31 жовтня 2025 рокуСправа №160/24359/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
25 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не вірного нарахування та не належної виплати грошей ОСОБА_1 при звільненні з лав Збройних Сил України 06.06.2025 року, а саме:
- грошового забезпечення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби на 06.06.2025 року за п'ять повних років служби:
- грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- грошову компенсацію за дні використаної основної відпустки за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- грошову компенсацію за дні не використаної основної відпустки за 2022, 2025 роки;
- грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпусти за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, як учаснику бойових дій;
- суми індексації грошового забезпечення починаючи з 2022 року по час звільнення з Лав ЗСУ;
- грошову компенсацію ОСОБА_1 втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати нарахувати, провести і доплатити по всім вище вказаним підставам у зв'язку з затримкою більше ніж на календарний місяць виплати доходів, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням (виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704);
- виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі до дня фактичної виплати.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену раніше суму грошового забезпечення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки станом на 06.06.2025 року, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також грошову компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати нарахувати, провести і доплатити за 2022, 2023, 2024, 2025 роки до дня фактичної виплати сум;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену раніше суму одноразової грошової допомоги при звільненні станом на 06.06.2025 рік за повні п'ять роки служби, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену раніше суму грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2025 роки, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену раніше суму грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2022,2023, 2024, 2025 роки, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену раніше суму грошову компенсацію за дні використаної основної відпустки за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також грошову компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати нарахувати, провести і доплатити за 2022, 2023, 2024, 2025 роки до дня фактичної виплати сум;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену раніше суму грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки виходячи з розміру грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також грошову компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати нарахувати, провести і доплатити за 2022, 2023, 2024, 2025 роки до дня фактичної виплати сум;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену раніше суму грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024,2025 роки виходячи з розміру грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також грошову компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати нарахувати, провести і доплатити за 2022, 2023, 2024,2025 роки до дня фактичної виплати сум;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену раніше суму-матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також грошову компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати нарахувати, провести і доплатити за 2022, 2023, 2024, 2025 роки до дня фактичної виплати сум;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену раніше суму індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 2022 року по час звільнення з Лав ЗСУ з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену раніше суму компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 2022 року до дня фактичної виплати індексації.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму, стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі до дня фактичної виплати.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 в період з 26.02.2022 по 06.06.2025 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.06.2025 року №196 (по стройовій частині) ОСОБА_1 звільнено з Лав Збройних Сил України за наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №54-РС від 22 травня 2025 року.
14 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 (через ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з заявою, в якій просив перерахувати та виплатити недоплачену суму грошового забезпечення:
- грошового забезпечення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби на 06.06.2025 року за п'ять повних років служби:
- грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- грошову компенсацію за дні використаної основної відпустки за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- грошову компенсацію за дні не використаної основної відпустки за 2022, 2025 роки;
- грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпусти за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, як учаснику бойових дій;
- суми індексації грошового забезпечення починаючи з 2022 року по час звільнення з Лав ЗСУ, застосувавши при обрахунку грошового забезпечення прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 року.
Відповіді на заяву ОСОБА_1 командуванням військової частини НОМЕР_1 не надано.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невірного нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні з лав Збройних Сил України 06.06.2025 року, щодо:
- грошового забезпечення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби на 06.06.2025 року за п'ять повних років служби:
- грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- грошову компенсацію за дні використаної основної відпустки за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- грошову компенсацію за дні не використаної основної відпустки за 2022, 2025 роки;
- грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпусти за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, як учаснику бойових дій;
- суми індексації грошового забезпечення починаючи з 2022 року по час звільнення з Лав ЗСУ, оскільки відповідач при обрахунку грошового забезпечення застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року в розмірі 1762 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи №160/24359/25 від 25 серпня 2025 року для розгляду судової справи визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено, поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
16 вересня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№98652/25, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Пунктом 4 Постанови №704 встановлено, що розміри посадових окладів, окладів військовими за (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Така редакція постанови №704 діяла до 24 лютого 2018 року, оскільки пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року №103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, на момент набрання чинності постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 зазначеної постанови викладений у редакції згідно з пунктом 6 постанови №103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Є беззаперечним та не оскаржується військовою частиною той факт, що з 29 січня 2020 року пункт 6 Постанови № 103 (яким пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції) втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»,
Однак, даною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Тобто, пункт 6 Постанови №103 втратив чинність 29.01.2020 року сама Постанова №704 викладена в редакції Постанови №103, де в пункті 4 зазначено: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» продовжує функціонувати.
З урахуванням викладеного, військова частина НОМЕР_1 користується чинною Постановою №704 та вказаною нормою (пунктом 4), яка є обов'язковою для застосування, оскільки іншої не існує, а попередня не може бути відновлена.
За загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, нормативного акту чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія нормативного акту поновлюється шляхом прийняття аналогічного нового акту або нового акту, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акту та визначення спеціального порядку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №870 від 06.09.2005 року.
На теперішній час у пункті 4 чинної редакції Постанови №704 будь-яких змін Кабінетом Міністрів України не внесено, а відтак позивач безпідставно просить застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року під час розрахунку його посадового окладу.
В аспекті досліджуваного питання наявна проблема застосування акту, який був скасований іншим актом, що з часом припинив свою дію.
За загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, нормативного акту чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія нормативного акту поновлюється шляхом прийняття аналогічного нового акту або нового акту, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акту та визначення спеціального порядку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №870 від 06.09.2005.
Подібне положення міститься в пункті 2.36 Наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5 "Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів", в якому зазначено, що визнання нормативно-правового акту таким, що втратив чинність, не поновлює дію актів, які в свою чергу визнані ним такими, що втратили чинність.
Підсумовуючи вищевикладене, представник відповідача вважає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку відповідача відносно ОСОБА_1 допущено не було.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 в період з 26.02.2022 по 06.06.2025 року, що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_4 від 02.07.1983 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.06.2025 року №196 (по стройовій частині)
Молодшого сержанта ОСОБА_2 , командира 2 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів роти військової частини НОМЕР_2 , звільненого з військової служби у відставку за наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу)№54-PC від 22 травня 2025 року, за підпунктом «а» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі), вважати таким, що справи та посаду здав, 06 червня 2025 року.
З 06 червня 2025 року виключити зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 07 червня 2025 року.
Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 505 % від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням з 01 червня 2025 року по 06 червня 2025 року.
Виплатити на підставі наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 надбавку за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням з 01 червня 2025 року по 06 червня 2025 року.
Вислуга років у Збройних Силах на день увільнення зі списків особового складу становить: календарна - 05 років 03 місяці 17 днів, пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів, загальна 05 років 03 місяці 17 днів.
Щорічна основна відпустка за 2022 рік, всього 25 днів, використана в кількості 6 днів.
Щорічна основна відпустка за 2023 рік, всього 30 днів, використана в кількості 30 днів.
Щорічна основна відпустка за 2024 рік, всього 30 днів, використана в кількості 30 днів.
Щорічна основна відпустка за 2025 рік, всього 13 днів, не використана, грошову допомогу на оздоровлення за 2025 не отримував.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачувалась.
Додаткова відпустка відповідно до пункту 12 статті 12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», за 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік не надавалась.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 19 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 13 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2023 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2024 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2025 рік.
Виплатити додаткову винагороду у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 грн. з розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 01 червня 2025 року по 06 червня 2025 року.
Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, відповідно до пункту і розділу ХХІІ "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260.
Виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 156 % місячного грошового забезпечення за 39 повних місяців служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 зі змінами.
Житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечений.
На квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_2 не перебував.
На військовий облік направити до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Підстава: витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №54-РС від 22 травня 2025 року (по особовому складу), посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 від 18.12.2023, обхідний лист.
14 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 (через ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з заявою, в якій просив перерахувати та виплатити недоплачену суму грошового забезпечення:
- грошового забезпечення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби на 06.06.2025 року за п'ять повних років служби:
- грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- грошову компенсацію за дні використаної основної відпустки за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- грошову компенсацію за дні не використаної основної відпустки за 2022, 2025 роки;
- грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпусти за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, як учаснику бойових дій;
- суми індексації грошового забезпечення починаючи з 2022 року по час звільнення з Лав ЗСУ, застосувавши при обрахунку грошового забезпечення прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 року.
Відповіді на заяву ОСОБА_1 командуванням військової частини НОМЕР_1 не надано.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невірного нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні з лав Збройних Сил України 06.06.2025 року, щодо:
- грошового забезпечення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби на 06.06.2025 року за п'ять повних років служби:
- грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- грошову компенсацію за дні використаної основної відпустки за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- грошову компенсацію за дні не використаної основної відпустки за 2022, 2025 роки;
- грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпусти за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, як учаснику бойових дій;
- суми індексації грошового забезпечення починаючи з 2022 року по час звільнення з Лав ЗСУ, оскільки відповідач при обрахунку грошового забезпечення застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року в розмірі 1762 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103, яким пункт 4 Постанови №704 викладений у новій редакції.
Отже, з 29.01.2020 року тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, в постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, не містить.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).
Разом з тим, суд враховує, що Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначав лише розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не містив застережень щодо застосування такої розрахункової величини.
Натомість, вже Закони України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у статті 7 містять застереження щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, встановлений на 1 січня календарного року.
Таким чином, суд вважає, що грошове забезпечення позивача має обчислюватися з урахуванням положень статті 7 Законів про Державний бюджет, якою визначено сталу величину прожиткового мінімуму, який застосовується при визначенні посадових окладів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV вказаного Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Як передбачено пунктом 7 розділу XXIV вказаного Порядку, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, виплата вказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 06.11.2023 по справі № 300/1947/22, від 22.11.2023 у справі № 160/8725/21, від 10.01.2024 по справі № 400/3128/23.
За останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту в такому випадку є необхідність зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпусток визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 06 червня 2025 року, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 року.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині з 20.05.2023 року по 06.06.2025 року задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року в справі №520/9181/25, постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року в справі №160/6041/25.
Щодо компенсації втрати частини доходу та стягнення середнього заробітку, суд зазначає наступне.
Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справах №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 року у справі №569/7903/16-ц.
У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов'язав виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація й заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічний висновок щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах викладено й у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року в справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 року в справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 року в справі №140/1547/19 та застосована у постанові від 20.10.2022 року в справі №140/862/19, де зауважено, що законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Як передбачено положеннями пунктів 5 - 7 Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, сума компенсацій виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за повний місяць.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент і звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює перерахунок та виплату грошового забезпечення.
Основна сума доходу в межах рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/24359/25 є ще не нарахованою, оскільки перерахунок ще не відбувся.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходу та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку є, на думку суду, передчасними.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпусток, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник