Справа №461/8762/25
Провадження №3/461/3082/25
30 жовтня 2025 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участю представника митного органу Лубоцького Б.І., розглянувши матеріали, які надійшли від Львівської митниці Державної митної служби про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил
громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м.Київ, пенсіонера, місце проживання - АДРЕСА_1 , закордонний паспорт НОМЕР_1 від 02.07.2021 виданий 8017,
за ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України,
встановив:
Близько 15 години 41 хвилин 16.09.2024 в зону митного контролю пункту пропуску «Грушів-Будомєж» митного поста «Грушів» Львівської митниці у напрямку «виїзд з України» на смугу руху «зелений коридор» в'їхав транспортний засіб Opel Corsa з реєстраційним номером НОМЕР_2 під керуванням громадянина України ОСОБА_1 . При проведенні митних формальностей виникла необхідність направити даний транспортних засіб на бокс поглибленого огляду. В результаті проведення митного огляду салону даного автомобіля виявлено прихований від митного контролю товар, а саме «цигарки» торгівельної марки "Davidoff", з наявними марками акцизного податку України" кількістю 6 блоків (1200 штук цигарок). Виявлені товари були поміщенні в нішу запасного колеса автомобіля та під заднім сидінням автомобіля. Доступ до цигарок став можливим лише після демонтажу декоративної накладки багажного відділення та демонтажу заднього сидіння. Документи, що підтверджують вартість сигарет на момент перетину кордону у громадянина ОСОБА_1 були відсутні.
Про наявність виявлених під час митного огляду цигарок гр. України ОСОБА_1 у процесі усного опитування не заявив.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_1 вчинив дії спрямовані на переміщення через митний кордон України товарів з приховуванням від митного контролю з використанням засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, тобто приховавши підакцизний товар «цигарки» помістивши їх в нішу запасного колеса автомобіля та під заднім сидінням автомобіля.
Відповідно до ст.526 МК України, вважаю можливим провести розгляд справи у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та не з'явилася у судове засідання, хоча належним чином повідомлялася про час і місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, зокрема особистим підписом у протоколі.
Статтею 1 КУпАП встановлено, що завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Відповідно до положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. В поняття «розумний строк» розгляду справи Європейський суд з прав людини включає: складність справи, поведінку заявника, поведінку органів державної влади, важливість справи для заявника. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до статті 129 Конституції України, розумні строки розгляду справ судом віднесено до основних засад судочинства в Україні. Ця засада втілена, зокрема, у статті 245 КУпАП.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності особи відносно якої складено протокол, суд враховує принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, оскільки неявка в судове засідання особи, в тому числі внаслідок неотримання нею поштової кореспонденції, відсутності за місцем проживання зазначеним у протоколі тощо, нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством визначених статтею 1 КУпАП.
Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У свою чергу, законодавством встановлено строки здійснення провадження у справах про притягнення до відповідальності з метою забезпечення учасникам процесу визначеності у часі, протягом якого суд розгляне справу та ухвалить остаточне рішення, а також визначені строки притягнення до відповідальності. Добросовісна участь особи у процесі вирішення її справи полягає, серед іншого, у недопущенні зловживань наданими правами. Дотримання балансу між інтересами усіх сторін при розгляді справи законодавцем покладено на суд, який, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін, також зобов'язаний дотримуватися встановлених законодавством засад та строків розгляду справи.
За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що особа, яка притягається до відповідальності не з'явилася в судове засідання, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи за встановленою процедурою, вважаю можливим провести розгляд справи у її відсутності.
Крім того, виходжу з того, що положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» покладають на суд обов'язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.
Також, ухвалюючи рішення щодо можливості розгляду справи за відсутності особи відносно якої складено протокол, враховую висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2024 року (справа № 990SCGC/20/24, провадження № 11-222сап24), згідно яких питання своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням строку, визначеного статтею 38 КУпАП, має бути предметом постійної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та вживати усіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі тримісячного строку з дня вчинення правопорушення. З огляду на завдання проваджень у справах про адміністративні правопорушення, визначені статтею 245 КУпАП, недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення має істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами.
Представник митниці в судовому засіданні протокол підтримав.
Заслухавши доводи представника митниці, дослідивши матеріали справи, приходжу до наступних висновків.
Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням (ч.1 ст.486 МК України).
Згідно ст.458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Відповідно до положень ст. 4 Митного кодексу України, митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (п.23).
Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм Митного кодексу України, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п.24)
Митні правила - встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем, або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом та іншими законами України (п.28).
Товари - це будь-які рухомі речі, у т.ч. ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.
Згідно частини 1 статті 257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 266 Митного кодексу України, декларант зобов'язаний:
1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;
2) на вимогу митного органу забезпечити пред'явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення;
3) надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей;
4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу;
5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.
Перед подачею митної декларації декларант має право з дозволу митного органу здійснювати фізичний огляд товарів з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеному у товаросупровідних документах, брати проби та зразки товарів.
У разі декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення утримувачем митного режиму від власного імені або його прямим митним представником передбачену цим Кодексом відповідальність за невиконання обов'язків декларанта, передбачених частиною першою цієї статті, несе утримувач митного режиму.
Згідно ч. 1 ст. 483 МК України, відповідальність настає за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості.
Встановлено, що ОСОБА_1 вчинив дії спрямовані на переміщення через митний кордон України товару з приховуванням від митного контролю шляхом використання засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, що доводиться дослідженим в ході розгляду справи нижченаведеними доказами:
-протоколом про порушення митних правил № 1348/UA209000/2025 від 16.09.2025 року, до якого ОСОБА_1 жодних зауважень не висловив;
-долученими до протоколу копіями паспорта ОСОБА_1 , контрольного талону, технічного паспорту на транспортний засіб;
-письмовими поясненнями ОСОБА_1 , згідно яких останній факт перевезення товару у спосіб наведений у протоколі про порушення митних правил не заперечив;
-описом предметів затриманих у справі про ПМП №1348/UA209000/2025, який містить дані про виявлений та вилучений товар;
-актом проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 16.09.2025, у якому зафіксовано виявлення під час проведення митного огляду прихований від митного контролю товар не зазначений у митних деклараціях, перелік якого зазначений у протоколі про порушення митних правил;
-службовою запискою представника митного органу;
-висновком експертизи №1420003400-0872 від 08.10.2025, згідно якого загальна ринкова вартість вилученого товару зазначеного у постанові про призначення експертизи та у протоколі про порушення митних правил становить 6804,00 грн.
Вищенаведені докази є належними та допустимими, вони засвідчують факт переміщення товару через митний кордон, порядок проходження митних процедур, засвідчують обставини виявлення факту переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто шляхом використання засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів.
Безпосереднім об'єктом посягання при вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 483 МК України, є встановлений порядок переміщення товарів через митний кордон України.
Об'єктивною стороною даного адміністративного правопорушення полягає у переміщенні або діях, спрямованих на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.
Суб'єктивна сторона вказаного правопорушення характеризується прямим умислом, тобто усвідомленням особою, яка його вчинила характеру незаконного переміщення товарів через митну територію України. У даному випадку з наведених вище доказів встановлено, що саме ОСОБА_1 є належним суб'єктом відповідальності за правопорушення наведене у протоколі скерованому на розгляд до суду.
Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є достатніми для ухвалення законного та об'єктивного рішення у справі та належної перевірки доводів учасників процесу, а також доказів у справі.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку суть правопорушення наведена у протоколі представниками митного органу) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку - версії представників митниці. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення (у даному випадку уповноважених представників митниці) була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення та стягнення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.
Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак вважає доведеним факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення.
Суд приходить до висновку про те, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні, тобто вина ОСОБА_1 у цій справі доведена поза розумним сумнівом.
Таким чином, аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України доведена належним чином.
У відповідності до ст.487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність ОСОБА_1 обставин судом не встановлено.
Вирішуючи питання про призначення виду та розміру стягнення за порушення митних правил, суд бере до уваги те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Статтею 33 КУпАП передбачено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
З урахуванням наведених вище обставин, характеру вчиненого порушення, даних про особу порушника, який раніше до адміністративної відповідальності за порушення митних правил не притягувався, ступеня його вини, способу вчинення правопорушення, мету призначення стягнення та співрозмірність можливого покарання вчиненому правопорушенню, приходжу до висновку, що до ОСОБА_1 слід застосувати стягнення у виді штрафу у розмірі від 50 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, з конфіскацією товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил.
Суд вважає, що таке стягнення забезпечить дотримання справедливого балансу між вимогами публічних інтересів та захистом права власності особи, узгоджується з принципом верховенства права, буде пропорційним стягненням по відношенню до вчиненого.
Згідно ст. 519 МКУ, витрати у справі про порушення митних правил складаються з видатків на інвентаризацію, зберігання, перевезення (пересилання) товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, а також з інших понесених митними органами витрат на провадження або розгляд справи. До витрат у справі про порушення митних правил належать також кошти, що виплачуються експерту за виконання його обов'язків та за роботу, виконану за дорученням митного органу, виплати добових, компенсації на проїзд до митного органу і назад та наймання приміщення, а також кошти, одержані свідком на відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі пояснень.
Відповідно до ст. 520 МКУ, витрати у справі про порушення митних правил відшкодовуються особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення.
Таким чином, з особи, яка притягається до відповідальності, підлягають стягненню витрати, понесені митним органом за зберігання товарів, які стали предметом порушення митних правил.
У відповідності до ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Статтею ст. 40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного з правопорушника стягується 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст.ст.458, 459, 461, 483, 486, 527, 528 МК України,
постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України та накласти на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 50 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, що становить 3402 гривень 00 копійок, з конфіскацією товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил.
Вилучені, згідно протоколу №1348/UA209000/2025 від 16.09.2025 року, товари - безпосередні предметів порушення митних правил - конфіскувати в дохід держави.
Стягнути з ОСОБА_1 витрати за зберігання на складі митниці товарів, які є предметом порушення митних правил, у розмірі 12,90 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 605,60 гривень судового збору.
Постанова може бути оскаржена упродовж десяти днів з дня її винесення.
Відповідно до ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють. Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.
Згідно ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:
подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;
витрати на облік зазначених правопорушень.
Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Суддя В.В. Стрельбицький