Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 жовтня 2025 року Справа№200/5169/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Чекірди Гната, буд. 10),
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Звонарьова Валентина Вадимовича, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №057150014089 від 01.07.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 10 грудня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. “б» ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 із зарахуванням до страхового стажу періоду з 31 січня 1998 по 27 липня 1998.
21 липня 2025 року ухвалою відкрито провадження у справі №200/4896/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 251 КАС України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Адміністративний позов відповідачем отримано 15.07.2025 о 01:00 год, ухвалу суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 21.07.2025 року відповідачем отримано 21.07.2025 о 17:21 год, згідно довідок про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача в підсистемі ЄСІТС «Електронний кабінет».
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6, 8 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів.
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не визначено цим Кодексом.
Особливості використання електронного цифрового підпису в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Абзацом другим підпункту 15.16 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті “Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення про ЄСІТС).
В газеті "Голос України" від 04.09.2021 № 168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох таких підсистеми (модулів) ЄСІТС: "Електронний кабінет"; "Електронний суд"; підсистема відеоконференцзв'язку.
З урахуванням статті 253 Цивільного кодексу України підсистеми "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистема відеоконференцзв'язку офіційно розпочали функціонування 5 жовтня 2021 року.
Відповідно до п. 10 Положення про ЄСІТС, адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС у добровільному порядку.
Пункт 17 Положення про ЄСІТС визначає, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до пункту 25 Положення про ЄСІТС процесуальні та інші документи, пов'язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду виключно з використанням підсистеми "Електронний суд".
Станом на 31 жовтня 2025 року відповідач відзиву на позовну заяву не надав.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи суд встановив їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначив, що 23 червня 2025 року позивач звернулась через портал електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, проте рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №057150014089 від 01.07.2025 у призначенні пенсії позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Як вбачається з вищенаведеного рішення органу Пенсійного фонду України вік заявниці 50 років 06 місяців 14 днів. Страховий стаж становить 25 років 04 місяці 27 днів. Стаж за списком №2 - 13 років 01 місяць 00 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період перебування в центрі зайнятості з 31.01.1998 по 24.07.1998 згідно трудової книжки від 25.06.1993 НОМЕР_3 , оскільки відсутня стаття Закону України «Про зайнятість населення», згідно якої заявниця отримувала допомогу по безробіттю.
Сторона позивача з викладеним не погоджується, оскільки з 23.01.2020 існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме пункт «б» частини 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, тому суб'єкт владних повноважень повинен застосувати найбільш сприятливу для позивача норму права, тобто положення пункту «б» частини 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII у редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду з 31.01.1998 по 24.07.1998 через недоліки запису трудової книжки сторона позивача зазначила, що На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 21318350, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 29013, Хмельницька область, Хмельницький район, м. Хмельницький, вул. Чекірди Гната, буд. 10, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи докази, суд встановив наступне.
Згідно паспорту громадянина України НОМЕР_1 , позивачу виповнилось 50 років 10 грудня 2024 року.
Із заявою про призначення пенсії позивач звернулась до органів ПФУ 23 червня 2025 року.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.07.2025 № 057150014089 про відмову в призначенні пенсії позивачу, яким установлено: дата народження заявниці ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 23.06.2025, вік заявниці 50 років 6 місяців 14 днів, страховий стаж особи становить 25 років 4 місяці 27 днів, пільговий стаж особи становить 13 років 1 місяць. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано період перебування в центрі зайнятості з 31.01.1998 по 24.07.1998 згідно трудової книжки від 25.06.1993 НОМЕР_3 , оскільки відсутня стаття ЗУ «Про зайнятість населення» згідно якої заявниця отримувала виплату допомоги по безробіттю. Для зарахування до страхового стажу періоду з 31.01.1998 по 24.07.1998 необхідно надати уточнюючу довідку про період перебування в центрі зайнятості і отримання допомоги по безробіттю. Відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах згідно статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Згідно Форми РС-право, страховий стаж позивача становить 25 років 4 місяці 16 днів, період з 31.01.1998 по 24.07.1998 до страхового стажу не зараховано.
Трудовий стаж позивача підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_3 від 25.06.1993 року, згідно записів якої №№ 6-7, позивач з 31.01.1998 по 24.07.1998 позивач отримувала допомогу по безробіттю, розпорядження № 66 від 31.01.1998, № 60 від 02.03.1998.
Запис про припинення виплати допомоги скріплено печаткою та підписано посадовою особою центру зайнятості.
Відтак, спірним питанням у цій справі є достатність віку позивача для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, наявність підстав для застосування приписів п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року та висновків рішення Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20, а також наявність/відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання допомоги по безробіттю через недоліки запису трудової книжки.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, факт відмови в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах за Списком № 2 через недосягнення віку, незарахування спірного періоду до страхового стажу не спростовані відповідачем та доказами, наявними в матеріалах справи, тому встановлені обставини спірних правовідносин не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій […].
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною ст. 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються виплати: […] у тому числі, пенсія за віком; […].
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Статтею 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.
Згідно п. 2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Преамбулою Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ) встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
09 липня 2003 року було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-І, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
В пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення, тобто з 23 січня 2020 року.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, приписи п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV встановлюють збільшені показники віку, страхового та пільгового стажу в порівнянні з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Вирішуючи спір відносно встановлення правових норм, які підлягають застосуванню при визначенні наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, суд керуючись приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №360/3611/20 від 21.04.2021 року, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду 03 листопада 2021 року.
В зазначеному рішенні колегія суддів дійшла висновку, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Крім того, колегія суддів зазначила, що «частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб'єктами владних повноважень».
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на час внесення до трудової книжки позивача відомостей про роботу в спірні періоди, надалі - КЗППУ), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 (в редакції чинній на момент внесення до трудової книжки позивача крайнього запису) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно відомостей трудової книжки позивача НОМЕР_3 від 25.06.1993 року, а саме запису № 13, позивач до 01.04.2015 року працювала за професією машиніст крану металургійного виробництва, що віднесена до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою КМУ від 16 січня 2003 р. № 36, що також підтверджується довідкою ПрАТ МК «Азовсталь» № 141 від 04.06.2025 року.
Відтак, матеріалами адміністративної справи підтверджено, що позивач до 01.04.2015 працювала на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та досягла віку, визначеного цією нормою, а також має страховий стаж понад 20 років та пільговий стаж за Списком № 2 13 років 1 місяць 0 днів на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписи пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII до редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду отримання допомоги по безробіттю через недоліки запису трудової книжки, а саме через відсутність покликання на норму Закону України «Про зайнятість населення» суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Приписами частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ч. 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно п. а ч. 2 ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також: період одержання допомоги по безробіттю.
Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р. затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58, в редакції чинній на момент внесення запису до трудової книжки позивача).
Відповідно до п.п. 1.1., 1.5. Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до п/п е п. 2.18 Інструкції №58, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення.
Пунктом 2.2. Інструкції № 58 визначено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п.п. 2.6., 2.8. Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву достовірність записів трудової книжки позивача через відсутність посилання на норму Закону України «Про зайнятість населення», в свою чергу, виявлені відповідачем недоліки не спотворюють змісту її записів, які не містять очевидних недоліків.
Водночас, п. 2.18 Інструкції №58 вимагає внесення до трудових книжок тільки посилання на дату, номер та найменування відповідних документів.
Суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.
Поряд з цим, в постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.
Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки, якими посвідчено страховий стаж позивача у спірний період не містять недоліків, через які неможливо встановити факт її належності позивачу та факт отримання допомоги по безробіттю в зазначений період часу.
Водночас, неналежне заповнення посадовою особою трудової книжки не може створювати перешкоди для реалізації позивачем його права на соціальне забезпечення.
Отже, позицію відповідача, що виявлені ним недоліки трудової книжки, які на його думку є підставою для неврахування спірного періоду до страхового стажу позивача, суд відхиляє як безпідставні.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких слушних обґрунтувань позиції відповідача щодо правомірності оскаржуваного рішення.
Підсумовуючи аналіз правомірності рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в контексті приписів ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання принципу пропорційності та дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, отже спірне рішення відповідача не є таким, що прийнято з врахуванням принципів добросовісності та розсудливості.
З огляду на означене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, а також те, що підчас розгляду адміністративного спору судом встановлено дотримання позивачем необхідних умов для призначення пенсії за віком на пільгових умовах щодо віку, страхового та пільгового стажу за Списком №2, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову у повному обсязі шляхом: визнання протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №057150014089 від 01.07.2025 року; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 10 грудня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. “б» ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 із зарахуванням до страхового стажу періоду з 31 січня 1998 по 24 липня 1998.
Розподіляючи судові витрати зі сплати судового збору суд виходить з такого.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно квитанції № 0.0.4456960245.1 від 14.07.2025 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір у розмірі 968,96 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ЄДРПОУ 21318350, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 29013, Хмельницька область, Хмельницький район, м. Хмельницький, вул. Чекірди Гната, буд. 10), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №057150014089 від 01.07.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 10 грудня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. “б» ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 із зарахуванням до страхового стажу періоду з 31 січня 1998 по 24 липня 1998.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968 (Дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 31 жовтня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко