іменем України
(заочне)
Справа №377/842/25
Провадження №2/377/508/25
30 жовтня 2025 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої - судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання - Кононової Н.О., за відсутності учасників справи, розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
25 серпня 2025 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява, у якій позивач, посилаючись на статті 104, 105, 110, 112 СК України, просить розірвати шлюб між нею, ОСОБА_1 , та громадянином Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 , зареєстрований 28 вересня 2018 року Департаментом громадської адміністрації провінції Цзілінь Китайської Народної Республіки ( посвідчення J220000-2018-000580 від 28.09.2018).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 28 вересня 2018 року між громадянкою України ОСОБА_1 та громадянином Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб Департаментом громадської адміністрації провінції Цзілінь Китайської Народної Республіки ( посвідчення J220000-2018-000580 від 28.09.2018). Під час шлюбу у сторін народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя між сторонами почало погіршуватися, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, внаслідок чого вони не проживають разом вже п'ять років та не спілкуються. Життям дитини відповідач не цікавиться, участі у вихованні та утриманні не приймає. Останнє спільне місце проживання подружжя було на території Китайської Народної Республіки. На території України вони разом не проживали, відповідач ніколи не перебував на території України. На даний час він імовірно проживає в країні громадянства. Домовленостей про обрання закону, який повинен застосовуватися при розірванні шлюбу, в них не було. Згідно з рішенням органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 07.04.2021 № 152 місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено разом з позивачем. Спору з приводу місця проживання дитини та майнового спору між сторонами немає.
Ухвалою судді від 29 серпня 2025 року позовну заяву було залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України, пунктів 3, 4 частини третьої статті 175 ЦПК України.
Ухвалою судді від 12 вересня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 01 жовтня 2025 року.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2025 року судовий розгляд справи було відкладено на 30 жовтня 2025 року на підставі частини четвертої статті 223 ЦПК України.
Позивач у призначене судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, до суду подала заяву, в якій просила розглядати цивільну справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином в порядку, передбаченому частиною 11 статті 128 ЦПК України. Відзив на позовну заяву відповідач не надіслав, причини неявки суд не повідомив.
За наявності умов, передбачених статтями 280-282 ЦПК України, відповідно до ухвали суду від 30 жовтня 2025 року суд ухвалив заочне рішення у справі.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на викладене, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що згідноіз свідоцтвом про вступ у шлюб, серійний номер НОМЕР_1 від 28.09.2018, між громадянкою України ОСОБА_1 та громадянином Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 зареєстрований шлюб 28 вересня 2018 року Департаментом громадської адміністрації провінції Цзілінь Китайської Народної Республіки.
Під час шлюбу у сторін народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є відповідач, мати - позивач, що підтверджується свідоцтвом про народження, копія якого долучена до матеріалів справи.
Рішенням органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 07.04.2021 № 152 місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено разом матір'ю ОСОБА_1 за місцем її проживання.
Як вбачається із змісту позовної заяви, причиною звернення позивача до суду з даною позовною заявою стало те, що сторони припинили шлюбні відносини та проживають окремо, спільне господарство не ведуть, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам.
Позивач є громадянкою України та проживає постійно в Україні з 2020 року разом з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з відповіддю № 17075550 від 27.08.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 з 01.10.2002 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Згідно з частиною першою статті 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначено у частині другій вказаної статті, іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2709-ІV від 23.06.2005 ( далі Закон № 2709-ІV) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
З огляду на те, що позивач є громадянкою України, а відповідач є громадянином Китайської Народної Республіки, то правовідносини пов'язані із розірванням шлюбу, який був укладений в Китайській Народній Репсубліці, є такими, що містять «іноземний елемент».
За змістом частини першої статті 4 Закону № 2709-ІV право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Таким чином, розглядаючи справи за участю іноземного елемента, необхідно з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.
Постановою Верховної Ради України N 2996-XII від 05.02.93 ратифіковано Договір, підписаний 31.10.1992 між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах, який набув чинності 19.01.1994.
Відповідно до статті 1 договору між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони таким же правовим захистом своїх особистих та майнових прав, як і громадяни другої Договірної Сторони. Вони мають право звертатись до суду та інших установ, до компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи, і можуть порушувати клопотання і здійснювати інші процесуальні дії за тих же умов, що і громадяни другої Договірної Сторони.
Слід зазначити, що вказаним договором не передбачено порядок регулювання спірних правовідносин, пов'язаних із розірванням шлюбу, укладеного між громадянином Китайської Народної Республіки та громадянином України.
Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).
Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них(частина друга статті 28 ЦПК України).
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 , яка є громадянкою України, на момент подання позову про розірвання шлюбу проживає на території України та має малолітню дитину на утриманні, то справа розглядається судом за зареєстрованим місцем проживання позивача, що відповідає положенням статті 76 Закону № 2709-ІV та частині другій статті 28 ЦПК України.
Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, необхідно керуватися правилами статей 60, 63 Закону № 2709-IV.
Згідно з положеннями статті 63 Закону № 2709-IV припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 2709-IV правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Як зазначено у частині другій вказаної статті, подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
За змістом частини третьої цієї статті вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Аналіз положень статті 60 Закону № 2709-IV дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив'язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема:
1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie);
2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii);
3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином (proper law);
4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis).
Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (стаття 7 Закону № 2709-IV).
Визначаючи, чи у є подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення частини першої статті 16 Закону № 2709-IV, відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
Враховуючи, що позивач є громадянкою України, а відповідач - громадянином Китайської Народної Республіки, то відповідно до частини першої статті 16 вказаного Закону у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя.
Із змісту позовної заяви судом встановлено, що подружжям спільно не обрано закон, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Відсутні підстави за встановлених фактичних обставин і для висновку, що є право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Досліджуючи питання застосування колізійної прив'язки lex domicilii, суд враховує, що ця норма визначає для подружжя право держави, у якій у них було спільне проживання, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі.
Судом встановлено, що на момент подання позову фактичні шлюбні відносини між подружжям припинено, останнім місцем спільного проживання подружжя є Китайська Народна Республіка, де продовжує проживати відповідач.
За таких фактичних обставин справи відбувається відсилання національного законодавства України до застосування права Китайської Народної Республіки у вирішенні спору про розірвання шлюбу. Одночасно необхідно враховувати, що питання вибору права, що підлягає застосуванню при розірванні шлюбу, регламентоване в статті 27 Закону Китайської Народної Республіки про закони, що застосовуються до цивільних відносин з іноземним елементом, ухваленого 28 жовтня 2010 року на 17-й сесії Постійного комітету 11-го Всекитайських зборів народних представників Китайської Народної Республіки, який набрав чинності з 1 квітня 2011 року, відповідно до якої рішення про розлучення, регулюється правом місця розгляду справи.
Отже, у законодавстві Китайської Народної Республіки викладена колізійна прив'язка до закону суду, який розглядає спір (lex fori).
Таким чином, правові норми КНР при вирішенні питання щодо розірвання шлюбу закріплюють колізійну прив'язку до закону суду (lex fori), що передбачає застосування законодавства держави, суд якої вирішує справи про розірвання шлюбу.
За загальним правилом частини першої статті 9 Закону № 2709-IV будь-яке відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.
Із наведеного загального правила наявний виняток: відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2709-IV у випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
Зворотне відсилання - повторне відсилання колізійної норми права іноземної держави до правопорядку держави, колізійна норма якого відіслала до даного іноземного правопорядку (пункт 7 частини першої статті 1 Закону № 2709-IV).
З урахуванням викладеного, у зв'язку з колізією норм національного законодавства України та права КНР суд керується правилами зворотного відсилання, оскільки судом встановлено, що спір стосується особистого та сімейного статусу фізичної особи, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми матеріального права України.
Відповідно до статті 13 № 2709-IV документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Як зазначено у частині першій статті 29 Договору між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах, документи, які були складені або засвідчені судом чи іншою компетентною установою однієї Договірної Сторони, дійсні при наявності підпису та офіційної печатки. У такому вигляді вони можуть прийматися судом або іншою компетентною установою другої Договірної Сторони без легалізації.
За змістом частини третьої цієї статті офіційні документи, які складені на території однієї Договірної Сторони, користуються доказовою силою офіційних документів і на території другої Договірної Сторони.
Крім того, суд враховує положення Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», і яка набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, зокрема і КНР, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.
Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Так, з поданого позивачем в якості доказу документу про укладення шлюбу - свідоцтва про вступ у шлюб (серійний номер свідоцтва про вступ у шлюб НОМЕР_1 ), нотаріально посвідчений перекад якого долучений до позовної заяви, вбачається проставляння на ньому апостиля у Консульському Управлінні Міністерства закордонних справ Китайської Народної Республіки.
Таким чином, шлюб укладений між сторонами, зареєстрований 28 вересня 2018 року Департаментом громадської адміністрації провінції Цзілінь Китайської Народної Республіки є дійсним на території України і не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення.
Згідно з положеннями статті 51 Конституції України, частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
З статті 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року, ратифікована Україною 17 липня 1997 року) вбачається, що кожен із подружжя має рівні цивільні права та обов'язки у відносинах між собою і зі своїми дітьми, а також щодо одруження, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Відповідно до частини другої статті 18, статті 51, частини третьої статті 56, частини першої статті 110 СК України, дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред'явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним з подружжя.
Як зазначено у частині другій статті 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що за час сімейного життя у сторін склалася обстановка, яка виключає можливість спільного проживання. Примирення між подружжям та збереження сім'ї неможливо.
За таких обставин суд дійшов до висновку, що сім'я розпалася остаточно, а шлюб існує формально, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача та відповідача.
Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне позов про розірвання шлюбу задовольнити, оскільки позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що не суперечать закону та не порушують права інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 07.04.2021 № 152 місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено разом матір'ю ОСОБА_1 за місцем її проживання. Спірних питань між сторонами щодо поділу майна немає.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з того, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211,20 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 258, 263-265, 280-282 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28 вересня 2018 року Департаментом громадської адміністрації провінції Цзілінь Китайської Народної Республіки (серійний номер свідоцтва про вступ у шлюб НОМЕР_1 ).
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає в Китайській Народній Республіці, адреса зареєстрованого місця проживання не відома.
Повне заочне рішення суду складено 30 жовтня 2025 року.
Суддя Н. Ф. Теремецька