Справа № 214/1017/25
2/214/2205/25
Іменем України
28 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Євтушенка О.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Попкової Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №214/1017/25 за позовною заявою (в уточненій редакції) ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Тімофєєва Олександра Афанасіївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент розвитку інфраструктури міста виконавчого комітету Криворізької міської ради, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування за законом,-
Представники:
від позивача - адвокат Тімофєєва О.А.,
від третьої особи - Карий І.О.,
ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) звернулася до суду з позовною заявою 04.02.2025, у подальшому уточнивши пред'явлені вимоги та коло учасників справи 17.03.2025, просила суд: встановити факт належності правовстановлюючого документа - свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 07.04.1994, виданого відповідно до розпорядження управління Криворізького житлово-комунального господарства Криворізького міськвиконкому від 06.12.1993 №С8404 про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрованого КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» ДОР за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому помилково в графі «та членам його сім'ї» вказано « ОСОБА_6 » замість вірного « ОСОБА_6 », інші відомості залишити без змін; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 63,6 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , від якої відмовилась на її користь ОСОБА_8 - донька спадкодавця/мати позивача.
Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули у спільну сумісну власність в порядку безоплатної приватизації відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду» житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 63,6 кв.м., на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 07.04.1994, виданого відповідно до розпорядження Управління житлово-комунального господарства міськвиконкому №С8404 від 06.12.1993. У силу ст.357 ЦК України частки усіх співвласників у праві власності на квартиру є рівними та становлять по 1/4 за кожним. Усі співвласники квартири є родичами та мали/мають зареєстроване місце проживання у вищевказаній квартирі. ОСОБА_8 та ОСОБА_3 - батьки ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ), а ОСОБА_6 - дід по лінії матері (батько ОСОБА_8 ). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Після його смерті державним нотаріусом Сьомої Криворізької державної нотаріальної контори було заведено спадкову справу за заявою спадкоємиці першої черги в порядку спадкування за законом - ОСОБА_8 як доньки спадкодавця ОСОБА_6 , яка спочатку подала заяву про прийняття спадщини, однак потім передумала та відмовилась від спадщини на користь своєї доньки ОСОБА_1 . Однак, 20.01.2025 державний нотаріус відмовив ОСОБА_8 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 у зв'язку з неможливістю встановлення факту належності спадкодавцеві правовстановлюючого документу на квартиру АДРЕСА_1 , що обумовлено виявленням розбіжностей у зазначенні прізвища спадкодавця у свідоцтві про смерть та у свідоцтві про право власності, що ставить під сумнів факт належності цього документу саме спадкодавцеві. Дійсно, у свідоцтві про право власності на житло у графі «членам сім'ї» помилково вказано « ОСОБА_6 » замість вірного « ОСОБА_6 » відповідно до паспортних даних діда. ОСОБА_8 зверталася до виконкому Криворізької міської ради з приводу внесення змін до правовстановлюючого документу на квартиру шляхом виправлення прізвища співвласника ОСОБА_6 , однак у цьому їй було відмовлено з посиланням на можливість усунення виявлених розбіжностей виключно у судовому порядку. Наразі мати позивача ОСОБА_8 відмовляється від спадщини після смерті ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та не претендує на неї, тобто ОСОБА_1 фактично є єдиною спадкоємицею після смерті діда ОСОБА_6 . Зважаючи на існування обставин, що виключають можливість оформлення позасудово спадщини у вигляді 1/4 частки квартири в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за захистом своїх прав позивач вимушена звернутися до суду.
Ухвалою суду від 11.04.2025 позовну заяву (в уточненій редакції) прийнято до розгляду з відкриттям загального позовного провадження та призначенням підготовчого судового засідання у справі.
Ухвалою суду від 06.05.2025 задоволено клопотання позивача про витребування доказів - із Сьомої Криворізької державної нотаріальної контори. Витребувані докази надійшли на адресу суду 23.05.2025.
Ухвалою суду від 08.08.2025 відмовлено у прийнятті визнання відповідачами позову; продовжено розгляд справи у загальному порядку зі стадії підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 08.08.2025 зустрічну позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент розвитку інфраструктури міста виконавчого комітету Криворізької міської ради, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування за законом - повернуто ОСОБА_8 .
Ухвалою суду від 24.07.2025 закрито підготовче провадження з призначенням справи до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Тімофєєва О.А. про свою участь у судовому засіданні 28.10.2025 не заявили, подавши заяву про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні.
При цьому, 07.10.2025 позивач ОСОБА_1 подала письмові пояснення у справі, в яких вказала, що вона вимушена звернутися до суду відповідно до ст.386 ЦК України за захистом свого права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , яку вона набула у власність в порядку безоплатної приватизації. Так, якщо вона забажає розпорядитися належною їй часткою квартири, вона не зможе вчинити цей правочин, оскільки у свідоцтві про право власності на житло в персональних даних одного зі співвласників - ОСОБА_6 допущено описку у прізвище, а саме, вказано помилково « ОСОБА_9 » замість вірного « ОСОБА_10 ». Виходячи з обставин справи, ОСОБА_1 в першу чергу повинна запропонувати свою частку іншим суб'єктам приватизації, яких теж стосуються неправильні відомості в свідоцтві про право власності на житло. Вони можуть відмовитись від купівлі проблемної частки квартири у зв'язку з неправильністю запису прізвища одного з учасників приватизації, а відтак виникнення питання про дійсність цього правовстановлюючого документу загалом. Вірогідно, у неї виникнуть проблеми при продажі належної їй частки квартири іншим особам. У країні наразі війна, а відтак ОСОБА_1 бажає виїхати зі своєю дитиною за кордон та поспішає законно розпорядитися своєю часткою квартири. Пред'явлений нею позов є негаторним, а законність її вимог підтверджується постановою ВП ВС від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц. До того ж вказала, що оскільки в законі іноді не чітко викладається норма закону, тому судове рішення повинне бути розумно передбачуваним. Відповідачі ОСОБА_8 , ОСОБА_3 про свою участь у судовому засіданні не заявили. Згідно з позицією, висловленою в ході підготовчого провадження, позовні вимоги вони визнали та не заперечували проти їх задоволення.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департаменту розвитку інфраструктури міста виконавчого комітету Криворізької міської ради - Карий І.О. про свою участь в судовому засіданні не заявив, направивши засобами поштового зв'язку заяву про розгляд справи за відсутності представника департаменту та ухвалення рішення згідно з вимогами чинного законодавства України.
Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, застосувавши до правовідносин відповідні норми матеріального права, врахувавши позицію учасників справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_11 ) перебувають у шлюбі, зареєстрованому 18.07.1980 Саксаганським відділом РАЦС м. Кривого Рогу (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , видане 18.07.1980).
Від шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_8 мають доньку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка під час державної реєстрації шлюбу з ОСОБА_13 , зареєстрованого 21.09.2013 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане 21.09.2013), змінила прізвище на « ОСОБА_14 », яке є її дійсним прізвищем згідно з паспортним документом.
ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_15 набули у спільну сумісну власність в порядку безоплатної приватизації відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду» житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 63,6 кв.м., на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 07.04.1994, виданого Управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому на підставі розпорядження від 06.12.1993 №С8404 ОСОБА_8 та членам її сім'ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_12 .
Право спільної сумісної власності на зазначену квартиру зареєстроване за ними КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» ДОР в реєстровій книзі за №65п-63-63.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 19.01.2001 відділом реєстрації актів громадянського стану Саксаганського районного управління юстиції м. Кривого Рогу.
У ч.3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У п.1 постанови Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 визначено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України 2003 року і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України 2003 року.
Як слідує з п.п.4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги 6 Цивільного кодексу України «Спадкове право» застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Виходячи з того, що спадкові правовідносини виникли відносно спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , строк на прийняття спадщини закінчився до 01.01.2004, тому при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року. Правова позиція з цього приводу висловлена Верховним Судом у ряді постанов, зокрема, від 28.06.2022 у справі №463/4590/16-ц (провадження №61-13989св21), від 15.05.2019 у справі № 391/769/17 (провадження № 61-39068св18) та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі №145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18), та є сталою.
Відповідно до ст.524 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час відкриття спадщини) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Оскільки за життя ОСОБА_6 заповітів чи спадкових договорів не складав та у нотаріальному порядку не посвідчував (відповідно до даних в Інформаційній довідці зі Спадкового реєстру від 30.12.2024 №79608704), тому спадкування належного йому за життя майна здійснюється в порядку спадкування за законом відповідно до визначеної черговості.
Згідно зі ст.529 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час відкриття спадщини) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина (чоловік) і батьки (усиновителі) померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем, вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
У силу ст.529 ЦК УРСР ОСОБА_8 - відповідач у справі є спадкоємицею першої черги в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт родинних відносин між ними як між рідними донькою та сином підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , повторно виданим 14.11.1966.
Із 20.01.1983 та до моменту смерті ОСОБА_6 значився зареєстрованим та проживав за адресою: АДРЕСА_2 , знятий з обліку 23.01.2001. На день смерті разом з ним значились зареєстрованими ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , що встановлено за інформацією, наданою відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб у Саксаганському районі Управління з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, відповідь від 18.12.2024 №02-01-47/3-1658.
30.12.2024 із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Сьомої Криворізької державної нотаріальної контори звернулася його донька ОСОБА_8 як спадкоємиця, яка згідно зі ст.ст.549, 549 ЦК УРСР фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.
Дослідженням матеріалів витребуваної судом копії спадкової справи після смерті ОСОБА_6 встановлено, що на підставі поданої ОСОБА_8 заяви державним нотаріусом Сьомої Криворізької державної нотаріальної контори 30.12.2024 було заведено спадкову справу за №398/2024 (номер у Спадковому реєстрі 73476324), встановлено обсяг спадкового майна, місце відкриття спадщини, коло спадкоємців. 20.01.2025 ОСОБА_8 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом.
Натомість, постановою від 20.01.2025 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцю ОСОБА_6 - його донці ОСОБА_8 було відмовлено у зв'язку з виявленням розбіжностей у прізвищі спадкодавця (згідно з паспортними даними та свідоцтвом про смерть - ОСОБА_6 ) з даними, вказаними у правовстановлюючих документах на нерухоме майно - ОСОБА_6 .
Із приводу внесення виправлень до правовстановлюючого документу в позасудовому порядку в частині зазначення прізвища співвласника ОСОБА_6 , його донька ОСОБА_8 зверталася до Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, однак отримала відповідь від 15.01.2025 за вих. №17/08/21 про відмову у внесенні таких виправлень з рекомендацією вирішення цього питання у судовому порядку на підставі п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона є спадкоємицею в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_6 , адже на її користь єдина спадкоємиця останнього - ОСОБА_8 відмовилась від прийняття спадщини за законом.
Надаючи оцінку таким доводам позивача в аспекті з предметом порушеного нею спору, спрямованого на захист спадкових прав, обраним способом захисту та в межах заявлених нею вимог з урахуванням предмету та підстав позову, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За змістом ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Так, захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, якою встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Так, в кінцевій редакції позову від 17.03.2025 позивач та її представник просили суд захистити начебто порушені відповідачами спадкові права позивача шляхом встановлення факту належності спадкодавцеві ОСОБА_6 правовстановлюючого документу на спірну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , із визнанням за ОСОБА_1 права власності на частку цієї квартири в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_6 з урахуванням відмови на її користь від цієї частки у спадщині її матері ОСОБА_8 як спадкоємиці за законом.
Відповідно до ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача. Якщо позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову, що є самостійною підставою для відмови в позові. Правові висновки стосовно цього викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.25020 у справі №910/10647/18 (п.7.17), від 08.10.2019 у справі №916/2084/17 (п.8.9). Крім того, у п.114 постанови Великої Палати Верховного суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц зазначено: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту….. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити».
Суд звертає увагу сторін спору також на приписи ст.3 ЦК України, за змістом яких загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і п.6 ст.3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17).
Аналізом обставин справи та наявних доказів, наведеного стороною позивача обґрунтування заявлених вимог у розмірі із предметом спору, що є спадковим, суд констатує, що ОСОБА_1 не належить до кола спадкоємців першої черги в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ніколи не заявляла про свої права на спадщину у встановленому законом порядку, свідченням чому є відсутність в матеріалах спадкової справи будь-яких її заяв стосовно цього, як і постанов нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії на її користь, що свідчили б про невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.
Посилання ОСОБА_1 на наявність відмови її матері ОСОБА_8 від спадщини на її користь як спадкоємиці першої черги в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 суд оцінює критично, оскільки матеріали спадкової справи та встановлені судом фактичні обставини доводять зворотне: ОСОБА_8 є спадкоємицею, яка згідно зі ст.ст.549, 549 ЦК УРСР фактично вступила в управління та володіння спадковим майном після смерті батька ОСОБА_6 , оскільки на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 значилась зареєстрованою та проживала разом з ним. Зі сплином майже 24-х років з моменту його смерті ОСОБА_8 вирішила оформити свої спадкові права на фактично прийняту спадщину, звернувшись у грудні 2024 року до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер у січні 2001 року. Саме ОСОБА_8 було відмовлено у видачі такого свідоцтва позасудово з причин виявлення розбіжностей у прізвищі спадкодавця (згідно з паспортними даними та свідоцтвом про смерть - ОСОБА_6 ) з даними, вказаними у правовстановлюючих документах на нерухоме майно - ОСОБА_6 . Жодних заяв про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 її мати ОСОБА_8 як спадкоємиця за законом першої черги до нотаріальної контори не подавала.
Поміж іншим, суд вважає за необхідне також акцентувати увагу, що відповідно до ст.553 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час відкриття спадщини) спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Так, ОСОБА_8 не зверталася до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь будь-кого з інших спадкоємців, зокрема ОСОБА_1 , в межах встановленого законом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 . Напрочуд, поданням 30.12.2024 заяви про прийняття спадщини ОСОБА_8 вкотре підтвердила свій намір прийняти спадщину після смерті батька та отримати свідоцтво про право на спадщину, з приводу чого з відповідною заявою звернулася до нотаріальної контори 20.01.2025. Натомість, сама по собі зміна нею свого рішення щодо відмови від прийняття спадщини після сплину строку на відкликання такої заяви, у тому числі висловлена в усній формі, не може вважатись належною та автоматично переводити спадкове право на ОСОБА_1 .
Черговим свідченням сумнівності відмови від спадщини ОСОБА_8 на користь доньки ОСОБА_1 , яка не належить до кола спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , є факт пред'явлення відповідачем зустрічного позову до ОСОБА_1 , в якому вона просила, поміж іншим, визнати за нею право власності на частку спадщини, яка одночасно є предметом спору за позовом ОСОБА_1 .
Оскільки підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу, таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту, в той час як відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу ОСОБА_1 - позивача у справі, котра не належить до кола спадкоємців ОСОБА_6 , не має жодних прав на спадщину після його смерті зважаючи не тільки на відсутність належної відмови від прийняття спадщини з боку ОСОБА_8 на її користь, а й загалом постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії саме за її зверненням, сукупно приводять суд до переконання, що ОСОБА_1 не є належним позивачем у цій справі, що є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
При цьому, з огляду на з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача, що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, суд не відається до оцінки на предмет доведеності заявлених вимог по суті, адже не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (у даному випадку належного спадкоємця ОСОБА_8 ), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право особи, яка ініціювала спір, а не третіх осіб.
Інші доводи ОСОБА_1 стосовно предмету ініційованого нею спору та підстав суд не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для позивача, які не можуть бути за підставу для задоволення позову.
Зважаючи на те, що у межах встановлених законом строків позивач та її представник не зверталися до суду із заявами про зміну підстав або предмету позову, тому подані ними письмові пояснення від 07.10.2025, в яких вони фактично штучно змінили одночасно предмет та підстави позову, що є виключеним, суд оцінює критично, оскільки процесуально вони є неправозгідними. Доречним буде у даному випадку зауважити, що у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого: мова повинна йти про реальний спір, що повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Суд зауважує, що посилання ОСОБА_1 на ймовірність виникнення перешкод у реалізації нею як власником 1/4 частки спірної квартири щодо її відчуження на користь третіх осіб в майбутньому з огляду на наявність в правовстановлюючому документі описки у прізвищі співвласника ОСОБА_6 , ґрунтуються виключно на її припущеннях з огляду на відсутність доказів, які б свідчили про її звернення до нотаріуса чи іншого державного реєстратора з приводу укладення правочину та наявність відмови у вчиненні реєстраційної дії за вищевказаних причин. Позаяк, суд констатує, що виявлена описка у свідоцтві про право власності на житло № НОМЕР_1 від 07.04.1994 у прізвищі ОСОБА_6 не ставить під сумнів належність саме йому частки квартири, що входить до складу спадщини після його смерті, та жодним чином не впливає на реалізацію прав, як і не визначає виникнення спору щодо прав інших співвласників квартири.
Посилання позивача та її представника на постанову ВП ВС від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц суд оцінює критично, оскільки вказана постанова не є релевантною у правовідносинах, що стосуються даної справи та її вирішення по суті заявлених вимог.
Зважаючи на те, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , відповідно до ст.141 ЦПК України, понесені нею витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 141, 263-265, 267, 268, 273, 293, 294, 315-319, 351-352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог (в уточненій редакції) ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Тімофєєва Олександра Афанасіївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент розвитку інфраструктури міста виконавчого комітету Криворізької міської ради, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування за законом - відмовити.
Судові витрати по справі покласти на позивача.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати складання судового рішення шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , інн НОМЕР_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн НОМЕР_7 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інн НОМЕР_8 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Департамент розвитку інфраструктури міста виконавчого комітету Криворізької міської ради, код ЄДРПОУ 03364234, юридична адреса: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, буд.1.
Рішення суду складено та підписано без проголошення 28.10.2025.
Суддя О.І. Євтушенко