Справа № 187/1965/24
Провадження № 2/209/1515/25
Іменем України
31 жовтня 2025 року Дніпровський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючого - судді Юрченко Я.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Гонян Л.Р.,
представника позивача Мельника В.С. (в режимі відеоконференції)
представника відповідача Жежеля С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам'янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» Романенка Михайла Едуардовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
За Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 року до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області 25 грудня 2024 року надійшла позовна заява представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» Романенка Михайла Едуардовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить поновити строк позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 807509 від 19.04.2019 року; стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 807509 від 19.04.2019 року у загальному розмірі 37144,37 грн., яка складається з: суми заборгованості 24472,00 грн., суми інфляційних втрат - 10467,37 грн., суми 3% річних - 2205,00 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7422,40 грн..
В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що 25.07.2024 року, відповідно протоколу загальних зборів № 1706, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс».
Наказом № 55-к від 25.07.2024 року на виконання протоколу загальних зборів № 1706 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.
19.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 807509.
Відповідно до індивідуальної частини договору № 807509 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 7000,00 грн., строком дії на 30 днів.
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 807509 від 19.04.2019 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7000,00 грн., а відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс».
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018 року, загальна сума заборгованості відповідачки перед новим кредитором складає 24472,00 грн., що складається з: суми основного боргу 7000,00 грн., суми боргу за процентами - 3780,00 грн., суми боргу за простроченими процентами 10332,00 грн., сума боргу за штрафами 3360,00 грн..
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п. 2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.
12.09.2019 року укладено додаткову угоду № 25 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 25 від 12.09.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 807509 від 19.04.2019 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»).
Договір про надання фінансового кредиту № 807509 від 19.04.2019 року укладений в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». На підставі викладеного просить поновити строк позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 807509 від 19.04.2019 року; стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 807509 від 19.04.2019 року у загальному розмірі 37144,37 грн., яка складається з: суми заборгованості 24472,00 грн., суми інфляційних втрат - 10467,37 грн., суми 3% річних - 2205,00 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7422,40 грн..
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10.03.2025 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 807509 від 19.04.2019 року у розмірі 37144,37 грн., яка складається з: 24472,00 грн. - суми заборгованості, 10467,37 грн. - суми інфляційних витрат; 2205,00 грн. - 3 % річних, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,42 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн..
Ухвалою судді від 23.05.2025 року за заявою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Жежель С.С. поновлено строк для подання заяви про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року по справі № 187/1965/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - скасовано та відкрито провадження у цивільній справі за позовом представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» Романенка Михайла Едуардовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 89-90).
Від представника відповідача Жежель С.С. через систему «Електронний суд», 26.05.2025 року подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, в тому числі застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що строк дії кредитного договору від 19.04.2019 року сплив через 30 днів, а саме 19.05.2019 року. Саме з даної дати у позивача виникло право на подання до суду позову про стягнення заборгованості, даний строк сплив - 19.05.2022 року. З позовом позивач звернувся до суду лише в 2024 році. Тож, позивачем поданий позов до ОСОБА_1 поза межами строку позовної давності та не надано доказів щодо поважності причин пропуску даного строку. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (нова назва ТОВ «ВІН ФІНАНС») перейшло право вимоги до відповідача від ТОВ «Авентус Україна» відповідно до договору факторингу, тобто не доведено набуття права первісного кредитора. Вважає, що позивачем було проведено розрахунок заборгованості, а саме процентів за користування коштами в розмірі 10332,00 грн., не у відповідності до вимог договору. Вірний розрахунок у відповідності до умов договору та у строк з 19.04.2019 року по 19.05.2019 року складає - 7000,00 грн. х 1,71 % х 30 днів = 1228,07 грн.. Тож, сума боргу з урахуванням процентів за користування коштами не може бути вищою за 8228,07 грн. (7000,00 грн. + 1228,07 грн.). З урахуванням того, що не вірно розраховано суму процентів за користування коштами, так само не вірно нараховано інфляційні втрати, які мають складати - 3519,34 грн. (8228,07х1,4277236-8228,07) (а.с.95-97).
ОСОБА_2 через систему «Електронний суд», 10.06.2025 року подано заяву про поновлення строку позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 807509 від 19.04.2019 року. Крім того, просив провести розгляд справи у його відсутність (а.с.102-104).
Представник позивача Мельник В.С. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив поновити строк позовної давності про стягнення заборгованості за кредитним договором № 807509 від 19.04.2019 року.
Представник відповідача ОСОБА_3 наполягав відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вислухавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до чч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
В ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що 25.07.2024 року загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (Код ЄДРЮОФОПГФ: 38750239) прийнято рішення про зміну назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (Код ЄДРПОУ: 38750239), на підтвердження чого додаються копії виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 26-27).
У зв'язку з цим в тексті даної позовної заяви зазначено нове найменування позивача ТОВ «ВІН ФІНАНС», проте при зазначенні минулих обставин даної справи та в копіях доданих документів, сформованих до зміни найменування позивача, зазначається стара назва - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
19.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 807509 (а.с.17-18). Відповідно до індивідуальної частини договору № 807509 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 7000,00 грн., строком дії на 30 днів.
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови Договору про надання фінансового кредиту № 807509 від 19.04.2019 року та перерахував на рахунок ОСОБА_1 безготівковим шляхом кошти в сумі 7000,00 грн., ОСОБА_1 в свою чергу, не виконала умови Договору про надання фінансового кредиту щодо повернення наданих коштів і внаслідок чого виникла заборгованість.
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу № 1 (а.с.19-21), на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за договорами, в тому числі, відповідно до Реєстру прав вимог № 25 від 12.09.2019 року (а.с.22), й за Договором про надання фінансового кредиту № 807509 від 19.04.2019 року за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», а на даний час ТОВ «ВІН ФІНАНС» набуло прав кредитора стосовно ОСОБА_1 (Додаток реєстру права вимоги №25 від 12.09.2019 року до договору факторингу від 12.04.2018 року, строчка № 57 стосовно ОСОБА_1 ).
Договір про надання фінансового кредиту № 807509 від 19.04.2019 року був укладений з Відповідачем у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Всупереч умов індивідуальної частини Договору про надання фінансового кредиту № 807509 та вимог закону, Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС».
Відповідно до розрахунку заборгованості (наявний у додатках), що був складений на дату укладення Договору відступлення права вимоги №1 від 12.04.2018 року, загальна сума заборгованості Відповідача перед новим кредитором складає 24472,00 грн., що складається з: суми основного боргу 7000,00 грн., суми боргу за процентами - 3780,00 грн., суми боргу за простроченими процентами 10332,00 грн., сума боргу за штрафами 3360,00 грн..
ТОВ «Він Фінанс» посилаючись на своє право, як нового кредитора, в частині нарахування інфляційних втрат та 3 % річних вказує, що заборгованість ОСОБА_1 на момент пред'явлення позову становить 37144,37 грн..
Таким чином, між сторонами виник спір щодо належного виконання умов кредитного договору.
Дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, надані на обґрунтування позовних вимог, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд зазначає про наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України, зокрема, як передбачено у п. 3 ч. 1 цієї статті, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України).
Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 року, справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управлений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Таким чином, суду необхідно з'ясувати обсяг і зміст прав, які перейшли до позивача, як нового кредитора, від ТОВ «Авентус Україна» та чи існували ці права на момент їх переходу.
Так, з матеріалів справи встановлено, що договір № 807509 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту було укладено між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 19.04.2019 року, а договір факторингу № 1 між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (перейменовано на ТОВ "Він Фінанс") і ТОВ «Авентус Україна» було укладено 12.04.2018 року
В подальшому, додатковою угодою № 25 від 12.09.2019 року (а.с.22), вносились зміни до договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 19.12.2019 року включно.
При цьому, наявна в матеріалах справи копія договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року, долучена позивачем не в повному обсязі (сторінки 1-6 з 10), не містить додатків, які складають невід'ємну частину цього договору, що позбавляє суд можливості належним чином встановити відступлення права грошової вимоги за кредитним договором.
Також, позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати переходу права грошової вимоги до позивача за договором факторингу № 1 від 12.04.2018 року.
Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018 року.
Тобто, на момент укладення договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та відповідачкою, відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати позивачу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (перейменовано на ТОВ "Він Фінанс").
Також слід зазначити, що на час укладення договору факторингу сторонами не було досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином.
З урахуванням наведеного вище, оскільки позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 807509 про надання коштів у позику, на умовах споживчого кредиту від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Він Фінанс», відповідно ТОВ «Він Фінанс» не є належним позивачем у даній справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Щодо позовної давності суд погоджується з висновками позивача та вважає за можливе поновити строк позовної давності для подання позову з огляду на те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку шляхом направлення вимоги позичальнику або ж у судовому порядку.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормами ст. 267 ЦК України визначено - якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно позиції Верховного суду, яка була викладена в постанові по справі № 679/1136/21 від 07 вересня 2022 року: «У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню..»
Відтак строк на звернення до суду із позовною заявою, який настав під час дії обмежень карантинного характеру, має бути продовженим, а отже заява про застосування строків позовної давності має бути визнаною як передчасна та в її задоволені має бути відмовлено.
Також до об'єктивних причин звернення до суду із захистом своїх прав та інтересів, позивачем зазначено про обставини введення воєнного стану на території України. Попри зазначену норму статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», де зазначається, що скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється, існує низка рішень рекомендаційного характеру, які були видані Радою Суддів України. Зокрема, 2 березня 2022 року РСУ опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, де зазначила, що процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану. Тому введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об'єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїй постанові від 29 вересня 2022 р. у справі № 500/1912/22 дійшов висновку, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду».
Окрім того, згідно розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено п.19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ч. 3 ст. 2 ЦПК України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21.01.1999), зокрема, зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 525, 526, 530, 611, 625, 638, 640, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 223, 258-259, 263-265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» Романенка Михайла Едуардовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне судове рішення складено та підписано 31 жовтня 2025 року.
Суддя Я.О.Юрченко