вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
27 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/798/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
№907/798/25
за позовом Берегівської міської ради, м Берегово
до товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО», с. Ботар Берегівського району
про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення об'єкту оренди та стягнення суми 128 513,03 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про розірвання договору №15/57-20-ДО від 17.09.2020 укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» про оренду земельної ділянки площею 13,9712 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009; зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» (90366, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок 2; ідентифікаційний юридичної особи 39492777) код повернути власнику - Берегівській міській раді Берегівського району Закарпатської області (90202, Закарпатська область, Берегівський район, місто Берегове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 7; ідентифікаційний код юридичної особи 04053683) земельну ділянку площею 13,9712 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009 та стягнення суми 128.513,03грн. заборгованості по сплаті орендних платежів, посилаючись на порушення відповідачем умов договору та положень ст. ст. 251, 253, 524, 530, 533, 612, 625-627, 631, 651 Цивільного кодексу України, статті 124 Земельного кодексу України , статей 15, 21, 24, 25, 31, 32, 34 Закону України «Про оренду землі», статей 5, 64 Бюджетного кодексу України, статей 10, 14, 265, 287, 288 Податкового кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки справа №907/798/25, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2025 р. суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Вказана ухвала суду від 21.07.2025 р. була надіслана відповідачу 21.07.2025 р. та як вбачається з довідки про доставку електронного листа доставлена до електронного кабінету 22.07.2025 р.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, в особі заступника начальника відділу у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, з однієї сторони, та переможець земельних торгів, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» (далі- Орендар, Відповідач), в особі директора товариства Тізеша Павла Павловича, з іншої сторони 17.09.2020 уклали договір оренди землі №15/57-20-ДО (далі - «Договір»).
Згідно підпункту 1.1 Договору Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 13,9712 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.
В оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 13,9712 гектарів, у тому числі: 13,9712 га землі, які перебувають у стадії меліоративного освоєння та відновлення родючості ґрунтів. (п. 2.1 Договору).
Кадастровий номер земельної ділянки: : 2120484400:05:000:0009 (п. 2.2 Договору).
Договір укладено на строк 7 (сім) років (п.3.1 Договору).
Орендна плата, яка визначена за результатами земельних торгів, вноситься Орендарем у грошовій формі та розмірі 20 575,39 грн в рік, що становить 8,04 96 нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Плата за перший рік користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних торгах згідно з протоколом проведення земельних торгів від 17.09.2020 № 1 у розмірі річної орендної плати, за виключенням гарантійного внеску, що становить 14 433,48 грн підлягає сплаті Орендарем не пізніше трьох банківських днів з дня укладення Договору оренди землі на рахунок UA198999980334189812000007022, отримувач УК у Берегівському районі/с. Бене, ко; отримувача (ЄДРПОУ) 37809658, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код платежу 18010600 (п. 4.1 Договору).
Орендна плата вноситьcя у такі строки: за земельну ділянку державної власності площею 13,9712 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009, набуту в оренду за результатами земельних торгів: за перший рік - не пізніше трьох банківських днів з дня укладення Договору оренди; починаючи з наступного року - відповідно до Податкового кодексу України (п. 4.2 Договору).
Пунктом 4.3 Договору визначено, що річна орендна плата за наступні роки сплачується Орендарем на рахунок Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, у розмірі 8,04 % нормативно грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 712-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області» Берегівська міська рада ухвалила рішення № 35 від 14.12.2020 « Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Берегівської міської».
Згідно вказаного рішення було розпочато процедуру реорганізації Бенянської сільської ради шляхом приєднання до Берегівської міської ради, а також встановлено, що Берегівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Бенянської сільської ради.
Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області відповідно до наказу № 25-ОТГ від 25.01.2021 « Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» було передано із державної власності, а Берегівської міською радою прийнято у комунальну власність земельну ділянку площею 13,9712 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.
Факт отримання Берегівською міською радою вказаної земельної ділянки підтверджується актом приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.01.2023.
Земельна ділянка з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009 та площею 13,9712 га перебуває у власності територіальної громади, Берегівської міської ради, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухому майно.
Берегівська міська рада будучи правонаступником Бенянської сільської ради та власником земельної ділянки, щодо якої було укладено Договір, після переходу права власності набула статусу Орендодавця за діючим Договором.
Відповідно до підпункту 11.6 Договору перехід права власності (розпорядження) на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання Договору.
Позивач зауважує, що відповідачем систематично не в повному обсязі, та не своєчасно вносилась орендна плата за договором оренди земельної ділянки, у зв'язку з чим станом на момент звернення позивача до суду у відповідача утворилась заборгованість зі сплати за користування земельною ділянкою у розмірі 128 513,03 грн.
Підпунктом 4.10 Договору визначено неустойку за порушення умов внесення орендної плати. Так, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені Договором - у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 (сто) відсотків річної орендної плати, встановленої цим Договором, а також стягується пеня у розмірі 1 (одного) відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України
Відтак, 17.04.2024 Берегівська міська рада з метою врегулювання питання щодо заборгованості по оплаті оренди направила до ТОВ «ТІСА БІО» листа за №03-07/307 з вимогою виконати умови Договору та погасити заборгованість по оплаті оренди земельної ділянки. Вказаний лист був отриманий керівником ТОВ «ТІСА БІО» 25.04.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак, Орендарем були проігноровані вимоги Орендодавця.
Вказана вимога залишена відповідачем, без відповіді та задоволення.
За доводами позивача, несвоєчасна сплата орендної плати позбавила позивача права на отримання орендної плати у встановлений у договорі оренди землі строк. Ухилення відповідача від належного виконання зобов'язань за договором оренди землі є істотним порушенням умов договору, що є підставою для розірвання договору оренди землі на вимогу орендодавця.
У зв'язку з чим, позивач стверджує, що наявні підстави для стягнення суми 128 513,03 грн. з яких, 82 103, 59 грн., заборгованості по орендній платі, 20 575,39 грн. штрафу, 4 133,27 грн. 3% річних, 17 904,95 грн. інфляційні збитки та 3 795,83 грн. пені, розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення об'єкту оренди.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Статтею 792 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.
Поряд з цим, згідно зі ст.2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Так, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, в особі заступника начальника відділу у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, з однієї сторони, та переможець земельних торгів, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» (далі- Орендар, Відповідач), в особі директора товариства Тізеша Павла Павловича, з іншої сторони 17.09.2020 уклали договір оренди землі №15/57-20-ДО (далі - «Договір»).
Згідно підпункту 1.1 Договору Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 13,9712 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.
Як встановлено судом, відповідачу на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.09.2020 передано в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).
Однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст.15 Закону України "Про оренду землі").
Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Пунктом 14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Відповідно до вимог статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).
Згідно зі вимогами ст.24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.
Згідно пункту "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати оренду плату.
Згідно вимог пункту 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 286 Господарського кодексу України, орендар сплачує орендодавцю орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності і вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений законом або договором.
Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок виконання зобов'язання у встановлений строк (термін) його виконання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Орендна плата, яка визначена за результатами земельних торгів, вноситься Орендарем у грошовій формі та розмірі 20 575,39 грн в рік, що становить 8,04 96 нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Плата за перший рік користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних торгах згідно з протоколом проведення земельних торгів від 17.09.2020 № 1 у розмірі річної орендної плати, за виключенням гарантійного внеску, що становить 14 433,48 грн підлягає сплаті Орендарем не пізніше трьох банківських днів з дня укладення Договору оренди землі на рахунок UA198999980334189812000007022, отримувач УК у Берегівському районі/с. Бене, ко; отримувача (ЄДРПОУ) 37809658, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код платежу 18010600 (п. 4.1 Договору).
Орендна плата вноситьcя у такі строки: за земельну ділянку державної власності площею 13,9712 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009, набуту в оренду за результатами земельних торгів: за перший рік - не пізніше трьох банківських днів з дня укладення Договору оренди; починаючи з наступного року - відповідно до Податкового кодексу України (п. 4.2 Договору).
Пунктом 4.3 Договору визначено, що річна орендна плата за наступні роки сплачується Орендарем на рахунок Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, у розмірі 8,04 % нормативно грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель.
Матеріалами справи встановлено та не заперечено сторонами, що на момент звернення позивача до суду, у відповідача наявна заборгованість за користування об'єктом оренди у розмірі 82 103, 59 грн.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач не виконував обов'язку з повної оплати орендної плати, як передбачено законодавством та умовами договору за період з 01.11.2021 по 01.06.2025, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 82 103, 59 грн.
Обставини невиконання відповідачем умов договору надають позивачу право на стягнення з відповідача штрафних санкцій передбачених умовами Договору.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Підпунктом 4.10 Договору визначено неустойку за порушення умов внесення орендної плати. Так, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені Договором - у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 (сто) відсотків річної орендної плати, встановленої цим Договором, а також стягується пеня у розмірі 1 (одного) відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.
Суд перевіривши правильність нарахування заявленої до стягнення суми 45 052,43 грн. штрафу прийшов до висновку, що розрахунок проведено вірно.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача про стягнення суми 45 052,43 грн. штрафу, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення суми 3 795,83 грн. пені.
Суд враховує, що при зверненні до суду з такими вимогами, саме позивач самостійно обирає як суму боргу, так і періоди відповідних нарахувань (прострочку боржника), оскільки це відноситься до предмету позову. Це є правом позивача, а суд перевіряє обґрунтованість наданого розрахунку та його відповідність як нормам права, так і конкретним фактичним обставинам кожної справи.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Розрахунок заявленої до стягнення суми відповідних нарахувань надається із зазначенням періоду нарахування дат з яких починається нарахування, дат в які закінчується нарахування, сум боргу на які нараховуються в даному випадку пеня (із зазначенням нарахованих та сплачених сум), розмір підсумкової суми нарахування пені заявленої до стягнення.
Дослідивши доданий до позову розрахунок пені, суд встановив, що такий проведено вірно.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають до задоволення.
Також позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення сум 4 133,27 грн. 3% річних, 17 904,95 грн. інфляційних втрат.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку трьох відсотків річних, та інфляційних втрат на підставі вимог ст. 625 ЦК України вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у межах заявлених.
Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про розірвання договору оренди та повернення об'єкту оренди.
Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно з ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до п. д) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Згідно з ч.3 ст.31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Правочин про розірвання договору оренди (суборенди) землі сільськогосподарського призначення, орендарем (суборендарем) за яким є юридична особа приватного права (крім акціонерного товариства, повного та командитного товариства), є значним правочином та потребує попереднього прийняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом такої юридичної особи рішення про надання згоди на його вчинення (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним). У разі неприйняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом юридичної особи рішення про надання згоди на вчинення такого значного правочину (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним) такий правочин є нікчемним. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.
Разом з цим, за приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Отже, оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди землі орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди земельної ділянки.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.02.2021 у справі №923/1001/19.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, відповідачем неналежним чином виконувався обов'язок по своєчасній сплаті орендної плати за користування орендованою земельною ділянкою за спірним Договором, чим відповідач істотно та систематично порушував умови договору оренди у зв'язку із чим у позивача виникло право на розірвання спірного Договору.
З огляду на зазначене, оскільки відповідач систематично не виконує свій обов'язок зі сплати орендної плати і таке порушення є істотним, а основною метою укладання договору оренди є отримання коштів за передану в оренду земельну ділянку, відтак це є достатньою підставою вимагати дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку відповідно до ст. 651 ЦК України, а тому дана вимога є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ч.1 ст.34 Закону України «Про оренду землі» у разі розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
За пунктом «б» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Оскільки у статті 152 Земельного кодексу України не конкретизовано переліку видів порушень прав власника земельної ділянки, в кожному конкретному випадку власник має право на власний розсуд конкретизувати, як саме буде усунене те чи інше порушення.
Власник земельної ділянки повинен безперешкодно користуватись своїм майном задля повного, ефективного та своєчасного захисту своїх порушених прав. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20.
За змістом ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
За змістом ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він реалізує на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
У зв'язку з розірванням договору оренди, правові підстави для зайняття відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009 відсутні.
Таким чином, враховуючи, що позовна вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку кадастровий номер 2120484400:05:000:0009, є похідною від вимоги про розірвання договору оренди, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Берегівської міської ради, м Берегово до товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО», с. Ботар Берегівського району про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення об'єкту оренди та стягнення суми 128 513,03 грн. підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 173, 180, 231, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» (90365, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок 2, код ЄДРПОУ 39492777) на користь Берегівської міської ради (90202, Закарпатська область, місто Берегове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 7, код ЄДРПОУ 04053683) суму 128 513,03 грн. (сто двадцять вісім тисяч п'ятсот тринадцять гривень 03 коп.) в т.ч., з яких, 82 103, 59 грн., заборгованості по орендній платі, 20 575,39 грн. штрафу, 4 133,27 грн. 3% річних, 17 904,95 грн. інфляційні збитки та 3 795,83 грн. пені, а також суму 7 267,20 грн. (сім тисяч двісті шістдесят сім гривень 20 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. Розірвати договір №15/57-20-ДО від 17.09.2020 укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» про оренду земельної ділянки площею 13,9712 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009.
4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» (90366, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок 2; ідентифікаційний юридичної особи 39492777) код повернути власнику - Берегівській міській раді Берегівського району Закарпатської області (90202, Закарпатська область, Берегівський район, місто Берегове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 7; ідентифікаційний код юридичної особи 04053683) земельну ділянку площею 13,9712 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0009.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 30.10.2025
Суддя О.Ф. Ремецькі