29 жовтня 2025 року Справа № 280/4981/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 05.02.2025 по 28.03.2025 у розмірі 90267,43 грн.
Рішення в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 57617,51 грн - звернути до негайного виконання.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що після переміщення до Військової частини НОМЕР_2 з'ясовано, що Військовою частиною НОМЕР_3 не було здійснено своєчасний розрахунок. Частина грошового утримання у розмірі 7758,28 грн від Військової частини НОМЕР_4 отримана 25.02.2025, а частина у розмірі 320,82 грн - 21.03.2025. Несвоєчасність розрахунку при звільненні з Військової частини НОМЕР_1 , на думку позивача, порушує права, передбачені ст. 1 Протоколу 1 до Європейської Конвенції з захисту прав людини. З Військової частини НОМЕР_1 підлягають стягненню на користь позивача середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 04.02.2025 по 21.03.2025 у розмірі 90267,43 грн. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 18 червня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач подав до суду 27 червня 2025 року відзив на позовну заяву, у якому вважає, що позов задоволенню не підлягає з нижченаведених підстав. ОСОБА_1 виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №26 від 03.02.2025 та позивач вибув для подальшого несення служби до Військової частини НОМЕР_5 . Позивача не було звільнено з військової служби у Збройних Силах України. Законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ. В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення. Відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи. Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передбачено особам, які звільняються з військової служби в запас або у відставку. ОСОБА_1 продовжує проходити військову службу, тому законних підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку у Військової частини НОМЕР_1 немає. Відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №26 від 03.02.2025 та позивач вибув для подальшого несення служби до Військової частини НОМЕР_5 .
З 03 лютого 2025 року позивача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
25 лютого 2025 та 21 березня 2025 року позивачу надійшли грошові кошти від Військової частини НОМЕР_1 , а саме: грошове забезпечення в сумі 7758,28 грн та грошова компенсація за піднайом житла в сумі 320,82 грн, відповідно.
Позивач у цій справі просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення).
Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення в редакції, чинній на момент видання наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.02.2025 № 26, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що умовою для застосування приписів статті 116, 117 КЗпП України є саме встановлення факту звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або ж уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Відповідно до пункту 110 розділу IV Положення, переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
між військовими частинами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
За правилами пункту 109 розділу IV Положення, вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
За обставинами справи, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №26 від 03.02.2025 ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 29 січня 2025 року №86, на посаду офіцера резерву до 21 запасної роти військової частини НОМЕР_5 , який здав справи та посаду, виключно зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 3 лютого 2025 року та визначено вважати таким, що вибув до нового місця служби АДРЕСА_1 .
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23 вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Таким чином, позивач не звільнявся з Військової частини НОМЕР_1 і відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день звільнення позивача з військової служби.
Отже, фактичні обставини цієї справи не відповідають гіпотезі частини 1 статті 117 КЗпП України, а відтак ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.
Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Подібних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року по справі № 520/1897/22.
Враховуючи вищенаведене, оскільки стаття 117 КЗпП України встановлює відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, відсутні правові підстави для її застосування в разі переведення особи з одного місця служби до іншого, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 262 КАС України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ),
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Повне судове рішення складено 29.10.2025.
Суддя Б.В. Богатинський