було 11.06.2025 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 380/712/25 здійснив виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на загальну суму 18 191,12 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПриватБанк».
З архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що під час проходження військової служби у період з березня 2018 року по липень 2018 року, позивачу було проведено нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення у березні 2018 року у розмірі 7 994,10 грн, підйомної допомоги у березні 2018 року у розмірі 4 996,13 грн, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у липні 2018 року у розмірі 48 110,70 грн.
Крім того, 30.03.2020 року, за результатами розгляду адвокатського запиту від 26.02.2020 року ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) було нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних дні невикористаної додаткової відпустки передбаченої для учасників бойових дій за 2017-2018 роки у розмірі 7915,82 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК.
Також в листопаді 2022 року, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2022 року у справі № 380/13605/21, відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013 - 2016 роки у розмірі 8 164,24 грн, що підтверджується довідкою про виплачені суми згідно рішення суду у справі № 380/13605/21 та розрахунком компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки
З цього приводу суд зауважує, що у постанові від 06.02.2019 в справі №522/2738/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
За змістом статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України “Про оплату праці такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати».
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закону України від 03.07.1991 №1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Отже, відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Вирішуючи питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснюється, зокрема, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 11.12.2019 у справі №638/5794/17, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 21.12.2021 у справі №820/3423/18, від 30.11.2023 у справі №380/21619/21.
Щодо систематичного характеру індексації, суд також вказує, що така була нарахована позивачу за кожен місяць спірного періоду, що підтверджується відповідним розрахунком нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених вище висновків Верховного Суду, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення, як його складова, має враховуватись при нарахуванні грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, підйомної допомоги, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Таким чином є протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення перерахунку та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, підйомної допомоги за 2018 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013 - 2016 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2017-2018 роки, та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
З метою повного відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, підйомної допомоги за 2018 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013 - 2016 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2017-2018 рік, та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо судового збору, то суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення перерахунку та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, підйомної допомоги за 2018 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013 - 2016 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2017-2018 роки, та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, підйомної допомоги за 2018 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013 - 2016 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2017-2018 рік, та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.