8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2761/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків, в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Білд", м. Ужгород
про стягнення 2077939,75 грн.
за участю представників учасників справи:
прокурора - Хряка О.О.;
позивача - Замніус М.В.;
відповідача - не з'явився;
Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради, позивач, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Білд", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь Харківської міської ради грошові кошти у сумі 2077939,75 грн, з яких: 1191459,76 грн - розмір пайового внеску, 749772,23 грн - інфляційне збільшення, 136707,76 грн - 3% річних.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані порушенням відповідачем норм законодавства України (Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX) та не сплатою до бюджету міста Харкова коштів пайової участі для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Харків до введення об'єкта будівництва в експлуатацію, що призвело до ненадходження коштів до відповідного місцевого бюджету.
Судові витрати прокурор просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 11.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
15.10.2025 позивач подав до суду додаткові пояснення у справі в яких вказує, що обов'язок звернення у відповідний період до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення замовником договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова належав виключно відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРИ ПІСКАРІ-ХАРКІВ", яке у подальшому перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАЙГОН БІЛД".
Прокурор та представник позивача у судовому засіданні призначеному на 30.10.2025 позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 88017, місто Ужгород, вул. Собранецька, буд. 147/1.
Але, судова кореспонденція (ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.08.2025, ухвала про повідомлення від 04.09.2025, ухвала про повідомлення від 23.09.2025, ухвала про повідомлення від 16.10.2025), які були направлені на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві та співпадає з адресою, яка зазначена в ЄДРПОУ, повернуті Укрпоштою на адресу суду із довідкою Укрпошти - "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. №126-130, №139-142, №148-151, №173-176).
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/2761/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Згідно з відомостями з ЄДРПОУ, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИ ПІСКАРЯ-ХАРКІВ" (код ЄДРПОУ 38279086) змінено назву 25.04.2023 на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАЙГОН БІЛД".
Прокурор вказує, що згідно з відомостями з Єдиного міського реєстру актів Харківської міської ради, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №673/17 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів та припинення права користування земельними ділянками" між ТОВ "ТРИ ПІСКАРІ-ХАРКІВ" та Харківською міською радою укладено договір оренди землі від 11.07.2017 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310138800:03:017:0056 площею 0,4058 га для будівництва багатоквартирних житлових будинків за адресою: м. Харків, вул. Молочна, 56.
Наказом Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради №17 від 11.08.2017 затверджено ТОВ "ТРИ ПІСКАРІ-ХАРКІВ" містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з виділенням черг будівництва по вул. Молочній, 56 у м. Харкові (реєстраційний номер в ЄДЕССБ MU01:0219-4643-6832-5892).
Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради видано дозвіл на будівельні роботи ХК 112173200501 від 07.11.2017 (з подальшими змінами: ХК 122190570712 від 20.02.2019 (повідомлення про зміну даних в дозволі на будівельні роботи), ХК 122200170644 від 03.01.2020 (повідомлення про зміну даних в дозволі на будівельні роботи), ХК 122200240922 від 20.01.2020 (повідомлення про зміну даних в дозволі на будівельні роботи) щодо нового будівництва багатоквартирного житлового будинку з виділенням черг будівництва, клас наслідків СС2.
В подальшому, Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради видано Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ХК122210802849, зареєстрований в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва 03.09.2021, яким прийнято в експлуатацію об'єкт будівництва "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з виділенням черг будівництва по вул. Молочній, 56 у м. Харкові. ІІ черга".
Як зазначено в Сертифікаті ХК122210802849, початок будівництва - 18.11.2017, завершення будівництва - 30.06.2021, строк введення в експлуатацію - 02.08.2021, дата реєстрації Сертифікату в ЄДЕССБ - 03.09.2021.
Згідно з техніко-економічними показниками (ТЕП), загальна площа будівлі - 5456,8 кв. м., у тому числі: квартири - 4037,6 кв. м., кількість поверхів - 16.
Аналогічні дані щодо термінів будівництва та техніко-економічних показників об'єкта наведені в Акті готовності об'єкта до експлуатації за реєстраційним номером в ЄДЕССБ AC01:8043-5510-5698-7154.
У Сертифікаті та в Акті готовності об'єктів до експлуатації зазначено, що замовник будівництва, ТОВ "ТРИ ПІСКАРІ-ХАРКІВ", звільнений від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури. Підстава: Пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX від 20.09.2019 року (виключення із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" статті 40, якою були передбачені обов'язки забудовників щодо пайової участі).
Отже, до Харківської міської ради про укладення договору про пайову участь ТОВ "ТРИ ПІСКАРІ-ХАРКІВ" не звертався, будь-які документи для розрахунку розміру пайової участі, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, до міської ради не надавались, договір про пайову участь не укладався та кошти пайової участі не сплачувались.
Таким чином, ТОВ "ТРИ ПІСКАРІ-ХАРКІВ" в порушення норм законодавства України (Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX), яким передбачено обов'язок забудовника перерахувати до відповідного місцевого бюджету населеного пункту кошти пайової участі, не сплатив до бюджету міста Харкова кошти пайової участі для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Харків до введення об'єкта будівництва в експлуатацію, що призвело до ненадходження коштів до відповідного місцевого бюджету.
Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26.12.2018 № 983 затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова (далі Порядок).
Згідно з пунктом 1.4 Порядку, залучення замовників до пайової участі здійснюється шляхом укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради.
Неукладення замовником договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова до прийняття об'єкта в експлуатацію не звільняє замовника від обов'язку укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, у тому числі й після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (пункт 1.5 Порядку).
Згідно з пунктами 2.1-2.6 Порядку (в редакції від 24.12.2019): замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до Департаменту економіки та комунального майна із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, передбачені пунктом 2.2 Порядку.
Разом із заявою замовник надає до Департаменту економіки та комунального майна з метою укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова такі документи:
- копії установчих документів замовника (за наявності), засвідчених в установленому порядку;
- довідку щодо фактичної поштової адреси, банківських реквізитів юридичної особи та ПІБ посадової особи із зазначенням посади, яка відповідно до статуту має право на укладення договорів - для юридичних осіб;
- копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) (за. наявності) - для фізичних осіб;
- копію документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою;
- копію правовстановлюючих документів та технічного паспорта (за наявності) на об'єкт нерухомого майна;
- для нежитлових будівель та споруд - зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва об'єкта містобудування, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами та кошторисні документи, на підставі яких він складався, та копію кваліфікаційного сертифіката відповідального виконавця зведеного кошторисного розрахунку;
- документи або копії документів з основними техніко-економічними показниками об'єкта;
- копії документів, що надають право на виконання підготовчих і будівельних робіт.
Копії документів, які додаються до заяви, повинні бути належним чином завірені підписом замовника або його законного представника.
Відповідальність за достовірність наданих документів несе замовник.
Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова є розмір пайової участі, строк (графік) сплати пайової участі, відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (далі - розрахунок пайової участі).
Підготовку розрахунку пайової участі здійснює Управління соціально- економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна.
Відповідно до пункту 3.1 Порядку розмір пайової участі становить:
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Прокурор вказує, що з набуттям чинності норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX) - з 01.01.2020 було виключено ст. 40 Закону № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого розвитку інфраструктури населеного пункту.
Разом з цим, на 2020 рік встановлено перехідний період, визначений вищевказаним Законом.
Так, відповідно до п. 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
- кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
- інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Згідно із п. 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону. А замовник будівництва, не уклавши своєчасно відповідний договір пайової участі до 01.01.2020, не звільняється від обов'язку щодо сплати пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, проте розміри такої пайової участі та порядок сплати змінено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019, якщо будівництво такого об'єкту розпочато до 2021 року.
Враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Враховуючи, що будівництво "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з виділенням черг будівництва по вул.Молочній, 56 у м. Харкові". ІІ черга розпочалося ще 18.11.2017, тривало упродовж 2017-2021 років та об'єкт введено в експлуатацію лише у серпні 2021 року, у відповідача виник обов'язок не пізніше 03.09.2021 (видача сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та його реєстрація в ЄДЕССБ) на перерахування до місцевого бюджету коштів пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття об'єкта в експлуатацію.
З урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX замовник, ТОВ "ТРИ ПІСКАРІ-ХАРКІВ", розпочавши у 2017 році будівництво - не звернувся до Харківської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та документами, які підтверджують вартість будівництва об'єктів та не сплатив пайову участь грошовими коштами до прийняття цих об'єктів в експлуатацію.
Прокурор вказує, що ТОВ "ТРИ ПІСКАРІ-ХАРКІВ", в порушення вимог Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX, зазначив у сертифікаті ХК122210802849 у графі "Пайова участь" як підставу звільнення від сплати пайової участі п. 13 розділу І вказаного Закону, який, серед іншого, стосується виключення у Законі України "Про регулювання містобудівної діяльності" ст. 40, що регулювала порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі.
Проте, замовник не врахував, що з 01.01.2020 він зобов'язаний був виконати вимоги підпунктів 3, 4 абз. 2 п. 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX та звернутися до Харківської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єктів будівництва, до якої додати документи, які підтверджують вартість будівництва об'єктів та сплатити кошти пайової участі до місцевого бюджету за результатами проведеного органом місцевого самоврядування розрахунку.
Отже, відповідач як замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст.1212 ЦК України.
Пунктом 1 частини 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX встановлено норматив розрахунку пайової участі для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Згідно акту готовності об'єкта до експлуатації від 29.07.2021 (Реєстраційний номер в ЄДЕССБ: AC01:8043-5510-5698-7154), за результатами технічної інвентаризації загальна площа квартир становить 4037,6 кв.м. (код об'єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000:1122.2 Будинки багатоквартирні підвищеної комфортності, індивідуальні).
На дату прийняття об'єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом ХК122210802849, який зареєстрований 03.09.2021) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 № 119 (розраховані станом на 01 квітня 2021 року).
Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Харківської області становила 14755 гривень.
Отже розрахунок розміру пайової участі становить:
Загальна площа квартир - 4037,6 кв.м. Опосередкована вартість спорудження 1 кв.м житла по Харківському регіону (наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 № 119) - 14755 грн.
Загальна вартість будівництва об'єкта (житлового призначення) для обрахунку пайової участі: 4037,6*14755= 59 574 788 грн.
Відсоток Пайової участі житлової забудови: 2 %
Розмір Пайової участі: П=2%*59 574 788 = 1191459,76 грн.
Пайова участь до сплати - 1191459, 76 грн.
Також прокурор зазначає, що відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 04.09.2021 - день наступний за днем реєстрації сертифіката ХК122210802849, який виданий та зареєстрований в ЄДЕССБ 03.09.2021, по 01.07.2025 - дату, яка передує зверненню прокурора до суду із позовом), зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати у розмірі 749772,23 та три проценти річних у розмірі 136707,77 грн.
Отже прокурор вказує, що загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача, враховуючи інфляційні втрати та 3 % річних, становить 1191459,76 (розмір пайового внеску) + 749772,23 (інфляційне збільшення) + 136707,76 (3% річних)= 2077939,75 грн.
Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту і є підставою для їх захисту у судовому порядку, оскільки мають важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері бюджетних правовідносин та додержання всіма їх учасниками принципу законності, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону № 3038-VI - замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженернотранспортної інфраструктури.
Частинами 1-3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) було передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
З набуттям чинності норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX) - з 01.01.2020 було виключено ст. 40 Закону № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Разом з цим, на 2020 рік встановлено перехідний період, визначений вищевказаним Законом.
Так, відповідно до п. 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
- кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
- інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Згідно із п. 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону. А замовник будівництва, не уклавши своєчасно відповідний договір пайової участі до 01.01.2020, не звільняється від обов'язку щодо сплати пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, проте розміри такої пайової участі та порядок сплати змінено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019, якщо будівництво такого об'єкту розпочато до 2021 року.
Суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 надав правові позиції та роз'яснив, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Тобто, норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
У вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-ІХ обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способу захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
У зв'язку з несплатою забудовником коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, відтак, у Харківської міської ради виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких встановлений законом.
У такому разі слід виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
У відповідності із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Отже, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
За таких обставин у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури.
Так, відповідач, як замовник будівництва, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а, отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст.1212 ЦК України.
Нарахування пайового внеску здійснюється у розмірах, передбачених Законом №132-ІХ.
У постанові Верховного Суду від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 зазначено, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Щодо нарахування інфляційних витрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань суд зазначає таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому, в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.
Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що відповідні розрахунки відповідають нормам чинного законодавства та вони є вірними.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Разом з тим, відповідачем не подано до суду жодних доказів в підтвердження або спростування заявлених позовних вимог.
За приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши усі обставини та надавши оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв'язку з чим судовий збір у розмірі 24935,28 грн. покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 120, 123, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Білд" (Закарпатська обл., Ужгородський р-н, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 147/1, 88017, код ЄДРПОУ 38279086) на користь Харківської міської ради (м. Харків, майдан Конституції, буд. 7, 61003, код ЄДРПОУ 04059243) грошові кошти у сумі 2077939,75 грн, з яких: 1191459,76 грн - розмір пайового внеску, 749772,23 грн - інфляційне збільшення, 136707,76 грн - 3 % річних.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Білд" (Закарпатська обл., Ужгородський р-н, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 147/1, 88017, код ЄДРПОУ 38279086) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 02910108) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 24935,28 грн за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "31" жовтня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко