Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 жовтня 2025 року Справа№200/6911/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
08.09.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 28.03.2025 № 104850010616 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку із відсутністю необхідного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 в частині не зарахування до періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 01.09.1987 по 28.02.1990;
- зобов'язати відповідача зарахувати до періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення термін з 01.09.1987 по 28.02.1990 та призначити пенсію за віком згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 21.03.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.03.2025 № 104850010616 було відмовлено у призначенні пенсії, зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року - 3 роки.
Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку з підстави не підтвердження постійного проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення упродовж 3 років станом на 01.01.93, оскільки у період з 01.09.1987 по 28.02.1990 перебувала у зоні гарантованого добровільного відселення.
Ухвалою суду від 15.09.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду: документа про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн., або подання до суду клопотання про застосування пільг із сплати судового збору (відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати) разом із довідкою з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків отриманих позивачем у 2024 році доходів та довідкою з органу Пенсійного фонду України про отримані суми пенсії за 2024 рік, які дадуть підстави повно та об'єктивно оцінити майновий стан заявника в цілях розгляду процесуального питання.
25.09.2025 на адресу суду від позивача надійшли докази сплати судового збору.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 263 КАС України. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати до суду: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно позивача.
10.10.2025 на адресу суду надійшли витребувані документи та відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог, однак докази надіслання його позивачу не надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 162 КАС України, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
При цьому документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи повинен додаватися до відзиву (п. 2 ч. 4 ст. 162 КАС України).
Враховуючи, що відповідачем вказаної норми процесуального закону не дотримано і доказів надіслання відзиву позивачу не надано, суд не бере до уваги відзив відповідача, оскільки відзив поданий із порушенням встановленого КАС України порядку подання.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 29.11.1997.
21.03.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності було визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням відповідача від 28.03.2025 № 104850010616 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку із відсутністю необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року - 3 роки. Також зазначено, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 34 роки 2 місяці. Відповідно довідки № 854 від 29.10.2019 період постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення заявниці складає 1 рік 4 місяців 6 днів. До періодів постійного проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період з 01.09.1987 по 04.09.1987, оскільки згідно Диплому МТ № 799212 від 28.02.1990 з 01.09.1987 заявниця навчалась в Немішаївському радгоспу-технікуму та с. Немішаєве не відноситься до гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи рішення відповідача від 28.03.2025 № 104850010616 про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним та таким що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII)
Ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону № 1058-IV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років).
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.86 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Вказані висновки відповідають позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 240/6201/23.
Як встановлено судом, позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 29.11.1997.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону № 796-XII (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
Відповідно до ч. 3 п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок № 51) (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС), Потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Разом з цим, суд звертає увагу, що згідно примітки до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.86, а зменшення пенсійного віку застосовне, лише у випадку якщо особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала у цій зоні не менше 3 років (з моменту аварії).
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд в постанові від 15.10.2025 у справі № 240/322/25.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23 вказав, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема "якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років".
Тобто, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17.
Крім того, у постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Таким чином, наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону № 796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23).
Подібну позицію викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23, від 28.05.2025 у справі № 460/658/24 та в ухвалі Верховного суду від 21.08.2025 у справі № 460/5876/24.
Так, до заяви про призначення пенсії позивач надавала довідку Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області від 29.10.2019 № 854, з якої вбачається, що ОСОБА_2 була зареєстрована та постійно проживала з 26.04.1986 по 04.09.1987 в с. Козулі Овруцького району Житомирської області, що віднесено до ІІІ зони радіоактивного забруднення гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС згідно з Постановою від 23.07.1991 № 106.
Також в матеріалах справи наявна довідка Словечанської сільської ради Коростенського району Житомирської області від 24.07.2025 № 03-465 з якої вбачається, що у період з 26.04.1986 по 04.09.1987 та з 04.03.1990 по 25.10.1990 позивач була зареєстрована та постійно проживала в с. Козулі Коростенського (Овруцького району) Житомирської області, що віднесено до ІІІ зони радіоактивного забруднення гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС згідно з Постановою від 23.07.1991 № 106.
Водночас суд враховує, що в період з 01.09.87 по 28.02.1990 ОСОБА_2 навчалась в Немішаївському радгоспу-технікуму смт. Немішаєве, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_3 від 28.02.1990.
23.07.1991 постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи"» затверджено перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення (далі - Порядок № 106).
Відповідно до розділу 4 Порядку № 106, смт. Немішаєве Бородянського району Київської області відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Таким чином, смт Немішаєве не належить до зони гарантованого добровільного відселення, а віднесене до іншої категорії - зони посиленого радіоекологічного контролю.
Вказане також підтверджується наданою позивачем довідкою Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області від 15.07.2025 № 401, в якій зазначено, що у період з 16.09.1987 по 01.03.1990 ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована в селищі Немішаєве Бучанського (Бородянського) району Київської області, що згідно з Порядком № 106 віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що матеріали справи не підтверджують, а позивач не довів (ч. 1 ст. 77 КАС України), що постійно проживала у «зоні гарантованого добровільного відселення» з моменту аварії по 01 січня 1993 року (не менше 3 років), оскільки факт навчання в період з 16.09.1987 по 01.03.1990 підтверджує її проживання та реєстрації в селищі Немішаєве Бучанського (Бородянського) району Київської області, що відноситься до «зони посиленого радіоекологічного контролю», а не до «зони гарантованого добровільного відселення».
Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано позивачу до періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення термін з 01.09.1987 по 04.09.1987, оскільки, як встановлено судом у вказаний період позивач була зареєстрована та постійно проживала в с. Козулі Коростенського (Овруцького району) Житомирської області, що віднесено до ІІІ зони радіоактивного забруднення гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС згідно Порядку № 106.
Отже, період з 01.09.1987 по 04.09.1987 підлягає зарахуванню до періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Підсумовуючи встановлені при розгляді справи обставини та надану їм оцінку, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 28.03.2025 № 104850010616 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення термін з 01.09.1987 по 04.09.1987 та повторно розглянути заяву позивача від 21.03.2025 про призначення пенсії за віком згідно ст. 55 Закону № 796-XII з урахуванням висновків суду у цій справі.
Щодо вимоги про призначення пенсії за віком згідно ст. 55 Закону № 796-XII, то така не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не підтверджено постійно проживання у «зоні гарантованого добровільного відселення» з моменту аварії по 01 січня 1993 року (не менше 3 років), оскільки як встановлено судом вказаний період складає тільки 2 роки та 2 дні (з 26.04.1986 по 04.09.1987 та з 04.03.1990 по 25.10.1990).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.03.2025 № 104850010616 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення термін з 01.09.1987 по 04.09.1987 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.03.2025 про призначення пенсії за віком згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII, з урахуванням висновків суду у цій справі.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич