Справа № 296/7357/20
2/296/296/25
(повний текст)
03 жовтня 2025 року м.Житомир
Корольовський районний суд м.Житомира у складі:
головуючої судді - Петровської М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Дзюман О.І.,
представника позивача - адвоката Янчука М.О.,
представника відповідачів - адвоката Петрика Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович про визнання договору дарування квартири удаваним правочином та визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира із позовною заявою, відповідно до змісту якої просить:
- визнати договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 20.06.2008, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сєтаком В.Я. (зареєстровано в реєстрі за №11099), удаваним правочином та застосувати до нього правові положення договору купівлі-продажу;
- визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 по 1/2 частині за кожним;
- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, пов'язані з подачею та розглядом даної позовної заяви.
В обгрунтування позову зазначає, що 03.03.2006 між позивачем та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.В шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 26.02.2020, в справі № 296/6346/19, шлюб між сторонами було розірвано.Під час судового процесу про розірвання шлюбу позивач дізнався, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в якій подружжя проживало, належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування, а не на підставі договору купівлі-продажу.Даний договір дарування є удаваним правочином, виходячи з наступного. В лютому 2006 року приїхали батьки позивача ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на дружню розмову із батьками ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка була власником спірної квартири, і ОСОБА_8 у АДРЕСА_1 . Під час розмови дійшли згоди, що подружжя буде проживати за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_9 повідомив, що квартиру придбано за 15000,00 доларів США.Батько позивача запропонував батькам ОСОБА_2 8000,00 доларів США, щоб квартира була спільною сумісною власністю подружжя, на що батьки ОСОБА_2 погодились та зазначили, що вони переоформлять вищевказану квартиру на позивача та їх доньку (укладуть договір купівлі-продажу), в разі якщо їхньому сину буде придбана квартира, оскільки останній не мав власного житла.Батькам ОСОБА_2 було надано кошти в сумі всього 5400,00 доларів США.Позивач та його батьки вклали кошти в ремонт та оздоблення квартири на загальну суму 207400,00 грн.В подальшому, рідна сестра позивача - ОСОБА_10 оформила кредит на придбання в іпотеку однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , для брата відповідачки. Даний кредит виплачувався позивачем та його батьками, та на виконання раніше погодженої домовленості ОСОБА_10 переоформила право власності на брата відповідачки. В свою чергу замість укладення договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 - було укладено договір дарування на ім'я ОСОБА_2 15.04.2015 позивача було знято з реєстрації в спірній квартирі.
Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира Сингаївського О.П. від 21.09.2020 у даній справі відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
02.12.2020 на адресу Корольовського районного суду м. Житомира від представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Яроша Володимира Васильовича надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову. Вказує, що посилання на проведення батьками позивача розрахунків з батьками ОСОБА_2 є неправдивим, оскільки останні свідомо і з метою забезпечення доньки квартирою для проживання з її сім'єю безоплатно подарували належну їм квартиру АДРЕСА_3 .Якби батьки позивача дійсно провели розрахунки з батьками відповідачки ОСОБА_2 , то 20.06.2008 при особистій присутності позивача у нотаріуса був би укладений договір купівлі-продажу квартири.Відсутність будь-яких документальних доказів проведення розрахунків батьками позивача за квартиру АДРЕСА_3 повністю спростовує обставини позову ОСОБА_1 та свідчить про його необгрунтованість і безпідставність. Договір дарування квартири від 20.06.2008 не був прихованим договором купівлі-продажу, волевиявлення його сторін було вільним і даний договір був спрямований на реальне настання наслідків саме договору дарування, після якого квартира АДРЕСА_3 набула статусу особистої приватної власності ОСОБА_2 згідно ст.57 СК України. Отже, набута ОСОБА_2 у власність квартира АДРЕСА_3 на підставі дійсного договору дарування від 20.06.2008, є її особистою приватною власністю та не може бути визнана об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.Інші доводи позову ОСОБА_1 не мають відношення до оспорюваного договору дарування від 20.06.2008, а тому не можуть враховуватися судом в якості доказів удаваності вказаного правочину.
Також 02.12.2020 на адресу Корольовського районного суду м. Житомира від представника відповідачів - адвоката Яроша Володимира Васильовича надійшла заява про застосування позовної давності. У заяві вказує, що позивач звернувся із цим позовом до суду 21.09.2020, натомість дізнався про укладення договору дарування в день його укладення 20.06.2008, оскільки був присутній при оформленні договору у нотаріуса. Отже, ОСОБА_1 мав право на звернення до суду із цим позовом до 20.06.2011.
Розпорядженням керівника апарату Корольовського районного суду м. Житомира Тетяни Гончар №11 від 13.01.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №296/7357/20, у зв'язку з тим, що 25.02.2022 суддя Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_11 увільнений у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 20 січня 2025 року прийнято справу до провадження та залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 04.02.2025 продовжено розгляд справи та призначено підготовче засідання.
Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира від 14.04.2025, зазначеною у протоколі судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Янчук Максим Олександрович підтримав позов з підстав, заявлених у ньому, просив його задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Петрик Леонід Ігорович просив відмовити у задоволенні позову з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву, та застосувати строк позовної давності.
Третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович в судове засідання не з'явився, подав до суду 06.02.2025 заяву, в якій просив розглядати справу без його участі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 03 березня 2006 року, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис № 316 від 03.03.2006 (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ).
20.06.2008 укладено договір, згідно якого ОСОБА_3 подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком Віктором Ярославовичем та зареєстровано в реєстрі за № 11099.
У відповідності до договору від 24.02.2009, ОСОБА_1 здав в оренду ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_4 , терміном на 6 місяців.
Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 26.02.2020 у справі № 296/6346/19, яке набрало законної сили 31.03.2020, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно довідки № 744, виданої КП «ВЖРЕП №9» Житомирської міської ради, станом на 26.06.2019 за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_5 .
27.04.2007 укладено договір про завдаток, за умовами якого ОСОБА_13 (продавець) отримала від ОСОБА_1 (покупець) завдаток в розмірі 5000 грн на виконання намірів здійснити нотаріально посвідчену угоду про куплю-продаж квартири АДРЕСА_5 . Договір нотаріально не посвідчений.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 01.06.2007, зареєстрованого в реєстрі за № 7828 та посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком Віктором Ярославовичем, ОСОБА_10 (покупець) придбано у ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_5 .
01.06.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор) та ОСОБА_10 (Позичальник) укладено кредитний договір № 014/9690/74/110616, згідно якого Позичальник отримала кредит в сумі 23 735 дол.США строком до 01.06.2027, на забезпечення виконання умов якого укладено договір іпотеки 01.06.2007, предметом якого є квартира АДРЕСА_5 .
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
Для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони правочину діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним на підставі статті 235 ЦК України, ОСОБА_1 посилався на те, що договір дарування було вчинено з метою приховати договір купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили.
Отже, пред'являючи позов про визнання договору дарування удаваним з тих підстав, що насправді було укладено договір купівлі-продажу, позивач має довести, що всі сторони договору мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов'язків, характерних саме для договору купівлі-продажу.
Змагальність сторін є одним з основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).
За загальним правилом тягар доказування недійсності правочину покладається на позивача.
У цих спірних правовідносинах позивач не довів, що оспорюваний договір дарування від 20.06.2008 № 11099 є удаваним, тобто таким, що вчинено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу, який вони насправді вчинили. Судом не встановлено, що сторони з учиненням оспорюваного правочину навмисно виразили не ту внутрішню волю, що насправді мала місце.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що між сторонами укладено саме договір купівлі-продажу, оскільки такі твердження позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Зокрема, наявність в матеріалах справи чеків, квитанцій, договорів, що підтверджують придбання певного рухомого майна, отримання послуг, де вказано замовником позивача, а місцем його проживання або ж місцем отримання послуг: АДРЕСА_1 , звернення до органів поліції позивача з приводу затоплення квартири за адресою АДРЕСА_1 , не мають жодного доказового значення в межах даної справи і не підтверджують факт удаваності спірного правочину.
Факт проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі під час шлюбу, придбання ним в квартиру майна, здійснення певних ремонтних робіт у квартирі, за якими замовником був позивач, облаштування квартири за участю ОСОБА_1 не свідчить про удаваність договору дарування квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Обставини, викладені у позові щодо домовленості між батьками сторін щоб спірна квартира була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_16 , та отримання відповідачкою ОСОБА_3 частини коштів за спірну квартири, придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , для брата відповідачки на виконання погодженої домовленості щодо укладення договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 - доказово не підтверджені, і договір іпотеки та кредитний договір такі обставини не підтверджують.
Отже, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є сторонами правочину, виникли інші правовідносини, ніж передбачені оспорюваним договором дарування. Отже, ОСОБА_1 не доведено, що оспорюваний договір дарування є удаваним, тобто таким, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, і що воля сторін договору дарування була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.
Оскільки спірна квартира набута відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору дарування, тому відповідно до статті 57 СК України є її особистою власністю та поділу не підлягає.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович про визнання договору дарування квартири удаваним правочином та визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, задоволенню не підлягають.
Щодо поданої представником відповідачів заяви про застосування строків позовної давності cуд зазначає, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.
Наведена позиція узгоджується із викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі №910/18560/16 (12-143гс18).
Оскільки позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, тому подана представником відповідачів заява про застосування строків позовної давності судом не вирішується.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, у відповідності до ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, -
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ), третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович (м.Житомир, вул. Перемоги, 3) про визнання договору дарування квартири удаваним правочином та визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 31.10.2025.
Суддя М. В. Петровська