8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про передачу за підсудністю
"31" жовтня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3823/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-Київ 7" (02137, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, буд. 9-В, кв. 255)
до Фізичної особи-підприємця Фартушиної Олени Анатоліївни ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 5521,71 грн.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Охорона-Київ 7" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - фізичної особи-підприємця Фартушиної Олени Анатоліївни про стягнення 5521,71 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено про неналежне виконання з боку відповідача зобов'язань за договором на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи ТОВ "Охорона-Київ 7" №W51689/1 від 20.03.2024 в частині сплати вартості наданих послуг з охорони об'єкта за адресою: м. Київ, вул. Авторемонтна, 12, а також відшкодування вартості встановленого на такий об'єкт за вказаною адресою обладнання - прилад приймально-контрольний "Лунь-25Т".
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд зазначає про наступне.
Статтями 55 та 124 Конституції України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Приписами частини 1 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та у абзаці першому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12.11.2011 №9-рп/2011.
Суд зазначає, що юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.
Так, приписи статті 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів. У розумінні наведеної норми процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.04.2022 у справі №917/1212/21 та від 16.08.2019 у справі №916/142/19.
Відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
З огляду на викладене, суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 та враховує, що до спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір стосується як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном, застосовується виключна підсудність. Словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині 3 статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Тобто, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Відповідно до частини 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
За змістом частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо, а тому відповідні позови пред'являються до суду за місцезнаходженням такого майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18, постановах Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №462/7217/18, від 17.10.2019 у справі №461/6956/17 та від 25.05.2020 у справі №643/4648/18.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі №902/919/17 звертає увагу, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Із матеріалів позовної заяви вбачається та позивачем зазначено, що 20.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Охорона-Київ 7" (виконавець) та фізичною особою-підприємцем Фартушиною Оленою Анатоліївною (замовник) було укладено договір на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи ТОВ "Охорона-Київ 7" №W51689/1 (далі - договір).
Згідно з умовами пункту 1.1. договору замовник передає, а виконавець приймає під охорону на пульт централізованого спостереження об'єкт, розташований за адресою: м. Київ, вул. Авторемонтна, 12 (об'єкт), де знаходяться матеріальні цінності, які належать замовнику.
Відповідно до пункту 1.2. договору погоджено, що виконавець приймає на себе зобов'язання щодо централізованої технічної охорони об'єкта, згідно з цим договором, де виконавець забезпечує збереження майна в період його перебування під охороною.
Пунктом 1.5. договору передбачено, що договір укладається після обладнання об'єкта засобами сигналізації. Замовник забезпечує допуск фахівця виконавця для встановлення приладу приймально-конрольного (далі - ППК) за допомогою якого ведеться спостереження за об'єктом та його охорона. ППК являється і залишається власністю виконавця та не переходить у власність замовника протягом всього часу дії цього договору, окрім випадків переходу права власності на ППК від виконавця до замовника, передбачених пунктами 1.5.1., 1.5.3 договору. Замовник несе повну матеріальну відповідальність за збереження встановленого виконавцем ППК з настанням наслідків, передбачених п. 8.1.4. цього договору. Відмова замовника від обладнання технічними засобами сигналізації місць можливого проникнення і проведення заходів щодо технічного укріплення об'єкта обумовлюється письмово в п.п. г) п. 7.1. договору.
Згідно з пунктом 3.7. договору замовник зобов'язаний своєчасно вносити сплату за послуги охорони.
Пунктом 5.3. договору передбачено право замовника вимагати від виконавця якісного виконання умов договору.
Відповідно до пункту 8.1. договору сплата за послуги охорони здійснюється замовником щомісяця, протягом перших 5-ти банківських днів поточного місяця за безготівковим розрахунком, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Перший платіж за договором за перший місяць обслуговування сигналізації проводиться замовником протягом 2-х банківських днів після підписання сторонами договору. Замовник за власним бажанням може здійснювати оплату послуг за договором наперед. Сплата проводиться через відділення банків (п.п. 8.1.1.).
В разі пошкодження, знищення, викрадення та/або неповернення за будь-яких обставин встановленого на об'єкті прилад приймально-контральний "Лунь-25Т", замовник в 3-х денний строк в безумовному порядку сплачує на розрахунковий рахунок виконавця його вартість у розмірі еквівалентному 120,00 Євро. Оплата проводиться в національній валюті України за курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивачем до матеріалів позовної заяви додано паспорт об'єкта W51689/1 в якості додатку №1 до договору №W51689/1 від 20.03.2024 відповідно до якого визначено адресу об'єкта: м. Київ, вул. Авторемонтна, 12. Крім того, надано акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів - приладу приймально-контрольний "Лунь-25-Т", що передається від ТОВ "Охорона-Київ 7" на об'єкт за адресою: м. Київ, вул. Авторемонтна, 12.
Позивачем в обґрунтування позову зазначено, що при підписанні договору на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи між позивачем та відповідачем, відповідач підтвердив факт передачі йому приладу приймально-контрольного "Лунь-25Т", що належить позивачу на праві власності, на об'єкт відповідача за адресою: м. Київ, вул. Авторемонтна, 12. Зазначає, що відповідачем не було надано позивачу доступ на об'єкт для проведення демонтажу встановленого ППК "Лунь" та не проведено всі необхідні розрахунки з дотриманням умов договору, у тому числі, передбачені пунктами вищезазначеного договору. Вказує, що саме неповернення відповідачем позивачу встановленого на об'єкті відповідача ППК "Лунь-25Т" у строки, встановлені договором, спричинило порушення прав позивача, у зв'язку з чим подається дана позовна заява про стягнення заборгованості за договором.
Вказує, що на дату подання даної позовної заяви про стягнення заборгованості за договором вартість ППК "Лунь", встановленого на об'єкті відповідача за адресою: м. Київ, вул. Авторемонтна, 12, що еквівалентна 120 евро складає 5792,35 грн. в національній валюті за курсом, встановленим НБУ на 07.10.2025 р. Стверджує, що у відповідача на дату подання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором, крім заборгованості за ППК "Лунь-25Т", наявна заборгованість за надані позивачем послуги з охорони у сумі 899,10 грн. Позивачем нараховані інфляційне збільшення, штрафні санкції та 3% річних за період з 30.05.2025 р. по 07.10.2025 р.
За таких обставин, приймаючи до уваги викладені правові висновки Верховного Суду та зважаючи на те, що спір у цій справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань в частині сплати погодженої вартості послуг охорони об'єкта, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Авторемонтна, 12, а також відшкодування вартості встановленого на такий об'єкт за вказаною адресою обладнання - прилад приймально-контрольний "Лунь-25Т", про що зазначено в обґрунтування позовних вимог, суд дійшов обґрунтованого висновку, що дана позовна заява підлягає розгляду з дотриманням правил виключної підсудності Господарським судом м. Києва.
Згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За наведених обставин суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заява №29458/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до виключної підсудності якого віднесено розгляд господарського позову.
Разом з тим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the UnitedKingdom) від 21.02.1975 р., заява №4451/70). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави (рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland) від 16.06.2001 року, заява №28249/95, § 53).
Між тим, суд наголошує, що статтею 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил підсудності. Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
Відповідних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №918/572/19, від 12.10.2021 у справі №910/6902/20.
З огляду на зазначене, щоб рішення було законним, недостатньо правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, необхідно, щоб справу розглянув суд із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства щодо підсудності у межах компетенції конкретного суду.
Таким чином, передання справи за виключною підсудністю не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є безумовною гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом, а законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання норм процесуального права щодо підсудності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до частини 9 статті 176 ГПК України, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Керуючись ст. ст. 27, 30, 31, 176, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-Київ 7" до фізичної особи-підприємця Фартушиної Олени Анатоліївни про стягнення 5521,71 грн. передати за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44/В).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу підписано 31.10.2025 р.
Суддя Сальнікова Г.І.