31 жовтня 2025 рокуСправа №160/25318/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/25318/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
04 вересня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Командира військової частини НОМЕР_2 за №328 від 04 липня 2025 року в частині переведення військовослужбовця старшого лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової частини НОМЕР_4 з посади старшого офіцера відділення психологічної підтримки персоналу шпк «майор» до військової частини НОМЕР_5 , ВОС - 3420003 на посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу інженерно - саперної роти, шик «старший лейтенант»;
- скасувати п.9 Наказу Командира військової частини НОМЕР_2 за №328 від 04 липня 2025 року в частині переведення (переміщення) старшого лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової частини НОМЕР_4 з посади старшого офіцера відділення психологічної підтримки персоналу шпк «майор» до військової частини НОМЕР_6 , ВОС - 3420003 на посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу інженерно - саперної роти, шпк «старший лейтенант».
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність переведення позивача на іншу посаду. Позивач стверджує, що його переміщення здійснено всупереч встановленого для такої процедури порядку, при цьому переміщення здійснено на нижчу посаду. Наполягає на тому, що правових підстав для його переміщення не було.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/25318/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/25318/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження)
24 вересня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що в період дії особливого періоду переміщення на нижчу посаду та без згоди військовослужбовця є можливим, в свою чергу доцільність переміщення є дискреційним повноваженням відповідача.
03 жовтня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач повторює доводи позовної заяви та вказує, що окремі обставини спірної ситуації викладені відповідачем невірно.
16 жовтня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заперечення, яке надійшло від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач повторює доводи позовної заяви та вказує на допущення окремих описок при викладі обставин спірної ситуації.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Наказом Військової частини НОМЕР_7 від 25.02.2022 року №29 позивача прийнято за мобілізаційною потребою для укомплектування військової частини, призначено на посаду та зараховано на всі види забезпечення.
22 липня 2022 року позивач уклав контракт з Міністерством оборони України на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.
Згідно посвідчення офіцера позивача від 19.09.2022 року НОМЕР_8 позивач згідно Наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 10.12.2024 року №1616 призначений на посаду старшого офіцера відділення психологічної підтримки персоналу Військової частини НОМЕР_4 .
Наказом відповідача від 04.07.2025 року №328, зокрема, позивача (п. 9) звільнено з займаної посади і призначено до Сил територіальної оборони Збройних Сил України - заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу інженерно-саперної роти Військової частини НОМЕР_5 . В наказі наявне посилання на п. 82, 83, 257 Положення про проходження громадянами України служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення). Також вказано, що позивач призначається на посаду, передбачену штатом воєнного часу у зв'язку з введенням правового режиму воєнного стану з шпк «майор» на шпк «старший лейтенант».
На скаргу позивача від 27.07.2025 року на вищевказаний наказ відповідач листом від 31.07.2025 року №760/1/25176 повідомив про законність переміщення, виклавши доводи, які повторюють відзив відповідача.
Наказом відповідача від 28.07.2025 року №371 позивачу присвоєно чергове військове звання «капітан».
Вважаючи наказ відповідача від 04.07.2025 року протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою ст. 4 Закону № 2232-XII встановлено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями, зокрема, шляхом призову громадян України на військову службу.
Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули (ч. 13 ст. 6 Закону № 2232-XII).
За пп. 3 п. 82 Положення призначення військовослужбовців на посади здійснюється:на нижчі посади:
у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування;
у зв'язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності - у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
у порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення - відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;
у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов'язків на займаних посадах та за відсутності рівнозначних посад;
за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені первинні військові звання офіцерського, сержантського і старшинського складу) на нижчу на один ступінь посаду - на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад
Пунктом 83 Положення встановлено, що військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.
За п. 110 Положення переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
між військовими частинами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Відповідно до п. 112 Положення військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:
неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
Згідно абз. 2 п. 257 Положення для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указами Президента України дія воєнного стану продовжена.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
В особливий період для доукомплектування Збройних Сил України переміщення військовослужбовця здійснюється у зв'язку зі службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
Враховуючи, що відповідно до пункту 257 Положення № 1153/2008, для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, тому призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
При цьому, позивач не обґрунтовує жодної обставини, передбаченої пунктом 112 Положення № 1153/2008, що виключала б можливість переведення позивача на посаду без надання згоди та яка існувала на час видання оскаржуваного наказу.
За такого правового врегулювання та обставин справи переміщення позивача узгоджується з положеннями пункту 257 та пункту 82 Положення, з яких висновується, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період призначення військовослужбовців на посади здійснюється у зв'язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційно адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2025 року у справі №160/2368/23.
За обставин даної справи визначальним аргументом позивача було твердження про протиправність його переміщення на нижчу посаду.
В цьому аспекті суд підкреслює, що порядок загальні правила переміщення військовослужбовців врегульовано як п. 82, так і п. 110-112 Положення. Водночас, абз. 2 п. 257 Положення створює спеціальне правило поведінки для правовідносин, що виникають в період дії особливого стану - тобто, за обставин, що мали місце в даній справі.
Отже, в цей період єдиними обставинами, які унеможливлювали б переміщення позивача, є винятки, про які прямо вказує абз. 2 п. 257 Положення (бланкетно відсилаючи до викладу цих винятків у п. 112 Положення):
- неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
- неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
- потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Отже, лише ці обставини мали б юридичне значення, в разі їх підтвердження, при вирішення цього спору. Посилання позивача на інші обставини (переміщення на нижчу посаду, нижчий шпк і тд), як наслідок, не впливають на вирішення спору, оскільки з такими обставинами законодавець не пов'язав порядок переміщення військовослужбовців в умовах воєнного стану.
Відповідно, безпідставними є і посилання позивача на обставини згідно п. 82 Положення, адже в спірних правовідносинах перевагу має п. 257 Положення як спеціальна норма права.
Доводи позивача щодо принципу добросовісності та участі особи у прийнятті рішення також є безпідставними, оскільки згідно п. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Обставини здачі-прийняття позивачем посади не входять до предмета спору, оскільки відповідні правовідносини слідують за спірним наказом, а тому не впливають на його правомірність.
Також суд зауважує, що у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2025 року у справі №160/2368/23 наявні і наступні правові висновки: саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, Суд зауважив, що деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
У цій постанові Верховний Суд визначив, що суттєве (фундаментальне) порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Тож, у підсумку, Верховний Суд у справі № 1640/3394/18, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, запровадив критерій виміру суттєвості порушень правової процедури ухвалення рішення та дійшов висновку, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. На думку Суду, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Суд висновує, що при переміщенні позивача на іншу посаду не допущено порушень процедури такого переміщення, а спірний наказ є правомірним.
Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.
В зв'язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко