ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5544/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від позивача - ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/ Кадикьой, Турецька республіка, - Дегтярьов Д.Т.,на підставі ордеру
від відповідача - Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м. Київ - Рукицька І.Л, в порядку самопредставництва
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м. Київ
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року, суддя першої інстанції Рога Н.В., повний текст складено та підписано 23.05.2025 року
у справі № 916/5544/24
за позовом: ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка
до відповідача Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м. Київ
про стягнення грошових коштів
Короткий зміст позовних вимог, рішення та додаткового рішення суду першої інстанції.
Позивач, ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м.Київ про стягнення оплати за договором про закупівлю послуг №12-В-ФДФ-22 від 20.10.2022 у розмірі 839 901,79 доларів США, 3% річних у розмірі 10 023,34 доларів США та пені на підставі п.12.7 договору у розмірі 80 443,33 доларів США.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 у справі №916/5544/24 позовну заяву ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка до Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м. Київ про стягнення задоволено. Стягнуто з Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м. Київ на користь ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка суму основного боргу за договором про закупівлю послуг №12-В-ФДФ-22 від 20.10.2022р. у розмірі 839 901,79 доларів США, 3% річних у розмірі 10 023,34 доларів США, пеню у розмірі 80 443,33 доларів США та витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 995,60 доларів США.
06 травня 2025 до Господарського суду Одеської області від ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №916/5544/24 та стягнення з Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м.Київ витрат за надання правничої допомоги у розмірі 2 000 доларів США та витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 1009,14 доларів США.
В обґрунтування заяви позивач зазначає, що у позовній заяві та додатку №2 до неї, на виконання ч.1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України, було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому, у позовній заяві зазначено, що конкретний розмір судових витрат, які він сплатив або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, буде повідомлений ним з наданням відповідних підтверджуючих доказів до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
Позивач зазначає, що в судовому засіданні, що відбулося 22.04.2025, під час судових дебатів представник позивача зробив заяву про те, що протягом 5 днів після ухвалення рішення суду буде надано докази, які підтверджують розмір судових витрат, які позивач сплатив у зв'язку із розглядом справи.
Додатками до заяви є копія додаткової угоди №1 від 05.05.2025 до договору №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024, копія інвойсу №01/05/2025 від 05.05.2025, копія акту наданих послуг №01/05/2025 від 05.05.2025, додаток №1 до заяви про ухвалення додаткового рішення з переліком та вартістю витрат, пов'язаних із підготовкою документів для подання позовної заяви на території Турецької Республіки та на території України, копії документів, що підтверджують витрати, пов'язані із підготовкою документів для подання позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.05.2025 прийнято заяву ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка про ухвалення додаткового рішення у справі №916/5544/24 до розгляду та призначено судове засідання щодо розгляду заяви на 15.05.2025 року.
Також, 14.05.2025 від відповідача до суду першої інстанції надійшло клопотання, у якому останній просить суд відмовити позивачу у задоволенні заяви та стягненні з Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м.Київ витрат на правничу допомогу та витрат, пов'язаних із підготовкою документів для подання позовної заяви.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року у справі № 916/5544/24 заяву ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка про ухвалення додаткового рішення у справі №916/5544/24 задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі №916/5544/24. Стягнуто з Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м.Київ на користь ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 доларів США. У задоволенні решти вимог - відмовлено.
В оскаржуваному додатковому рішення Господарський суд Одеської області, враховуючи матеріали справи, дійшов висновку що наявні підстави для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка на підставі договору №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024 у розмірі 1 000 доларів США.
Відмовляючи заявнику щодо стягнення з відповідача “гонорару успіху», суд першої інстанції, зважаючи на положення ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, дійшов висновку, що “гонорар успіху» не був необхідним у зв'язку з розглядом даної справи.
Суд першої інстанції, крім іншого, звернув увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 1009,14 доларів США, суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні у зв'язку з недоведеністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Державне підприємство “Адміністрація морських портів України», м. Київ з додатковим рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року по справі №916/5544/24 в частині задоволення заяви позивача про стягнення судових витрат, понесених позивачем по справі та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 доларів США. Ухвалити в вищеозначеній частині нове рішення у справі, яким відмовити ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка в задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат, понесених позивачем по справі у вигляді професійної правничої допомоги в розмірі 1000 доларів США.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та вимог процесуального закону.
Зокрема, за доводами апеляційної скарги, апелянт вказує, що з умов договору про надання правничої допомоги від 02.09.2024 за №02/09ЮО, укладеного між адвокатом Дегтярьовим Д.Т. та ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой, Турецька республіка в особі представника Климюк К.М., що діє на підставі генеральної довіреності від 01.11.2022, посвідченої секретарем з правом підпису 58-ї нотаріальної контори Бакиркьой, Турецька Республіка, Фурканом Караманом, на якій проставлено апостиль за №28395, не вбачається визначеного розміру гонорару та порядок його обчислення (фіксований розмір, погодинна оплата).
Разом з тим, згідно п. 4.1 договору отримання винагороди адвокатом за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару.
Конкретний розмір гонорару строк, порядок його оплати платіжні реквізити визначаються у додаткових угодах до цього договору.
Відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони при укладенні договору про надання правової допомоги у справі №916/5544/24 погодили розмір адвокатського гонорару, отже, вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є безпідставною та необґрунтованою.
При цьому, скаржник зазначає, що зі змісту предмету та умов договору не вбачається, що надання правничої допомоги пов'язано зі справою №916/5544/24.
Водночас, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надана додаткова угода №1 від 05.05.2025 до договору №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024. Згідно з пунктом 1 вищеозначеної додаткової угоди сторони домовились про те, що визначити розмір гонорару адвокату за надання правничої допомоги у справі №916/5544/24, у фіксованому розмірі 1000 доларів США.
Тобто, розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги у справі №916/5544/24 сторонами договору були погоджені та встановлені тільки 05.05.2025, тобто, після розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення рішення суду.
Крім того, скаржник зауважує, що ч. 2 ст. 634 Цивільного кодексу України, передбачено, що договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором, тобто, додаткова угода №1 до договору №02/09 ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024 набрала чинності 05.05.2025.
З огляду на зазначене, витрати на правничу допомогу, передбачені додаткової угодою №1 від 05.05.20225 до договору №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024, не є витратами, понесеними позивачем під час розгляду судом першої інстанції даної справи, так як не виникли під час її розгляду, а виникли вже після розгляду 02.05.2025 справи та ухвалення рішення суду.
Також, скаржник зауважує, що представником позивача до суду надано копію укладеного правочину, згідно умов якого розрахунок за послуги адвоката, передбачений в доларах США, що не є грошовою одиницею України та прямо заборонений законодавством України.
Документи, які надають дозвіл адвокату на проведення валютних операцій на території України, до заяви не надано, що не дає можливості визначити вищеозначену копію додаткової угоди №1 від 05.05.2025 року, як допустимий доказ.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м. Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року у справі №916/5544/24, справу призначено до розгляду.
02.07.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой Турецька республіка надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 у справі №916/5544/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ без задоволення.
Зокрема, у відзиві позивач зазначає, що договором про надання правничої допомоги №02/09ЮО від 02.09.2024 передбачено: 1) для захисту прав та законних інтересів клієнта адвокат має право вести від імені клієнта кримінальні, господарські, цивільні, адміністративні справи, справи про адміністративні правопорушення у всіх судах, які складають систему судоустрою України (п. 2.3 договору). 2) отримання винагороди адвокатом за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару. Конкретний розмір гонорару, строк, порядок його оплати, платіжні реквізити визначаються у додаткових угодах до цього договору (п. 4.1 договору).
05 травня 2025 року позивачем та адвокатом Дегтярьовим Д.Т. на виконання п. 4.1 договору укладено додаткову угоду №1, відповідно до п. 1 якої сторони, керуючись розділом 4 "Порядок оплати" договору, домовились про наступне: визначити розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги у справі №916/5544/24, у фіксованому розмірі 1 000 доларів США. Правнича допомога за договором, надана клієнту, складається з: - підготовки позовної заяви (витрачено 16 робочих годин адвоката); - підготовки відповіді на відзив (витрачено 8 робочих годин адвоката); - підготовки письмових пояснень (витрачено 4 робочі години адвоката); - представництво клієнта у судових засіданнях у Господарському суді Одеської області (5 судових засідань, витрачено 10 робочих годин адвоката).
Також зауважує, що позивач та представник позивача, адвокат Дегтярьов Д.Т., будучи вільними в укладенні договору та визначенні його умов, уклали додаткову угоду №1 05.05.2025, тобто, після ухвалення рішення у справі №916/5544/24.
Укладення додаткової угоди після ухвалення рішення у справі зумовлено тим, що на стадії укладення договору правничої допомоги сторонам невідомий конкретний обсяг правничої допомоги (кількість процесуальних документів, їх складність, робочий час необхідний для їх підготовки, кількість судових засідань тощо). Пов'язаність витрат на правничу допомогу зі справою №916/5544/24 підтверджується наступними доказами: додатковою угодою №1 05.05.2025, інвойсом №01/05/2025 від 05.05.2025; актом наданих послуг №01/05/2025 від 05.05.2025.
Також, позивач зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги щодо заборони розрахунків за договором про надання правничої допомоги в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про валюту і валютні операції" усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків, зокрема, іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами Національного банку України.
Позивач стверджує, що розрахунки за договором не проводилися на території України, оскільки позивач сплачував послуги за договором про надання правничої допомоги в Турецькій Республіці у банку АТ "Кю.е.Н.Бі Банк А.Ш.", що підтверджується квитанцією від 08.05.2025.
Крім іншого, правління Національного банку України постановою №2 від 02.01.2019 затвердило Положення про здійснення операцій із валютними цінностями. Відповідно до п. 28 цього Положення у розрахунках між резидентами і нерезидентами за поточними торговельними операціями та операціями, пов'язаними з рухом капіталу [крім операцій зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (уключаючи дивіденди) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій], використовуються як засіб платежу іноземна валюта і гривня.
Згідно з пп. 1 п. 4 Положення Національного банку України №2 до поточних валютних операцій належать розрахунки за експорт та імпорт товару (уключаючи сплату штрафів, пені, бонусів, відшкодування супутніх витрат у зв'язку із виконанням зовнішньоекономічного договору, відшкодування збитків у зв'язку із невиконанням зовнішньоекономічного договору), уключаючи такі розрахунки на території України.
Інші терміни, які використовуються в цьому Положенні, уживаються в значеннях, визначених у Законі України “Про валюту і валютні операції», та інших законах України і нормативно-правових актах Національного банку України (п. 2 Положення НБУ №2). У другому абзаці ч. 2 ст. 1 Закону України "Про валюту і валютні операції" вказано, що термін "товар" вживається у значенні, визначеному Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" товар - будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі). Отже, розрахунки за надані послуги за договором правничої допомоги, укладеного резидентом України (адвокатом Дегтярьовим Д.Т.) та резидентом Турецької Республіки (позивач у справі), є поточною валютною операцією, здійснення якої дозволено в іноземній валюті. Таким чином, вимоги відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відзив долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 призначено справу № 916/5544/24 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року у справі №916/5544/24 до розгляду на 23.10.2025 об 11:15 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 року прийнято справу №916/5544/24 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року у справі №916/5544/24 до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуючий суддя: Діброва Г.І., судді Савицький Я.Ф., Ярош А.І.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши представників сторін по справі, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м. Київ не потребує задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року у справі №916/5544/24 не потребує скасування, з огляду на наступне.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як було зазначено вище за текстом постанови, рішенням Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 року у справі №916/5544/24 позовну заяву ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI до Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м. Київ про стягнення задоволено. Стягнуто з Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» на користь ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI суму основного боргу за Договором про закупівлю послуг №12-В-ФДФ-22 від 20.10.2022р. у розмірі 839 901,79 доларів США, 3% річних у розмірі 10 023,34 доларів США, пеню у розмірі 80 443,33 доларів США та витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 995,60 доларів США.
06 травня 2025 до Господарського суду Одеської області від ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №916/5544/24 та стягнення з Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» витрат за надання правничої допомоги у розмірі 2 000 доларів США та витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 1009,14 доларів США.
В обґрунтування заяви позивач зазначає, що у позовній заяві та додатку №2 до неї, на виконання ч.1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України, було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому, у позовній заяві зазначено, що конкретний розмір судових витрат, які він сплатив або має сплатити у зв'язку із розглядом справи буде повідомлений ним з наданням відповідних підтверджуючих доказів до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
Позивач зазначає, що в судовому засіданні, що відбулося 22.04.2025, під час судових дебатів представник позивача зробив заяву про те, що протягом 5 днів після ухвалення рішення суду буде надано докази, які підтверджують розмір судових витрат, які позивач сплатив у зв'язку із розглядом справи.
Додатками до заяви є копія додаткової угоди №1 від 05.05.2025 до договору №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024, копія інвойсу №01/05/2025 від 05.05.2025, копія акту наданих послуг №01/05/2025 від 05.05.2025, додаток №1 до заяви про ухвалення додаткового рішення з переліком та вартістю витрат, пов'язаних із підготовкою документів для подання позовної заяви на території Турецької Республіки та на території України, копії документів, що підтверджують витрати, пов'язані із підготовкою документів для подання позовної заяви.
14.05.2025 від відповідача до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання, у якому останній просить суд відмовити позивачу у задоволенні заяви та стягненні з Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м.Київ витрат на правничу допомогу та витрат, пов'язаних із підготовкою документів для подання позовної заяви.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року у справі № 916/5544/24 заяву ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой Турецька республіка про ухвалення додаткового рішення у справі №916/5544/24 задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі №916/5544/24. Стягнуто з Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м.Київ на користь ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой Турецька республіка витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 доларів США. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Приписами ст. 244 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, за правилами статті 74 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатів, пов'язаних з підготовкою до розгляду справи у судовому засіданні, має бути відображений в детальному описі робіт (наданих послуг), має бути доведений та документально обґрунтований.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 24.01.2023 року у справі № 910/6310/21.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії / бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями ч. 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що першою заявою по суті спору, поданою позивачем до Господарського суду Одеської області, була позовна заява, що надійшла до суду 20.12.2024, у якій позивач, ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI зазначив, що конкретний розмір судових витрат, які він сплатив або має сплатити у зв'язку із розглядом справи буде повідомлений ним з наданням відповідних підтверджуючих доказів до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
В судовому засіданні суду першої інстанції, що відбулося 22.04.2025, під час судових дебатів представник позивача зробив заяву про те, що протягом 5 днів після ухвалення рішення суду буде надано докази, які підтверджують розмір судових витрат, які позивач сплатив у зв'язку із розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, вступну та резолютивну частини рішення у справі №916/5544/24 було проголошено судом першої інстанції 02.05.2025.
06 травня 2025 до Господарського суду Одеської області від позивача, ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой Турецька республіка надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №916/5544/24 та стягнення з Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м.Київ витрат за надання правничої допомоги у розмірі 2 000 доларів США та витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 1009,14 доларів США.
Отже, судова колегія враховує, що позивачем дотримано положення Господарського процесуального кодексу України щодо строку подання заяви про розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав до Господарського суду Одеської області, зокрема, копію додаткової угоди №1 від 05.05.2025 до договору №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024, копію інвойсу №01/05/2025 від 05.05.2025, копію акту наданих послуг №01/05/2025 від 05.05.2025, додаток №1 до заяви про ухвалення додаткового рішення з переліком та вартістю витрат, пов'язаних із підготовкою документів для подання позовної заяви на території Турецької Республіки та на території України, копії документів, що підтверджують витрати, пов'язані із підготовкою документів для подання позовної заяви.
Також, як вбачається з матеріалів справи, додатком до позовної заяви був договір №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024, укладений між адвокатом Дегтярьовим Д.Т. (адвокат) та ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой Турецька республіка (клієнт), відповідно до п.1.1 якого адвокат зобов'язується надавати правничу допомогу клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (т.1 а.с 112).
Договір набирає чинності з дати його підписання і діє по 31.12.2025, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань ( п.6.1 договору).
Згідно п.4.1 договору отримання винагороди адвокатом за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару. Конкретний розмір гонорару, строк, порядок його оплати, платіжні реквізити визначаються у додаткових угодах до цього договору.
За п.7.2 договору додаткові угоди до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами.
Сторони можуть домовитися про додатковий гонорар, якщо для клієнта прийнято позитивне рішення. Позитивним результатом вважається також закінчення справи мировою угодою та залишення справи без розгляду за заявою іншої сторони у справі ( п.4.3 договору).
Крім оплати гонорару, клієнт відшкодовує адвокату всі витрати, понесені ним у зв'язку з виконанням даного договору: оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом; оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт; транспортні витрати; витрати на здійснення перекладу, нотаріальне посвідчення документів; поштові витрати; інші витрати, пов'язані із наданням правничої допомоги за цим договором. (п.4.5 договору).
Позивачем до заяви про ухвалення додаткового рішення надано додаткову угоду №1 від 05.05.2025 до договору №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024, у п.1 якої сторони домовилися визначити розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги у справі №916/5544/24 у фіксованому розмірі 1 000 доларів США; визначити розмір “гонорару успіху» адвоката за надання правничої допомоги у справі №916/5544/24 у розмірі 1000 доларів США. Строк оплати - 10 робочих днів з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №916/5544/24, форма оплати - безготівкова (т.52, а.с. 52).
Отже, сума гонорару адвоката є фіксованою і не залежить від обсягу наданої правничої допомоги.
Господарським судом вірно зауважено, що чинне законодавство України не містить заборони щодо укладення договору між адвокатом та клієнтом із визначенням розміру гонорару в іноземній валюті.
Дійсно, валютою України є гривня, але за приписами ч.2 ст. 524 та ч.2 ст. 533 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що суд має право у своєму судовому рішенні вказувати про стягнення грошової суми в іноземній валюті, у якій і підлягає тоді його виконання (постанови від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та у справі № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц). У зв'язку з цим, враховуючи договірні умови оплати адвокатських послуг, Верховний Суд визначає можливість відшкодування витрат адвоката на правничу допомогу в іноземній валюті.
Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.08.2022 у справі №22-з/824/392/2022, від 08.12.2022 у справі №824/57/22.
Таким чином, доводи скаржника про те, що представником позивача до суду надано копію укладеного правочину, згідно умов якого розрахунок за послуги адвоката передбачений в доларах США, що не є грошовою одиницею України та прямо заборонений законодавством України, спростовується вищевикладеним. До того ж, стороною у справі та правочину є іноземна компанія, на правовідносини з якою не розповсюджується дія законів України щодо використання національної валюти у розрахунках.
З матеріалів справи вбачається, що представником позивача у справі №916/5544/24 був адвокат Дегтярьов Д.Т. згідно ордеру серії АІ №1774762 від 18.12.2024, оформленого на підставі договору №02/09ЮО від 02.09.2024 року.
05 травня 2025 адвокатом Дегтярьовим Д.Т. та ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI складено Акт наданих послуг, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги з правничої допомоги за договором №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024 року, і сума правничої допомоги, надання якої підтверджується цим актом, складає 2000 доларів США, у тому числі підготовка процесуальних документів та участь у судових засіданнях - 1 000 доларів США, “гонорар успіху» - 1 000 доларів США.
Враховуючи матеріали справи, судова колегія вважає, що господарський суд дійшов правильного висновок щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI на підставі договору №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024 року у розмірі 1 000 доларів США.
Твердження апелянта стосовно того, що розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги у справі №916/5544/24 сторонами договору були погоджені та встановлені тільки 05.05.2025, тобто, після розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення рішення суду, суд апеляційної інстанції відхиляє з наступного.
Частина 1 пункт 3 статті 3 Цивільного кодексу України закріплює загальні засади цивільного законодавства, однією з яких є свобода договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Як було встановлено вище, договором №02/09ЮО про надання правничої допомоги від 02.09.2024, укладеним між адвокатом Дегтярьовим Д.Т. (адвокат) та ONUR MARINE GEMI ISLETMECILIGI TICARET ANONIM SIRKETI, м. Стамбул/Кадикьой Турецька республіка (клієнт), адвокат зобов'язується надавати правничу допомогу клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (п.11) та згідно п.4.1 договору отримання винагороди адвокатом за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару. Конкретний розмір гонорару, строк, порядок його оплати, платіжні реквізити визначаються у додаткових угодах до цього договору.
Отже, позивач та представник позивача, адвокат Дегтярьов Д.Т., будучи вільними в укладенні договору та визначенні його умов, уклали додаткову угоду №1 від 05.05.2025, тобто після ухвалення рішення у справі №916/5544/24, що не є порушенням.
Судова колегія зазначає, що суд першої інстанції вірно зробив висновок про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правову допомогу у розмірі 1000 доларів США, виходячи з їх доведеності, співмірності та реальності, а доводи апелянта не доводять протилежного.
Щодо відмови судом першої інстанції у стягненні “гонорару успіху», судова колегія зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування “гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як “гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000р. у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №906/462/22.
За таких обставин, зважаючи на положення ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що “гонорар успіху» не був необхідним у зв'язку з розглядом даної справи.
Крім іншого, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 1009,14 доларів США, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду.
Позивач у справі до складу витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду включив ( послуги на території Турецької Республіки) засвідчення копії циркуляру підписів з апостилем, оформлення свідоцтва діяльності (витягу з реєстру) торгової палати Стамбулу, оформлення нотаріальної копії сторінок 457-458 газети торгового реєстру Туреччини №10484 від 30.12.2021, оформлення нотаріальної копії свідоцтва управління торгового реєстру Стамбулу про торгову реєстрацію, переклад довіреності представника на турецьку мову, відправлення довіреності з документами до м. Одеси кур'єром DHL та (послуги на території України) оформлення нотаріальних перекладів турецьких документів на українську мову.
Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України “Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Відповідно до ст. 14 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
При цьому, згідно з ч.6 ст. 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Згідно з ч. 1, 2, 4, 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України “Про нотаріат».
Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Таким чином, докази, не перекладені з недержавної мови на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку ст. 79 Закону України “Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку.
Такої ж думки дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019 у справі №910/4473/17, від 12.03.2025 у справі №910/20940/21.
Близька за змістом позиція про те, що використання документів, викладених іноземною мовою без їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою, суперечить положенням Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної» та ч. 1 ст. 9 Цивільного процесуального кодексу України (мова цивільного судочинства), міститься у постанові від Верховного Суду 18.09.2024 у справі №751/1620/23.
Крім того, судом першої інстанції правильно зауважено, що надані позивачем до заяви документи вказують, що витрати на території Турецької Республіки здійснені в валюті - турецькі ліри, а не доларах США, і позивачем безпідставно здійснено перерахунок турецьких лір в долари США за офіційним курсом Центрального банку Турецької Республіки, при цьому ще й без зазначення, станом на яку дату такий перерахунок проведено та без зазначенні офіційного курсу долару США на цю дату.
Також, суд першої інстанції вірно зауважив і на той факт, що на підтвердження витрат на виконання перекладів надані копії квитанцій до прибуткового касового ордеру № 24 від 03.09.2024, № 32 від 05.09.2024, № 50 від 03.12.2024, видані ФОП Калюжна Ірина Андріївна, які не містять деталізованої підстави для сплати коштів, оскільки зазначення підстави як “переклад» має узагальнене поняття. При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що переклад документів було здійснено саме ФОП Калюжна Ірина Андріївна.
Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 1009,14 доларів США.
Судова колегія також зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання щодо оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).(постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 ).
У додаткових постановах від 31 липня 2024 року у справі № 921/403/22, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, постановах від 19 січня 2023 року у справі № 824/16/22, від 11 квітня 2024 року у справі № 545/1103/20 Верховний Суд зазначив, що за принципом змагальності саме на іншу сторону покладено обов'язок надати обґрунтування щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
При цьому, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507, постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 922/3850/23, від 11 квітня 2024 року у справі № 910/11136/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 500/3953/21, від 20 червня 2024 року у справі №760/11612/23.
Відповідно до ч.3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
ЄСПЛ у рішенні в справі “Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі “Трофимчук проти України»).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви позивача про стягнення на його користь з відповідача суми понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, а доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують вірного висновку суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м. Київ не підлягає задоволенню, а додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року у справі №916/5544/24 відповідає вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування з доводів та мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України», м. Київ на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року у справі №916/5544/24 залишити без задоволення, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 у справі №916/5544/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 23.10.2025 року.
Повний текст постанови складено та підписано 30.10.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош