28 жовтня 2025 року № 320/47467/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛАССО» до Відділу державного (нагляду) контролю у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ГЛАССО» із позовом до Відділу державного (нагляду) контролю у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві № 047152 від 05.12.2023.
Ухвалою від 19.12.2023 справу відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю з боку позивача порушення вимог у сфері автомобільних перевезень.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 жовтня 2023 року головним спеціалістом відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Рівненській області Піліпенко Р.М. було складено Акт № 021564 (АР 021564) відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у відношенні автомобіля IVECO DAILY номерний знак НОМЕР_1 , що належить ТОВ «ГЛАССО» на праві власності.
Згідно вищезазначеному акту під час перевірки було виявлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.1. Положення, затвердженого наказом № 340 від 07.06.2010, п. 3.3. Інструкції, затвердженої наказом № 385 від 24.06.2010, а саме: під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія на момент перевірки протоколом перевірки та адаптації тахографа на транспортному засобі, який облаштовано цифровим тахографом, чим порушив вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
05 грудня 2023 року Начальник відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Кравчук І. на підставі вищезазначеного акту виніс постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 047152 (ПШ № 047152) та стягнення з ТОВ «ГЛАССО» штрафу у розмірі 17 000,00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з такого.
У статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин) наведено визначення основних термінів, а саме: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб'єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Завдання та функції державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту визначенні статтею Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідно до частини першої якої, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту, зокрема, спрямовані на забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності (частина друга статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
За приписами частини 17 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.
За визначенням, наведеним у частині 1 статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Загальні положення щодо перевезення вантажів визначені Главою 8 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема статтею 48 якої установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
За умовами частини першої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника -документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Вимоги до товарно-транспортної накладної також установлені цією статтею.
Основні права та обов'язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні визначені статтею 49 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Так, за приписами частини 2 указаної норми водій транспортного засобу зобов'язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Також, наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників (далі - Правила перевезень вантажів).
За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил перевезень вантажів передбачено, що перевізник - це фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил перевезення вантажів) .
Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена Розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт». Зокрема, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України «Про автомобільний транспорт» в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.
Так, у постанові від 19 жовтня 2023 року (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа № 240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21).
Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №280/2150/23).
У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
У аспекті наведеного, суд зазначає, що приписи статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:
- особа повинна бути суб'єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;
- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;
- використання транспортного засобу на законних підставах.
Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.
Водночас саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов'язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова складена щодо автомобіля, належного на праві власності позивачу. При цьому, матеріали справи не місять доказів здійснення позивачем перевезення вантажів транспортним засобом на договірних умовах, у той час, як позивач стверджує, що перевезення здійснювалось ним у власних господарських потребах, а не для будь-якої іншої особи.
Отже, позивач у даному випадку не наділений такою характеристикою автомобільного перевізника як «здійснення перевезення на договірних умовах», а тому він не є автомобільним перевізником у розумінні вимог абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв'язку з чим, відповідно, не може нести відповідальність, визначеною даною нормою.
Вказане, на думку суду, свідчить про протиправність оскаржуваного рішення відповідача, та, відповідно, наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛАССО» до Відділу державного (нагляду) контролю у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного (нагляду) контролю у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті № 047152 (ПШ № 047152) від 05.12.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного (нагляду) контролю у м. Києві Державної служби України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛАССО» понесені останньою судові витрати у розмірі 2 684, 00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.