вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа№ 911/2379/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
прокурор: Курило М.П.;
від позивача : Рогозянський В.І.;
від відповідача : Горбань Р.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд»
на рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 (Повне рішення складено 23.06.2025)
у справі № 911/2379/24 (суддя В.А. Ярема)
за позовом Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аріан-Трейд»
про визнання недійсними пунктів договору та стягнення 341 086,83 грн
Заступник керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аріан-Трейд» про:
- визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 21.06.2022 №286/1/22/20 (далі - договір №286/1/22/20), укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аріан-Трейд», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;
- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аріан-Трейд» на користь Міністерства оборони України 341 086,83 грн, з яких: 285 000,00 грн сплачений ПДВ (основний борг), 16 537,47 грн 3% річних та 39 549,36 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.06.2025 по справі № 911/2379/24 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 по справі № 911/2379/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Зокрема апелянт стверджує, що до спірних правовідношень застосовано нормативний акт - Постанову КМУ №178, який протирічить Податковому кодексу України і не є джерелом податкового законодавства України згідно статті 3 “Податкове законодавство України», у якій відсутні як джерело податкового законодавства постанови Кабінету Міністрів України. На думку апелянта не абсолютно всі операції по поставці паливно-мастильних матеріалів звільняються від оподаткування податком на додану вартість, а лише ті, які пов'язані з забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, виконанням мобілізаційних завдань в умовах військового стану. При цьому апелянт посилається на те, що у матеріалах справи немає відсутні докази на підтвердження того, для чого придбавався товар та як він використовувався, зокрема докази на підтвердження того, що придбаний позивачем товар був призначений для виконання мобілізаційних завдань в умовах військового стану, забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Також апелянт стверджує, що суму податку на додану вартість з постачальної операції у спірних правовідносинах було перераховано до державного бюджету України, а тому стягувана сума не знаходиться у його користуванні або володінні.
06.08.2025 через систему «Електронний суд» прокурором було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» на рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі № 911/2379/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.10.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що 21.06.2022 між Міністерством оборони України як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аріан-Трейд» як постачальником укладено договір про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від №286/1/22/20 (далі - договір №286/1/22/20 та/або спірний договір), пунктами 1.1 та 3.1 якого визначено відповідно, що:
- постачальник зобов'язується постачати у 2022 році (мастильні засоби) (далі - товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією: Олива для гідромеханічних та гідрооб'ємних передач «А» (61-000-7123) ТУ 38.1011282-89 у кількості 15,0 тонн ціною за одиницю - 95 000, 00 грн та загальною вартістю 1 425 000, 00 грн та 285 000, 00 грн ПДВ та разом - 1 710 000, 00 грн;
- ціна договору становить: без ПДВ 1 425 000 (один мільйон чотириста двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп., крім того ПДВ 285 000 (двісті вісімдесят п'ять тисяч ) грн. 00 коп. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 1 710 000 (один мільйон сімсот десять тисяч) грн, у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.
Пунктами 2.2. та 4.1. означеного договору передбачено, що одержувачами товару є військові частини (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оброни України (додаток 12.2. до договору).
Розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
На виконання умов спірного договору відповідач згідно актів прийому-передачі товару №301 від 06.09.2022, №352 від 19.09.2022 та №405 від 04.10.2022 здійснив постачання загалом 15,0 тон оливи на визначену договором суму - 1 710 000, 00 гривень;
Позивач сплатив на користь відповідача кошти у сумі 1 710 000, 00 грн, з яких 285 000, 00 грн податку на додану вартість на підставі платіжного доручення №286/1/248 від 14.09.2022 (проведено банком 16.09.2022) на суму 570 000, 00 грн в т.ч. ПДВ - 95 000,00 грн, на підставі платіжного доручення №286/1/263 від 27.09.2022 (проведено банком 29.09.2022) на суму 570 000, 00 грн в т.ч. ПДВ - 95 000, 00 грн та платіжного доручення №286/1/280 від 12.10.2022 (проведено банком 22.08.2022) на суму 570 000, 00 грн в т.ч. ПДВ - 95 000, 00 грн.
В обґрунтування заявленого позову прокурор зазначив, що відповідно до пп. “г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постанови КМУ №178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки або (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту ЗСУ для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави за договорами, укладеними МО України, оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ.
Водночас, як зауважив прокурор, пунктами 1.1 та 3.1 спірного договору передбачено сплату ПДВ у сумі 285 000, 00 грн, що становить 20% вартості товару.
Прокурор стверджує, що оскільки ПДВ не є умовою про ціну у розумінні цивільного та господарського законодавства, не може встановлюватись чи змінюватись сторонами за домовленістю в договірному порядку, прокурор вважає, що пункти 1.1 та 3.1 договору в частині включення ПДВ до договірних цін підлягають визнанню недійсними на підставі ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України, а грошові кошти в сумі 285 000, 00 грн підлягають поверненню на користь Міністерства оборони України як такі, що безпідставно отримані внаслідок незаконного збагачення згідно зі статтею 1212 ЦК України.
За твердженням прокурора ТОВ “Аріан-Трейд» набуло кошти в сумі 285 000,00 грн за рахунок Міністерства оборони України не в порядку виконання договірних зобов'язань, а внаслідок їх перерахування понад вартість товарів, які було поставлено.
Відповідно до статей 5, 17 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Відповідно до статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Приписами статей 3, 10, 15 Закону України «Про Збройні Сили України» унормовано, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Міністерство оборони України, зокрема, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Приписами частин 1, 2 статті 2, частини 1 статті 15 та частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України унормовано, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, юридичні особи та держава Україна.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
З огляду на вказані законодавчі приписи кожна особа, у тому числі і держава, носієм суверенітету якої є Український народ, має право на захист свого цивільного права та охоронюваного законом інтересу, що здійснюється, зокрема, судом шляхом вчинення провадження у справах.
Згідно з частинами 1-3 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до приписів частин 1, 3, 5 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Відповідно до статей 1 та 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ціна - виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.
Вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14, пунктом 23.1 статті 23 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.
База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 розділу V Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).
Відповідно до підпунктів 194.1 та 194.1.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.
Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.
Підпунктом "г" підпункту 195.1.2. пункту 195.1. статті 195 Податкового кодексу України визначено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
02.03.2022 Кабінетом Міністрів України з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (надалі - Постанова №178), якою (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що:
- до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил та військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою;
- ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
Колегія суддів відзначає наявність актуальної та неодноразово сформованої Верховним Судом позиції, зокрема у постановах від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23 та від 13.11.2024 у справі №911/23/24, щодо застосування вказаних вище законодавчих приписів Постанови №178 та підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, відступів від якої станом на час ухвалення рішення у цій справі не зроблено та яка полягає у такому:
- хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку;
- Постанова №178 не встановлює нових елементів ПДВ та не вносить зміни до вже існуючих, що визначені підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України;
- нульову ставку ПДВ для операцій, зокрема, з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України визначено не тільки Постановою №178, але й підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України;
- норми Постанови №178 узгоджуються з підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), установлено, що в умовах воєнного стану, зокрема:
- оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України “Про публічні закупівлі» та “Про оборонні закупівлі»;
- під час здійснення закупівель, передбачених абзацом першим підпункту 1 цього пункту, зокрема, державні замовники у сфері оборони повинні відповідно до Закону України “Про оборонні закупівлі» дотримуватися таких принципів здійснення оборонних закупівель: своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки і оборони; ефективність використання коштів, результативність.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Так, пунктами 1.1. та 1.3. такого правочину позивач та відповідач домовились про загальну вартість товару - оливи, одержувачами якої визначено військові частини згідно рознарядки, та належну до сплати за такий товар ціну договору - 1 710 000, 00 грн, і до вказаних вартості та ціни включено податок на додану вартість у сумі 285 000, 00 грн, тобто 20% від загальної вартості товару - 1 425 000, 00 грн.
Згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень уся сума за договором - 1 710 000,00 грн, у тому числі 285 000,00 грн ПДВ, відповідачу перерахована позивачем за рахунок коштів державного бюджету.
Суд відзначає, що оскільки за змістом наведених вище підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та Постанови КМУ №178 операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту Збройних Сил України, військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оподатковуються за нульовою ставкою, включення до ціни спірного договору ПДВ у розмірі 20% суперечить означеним актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства.
Вказане, у розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України, свідчить про наявність підстав для визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору №286/1/22/20 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
До схожих висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23 та у постанові від 10.09.2024 у справі №922/4055/23.
При цьому колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта про те, що поставка товару за спірним договором не підпадає під дію Постанови КМУ №178.
При цьому суд враховує, що мобілізаційні завдання підлягають виконанню з моменту введення воєнного стану в Україні, який введено Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022.
02.03.2022 Кабінет Міністрів України метою прийняття Постанови №178 визначив виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", не свідчить про те, що саме таку мету мають включати умови договорів, укладених на постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил та військових частин та для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
Колегія суддів наголошує, що з огляду на функції та обов'язки покладені на військові частини, які є отримувачами товару за спірним договором), всі їх заходи спрямовано виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України. Отже, закупівля товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану можлива лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою №178.
При цьому застосування передбаченої Постановою №178 нульової ставки ПДВ можливе щодо операцій з постачання товарів, фактично спрямованих на забезпечення потреб національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення, незалежно від того, чи є кінцевий отримувач стороною договору.
З огляду на вищевикладене твердження апелянта про відсутність доказів фактичного використання для забезпечення потреб національної безпеки та оборони поставленого військовим частинам за спірним договором товару є необгрунтованими та не приймаються судом до уваги.
Обставини фактичного використання для забезпечення потреб національної безпеки та оборони поставленого військовим частинам за спірним договором товару встановлені судом з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства, а тому не потребують іншого документального підтвердження.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладено у постанові від 23.05.2024 у справі №911/1870/23.
Крім того Податковий кодекс України містить загальні засади податкового регулювання, зокрема передбачає умови застосування нульової ставки ПДВ до певних операцій, відтак зміст Постанови №178 свідчить про те, що:
- встановлення нульової ставки ПДВ є заходом, спрямованим на створення правових передумов для своєчасного та безперешкодного постачання товарів, необхідних для забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту населення та інтересів держави в умовах воєнного стану;
- її дія охоплює не лише правовідносини, у яких сторонами є суб'єкти, прямо зазначені у постанові, а й випадки, коли характер товару та його цільове призначення об'єктивно зумовлюють використання в інтересах оборони та безпеки держави;
- основним критерієм для застосування нульової ставки ПДВ є цільове призначення товарів, спрямованих на забезпечення оборонних потреб та захисту національної безпеки, а не виключно перелік суб'єктів, зазначених у постанові, за умови, що зазначене випливає безпосередньо з предмету закупівлі та тексту договору.
Отже, застосування Постанови Кабінету Міністрів України №178 не суперечить приписам Податкового кодексу України, а навпаки, забезпечує їх ефективну імплементацію в частині особливостей застосування ПДВ у період воєнного стану, що узгоджується із принципом системності правового регулювання та свідчить про взаємозв'язок між нормами різного рівня нормативно-правових актів, які регламентують відповідні правовідносини.
Постанова Кабінету Міністрів України №178 є нормативно-правовим актом, ухваленим на виконання вимог підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, тоді як обов'язковість виконання нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на виконання законів України, за умови їх відповідності законам та прийняття в межах повноважень цього органу, визначена в Конституції України та законах, що регулюють діяльність виконавчої влади.
Згідно п. пункту 1 означеної постанови, вона застосовується, зокрема, при здійсненні операцій з постачання товарів, у тому числі паливно-мастильних матеріалів, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, і саме вказаний пункт на відміну від преамбули постанови є нормою права цього підзаконного нормативно-правового акту, спрямованою на регулювання суспільних відносин.
Згідно з частиною 1 статті 216, статті 217 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки суму ПДВ у розмірі 285 000,00 грн було отримано відповідачем за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, перерахування позивачем такої суми коштів та неповернення її відповідачем має наслідком збагачення останнього поза передбаченою законом підставою та понад вартість поставленого товару.
З огляду на наявність підстав для визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору №286/1/22/20 у частині включення до договірної ціни 20% податку на додану вартість, правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що відповідачем безпідставно, у розумінні приписів статей 216, 1212 ЦК України, отримано 285 000,00 грн як суму ПДВ, перераховану позивачем за рахунок коштів державного бюджету у складі договірної ціни та загальної вартості отриманого товару.
Аналогічний висновок викладеною у постановах Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21, від 24.10.2024 у справі №914/2694/23.
Щодо вимог позивача про стягнення нарахованих 16 537, 47 грн 3% річних та 39 549, 36 грн інфляційних втрат - з 17.09.2022 по 05.09.2024 на 95 000,00 грн ПДВ, з 30.09.2022 по 05.09.2024 на 95 000,00 грн ПДВ, з 14.10.2022 по 05.09.2024 на 95 000,00 грн ПДВ суд відзначає наступне.
Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розрізі вказаної норми права суд вважає за необхідне звернутися до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, згідно якого:
- передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача;
- зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала;
- це зобов'язання не виникає з рішення суду.
На момент укладення спірного договору у відповідача не існувало підстав для отримання від позивача сум ПДВ та саме з моменту отримання таких коштів у відповідача виник обов'язок їх повернути.
Водночас з огляду на вказане та системний аналіз ч. 2 ст. 625 та ч.1 ст.1212 ЦК України, у випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному випадку, виключається можливість застосування приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України. Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07.08.2024 справі №916/2914/23.
Суму ПДВ за рахунок коштів державного бюджету у складі договірної ціни та загальної вартості отриманого товару відповідач отримав у загальному розмірі 285 000,00 грн внаслідок проведення позивачем трьох платежів:
- 16.09.2022 - на суму 570 000,00 грн, з яких 95 000,00 грн ПДВ;
- 29.09.2022 - на суму 570 000,00 грн, з яких 95 000,00 грн ПДВ;
- 13.10.2022 - на суму 570 000,00 грн, з яких 95 000,00 грн ПДВ, а тому обов'язок по поверненню цих сум ПДВ у відповідача виник з відповідних дат проведених платежів.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 16 537, 47 грн 3% річних та 39 549, 36 грн інфляційних втрат.
згідно статті 1212 ЦК України положення глави щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Також, суд враховує, що стягнення з відповідача безпідставно отриманих сум ПДВ у відповідному спорі є ефективним і тому, що помилкова сплата (в разі її наявності) відповідачем податку на додану вартість з операції з постачання товарів, звільненої від оподаткування, не може бути підставою для покладення витрат у вигляді сплати відповідних сум ПДВ на діючого в особі держави МОУ як покупця відповідного товару.
Схожий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає, що твердження апелянта про те, що стягувана сума не знаходиться у його користуванні або володінні, оскільки була сплачена до бюджету, не нівелюють зроблених вище висновків, зокрема стосовно безпідставності отриманих відповідачем сум ПДВ та наявності правових підстав для примусового їх стягнення на користь МОУ. При цьому суд відзначає, що отримані відповідачем кошти за рахунок належних позивачу коштів державного бюджету також за своєю правовою суттю не є збитками, позаяк збитки - це матеріальні втрати особи, понесені не за рахунок одночасного збагачення іншої сторони.
У випадку, коли поставка товару здійснена в передбаченому договором обсязі, проте оплата товару здійснена в більшому розмірі, ніж це передбачено договором, і особа намагається повернути суму переплати, застосуванню підлягають положення статті 1212 ЦК, оскільки така переплата була здійснена не відповідно до умов договору. За таких обставин суд критично оцінює твердження апелянта про неможливість стягнення вказаної суми коштів у порядку статті 1212 ЦК України.
З огляду на вищенаведене, обґрунтованими є висновки місцевого господарського суду про:
- визнання недійсними пункти 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від 21.06.2022 №286/1/22/20, укладеного між Міністерством оборони України (ідентифікаційний код 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аріан-Трейд» (ідентифікаційний код 42140105), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;
- стягнення з ТОВ “Аріан-Трейд» на користь Міністерства оборони України 285 000,00 грн безпідставно сплачених коштів, 16 537, 47 грн 3% річних та 39 549, 36 грн інфляційних втрат.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі №911/2379/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» на рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі №911/2379/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі №911/2379/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 30.10.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран