29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 127/36447/23
провадження № 61-8732 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа- друга Вінницька державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2025 року у складі судді Волошина С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2025 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г.,Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи без самостійних вимог - другої Вінницької державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Позовна заява мотивована тим, що її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час перебування у зареєстрованому шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Мультян В. М. та зареєстрованого у Вінницькому обласному бюро технічної інвентаризації 26 березня 2002 року за реєстровим № 8832, придбали житловий будинок АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, другою Вінницькою державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 94/2020.
Після смерті ОСОБА_4 залишилась спадщина, яка складається з 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він матиме право за законом на день смерті, заповів своїй дочці ОСОБА_1 .
Вказувала, що у серпні 2014 року вона вимушена була переїхати на постійне місце проживання до батька у будинок АДРЕСА_2 у зв'язку з прогресуючою у нього хворобою, адже мати, ОСОБА_3 , за станом здоров'я не могла доглядати свого хворого чоловіка, який потребував постійного стороннього догляду та не був здатний до самообслуговування. З серпня 2014 року й до дня смерті батька вона постійно проживала разом з ним за вказаною адресою, здійснювала спільні витрати по утриманню будинку, мала спільний бюджет, забезпечувала необхідний догляд за батьком та після його смерті займалась організацією його поховання.
26 квітня 2022 року вона звернулась до державного нотаріуса другої Вінницької державної нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину. Листом від 26 квітня 2022 року № 368/01-16 державний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з пропуском нею строку для подання заяви про прийняття спадщини та роз'яснив, що для отримання свідоцтва про право на спадщину необхідно звернутись до суду.
Крім того, зазначала, що мати ОСОБА_3 , як непрацездатна вдова ОСОБА_4 , має обов'язкову частку у спадковому майні відповідно до статті 1241 ЦК України.
Ураховуючи викладене, заяву про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 з серпня 2014 року до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за собою право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 5/12 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 5/12 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що факт спільного проживання позивачки з батьком ОСОБА_4 на час відкриття спадщини підтверджується належними і допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні, та поясненнями свідків.Доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_4 на час відкриття спадщини є підтвердженням факту прийняття нею спадщини.
Матеріалами справи підтверджено, що у спадкову масу майна померлого ОСОБА_4 увійшла 1/2 ідеальна частка житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , на яку за законом могли претендувати спадкоємці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і частка кожного з них становила б 1/6 частину спадкового майна. Водночас позивачка при спадкуванні за заповітом має право претендувати на все спадкове майно, за виключенням обов'язкової частки ОСОБА_3 , якій на підставі статті 1241 ЦК України належить половина частки, яка належала б їй за законом, тобто 1/12 частка. ОСОБА_3 , прийняла спадщину після померлого чоловіка ОСОБА_4 , тому суди вважали за неможливе задовольнити позовні вимоги про визнання за позивачкою в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 право власності на 5/12 часток вказаного житлового будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 липня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 572/1774/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16, від 14 червня 2023 року у справі № 559/4056/13-ц, що передбачає вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, що передбачає вимоги пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/36447/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
25 вересня 2025 року справа № 127/36447/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно дослідили обставини справи, не надали належної оцінки поясненням свідків зі сторони відповідача, які заперечували фактичне проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
Звертає увагу на те, що у справі № 127/629/14-ц про розірвання шлюбу та № 127/19673/16-ц про стягнення аліментів ОСОБА_1 зазначала адресу свого місця проживання: АДРЕСА_3 , а не адресу проживання батька ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), що спростовує факт проживання позивачки разом з батьком у вказаний в позові період та свідчить про те, що вона не прийняла спадщину після смерті батька.
Вважає, що навіть при задоволенні позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем, позивачка не потребувала судового захисту шляхом визнання за нею права власності на частку спадкового майна, оскільки нотаріус не відмовляв їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
01 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про необґрунтованість її доводів, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 травня 1967 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 01 травня 1967 (а. с. 15, т. 1).
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 28 серпня 1979 року (а. с. 14, т. 1).
У подальшому ОСОБА_1 у зв'язку з укладенням шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_1 », а згодом на « ОСОБА_1 », що підтверджується витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00010628066 від 14 червня 2012 року та № 00015541397 від 02 липня 2015 року (а. с. 16-17, т. 1).
Також ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 19 квітня 1968 року (а. с. 88, т. 1).
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності на підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Мультян В. М. та зареєстрованого у Вінницькому обласному бюро технічної інвентаризації 26 березня 2002 року за реєстровим № 8832, належав житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 19, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 08 листопада 2019 року (а. с. 27, т. 1). Поховання здійснила ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 08 листопада 2019 року № 1653 (а. с. 26, т. 1).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .
Із матеріалів спадкової справи № 94/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а. с. 81-129, т. 1), встановлено, що з заявами про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 , до нотаріальної контори звернулись: син померлого - ОСОБА_2 (заява датована 30 квітня 2020 року, зареєстрована 04 травня 2020 року), та дружина померлого - ОСОБА_3 (заява датована 14 квітня 2022 року).
За життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він матиме право за законом на день смерті, заповів своїй дочці ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом другої Вінницької державної нотаріальної контори Малою Н. С. 03 лютого 2006 року та зареєстровано в реєстрі за № 2-335 (а. с. 107, т. 1).
У листі від 26 квітня 2022 року № 368/01-16 державний нотаріус другої Вінницької державної нотаріальної контори Малої Н. С. на усне звернення ОСОБА_1 зазначив, що остання пропустила строк на прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 , який на день смерті проживав у АДРЕСА_2 , оскільки не подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та на день смерті не проживала разом із спадкодавцем. Державний нотаріус роз'яснила ОСОБА_1 право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до статті 1272 ЦК України (а. с. 113, т. 1).
Згідно з довідкою квартального комітету «Лівобережний» від 13 квітня 2022 року № 151, спадкодавець ОСОБА_4 з 1973 по день смерті був зареєстрований та проживав у будинку АДРЕСА_2 (а. с. 18, т. 1).
Згідно з довідкою Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 26 квітня 2022 року № 18272, ОСОБА_4 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 з 18 листопада 2019 року у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 118, т. 1).
Згідно з довідкою квартального комітету «Лівобережний» від 25 квітня 2022 року № 164, ОСОБА_1 дійсно проживала в будинку АДРЕСА_2 без реєстрації з серпня 2014 року по грудень 2019 року (а. с. 32, т. 1).
Згідно з довідкою квартального комітету «Ясний» від 26 квітня 2022 року № 164, ОСОБА_1 зареєстрована з 22 серпня 2008 року у будинку АДРЕСА_1 , але не проживала за цією адресою з серпня 2014 року по грудень 2019 року, за свідченнями сусідів: ОСОБА_10 , 1977 року народження, ОСОБА_11 , 1981 року народження (а. с. 31, т. 1).
Згідно з рішеннями лікувально-консультативної комісії № 217 від 04 вересня 2019 року та № 261 від 09 жовтня 2019 року, ОСОБА_4 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, не здатний до самообслуговування (а. с. 23-24, т. 1).
Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 22 квітня 2022 року № 99, ОСОБА_1 перебувала на обліку у цьому управлінні та отримувала компенсацію фізичній особі, яка надає соціальні послуги особі похилого віку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 07 вересня 2019 року по 08 листопада 2019 року (а. с. 25, т. 1).
Відповідно до повідомлення Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області про початок будівельних робіт, з 31 серпня 2015 року було розпочато реконструкцію індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 28, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.
Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявності фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрації місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи в санаторії тощо).
Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Положення частини третьої статті 1268 ЦК України вказують на необхідність для прийняття спадщини саме постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц).
Позивачка, звертаючись до суду із позовом, вказувала, що не була зареєстрована разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 за однією адресою, проте до дня його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживав разом з ним у зв'язку з хворобою та постійною необхідністю його догляду.
Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 07 червня 2022 року в справі № 175/4514/20.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи позивачки та подані нею докази, дійшов загалом мотивованого висновку, що позивачка довела належними, достатніми та достовірними доказами факт її спільного проживання з батьком ОСОБА_4 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в будинку АДРЕСА_2 .
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 був зареєстрований у будинку АДРЕСА_2 та на час смерті проживав за вказаної адресою.
Згідно з довідкою квартального комітету «Ясний» від 26 квітня 2022 року № 164, ОСОБА_1 зареєстрована з 22 серпня 2008 року у будинку АДРЕСА_1 , але не проживала за цією адресою з серпня 2014 року по грудень 2019 року.
Згідно з довідкою квартального комітету «Лівобережний» від 25 квітня 2022 року № 164, ОСОБА_1 дійсно проживала в будинку АДРЕСА_2 без реєстрації з серпня 2014 року по грудень 2019 року.
Судами попередніх інстанції надано належну оцінку показам свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які в своїй сукупності вказали на те, що ОСОБА_1 станом на час смерті спадкодавця ОСОБА_4 проживала з ним постійно, а не тимчасово.
Також з рішень лікувально-консультативної комісії № 217 від 04 вересня 2019 року та № 261 від 09 жовтня 2019 року судами встановлено, що ОСОБА_4 за станом здоров'я потребував постійного стороннього догляду, не здатний до самообслуговування, а довідкою Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 22 квітня 2022 року № 99 підтверджується, що ОСОБА_1 отримувала компенсацію фізичній особі, яка надає соціальні послуги особі похилого віку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 07 вересня 2019 року по 08 листопада 2019 року.
Встановивши, що за життя ОСОБА_4 позивачка хоч і не була зареєстрована за однією адресою з батьком, однак у зв'язку з його хворобою та постійною необхідністю його стороннього догляду була вимушена переїхати до батька у будинок АДРЕСА_2 , де проживала до його смерті, що повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, показами свідків, вищевказаними довідками квартального комітету та Управління соціального захисту населення, суди дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позивачкою факту постійного проживання з батьком на час смерті останнього.
Суди правомірно не взяли до уваги покази свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_1 та ОСОБА_17 , які носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у спірних правовідносинах, спростовуються показами інших свідків та матеріалами справи.
Встановивши, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 на день його смерті, а отже прийняла спадщину в розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України, врахувавши, що вона має право, яке не визнає відповідач ОСОБА_2 , на 5/12 часток у спадковому майні - житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування за заповітом на вказану частку спірного майна.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги, що у справі № 127/629/14-ц про розірвання шлюбу та у справі № 127/19673/16-ц про стягнення аліментів ОСОБА_1 вказувала адресу свого місця проживання: АДРЕСА_3 , а не адресу проживання батька ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), що спростовує факт проживання позивачки разом з батьком, - є безпідставними, оскільки у даному випадку має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем саме на час відкриття спадщини, що було доведено позивачкою належними та допустимим доказами.
Посилання заявника на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 572/1774/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16, від 14 червня 2023 року у справі № 559/4056/13-ц, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович