Рішення від 31.10.2025 по справі 916/2542/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2542/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2542/25

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Трифонової Тетяни Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 156 757,69 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Трифонової Тетяни Василівни, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 164295,66 грн, з яких: 141022,76 грн заборгованості за кредитом, 13074,47 грн заборгованості за відсотками та 10198,43 грн заборгованості з комісії.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що зобов'язання відповідача виникли на підставі кредитного договору б/н від 04.03.2020, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ФОП Трифоновою Тетяною Василівною шляхом підписання заявки на отримання послуг Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький», в порушення умов якого відповідачка не повернула кредитні кошти у передбачений термін та не сплатила в повному обсязі відсотки та комісію.

Позивач у справі зазначив, що відповідно до договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок з максимальним розміром 2000000 грн та терміном користування - 12 місяців, проте в порушення відповідних умов договору та приписів законодавства відповідач не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін та не сплатив в повному обсязі проценти у вигляді комісії.

В подальшому, позивачем надано до суду заява про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просив вважати розмір заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 156757,69 грн, з яких 141022,76 грн - заборгованість за кредитом, 13074,47 грн - заборгованість за відсотками та 2660,46 грн - заборгованість з комісії.

Відтак, за ствердженням позивача, у порушення норм законодавства та умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості, що призвело до звернення позивачем за захистом своїх прав шляхом стягнення спірних коштів.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2025 позовна заява вх.№2605/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.07.2025 було прийнято позовну заяву (вх.№ 2605/25 від 27.06.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2542/25, постановлено справу № 916/2542/25 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

11.08.2025 позивач звернувся до суду із заявою (вх. № 25135/25) про зменшення позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї докаами.

Позивачу - АТ КБ «ПриватБанк» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.07.2025 була надіслана до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та доставлена до електронного кабінету 03.07.2025, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного кабінету.

Відповідачу - ФОП Трифоновій Т.В. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.07.2025 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на її адресу реєстрації відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Відважних, № 40, м. Одеса, 65122, проте надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з ними, а саме секретарем судового засідання здійснено спробу передати телефонограму за наявним у анкетах та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань номером телефону відповідачки, проте повідомити належну інформацію по справі не надалось можливим, оскільки абонент знаходиться не в мережі.

Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 02.07.2025, судом було направлено процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адреси електронної пошти відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (вказані електронні пошти містяться в анкеті відповідача та відомостях КП «ДСС»). При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу документ не доставлено до електронної скриньки та повернено з повідомленням про помилку.

Окрім того, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи 21.07.2025 на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщене відповідне оголошення, яке також долучено судом до матеріалів справи.

Враховуючи відсутність у відповідному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв'язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв'язку з відповідачем, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судової повістки (ухвали суду).

У цьому випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвала Господарського суду Одеської області по справі № 916/2542/25 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за номером даної справи № 916/2542/25 ознайомитися із змістом ухвали Господарського суду Одеської області.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

31.10.2025 судом було постановлено рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

28.08.2001 СПД Чапир Тетяною Василівною (наразі - ФОП Трифонова Тетяна Василівна) було підписано заяву про відкриття поточного рахунку, на виконання якої останній було відкрито рахунок № НОМЕР_2 .

04.03.2020 Фізичною особою-підприємцем Трифоновою Тетяною Василівною (клієнт, позичальник, ФОП Трифонова Т.В.) було підписано заявку на отримання послуги АТ КБ «Приватбанк» «Кредитний ліміт на поточний рахунок» та «Гарантовані платежі» шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунку НОМЕР_3 на наступних умовах: мета кредиту - поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта; вид кредиту - овердрафтовий кредит; мінімальний розмір ліміту - 10000,00 грн; максимальний розмір ліміту - 2000000,00 грн; розмір відсоткової ставки - 18%; пільговий період - 30/270 днів - без обнулення, відповідно до п.п. 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.3.; строк користування кредитом - 12 місяців.

Згідно з цією заявкою підписанням вищевказаної заяви відповідач на підставі ст.634 ЦК України у повному обсязі приєднався до розділу « 1.1. Загальні положення» та підрозділу « 3.2.1. Кредитний ліміт на поточний рахунок» Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» у мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms та які разом із Заявою на відкриття рахунку та анкетою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Умови), цією заявкою становлять кредитний договір між банком та клієнтом, примірник якого клієнт отримав шляхом самостійного роздрукування.

Підписанням цієї заявки клієнт висловлює свою пряму і безумовну згоду на встановлення банком будь-якого розміру кредитного ліміту за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок». Розмір ліміту може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Кредитний договір вступає в силу з моменту підписання клієнтом цієї заявки шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису у Приват24 для бізнесу.

Примірник цієї заявки приєднання (цього договору) направлено клієнту у системі «Приват24 для бізнесу». Клієнт підтверджує ознайомлення із розділом « 1.1. Загальні положення», а також підрозділом « 3.2.1. Кредитний ліміт на поточний рахунок» Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку за адресою https://privatbank.ua/terms, у редакції, чинній на дату підписання цієї заяви, а саме: 3.2.1. Кредитний ліміт на поточний рахунок».

Пунктом 3.2.1. Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» визначено, зокрема, наступні умови надання кредиту за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок», до яких приєднався відповідач:

Відповідно до п/п. 3.2.1.1.1 кредитного договору кредитний ліміт на поточний рахунок (далі - «кредит») надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту на поточному рахунку (далі - «ліміт»). Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Вид кредиту - овердрафтовий кредит. Розмір кредиту - від 10000 до 2000000 грн. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій розсуд: або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (система Приват24, мобільний додаток Приват24, SMS-повідомлення або інші).

Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо. Кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів, комісії за управління фінансовим інструментом та інших платежів за цим договором.

За змістом п/п. 3.2.1.1.2. кредитного договору клієнт долучається до послуги шляхом підписання заяви на відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг та заявки на отримання кредиту в Приват24 для бізнесу із використанням ЕЦП, що разом з цими Умовами та Правилами (далі - Умови) становлять кредитний договір. Клієнт банку, який приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в повному обсязі шляхом підписання іншої заяви або документа, та має відкритий поточний рахунок в банку, долучається до послуги шляхом підписання заявки на отримання кредиту в Приват24 для бізнесу із використанням ЕЦП. Приєднання до цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо встановлення банком будь-якого розміру кредитного ліміту.

Розмір ліміту розраховується відповідно до затвердженої внутрішньобанківської методики на підставі даних про рух грошових коштів на поточному рахунку, платоспроможності, кредитної історії та інших показників відповідно до внутрішньобанківських нормативів та положень і нормативних актів Національного банку України. Ліміт овердрафту встановлюється банком на кожен операційний день (п/п.3.2.1.1.3. кредитного договору).

Згідно п. 3.2.1.1.4. сторони узгодили, що ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому цими Умовами, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Приєднавшись до цих Умов, клієнт висловлює свою письмову згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта в порядку, передбаченому п.3.2.1.1.5. цих Умов.

За змістом п. 3.2.1.1.5. сторони узгодили, що для повідомлення клієнта про розмір ліміту, його зміну, повідомлення про зміну строку повернення кредиту з підстав, передбачених цим договором, та інших повідомлень за цим договором, банк на свій вибір здійснює сповіщення клієнта: в письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (система Приват24, мобільний додаток Приват24, SMS-повідомлення або інші). Сторони узгодили, що банк має право на свій розсуд обирати та використовувати будь-який зі способів, визначених цим пунктом, для будь-яких сповіщень, що повинні бути здійснені банком згідно цього договору.

Згідно п. 3.2.1.2.2. кредитного договору клієнт зобов'язується: сплатити банку проценти за весь час фактичного користування кредитом, комісії та інші платежі в порядку та на умовах, визначених цим договором та Тарифами банку (п. 3.2.1.2.2.2.); здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого п.3.2.1.4.1 (п. 3.2.1.2.2.3.); повернути кредит у строки, встановлені п.3.2.1.2.3.3 (п. 3.2.1.2.2.5.)

Розділом 3.2.1.4. кредитного договору затверджено порядок розрахунків.

Згідно пункту 3.2.1.4.1 кредитного договору встановлено, що за сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 включно і до моменту обнуління кредитного ліміту періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня. Зменшення або збільшення заборгованості за кредитом в цей період не впливають на зміну дати закінчення періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, по закінченні якого на поточному рахунку зафіксовано нульове дебетове сальдо. Період безперервного користування «кредитним лімітом на поточному рахунку» - не більше 30 днів, для клієнтів аграрного сектора економіки - не більше 270 днів.

За сумами кредиту, отриманими з 01.02.2015 періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня. Зменшення або збільшення заборгованості за кредитом в цей період не впливають на зміну дати закінчення періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, по закінченні якого на поточному рахунку зафіксовано нульове дебетове сальдо. Період безперервного користування «кредитним лімітом на поточному рахунку» - не більше 30 днів, для клієнтів аграрного сектора економіки - не більше 270 днів.

Згідно п. 3.2.1.4.2. кредитного договору за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом. Порядок розрахунку процентів:

Згідно п.3.2.1.4.4. кредитного договору, для розрахунку процентів за користування лімітом встановлюється фіксована процентна ставка. Сторони в порядку ч.1 ст.212 Цивільного кодексу узгодили, що у разі, якщо збільшиться облікова ставка НБУ на 1 або більше пунктів, та/або курс гривні до іноземної валюти 1 групи класифікатора іноземних валют збільшиться на 5 або більше відсотків, та/або вартість ресурсів на міжбанківському грошовому ринку збільшиться на 5 або більше відсотків, процентна ставка за користування кредитом може бути підвищена банком. Сторони узгодили, що розмір процентної ставки, яка може бути підвищена банком внаслідок настання зазначених у цьому пункті обставин, становить до 60%. Збільшена відсоткова ставка починає діяти з дати настання зазначених у цьому пункті обставин, про що банк повідомляє клієнта на свій розсуд, у спосіб, визначений п. 3.2.1.1.5. цих Умов.

Розрахунок процентів за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок процентів проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не включається (п. 3.2.1.4.5. кредитного договору).

Згідно п.п. 3.2.1.4.6., 3.2.1.4.10., 3.2.1.2.2.5. кредитного договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється в порядку, передбаченому в п.3.2.1.2.1.4., 3.2.1.2.2.7. цих Умов. Сплата процентів може бути здійснена клієнтом також з інших належних йому рахунків у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 212 ЦКУ, при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених п.3.2.1.2.2.3., 3.2.1.2.2.4., 3.2.1.2.2.5., клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в п.3.2.1.5.2. Клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в п.3.2.1.5.2.

За управління фінансовим інструментом за звітний період клієнт сплачує банку комісію, яка розраховується як відсотки, в розмірі 0,5% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами. Банк на свій розсуд може не стягувати зазначені відсотки в разі, якщо максимальне сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній календарний місяць, не перевищувало 100 гривень. За звітний період комісія за управління фінансовим інструментом нараховується та повинна бути сплачена 1-го числа місяця, що слідує за звітним. Кредитовий оборот по поточному рахунку клієнта - сума грошових коштів, зарахованих банком на поточний рахунок клієнта протягом банківського дня, крім надходжень коштів вечірньої каси. Дебетове сальдо по поточному рахунку клієнта - сума грошових коштів, перерахованих банком на підставі розрахункових документів клієнта з його поточного рахунку протягом операційного дня понад його залишок, з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня (п. 3.2.1.4.11. кредитного договору).

Згідно п.3.2.1.5.2. при порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань, клієнт сплачує банку проценти за користування кредитом від суми залишку непогашеної заборгованості в розмірі, передбаченому цими Умовами та Тарифами банку.

Відповідно до пункту 3.2.1.5.10 терміни позовної давності щодо вимог про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, стягнень пені, штрафів, встановлюються сторонами тривалістю 15 років.

Пунктом 3.2.1.6.1 кредитного договору встановлено, що строк користування кредитом становить 12 місяців, з автоматичною пролонгацією за умови своєчасного і повного виконання клієнтом умов договору.

Цей договір набирає чинності з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання ліміту у межах зазначених у них сум та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором (п. 3.2.1.6.2 кредитного договору).

В заявці на отримання послуг наведено тарифи:

- комісія за користування кредитним лімітом (сплата щомісячно 1-го числа) від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня у будь-який з днів за попередній місяць. Банк може на свій розсуд не стягувати зазначену комісію у разі, якщо максимальне сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній календарний місяць, не перевищувало 100 гривень - 0,5% (п. 17 тарифів);

- щоденне нарахування процентів при наявності дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника при закритті банківського дня. Списання нарахованих відсотків проводяться 1-го числа кожного місяця за попередній місяць. При безперервному користуванні не більше 30-ти днів - 18% (п. 18 тарифів);

- проценти, у разі непогашення кредиту впродовж 30 днів з дати початку безперервного періоду, нараховуються починаючи з 31-го дня після дати закінчення періоду, у котрому дебетове сальдо підлягало обнуленню (з моменту виникнення простроченої заборгованості) - 36% (п. 19 тарифів).

04.03.2020 вказану заявку було підписано ФОП Трифоновою Т.В. шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги», що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Матеріали справи також містять відповідні анкети-заяви Трифонової Т.В. про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг для індивідуальних клієнтів, приватних підприємців та керівників корпоративних клієнтів.

До матеріалів справи долучено довідку Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» від 23.06.2025 про розміри встановлених кредитних лімітів ФОП Трифоновій Т.В. на поточний рахунок № НОМЕР_3 у валюті UAH, згідно якої встановлені наступні кредитні ліміти: 27.04.2011 - 1000,00 грн; 17.09.2012 - 5000,00 грн; 04.02.2013 - 6300,00 грн; 05.07.2022 - 0,00 грн.

Матеріали справи, а саме виписки по розрахункових рахунках відповідача, на яких здійснюється облік отриманого, погашеного та винесеного на прострочку кредиту та відсотків за період з 27.04.2011 по 02.06.2025, розрахунок заборгованості станом на 05.08.2025 свідчать, що відповідачем як клієнтом неналежним чином виконувалися зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплаті відсотків в строк, що зазначений в кредитному договорі, у зв'язку з чим допущено заборгованість по договору, яка за позицією позивача становить 156757,69 грн.

Посилаючись на те, що зобов'язання за кредитним договором були виконані відповідачем лише частково, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 141022,76 грн, заборгованості за процентами в розмірі 13074,47 грн та заборгованості з комісії в розмірі 2660,46 грн.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У разі, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч.2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання: засобів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Згідно частин 3, 4 ст. 18 названого Закону кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис - це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Частинами 1-3 ст. 4 цього ж Закону визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Положеннями ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

За змістом ч.4.ст.18 вказаного Закону України кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Частиною 1 ст.17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» передбачено, що електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях не повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в інформаційних системах, в яких здійснюється обробка таких електронних даних, можуть здійснюватися з використанням електронних довірчих послуг або без отримання таких послуг, за умови попередньої домовленості між учасниками взаємодії щодо порядку електронної ідентифікації учасників таких правових відносин.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги. Клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Відповідно до частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Банк здійснює професійну діяльність на ринках капіталу на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

До банківських послуг належать відкриття та ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу) (пункт 2 частини 3 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов'язані вести бухгалтерський облік та складати фінансову звітність відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитом на підставі кредитного договору.

Надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, суд визнає, що шляхом підписання заявки на отримання послуги «Кредитний ліміт на поточний рахунок» та «Гарантовані платежі», згідно ст.634 Цивільного кодексу України між позивачем та відповідачкою укладений, як договір приєднання, кредитний договір б/н від 04.03.2020, умови якого визначені розділі « 1.1. Загальні положення» та підрозділу « 3.2.1. Кредитний ліміт на поточний рахунок» Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті АТ КБ Приватбанк у мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, до якого застосовуються норми параграфів 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України.

Так, АТ КБ «ПриватБанк» подано суду документальне підтвердження підписання вищеописаної заявки від 04.03.2020 клієнтом та банком 25.02.2020 шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів, в яких зазначена інформація щодо результатів перевірки підписів (відомості про сертифікат ключа: ким виданий, серійний номер сертифіката; тип підпису, тощо), тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами кредитного договору у відповідності до норм чинного законодавства України.

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Вказана заявка на отримання послуг є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, зі змісту заявки про надання послуг вбачається, що при її укладенні сторонами погоджено усі істотні умови договору, а саме: сума кредитних коштів, які надаються відповідачу, строк їх повернення, відповідальність за порушення строків погашення кредиту.

Висновок про те, що особа могла знати чи не могла не знати зміст розділу 3.2.1. Умов суд робить на підставі того, що підписавши заявку на отримання послуги «Кредитний ліміт на поточний рахунок» та «Гарантовані платежі» відповідачка підтвердила, що означений розділ Умов є складовою укладеного між сторонами кредитного договору, а відтак, сторона мала би проявити розумну обачливість і ознайомитися з його змістом, що є «стандартною діловою практикою» особи яка здійснює підприємницьку діяльність.

За переконанням суду, відповідачка ініціюючи укладання спірного кредитного договору, погоджуючи своїм підписом зміст заяви на отримання послуги «Кредитний ліміт на поточний рахунок» та «Гарантовані платежі» повинна була діяти добросовісно та розуміти реальні наслідки укладання договору та погодження умов кредитування.

Враховуючи, що розділ 3.2.1. Умов є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, Фізична особа-підприємець Трифонова Т.В. мала бути ознайомленою із положеннями означених Умов, відтак навіть не ознайомлення за власним рішенням з діючою станом на час укладання кредитного договору редакцією розділу 3.2.1. Умов не може зумовлювати підстави за яких ці Умови не можуть бути використані у спорі, оскільки відповідачка могла знати ці відомості.

Доказів звернення клієнта до банку з ініціативою отримати засвідчений банком витяг з розділу 3.2.1. Умов матеріали справи не містять. В свою чергу, Умови та Правила надання банківських послуг - договір приєднання, який укладається в порядку, встановленому ст.634 Цивільного кодексу України, у хронологічному порядку їх актуальності за періодами часу розміщені на офіційному сайті: https://privatbank.ua/terms/, який є відкритим для цілодобового доступу. Таким чином, відповідачка у справі не була позбавлена можливості у будь-який час ознайомитись з редакцією розділу 3.2.8. Умов станом на час укладання кредитного договору.

Посилань та доказів того, що діюча станом на час укладання договору редакція розділу 3.2.1. Умов не відповідає наявному в матеріалах справи витягу матеріали справи не містять.

За наслідками дослідженням змісту підписаної відповідачкою заявки на отримання послуги «Кредитний ліміт на поточний рахунок» та «Гарантовані платежі» від 04.03.2020 суд встановив, що сторони у письмовому вигляді погодили істотні умови кредитного договору, а саме: вид кредиту, мету кредиту, розмір кредиту, строк кредиту, процентну ставку за користування кредитом, проценти за користування кредитом у разі виникнення прострочення зобов'язань за кредитним договором, неустойку та інші умови. За таких обставин доведено прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином, шляхом підписання 04.03.2020 заявки на отримання послуги «Кредитний ліміт на поточний рахунок» та «Гарантовані платежі», згідно зі ст. 634 Цивільного кодексу України, між АТ КБ «ПриватБанк» та ФОП Трифоновою Т.В. укладено кредитний договір від 04.03.2020, в якому погоджені всі істотні умови, що є обов'язковими для кредитних договорів.

Відповідачка заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлювала, питання про зміну умов договору не порушувала. Сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства. Згідно з положеннями статті 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а в силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи (за доведеності порушеного права такої особи), якщо під час вирішення відповідного спору буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Суд також відзначає, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо того, що якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами). Аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах Великої Палата Верховного суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі №914/4540/14 від 11.10.2018 у справі №922/189/18, від 06.11.2018 у справі №926/3397/17, від 09.04.2019 у справі №910/3359/18, від 29.10.2019 у справі №904/3713/18, від 19.02.2020 у справі №915/411/19, від 30.07.2019 у справі №907/804/17, від 18.03.20 у справі №456/2946/17.

Відтак, під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачкою на підставі кредитного договору виникли зобов'язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов'язався надати відповідачу кредит, а відповідачка, в свою чергу, зобов'язалася повернути кредитні кошти та сплатити проценти і комісію, в обумовлені цим договором терміни.

Використання кредитного ліміту ФОП Трифоновою Т.В. підтверджується документами первинного обліку - банківськими виписками Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», які наявні в матеріалах справи. Так, в матеріалах справи наявні банківські виписки по рахункам відповідачки у період з 27.04.2011 до 02.06.2025, з яких вбачається, що відповідачкою, у свою чергу, протягом спірного періоду були здійснені оплати відповідно до умов укладеного кредитного договору (погашення заборгованості за кредитом та погашення процентів у відповідному розмірі).

Означені виписки з банківських рахунків містять інформацію про рух коштів на балансі кредитного рахунку відповідачки, у вказаних виписках визначені деталі операцій, зокрема, нарахування комісійної винагороди та її погашення відповідачкою, часткове погашення заборгованості за наданим кредитом, а також винос кредиту та комісії на прострочення в межах виконання кредитного договору.

З урахуванням вимог ст.41 Закону України «Про Національний банк України», Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних операцій.

Положенням про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України (далі - Положення), затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, встановлені основні вимоги щодо бухгалтерського обліку та бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України.

Пунктами 41-43, 57, 60, 62 Положення передбачено, що операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують, зокрема, за змістом на касові та меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).

Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України (пункт 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України №75 від 04.07.2018).

Суд також приймає до уваги правову позицію Верховного Суду у постанові від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, від 04.05.2023 у справі №925/636/22, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

З огляду на це виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом підтвердження користування кредитом та заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором.

Також, судом враховано, що укладення позивачем та відповідачкою вищевказаного кредитного договору було спрямоване саме на отримання останньою кредиту в межах ліміту від 10000,00 грн до 2000000,00 грн, а відповідачкою вчинялись дії по проведенню власних платежів на поточний рахунок, що свідчить про погодження користуванням кредитними коштами банку, а відтак, існує вірогідність того, що відповідачка користувалася кредитними коштами та рахунками на підставі спірного договору та в межах погодженої його умовами суми кредиту.

Факт укладання кредитного договору шляхом звернення з відповідною заявкою, надання позивачем грошових коштів на його виконання у межах кредитного ліміту, часткове повернення кредитних грошових коштів протягом строку дії договору та використання кредитного ліміту відповідачкою не спростовано.

Позичальником в узгоджений строк, у відповідності до розділу 3.2.1.6 кредитного договору, зобов'язання з повернення кредитних коштів не були виконані, доказів повернення Банку усієї суми грошових коштів суду не надано, заборгованість складає 141022,76 грн.

Визначаючи розмір заборгованості суд враховує, що представлений позивачем розрахунок є повним, узгоджується з умовами кредитного договору, а вказана в ньому сума боргу та період її утворення підтверджується даними виписок з особового рахунку ФОП Трифонової Т.В., що підтверджують факт та обсяг отримання та повернення кредитних коштів.

Відповідачкою до прийняття судового рішення не надано доказів погашення заборгованості за кредитним договором, в результаті чого господарський суд робить висновок, що сплату заборгованості не здійснено до теперішнього часу.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням стандарту доказування - вірогідності доказів, господарський суд дійшов висновку, що докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог більш вірогідно та переконливо свідчать про факт надання позивачем кредитних коштів та користування ними відповідачем, що, в свою чергу, не спростовано позичальником. Також позичальником не спростовано того, що кошти отримано ним в межах правовідносин, врегульованих умовами кредитного договору від 04.03.2020 та у визначеному розмірі.

При цьому відповідачкою на спростування тверджень позивача не надані зі свого боку виписки про рух коштів по рахунку ФОП Трифонової Т.В., які хоч і формуються банком, але отримуються клієнтом через його особистий кабінет, де мають відображатись відомості щодо отримання коштів та їх витрата або повернення відправнику коштів тощо.

Суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та враховує, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Дослідивши пояснення та розрахунок позивача, суд зазначає, що заборгованість за кредитом, отриманим згідно з кредитним договором, це сукупність усіх коштів, які позичальник повинен заплатити банку протягом періоду кредитування, а саме тіло кредиту, відсотки за користування кредитом та інші нарахування передбачені відповідним договором та чинним законодавством.

Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №913/618/21 виснував, що обов'язок доведення факту здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, покладається на відповідача.

Водночас суд приймає до уваги, що матеріали справи не містять будь-якого листування претензійного характеру між сторонами щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, так само як і не містять контррозрахунку позовних вимог.

Відтак, судом встановлено наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом на підставі кредитного договору №б/н від 04.03.2020 на умовах розділу « 1.1 Загальні положення» та підрозділу « 3.2.1. Кредитний ліміт на поточний рахунок» Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок» та «Гарантовані платежі», у розмірі 141022,76 грн.

Щодо заборгованості за нарахованими процентами у сумі 13074,47 грн та комісії в сумі 2660,46 грн суд зазначає наступне.

Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою ст. 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.

Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Аналогічні висновки щодо застосування ч.1 ст.1050 та ст.625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

Як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки банку по рахунку клієнта, 05.07.2022 кредит у сумі 147803,64 грн віднесено на прострочення (колонка 4 розрахунку заборгованості). Після цього в погашення кредиту були сплачені кошти 11.04.2025 в сумі 6780,88 грн і утворилася заборгованість в сумі 141022,76грн, яка пред'явлена банком до стягнення в даному позові.

Первісно у заявці на отримання послуг «Кредитний ліміт на поточний рахунок» та «Гарантовані платежі» визначено термін користування кредитом у 12 місяців, одночасно п. 3.2.1.6.1 визначено, що строк користування кредитом становить 12 місяців, з автоматичною пролонгацією за умови своєчасного і повного виконання клієнтом умов договору.

Оскільки кредитний договір вступає в силу з моменту підписання клієнтом заявки шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису у Приват24 для бізнесу, а заявку про приєднання ФОП Трифоновою Т.В. підписано із використанням електронного цифрового підпису 04.03.2020, первісний строк користування кредитом - до 04.03.2021. За відсутності доказів на підтвердження наявності станом на 04.03.2021 порушень позичальником умов кредитного договору, суд вважає, що останній був пролонгованим до 04.03.2022 включно.

АТ КБ «Приватбанк» з 01.03.2022 до 01.06.2022 запровадив кредитні канікули, зокрема і для бізнес-клієнтів, які не мають прострочення або його строк не перевищує 90 діб, про що Банком зазначено на власному сайті https://privatbank.ua/help/credit-holidays (бізнес-клієнтам).

Під кредитними канікулами слід розуміти тимчасову відстрочку від сплати платежів за кредитом (основної суми кредиту та/або відсотків за користування таким кредитом), яка надається кредитором позичальнику з власної ініціативи, зі збереженням зобов'язань щодо їх погашення в майбутньому, а прострочення по кредиту в період дії кредитних канікул не формується. Отже, кредитні канікули це відтермінування виконання основного зобов'язання за кредитним договором, які віднесені до виключної компетенції банків. При цьому, чинним законодавством не передбачено скасування нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

У подальшому, з урахуванням встановленого АТ КБ «Приватбанк» строку кредитних канікул, порушення виконання зобов'язання позичальника з повернення використаної суми кредитного ліміту мало місце через 30 календарних днів з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта з моменту закінчення строку кредитних канікул, а саме, з 05.07.2022. Як наслідок, строк користування кредитом, на розсуд суду, закінчився 05.07.2022, пролонгація не відбулась.

При цьому станом на 05.07.2023 (тобто до винесення кредиту на прострочення) обліковувався загальний залишок заборгованості за процентами, які нараховані за правомірне користування кредитом, у сумі 9687,30 грн. (колонка 12 розрахунку заборгованості) та залишок заборгованості за комісією у сумі 2217,05 грн (колонка 18 розрахунку заборгованості).

Дослідивши дані виписок з банківського рахунку щодо нарахування відсотків та наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд вбачає, що банком при нарахуванні останніх застосовано вірну проценту ставку. Одночасно суд вбачає, що сума відсотків нарахована банком поза межами встановленого строку користування кредитом, оскільки право на нарахування відсотків за умовами договору АТ КБ «Приватбанк» мало до 05.07.2022 включно. Суд, здійснивши власний розрахунок згідно даних виписки з банківського рахунку щодо нарахування відсотків, дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог про стягнення відсотків в сумі 9687,30 грн, у задоволенні решти позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 2660,46 грн суд зауважує, що умовою для нарахування комісії є факт управління банком фінансовим інструментом, що надано клієнту, комісія нараховується безпосередньо за користування кредитним лімітом.

Судом встановлено, що з огляду на дату звернення з заявкою 04.03.2020 та відсутність згідно розрахунку прострочення виконання зобов'язання з боку клієнта через 12 місяців 04.03.2021 строк кредитування був автоматично продовжений на наступні 12 місяців, тобто до 04.03.2022, а з урахуванням кредитних канікул до 05.07.2022. Дії сторін свідчать про виконання умов договору у цей період, відбувались зміни ліміту кредитування, грошові кошти у межах цих лімітів отримувались позичальником, відбувалось їх повернення, сплачувались відсотки та комісія. Після 05.07.2022 кредитний ліміт встановлено банком на рівні 0, фактичних дій з користування кредитним лімітом за рахунком не відбувалось.

Суд вважає, що внаслідок того, що після 05.07.2022 строк кредитування припинився, управління банком фінансовим інструментом фактично не відбувалось, за позичальником обраховувалась прострочена заборгованість, у тому числі, й за відсотками, кредитний ліміт не надавався та не використовувався, у банку були відсутні підстави для нарахування комісії як платежу по його управлінню після цього періоду.

Як наслідок, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог про стягнення комісії в сумі 2217,05 грн, у задоволенні решти позовних вимог в цій частині суд відмовляє

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відтак, оскільки відповідач не здійснив належний розрахунок з позивачем, що суперечить вимогам законодавства та погодженим умовам договору, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено права та законні інтереси позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Контррозрахунку, доказів сплати вказаної заборгованості або належних та допустимих доказів, які би її спростовували, відповідачем суду не подано.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідачки перед позивачем заборгованості за тілом кредиту та визначеної судом заборгованості за процентами і комісією, враховуючи, що бездіяльність відповідачки, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідачка обставини, які повідомлені позивачем, в повному обсязі не спростувала, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, проте підлягає частковому задоволенню, з урахуванням встановленої судом обставини відсутності у матеріалах справи підстав для нарахування процентів та комісії після закінчення строку кредитування.

Разом з тим, суд зазначає, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги вищезазначене, судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2363,21 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Трифонової Тетяни Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом в розмірі 141 022 (сто сорок одна тисяча двадцять дві) грн 76 коп, заборгованість за відсотками в розмірі 9 687 (дев'ять тисяч шістсот вісімдесят сім) грн 30 коп, заборгованість з комісії в розмірі 2 217 (дві тисячі двісті сімнадцять) грн 05 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 363 (дві тисячі триста шістдесят три) грн 21 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 31 жовтня 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський