Справа № 183/9747/25
№ 2-а/183/117/25
30 жовтня 2025 року місто Самар Дніпропетровської області
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Дубовенко І.Г, за участю секретаря судового засідання Зозулі В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, суд -
24 вересня 2025 року на адресу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшли матеріали за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , поданим представником позивача - адвокатом Кравець Ростиславом Юрійовичем, у якому просить скасувати постанову №820 від 29 травня 2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210 КУпАП.
В обґрунтування позову позивач указує, що 10 червня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено Постанову № 820 по справі про адміністративне правопорушення від 29 травня 2025 року, якою ОСОБА_1 (далі - Позивач) було притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 17 000,00 грн. Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 з 18 травня 2024 по теперішній час не уточнив персональні дані та щодо результатів медичного огляду ВЛК для визначення придатності до виконання військового обов'язку за станом здоров'я та не оновив облікові дані військовозобов'язаного.
В оскаржуваній постанові відсутні будь-які відомості про те, що відповідачем був виконаний обов'язок про необхідність сповіщення позивача з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 (передбачений Постановою КМУ № 560), як і відсутні будь-які свідчення, на підставі яких вбачалось би за можливе стверджувати, що позивач навмисно не з'явився за викликом до ТЦК та СП, в тому числі для оновлення чи уточнення даних або для проходження ВЛК.
Крім того перед винесенням оскаржуваної постанови відповідачем повинен був складений протокол про адміністративне правопорушення. Позивач не викликався до ІНФОРМАЦІЯ_4 а ні для оновлення чи уточнення даних або для проходження ВЛК, а ні для складення протоколу про адміністративне правопорушення, а ні для розгляду справи про адміністративне правопорушення, за результатом якого винесена оскаржувана постанова. Більше того, оскаржувана постанова містить в собі посилання на наявність протоколу про адміністративне правопорушення, складений стосовно позивача за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, в той час як постанова винесена за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Оскаржувана постанова не містить в собі відомостей про те, що конкретно порушено позивачем а лише містить посилання на порушення законодавства у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та оброни, без конкретизації відповідної норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Також посилається на те, що відповідачем порушений порядок вручення копії постанови, передбачений ст. 285 КУпАП.
Щодо строків звернення до суду з позовом, зазначив, що про наявність оскаржуваної постанови позивачу стало відомо після отримання сповіщення від виконавця про відкриття виконавчого провадження та надання ідентифікатора повного доступу до виконавчого провадження, після чого у визначений законодавством десятиденний строк він звернувся з позовом до суду.
А тому просить суд поновити строк на оскарження постанови та скасувати її.
Відповідачем відзиву не подано.
Ухвалою від 29 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Встановлений відповідачеві строк для подання відзиву.
29 вересня 2025 року ухвала про відкриття провадження у справі, а також адміністративний позов разом із додатками доставлений до електронного кабінету відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставки електронних документів. Станом на дату розгляду справи будь-яких клопотань чи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.
У судовому засіданні представник позивача у повному обсязі підтримала позовні вимоги викладені у позові та, посилаючись на ті ж підстави просила суд задовольнити його, поновити строк на звернення до суду з позовом щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, через те, що про наявність такої постанови позивачу стало відомо лише 11 вересня 2025 року, після отримання сповіщення про відкриття виконавчого провадження виконавцем. А тому він у встановлений десятиденний строк звернувся до суду з позовом щодо оскарження такої постанови.
Представник відповідача у судове засіданні не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений судом, про причини неявки не повідомив, відзиву на позов не подав.
Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд висновує таке.
Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КУпАП.
Судом установлено, що 10 червня 2025 року тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 винесена постанова № 820 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 17000 грн.
Зі змісту оскаржуваної постанови № 820 від 10.06.2025 року вбачається, що «29 травня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшов протокол № 496 від 29.05.2025 року, складений уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ) відносно військовозобов'язаного ОСОБА_1 за ознаками частини 3 ст. 210 КУпАП. ОСОБА_3 був повідомлений під підпис у вищезазначеному протоколі про дату та час призначення розгляду його справі у ІНФОРМАЦІЯ_5 , однак у призначені дату та час не прибув, про причини неприбуття не повідомив, доказів поважності причини неприбуття не надав. Під час розгляду справи установлено, що громадянин України ОСОБА_1 з 18 травня 2024 по теперішній час не уточнив персональні дані та щодо результатів медичного огляду ВЛК для визначення придатності до виконання військового обов'язку за станом здоров'я та не оновив облікові дані військовозобов'язаного (п. 17-1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів»), чим порушив абз.4 пп.1 п.2 Розділу ІІ Закону України від 11.04.2024 № 3633-ІХ, ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пп.пп 4, 10-1 п. 1 Правил військового обліку, затверджених постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022, п.п. 3.1, 3.2 Розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу, затвердженого наказом Міноборони України № 402 від 14.08.2008, під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 ; 64/2022. Доказів поважності невиконання законодавства про військовий облік вищезазначений громадянин не надав. Таким чином, установлено вчинення вищезазначеним громадянином триваючого адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.»
Щодо строків звернення до суду.
Позивач у своєму клопотанні просить поновити йому строк на звернення до суду з цим адміністративним позовом, обґрунтовуючи клопотанням тим, що жодної повістки про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення він не отримував. Про наявність такої постанови позивач не знав, що позбавило його права на своєчасне її оскарження.
Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно зі ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Проаналізувавши обставини, викладені в заяві про поновлення процесуального строку, суд визнає наведені позивачем причини пропуску строку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення поважними, а тому пропущений строк для звернення до суду з цим позовом слід поновити.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд надає оцінку на предмет законності оскаржуваної постанови, оцінивши її на предмет відповідності верховенству права та критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
За умовами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
В силу статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, а також іншими документами (ст. 251 КУпАП).
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 210 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року змінено ст. 210 КУпАП, якою визначалася відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Так, порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Водночас Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 09 травня 2024 року викладено ст. 210 КУпАП в новій редакції. Так, частиною 1 вказаної статті визначено, що порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 210 КУпАП). Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3 ст. 210 КУпАП).
Указаний Закон набув чинності 19 травня 2024 року.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України № 2232-ХІІ).
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено з 24 лютого 2024 року ввести в Україні воєнний стан. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та такий воєнний стан діє і до теперішнього часу.
Отже, станом на 29 травня 2024 року, тобто на дату вчинення інкримінованого позивачеві адміністративного правопорушення діяв особливий період.
За змістом ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Частиною 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, окрім іншого: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (абзац 2); - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (абзац 6).
Частина 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» викладена в редакції Закону № 3633-IX від 11 квітня 2024 року, який набув чинності 18 травня 2024 року.
Відповідно до частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Вказаний обов'язок визначено також пунктом 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок № 1487).
Призовники, військовозобов'язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.
Згідно зі ст. 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та п. 19 Порядку № 1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Відповідно до пп. 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою КМУ від 30 грудня 2022 року № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з пп. 4 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою КМУ від 30 грудня 2022 року № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.
Згідно з пп. 10 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою КМУ від 30 грудня 2022 року № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.
Пунктом постанови КМУ від 31 грудня 2022 року № 1487 передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.
Призовники, військовозобов'язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Закону громадяни, зокрема, зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Суд зауважує, що відповідно до примітки ст. 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Так, Реєстр «Оберіг», у якому зберігаються дані про військовозобов'язаних, автоматично отримує інформацію з інших державних реєстрів, таких як: реєстр актів громадянського стану; податковий реєстр; пенсійний фонд; Державна міграційна служба; прикордонна служба; судова влада тощо. Таким чином, якщо актуальні дані вже є у цих реєстрах, вони автоматично передаються до реєстру «Оберіг» та формується військовий обліковий запис особи.
При цьому, співробітники ТЦК повинні надати докази того, що в державних реєстрах відсутня актуальна інформація про адресу або контактні дані особи, що і стало підставою для накладення штрафу. В той же час, оскаржувана постанова не містить будь-яких даних про те, що позивач отримував виклик до ТЦК та СП, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів та не з'явився до будь-якого із указаних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах, чим порушив би вимоги п. 1 Додатку № 2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних», затвердженого Постановою КМУ від 30 грудня 2022 року № 1487. Матеріали справи також не містять належних доказів, що позивач змінював персональні дані, що потребували заміні військово-облікового документу, не проводив звіряння персональних даних.
Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано обов'язку щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що стороною відповідача, на виконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України не наведено достатньо доказів на підтвердження правомірності прийнятого рішення при накладенні на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення останнім адміністративного правопорушення та не виконано обов'язку щодо доведення обґрунтованості притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, із урахуванням того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, приймаючи до уваги те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів порушення вказаних приписів, суд приходить висновку, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими КУпАП.
Так, положенням п. 3 ч. 1 ст. 293 КУпАП передбачено, що в разі оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності орган (посадова особа) при перевірці законності та обґрунтованості винесеної постанови може прийняти рішення про скасування постанови і закриття справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
У зв'язку з вищенаведеним, суд вважає, що позовні вимоги позивача - підлягають задоволенню.
Щодо витрат зі сплати судового збору.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно постановою Великої Палати Верховного Суду №543/775/17 від 18.03.2020 року, у справах щодо накладення адміністративного стягнення за подання позовної заяви судовий збір складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року становить 3028 грн. Таким чином, позивачем підлягала сплаті сума судового збору в розмірі 605,6 грн.
При зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,2 грн, а тому відповідно до вимог ст. 139 КАС України сума судового збору в розмірі 605,6 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань.
Щодо витрат на правову допомогу.
Судом встановлено, що позивачем заявлено стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. На підтвердження понесення витрат надано: договір № 462 про надання правничої допомоги від 21 липня 2025 року п. 4 якого передбачений розмір і порядок оплати; додаток № 1 до вказаного Договору від 21 липня 2025 року, за яким сторони погодили вартість послуг; рахунок на оплату № 536 від 22 липня 2025 року, який містить вартість послуги складання позовної заяви в розмірі 15000 грн; квитанція до платіжної інструкції від 18 вересня 2025 року про оплату за позовну заяву на різу нок адвокатського бюро; акт наданих послуг № 509 від 22 вересня 2025 року у якому зазначений рахунок за № 536 від 22.07.2025 року.
Представником позивача пояснено, що договір про надання правничої допомоги з позивачем адвокатським бюро укладався не у зв'язку з оскарженням постанови від 10 червня 2025 року, а загальний, тому як ОСОБА_1 стало відомо про наявність оскаржуваної постанови лише 11 вересня 2025 року. Однак пояснити чому до матеріалів справи долучений рахунок від 22 липня 2025 року, який був підставою для сплати позивачем коштів на рахунок адвокатського об'єднання - пояснити не може.
Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно доч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суду не надано належних та допустимих доказів обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, співмірність послуг категоріям складності саме цієї справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг саме у зв'язку із наданням правничої допомоги при підготовці та у зв'язку з оскарженням постанови № 820 від 10.06.2025 року. Такі докази не подані до закінчення судових дебатів у справі як і не заявлено відповідну заяву до закінчення судових дебатів у справі стороною.
За таких підстав з відповідача не підлягають стягненню заявлені витрати на правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 6, 19, 77, 90, 159, 241-246, 268-272, 286, 293 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №820 від 10 червня 2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП скасувати.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_6 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
Суддя І.Г.Дубовенко